Рішення

від 04.06.2019 по справі 826/15103/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 червня 2019 року № 826/15103/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аверкової В.В., суддів Бояринцевої М.А., Шевченко Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до 1) Кабінету Міністрів України

2) Мукачівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової

допомоги

про визнання протиправним та скасування постанови частині, зобов`язання вчинити

дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач 1, КМУ), Мукачівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправною та скасувати частину 4 пункту 5 зміни, що вносяться до постанови КМУ від 17 вересня 2014 року №465 , затверджених постановою КМУ від 20 червня 2018 року №511 Про внесення змін до постанови КМУ від 17 вересня 2014 року №465 щодо виключення в пункті 6 абзацу п`ятого та шостого з постанови КМУ від 17 вересня 2014 року №465 та частину 2 постанови КМУ від 17 вересня 2014 року №465, затверджених постановою КМУ від 20 червня 2018 року №511 Про внесення змін до постанови КМУ від 17 вересня 2014 року №465 ;

- зобов`язати відповідача 2 прийняти та виплатити надані позивачем послуги згідно доручень, визначених відповіддю №411 від 17 серпня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю та незаконністю дій Кабінету Міністрів України щодо прийняття спірної постанови та Мукачівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги щодо неприйняття поданих позивачем актів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні.

27 листопада 2018 року відповідачем 1 до суду подано відзив на позовну заяву про незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки правова оцінка доцільності будь-якого з елементів адвокатської винагороди виходить за межі адміністративного процесу; відповідно до Методики розмір винагороди адвоката розраховується на момент подання акта до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

25 січня 2019 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті у складі колегії з трьох суддів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2019 року за клопотанням позивача судом зобов`язано відповідача 2 надати належним чином засвідчену копію конверту з обох сторін, в якому надіслано звіти по дорученнях, згідно яких відповідачем 2 підготовлена відповідь від 17 серпня 2018 року №411 та копію запису з книги вхідної кореспонденції від 25 липня 2018 року про одержані доручення позивача.

19 лютого 2019 року відповідачем 2 надано документи на виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2019 року.

У відповідному судовому засіданні суд, керуючись положеннями ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 04 липня 2018 року, який надійшов 25 липня 2018 року до відповідача 2, позивачем надано акти надання безоплатної вторинної правової допомоги у призначених позивачу у цивільних та адміністративних справах за дорученням від 07 серпня 2017 року №347, від 25 вересня 2017 року №419, від 18 вересня 2017 року №408, від 27 вересня 2017 року №426, від 11 вересня 2017 року №394, від 20 липня 2017 року №320, від 13 грудня 2017 року №535, від 14 березня 2017 року №124, від 01 грудня 2017 року №517, від 26 червня 2017 року №282, від 07 серпня 2017 року №347, від 12 жовтня 2017 року №455.

Листом від 17 серпня 2018 року №411 відповідач 2 на запит позивача повідомив, що згідно постанови КМУ від 20 червня 2018 року №511 Про внесення змін до постанови КМУ від 17 вересня 2014 року №465 , передбачені зміни до порядку оплати послуг адвоката та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу та Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають таку допомогу у відповідності до якої оплата послуг адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, здійснюється на підставі доручень, виданих центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги та актів надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Методики обчислення розміру винагороди адвокатів станом на день подання адвокатом акту надання безоплатної вторинної правової допомоги до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. У зв`язку з наведеним відповідач 2 просить позивача здійснити перерахунок поданих актів з урахуванням внесених змін до постанови КМУ від 20 червня 2018 року №511 станом на день подання актів (25 липня 2018 року).

Вважаючи вказану постанову КМУ та дії відповідача 2 протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першої та другої статті 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Відповідно до змісту статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Згідно частини першої статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

За змістом статті 2 Закону України Про Кабінет Міністрів України до основних завдань Кабінету Міністрів України належать:

1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;

3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;

5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;

6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону;

7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Частиною другої статті 3 Закону України Про Кабінет Міністрів України встановлено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частини першої статті 49 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частина друга вказаної статті Закону передбачає, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 § 32 Загальні вимоги Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950, проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, останньою внесено зміни до постанови КМУ від 17 вересня 2014 року №465 Питання оплати послуг відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу .

Як вбачається з пояснювальної записки, копія якої міститься в матеріалах справи, проект постанови КМУ розроблено Міністерством юстиції України на виконання кроку 499 пункту 8 розділу IV плану пріоритетних дій Уряду на 2018 рік, затвердженого розпорядженням КМУ від 28 березня 2018 року №244 у звязку з необхідністю удосконалення оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, забезпечення належного функціонування системи надання безоплатної правової допомоги, ефективного використання та економії бюджетних коштів.

Згідно з пунктів 1-5 § 33 Головний розробник, розробник та заінтересовані органи Регламенту Кабінету Міністрів України головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів.

Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Підготовку проектів актів Кабінету Міністрів з питань забезпечення його діяльності та організації діяльності Секретаріату Кабінету Міністрів за дорученням Прем`єр-міністра здійснює Мін`юст або інше міністерство відповідно до компетенції для подальшого внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів відповідного проекту акта. Головним розробником проектів актів Кабінету Міністрів з питань, пов`язаних із здійсненням Кабінетом Міністрів повноважень суб`єкта управління або загальних зборів суб`єкта господарювання державного сектору економіки, є Мінекономрозвитку, а проектів актів з питань управління державними банками, - Мінфін.

Якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.

Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання такого положення, проект оскаржуваної постанови погоджено без зауважень з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством соціальної політики; до проекту висловленого зауваження (пропозиції), які враховано, Міністерством фінансів України.

Згідно довідки щодо відповідності зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу проекту постанови КМУ Про внесення змін до постанови КМУ від 17 вересня 2014 року №465 проект постанови розроблено Міністерством юстиції України; він не належить до сфери правового регулювання, правовідносини в яких регулюються правом європейського Союзу; предмет правового регулювання проекту постанови не охоплюється зобов`язаннями України у сфері європейської інтеграції.

Пунктом 5 статті 27 Закону України Про безоплатну вторинну правову допомогу від.02.06.2011 року №3460-VI (далі - Закон №3460-VI) надано повноваження Кабінету Міністрів України щодо встановлення розміру та порядку оплати діяльності суб`єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Стаття 15 даного Закону визначає, що суб`єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є: 1) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Згідно пункту 8 частини першої статті 25 Закону №3460-VI, суб`єкт надання безоплатної вторинної правової допомоги має право на належну оплату діяльності з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Так, 20 грудня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1049 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року №465 , якою внесено зміни до Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, якими передбачено обмеження розміру винагороди адвоката за надання безоплатної вторинної правової допомоги на окремій стадії провадження чи процесу, розрахованого згідно з Методикою, тридцятьма розмірами прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на момент подання адвокатом акта до відповідного центру, а в разі, коли тривалість стадії провадження чи процесу становить понад один рік - п`ятдесятьма такими розмірами.

Як зазначає позивач, 02 січня 2018 року він підписав контракт з відповідачем 2, відповідно до якого позивачем надаються відповідні послуги.

Постановою Кабінету Міністрів України №511 від 20 червня 2018 року внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України №465 від 17 вересня 2014 року, якою встановлюється нові обмеження виплати винагороди адвокату, при цьому без зміни принципу застосування таких обмежень.

Згідно частини другої пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України №465 від 17 вересня 2014 року, оплата послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, здійснюються на підставі доручень, виданих центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги до набрання чинності цією постановою, та актів надання безоплатної вторинної правової допомоги, що подані адвокатами після набрання нею чинності, згідно з Методикою обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, і Порядком оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затвердженими цією постановою.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №511 від 20 червня 2018 року, оплата послуг адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, здійснюється на підставі доручень, виданих центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, та актів надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, і Порядку оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 465, в редакції, що діяла на день подання адвокатом акта надання безоплатної вторинної правової допомоги до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Рішенням Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 визначено, що дія закону та іншого нормативно-правого акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

З викладеного вбачається, що відповідачем 1 при прийняті оспорюваної постанови не порушено принципу незворотності дії в часі, оскільки розмір винагороди адвоката розраховується на момент подання акту до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а не на момент укладення контракту, крім того, термін дії доручення не закінчився.

Додатком 1 до Порядку і умов укладення контрактів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, та договір з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року №8 наводиться текст Примірного контракту, в пункті 13 якого зазначається, що оплата послуг та відшкодування витрат адвоката здійснюється відповідно до Порядку оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, та Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №465 .

Тобто, позивач, підписуючи контракт з відповідачем 2, надав згоду на отримання адвокатської винагороди на умовах, визначених відповідними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Як вже зазначалося вище, пункту 5 статті 27 Закону №3460-VI визначено, що, серед іншого, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо встановлення розміру та порядку оплати діяльності суб`єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги, а отже суд погоджується з твердження відповідача, що він діяв в межах визначених законодавством повноважень та встановлення розміру винагороди адвоката належить до виключної компетенції відповідача.

Крім того, суд звертає увагу на те, що основна суть внесених оскаржуваною постановою змін полягає у збалансуванні рівня оплати послуг адвокатів з надання безоплатної вторинної правової допомоги у різних випадках та приведенні постанови у відповідність до практики правозастосування кримінального процесуального законодавства, а також у зв`язку з прийняттям нових редакцій Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України.

Поряд з цим, суд констатує, що при підготовці проекту постанови були виконані всі положення Регламенту та проект оскаржуваної постанови був затверджений з урахуванням вимог законодавства.

Таким чином, приймаючи оскаржувану постанову, відповідач реалізовував надані йому чинним законодавством повноваження шляхом прийняття відповідного акта.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані частина 4 пункту 5 зміни, що вносяться до постанови КМУ від 17 вересня 2014 року №465 щодо виключення в пункті 6 абзацу п`ятого та шостого з постанови КМУ від 17 вересня 2014 року №465 та частину 2 постанови КМУ від 17 вересня 2014 року №465, затверджених постановою КМУ від 20 червня 2018 року №511 Про внесення змін до постанови КМУ від 17 вересня 2014 року №465 видані відповідно до вимог чинного законодавства України та в межах компетенції Кабінету Міністрів України, а отже позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги зобов`язати відповідача 2 прийняти та виплатити надані позивачем послуги згідно доручень, визначених відповіддю №411 від 17 серпня 2018 року суд зазначає наступне.

Спірна постанова від 20 червня 2018 року №511 Про внесення змін до постанови КМУ від 17 вересня 2014 року №465 набрала чинності 05 липня 2018 року.

Як зазначалося судом та не заперечується відповідачем 2 згідно наявної в матеріалах справи копії листа від 17 серпня 2018 року №411, оплата послуг адвоката та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу здійснюється на підставі доручень, виданих центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги та актів надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Методики обчислення розміру винагороди адвокатів станом на день подання адвокатом акту надання безоплатної вторинної правової допомоги до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. При цьому, датою подання позивачем відповідних актів відповідач 2 визначив 25 липня 2018 року, тобто дату отримання зазначених актів відповідачем 2.

Пунктом 2 спірної постанови установлено, що оплата послуг адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, здійснюється на підставі доручень, виданих центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, та актів надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, і Порядку оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 465, в редакції, що діяла на день подання адвокатом акта надання безоплатної вторинної правової допомоги до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

При цьому, спірна постанова не визначає, що розуміється під терміном день подання адвокатом акту .

Тобто, днем подання зазначених вище актів слід вважати дату поштового штемпеля підприємства, через яке були надіслані вказані акти.

Матеріалами справи підтверджено, що акти надання безоплатної вторинної правової допомоги у призначених позивачу у цивільних та адміністративних справах за дорученням від 07 серпня 2017 року №347, від 25 вересня 2017 року №419, від 18 вересня 2017 року №408, від 27 вересня 2017 року №426, від 11 вересня 2017 року №394, від 20 липня 2017 року №320, від 13 грудня 2017 року №535, від 14 березня 2017 року №124, від 01 грудня 2017 року №517, від 26 червня 2017 року №282, від 07 серпня 2017 року №347, від 12 жовтня 2017 року №455 надіслані позивачем засобами поштового зв`язку 04 липня 2018 року, тобто, до набрання чинності спірною постановою.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідачем 2 неправомірно відмовлено позивачу у підписанні актів надання безоплатної вторинної правової допомоги у призначених позивачу у цивільних та адміністративних справах за дорученням від 07 серпня 2017 року №347, від 25 вересня 2017 року №419, від 18 вересня 2017 року №408, від 27 вересня 2017 року №426, від 11 вересня 2017 року №394, від 20 липня 2017 року №320, від 13 грудня 2017 року №535, від 14 березня 2017 року №124, від 01 грудня 2017 року №517, від 26 червня 2017 року №282, від 07 серпня 2017 року №347, від 12 жовтня 2017 року №455, поданих до дати набрання чинності спірною постановою КМУ від 20 червня 2018 року №511 Про внесення змін до постанови КМУ від 17 вересня 2014 року №465 з урахуванням чого позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно положень статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем 2 не доведено правомірність вчинення дій щодо неприйняття актів, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Зобов`язати Мукачівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги прийняти та оплатити надані ОСОБА_1 послуги згідно доручень, визначених відповіддю №411 від 17 серпня 2018 року.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Мукачівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (89600, м. Мукачево, вул. Пушкіна, 30, код ЄДРПОУ 39764462).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя В.В. Аверкова

судді М.А. Бояринцева

Н.М. Шевченко