Ухвала

від 30.05.2019 по справі 756/1662/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа 756/1662/17 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1

Провадження 11-кп/824/1377/2019 Доповідач в 2 інстанції ? ОСОБА_2

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

30 травня 2019 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:

ОСОБА_2 (головуючий), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

представників цивільного відповідача ОСОБА_7 , ОСОБА_8

представників потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

потерпілого ОСОБА_11

захисника ОСОБА_12 ,

обвинуваченого ОСОБА_13

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами представника цивільного відповідача Дочірнього підприємства «Райське Джерело» - адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_13 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2019 року,-

в с т а н о в и л а:

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2019 року,

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, українця, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки і 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки;

цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 задоволено, стягнуто з ДП «Райське Джерело» на користь ОСОБА_11 360800 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди;

цивільний позов потерпілої ОСОБА_14 задоволено, стягнуто з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_14 500000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди;

вирішене питання про речові докази.

Відповідно до вироку, ОСОБА_13 , 05 жовтня 2016 року, близько 16 години 49 хвилин, керуючи технічно справним вантажним автомобілем марки «Isuzu NQR 71», номерний знак НОМЕР_1 , не маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії, рухаючись по вулиці Новоконстянтинівській у м. Києві, зі сторони вул. Автозаводської у напрямку вул. Межигірської, біля будинку № 1, в порушення вимог п.п. 1.5, 2.1 «а», 2.3 «б», 11.4, 12.1 Правил дорожнього руху України, не впорався з керуванням, застосував різке гальмування, що призвело до заносу керованого ним вантажного автомобіля та наїзду на пішоходів ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , які стояли на подвійній суцільній лінії дорожньої розмітки, виїзду автомобіля на зустрічну смугу руху та зіткнення із автомобілем марки «Subaru Forester», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 , який рухався у зустрічному напрямку руху.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_15 отримав тілесні ушкодження від яких помер того ж дня о 20 годині 20 хвилин у київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги. Потерпілий ОСОБА_14 отримав тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя, а ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я.

В апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_13 указано на незаконність вироку у зв`язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його суворість, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вважав, що суд, призначаючи йому покарання, не врахував ряд обставин, які істотно пом`якшують його покарання, серед яких: активне сприяння у розкритті злочину, щире каяття, визнання вини та відсутність до нього претензій збоку потерпілого ОСОБА_11 . Окрім цього вважав, що без належного врахування при призначенні покарання залишилась та обставина, що потерпілі ОСОБА_15 та ОСОБА_14 переходили проїзну частину у невстановленому для цього місці. Обвинувачений вказав на те, що на даний час почав компенсувати моральну шкоду потерпілому ОСОБА_14 , а 05.02.2019 року уклав шлюб із ОСОБА_16 . Наведене, на його думку свідчить про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства. Просив вирок в частині призначеного покарання змінити, призначити йому покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 3-х років і 6-ти місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст.75 КК України звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.

В апеляційній скарзі представника цивільного відповідача Дочірнього підприємства «Райське Джерело» - адвоката ОСОБА_7 указано на незаконність вироку в частині розв`язання цивільного позову потерпілого ОСОБА_11 . Вважав, що позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди не підлягали до задоволення з огляду на те, що між Дочірнім підприємством «Райське Джерело» та ОСОБА_13 01.09.2016 року був укладений договір на виконання робіт, пов`язаних з завантаженням та розвантаженням предметів., відповідно до якого останній як підрядник, сам організовував і виконував свою роботу. Та обставина, що водій-експедитор Дочірнього підприємства «Райське Джерело» ОСОБА_17 у день події із нез`ясованих судом обставин, безпідставно передав керування вантажного автомобіля «Isuzu NQR 71» ОСОБА_13 , у якого було відсутнє посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії, не покладає обов`язок на підприємство відшкодовувати спричинену ним шкоду. Окрім цього апелянт вказав на те, що по факту незаконної передачі ОСОБА_17 керування вантажного автомобіля ОСОБА_13 внесені відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань. Просив вирок скасувати в частині задоволення цивільного позову ОСОБА_11 до Дочірнього підприємства «Райське Джерело» про відшкодування моральної шкоди та ухвалити новий вирок, яким відмовити ОСОБА_11 у задоволенні цивільного позову до Дочірнього підприємства «Райське Джерело» у повному обсязі.

В поданому запереченні на апеляційну скаргу представника цивільного відповідача Дочірнього підприємства «Райське Джерело» - адвоката ОСОБА_7 , потерпілий ОСОБА_11 указав на необґрунтованість її доводів. Звернув увагу на те, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. Доводи апеляційної скарги в частині відсутності трудових відносин між Дочірнім підприємством «Райське Джерело» та обвинуваченим ОСОБА_13 , на думку потерпілого спростовується позицією, викладеною в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-46658СВ14. Звернув увагу на те, що за своїм змістом відносини ОСОБА_13 та Дочірнього підприємства «Райське Джерело» носили саме трудовий характер, які повинні були бути оформлені трудовим договором. В обґрунтування наведеного вказав на позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові № 127/21595/16-ц від 08.05.2018 року.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:

представників цивільного відповідача, які подану апеляційну скаргу підтримали, підтвердили її доводи та просили її задовольнити; не заперечували проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_13

обвинуваченого, який підтримав подану апеляційну скаргу, підтвердив її доводи та просив її задовольнити;

прокурора, потерпілого та представників потерпілих, які доводи апеляційних скарг вважали необґрунтованими, просили залишити їх без задоволення, а вирок без зміни;

вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що обидві апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на таке.

Висновки суду першої інстанції в частині доведеності вини обвинуваченого у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку та правильності кваліфікації його дій учасниками судового провадження не оспорюють ся.

Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого про невідповідність призначеного йому покарання тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості цього покарання та необхідності звільнення його від відбування покарання із випробування, то колегія суддів вважає ці доводи такими, які не ґрунтуються ні на матеріалах кримінального провадження, ні на вимогах закону.

Загальні засади призначення покарання визначні у ст. 65 КК України. Відповідно до частин першої та другої цієї статті покарання призначається:

у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті)Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

відповідно до положеньЗагальної частиницього КК України;

враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Цих вимог закону судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання було дотримано у повному обсязі.

Так, при призначенні обвинуваченому покарання обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, судом обґрунтовано визнано щире каяття обвинуваченого. Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого судом встановлено не булою. Судом з належною повнотою враховані усі дані, які характеризують його особу. При врахуванні тяжкості вчиненого злочину судом враховані обставини вчинення злочину, наслідки злочину та позицію потерпілих щодо призначуваного покарання. Врахувавши усі ці обставини суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі із реальним відбуванням цього покарання, а також призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом. Призначене обвинуваченому покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, за своїм видом та розміром відповідає як тяжкості вчиненого злочину, так і особі обвинуваченого.

Посилання обвинуваченого на те, що потерпілі ОСОБА_15 та ОСОБА_14 переходили проїзну частину дороги у невстановленому місці, як на обставину що пом`якшує його покарання є необґрунтованим, оскільки їх дії будь-яким чином не впливали на свідоме порушення ним правил дорожнього руху, які призвели до заносу керованого ним автомобіля.

Наведені у апеляційні скарзі обвинуваченого доводи, у тому числі і щодо укладеного ним шлюбу, не дають підстав для застосування до обвинуваченого звільнення від відбування покарання із випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Так, за змістом частини першої цієї статті звільнення від відбування покарання можливе із урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставини справи, на підставі яких суд може дійти до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Фактом призначення ОСОБА_13 покарання у виді позбавлення волі із реальним відбуванням цього покарання суд визнав не можливість його виправлення без відбування покарання. Обставин, які би безумовно указували на можливість такого виправлення, обвинуваченим у апеляційній скарзі не наведено. Щодо часткового відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_14 , то колегія суддів звертає увагу на те, що незначна частина завданої шкоди була відшкодована обвинуваченим лише після ухвалення вироку яким обвинуваченому було призначене покарання із реальним його відбуванням. Факт одруження обвинуваченого будь-яким чином не може указувати на можливість виправлення обвинуваченого без відбування ним призначеного покарання. Часткова неправомірність дій потерпілих, яка у будь-якому разі не вплинула на вирішення питання про винність обвинуваченого судом першої інстанції була врахована при визначенні обвинуваченому розміру покарання. Підстав для застосування щодо обвинуваченого звільнення від відбування покарання із випробуванням на підставі ст. 75 КК України колегія суддів не вбачає у зв`язку із чим залишає цю апеляційну скаргу без задоволення.

Не обґрунтованими колегія суддів вважає і доводи апеляційної скарги в частин незаконності вироку в частині розв`язання цивільного позову ОСОБА_11 та стягнення на його користь із ДП «Райське Джерело» 360800 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди. Як вбачається із вироку, обґрунтовуючи необхідність проведення такого відшкодування суд першої інстанції послався на вимоги ст. 1187 КК України. За змістом частини другої цієї статті шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (в даному випадку транспортним засобом) відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним. Факт володіння транспортним засобом ДП «Райське Джерело» до вчинення злочину учасниками судового провадження не оспорюється. Посилання у апеляційній скарзі на вимоги частини третьої ст. 1187 ЦК України, яка обов`язок по відшкодуванню шкоди покладає на особу, яка неправомірно заволоділа джерелом підвищеної небезпеки, а відтак і відсутність підстав для стягнення моральної шкоди із ДП «Райське Джерело» є не обґрунтованими. Будь-яких даних про те, що ОСОБА_13 незаконно заволодів транспортним засобом, на якому вчинив ДТП із наслідками, зазначеними у вироку матеріали справи не містять. Поряд із цим, колегія суддів зважає на те, що водій-експедитор ДП «Райське Джерело» особисто передав керування належного підприємству автомобіля обвинуваченому ОСОБА_13 , що, у будь-якому разі виключає можливість розцінювати такі дії у якості неправомірних, з огляду на положення ч.3ст.1187 ЦК України. Внесення по даному факту відомостей до ЄРДР не може розцінюватись як факт незаконного заволодіння ОСОБА_13 транспортним засобом, що давало би підстави покладення обов`язку про відшкодування шкоди на обвинуваченого. Наведене указує на необґрунтованість апеляційних вимог представника ДП «Райське Джерело» та необхідність відмови у її задоволенні.

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2019 року щодо ОСОБА_13 відповідає вимогам закону, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає у зв`язку із чим залишає цей вирок без змін, а обидві апеляційні скарги без задоволення.

Вимоги потерпілого ОСОБА_11 про відшкодування вартості проведених експертиз, про що указано у його клопотанні, до задоволення не підлягають, оскільки ці вимоги фактично указують на необхідність втручання у вирок, проте апеляційної скарги із цих підстав потерпілим не подано.

У зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги ДП «Райське Джерело» суд стягує із цього підприємства на користь потерпілого ОСОБА_11 понесені ним витрати на правову допомогу відповідно до ч.2 ст.120 КПК України у розмірі 20400 грн. Ці витрати у зазначеному розмірі підтверджуються: договором про надання правової допомоги № 03-4/2019 від 03.04.2019 року (т.3 а.п. 40-41, рахунком-фактурою №03/04-4 від 03.04.2019 року (т.3 а.п. 43, платіжним дорученням від 08.04.2019 року (т.3 а.п.45).

Вимоги потерпілого ОСОБА_11 про відшкодування вартості проведених експертиз, про що указано у його клопотанні, до задоволення не підлягають, оскільки ці вимоги фактично указують на необхідність втручання у вирок, проте апеляційної скарги із цих підстав потерпілим не подано.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника цивільного відповідача Дочірнього підприємства «Райське Джерело» - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_13 залишити без задоволення

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2019 року щодо ОСОБА_13 залишити без змін.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Райське джерело» (ідентифікаційний код 30858101, м. Київ, вул. Предславинська, 34-б) на користь ОСОБА_11 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) 20400 грн. в рахунок відшкодування витрат понесених у зв`язку із наданням правової допомоги.

Ухвалу може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.

СУДДІ

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4