Рішення

від 31.05.2019 по справі 910/2072/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2019Справа № 910/2072/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Віп Транс Компанія (04112, м. Київ, вул. Дегртярівська, буд. 50, офіс 609; ідентифікаційний код 36857318)

до 1) Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

2) Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9; ідентифікаційний код 34999049)

про визнання права власності на грошові кошти та зняття арешту

Представники учасників справи:

від позивача: Гноць Д.І.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.02.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Віп Транс Компанія з вимогами до Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича та Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якій позивач просить суд визнати за ним право власності на грошові кошти в розмірі 46153,00 грн., що знаходяться на рахунку відповідача-1 у зв`язку з тим, що останні були помилково перераховані позивачем на рахунок відповідача-1.

Також позивач у своєму позові просить суд зняти арешт з грошових коштів в розмірі 46153,00 грн., які знаходяться на банківському рахунку Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича та на який було накладено арешт в рамках відкритого виконавчого провадження № 34088275 відповідачем-2.

Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів, в якому позивач просить суд витребувати від Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином засвідчену копію постанови про арешт коштів відповідача-1 у виконавчому провадженні № 34088275.

Разом з позовною заявою позивачем, було подано заяву про забезпечення позову, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Віп Транс Компанія" просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Святошинському районному відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві вчиняти дії, спрямовані на примусове списання грошових коштів у розмірі 46153,00 грн. з рахунку Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) НОМЕР_2 у Київському ГРУ AT КБ "ПриватБанк", м. Київ, МФО 321842, у виконавчому провадженні № 34088275.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2019 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Віп Транс Компанія про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2019 відкрито провадження у справі №910/2072/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.03.2019, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи; витребувано у Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином засвідчену копію постанови про арешт коштів Фізичної особи - підприємця Заліського Богдана Юрійовича у виконавчому провадженні № 34088275.

20.03.2019 від відповідача 1 надійшла заява про визнання позову.

20.03.2019 позивачем подано клопотання про витребування доказів, в якому позивач просить суд витребувати від Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином засвідчену копію постанови про арешт коштів відповідача-1 у виконавчому провадженні № 34088275.

20.03.2019 позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Віп Транс Компанія" просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Святошинському районному відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві вчиняти дії, спрямовані на примусове списання грошових коштів у розмірі 46153,00 грн. з рахунку Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) НОМЕР_2 у Київському ГРУ AT КБ "ПриватБанк", м. Київ, МФО 321842, у виконавчому провадженні № 34088275.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2019 заяву позивача про забезпечення позову, подану 20.03.2019, повернуто без розгляду.

У підготовчому засіданні 20.03.2019 судом оголошено перерву до 10.04.2019.

Підготовче засідання, призначене на 10.04.2019, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 розгляд справи призначено на 19.04.2019.

У підготовчому засіданні 19.04.2019 судом було залишено без розгляду клопотання позивача про витребування доказів, подане 20.03.2019, про що зазначено в ухвалі суду від 19.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2019 закрито підготовче провадження у справі №910/2072/19, справу призначено до судового розгляду по суті на 22.05.2019.

У судовому засіданні 22.05.2019 судом було оголошено перерву до 31.05.2019.

У даному судовому засіданні представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд про їх задоволення.

Представники відповідачів-1, 2 у судове засідання не з`явились, про місце, дату та час судового розгляду повідомлялись належним чином.

У судовому засіданні 31.05.2019 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Заслухавши усні пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

07.09.2018 головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про арешт коштів боржника ВП№34088275 (при примусовому виконанні виконавчого листа №2/1612/589/2012 від 08.08.2012), якою накладено арешт на грошові кошти, які містяться на рахунках боржника ( Заліського Богдана Юрійовича ), та відкриті, зокрема, в ПАТ КБ Приватбанк , а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника.

Судом встановлено, що 04.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Віп Транс Компанія здійснило перерахування грошових коштів у розмірі 24137,00 грн. на рахунок Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича, відкритий в Акціонерному товаристві Приватбанк (призначення платежу - оплата за послуги по рахунку №66 від 19.12.2018), що підтверджується платіжним дорученням №5 від 04.01.2019, копія якого долучена позивачем до позовної заяви.

Також, 04.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Віп Транс Компанія здійснило перерахування грошових коштів у розмірі 22016,00 грн. на рахунок Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича, відкритий в Акціонерному товаристві Приватбанк (призначення платежу - оплата за послуги по рахунку №70 від 25.12.2018), що підтверджується платіжним дорученням №6 від 04.01.2019, копія якого долучена позивачем до позовної заяви.

Листом вих. №01 від 04.01.2019 позивач звернувся до відповідача 1 та просив помилково перераховані грошові кошти за вказаними платіжними дорученнями від 04.01.2019 повернути на рахунок позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю Віп Транс Компанія ).

Відповідач 1 листом повідомив позивача про те, що грошові кошти у загальному розмірі 46153,00 грн., які були перераховані позивачем відповідачу 1 на підставі платіжних доручень №5 та №6 від 04.01.2019, були перераховані позивачем помилково та відповідач 1 не заперечив щодо їх поверненню позивачу.

При цьому, відповідач 1 вказав на те, що будь-яких договірних відносин між ним та позивачем не існує та рахунків, які були вказані позивачем у призначенні платежу, відповідач 1 не виставляв.

Однак, на грошові кошти, які містяться на рахунках відповідача 1, накладено арешт в межах виконавчого провадження №34088275, у зв`язку з чим з незалежних від відповідача 1 причин він не може повернути вказану суму грошових коштів на рахунок позивача.

Звертаючись з даним позовом до суду та посилаючись на норми ст. 59 Закону України Про виконавче провадження позивач просить суд 1) визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю Віп Транс Компанія право власності на грошові кошти у сумі 46153,00 грн., що знаходяться на рахунку Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича НОМЕР_2 у Київському ГРУ АТ КБ Приватбанк та 2) зняти арешт з грошових коштів у сумі 46153,00 грн., що знаходяться на рахунку Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича НОМЕР_2 у Київському ГРУ АТ КБ Приватбанк .

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Як встановлено судом, 04.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Віп Транс Компанія здійснило перерахування грошових коштів у розмірі 24137,00 грн. на рахунок Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича, відкритий в Акціонерному товаристві Приватбанк (призначення платежу - оплата за послуги по рахунку №66 від 19.12.2018), що підтверджується платіжним дорученням №5 від 04.01.2019, копія якого долучена позивачем до позовної заяви.

Як встановлено судом, 04.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Віп Транс Компанія здійснило перерахування грошових коштів у розмірі 22016,00 грн. на рахунок Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича, відкритий в Акціонерному товаристві Приватбанк (призначення платежу - оплата за послуги по рахунку №70 від 25.12.2018), що підтверджується платіжним дорученням №6 від 04.01.2019, копія якого долучена позивачем до позовної заяви.

Як зазначив позивач у позовній заяві, вказані грошові кошти у загальному розмірі 46153,00 грн. були помилково перераховані ним на рахунок відповідача 1.

Як встановлено судом, відповідач 1 листом повідомив позивача про те, що грошові кошти у загальному розмірі 46153,00 грн., які були перераховані позивачем відповідачу 1 на підставі платіжних доручень №5 та №6 від 04.01.2019, були перераховані позивачем помилково та відповідач 1 не заперечив щодо їх поверненню позивачу. При цьому, відповідач 1 вказав на те, що будь-яких договірних відносин між ним та позивачем не існує та рахунків, які були вказані позивачем у призначенні платежу, відповідач 1 не виставляв.

Однак, як зазначив відповідач 1 у вказаному листі, на грошові кошти, які містяться на рахунках відповідача 1, накладено арешт в межах виконавчого провадження №34088275, у зв`язку з чим з незалежних від відповідача 1 причин він не може повернути вказану суму грошових коштів на рахунок позивача.

Як встановлено судом, 07.09.2018 головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про арешт коштів боржника ВП№34088275 (при примусовому виконанні виконавчого листа №2/1612/589/2012 від 08.08.2012), якою накладено арешт на грошові кошти, які містяться на рахунках боржника ( Заліського Богдана Юрійовича ), та відкриті, зокрема, в ПАТ КБ Приватбанк , а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника.

Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності, зокрема, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, відповідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить по-перше, підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Вказана норма встановлює право особи звернутися за захистом свого майнового права (права власності), коли таке право порушується або не визнається органом/особою, який/яка здійснює заходи примусового виконання, встановлені Законом України "Про виконавче провадження".

Разом з тим, застосування вказаної норми можливе лише в тому разі, коли порушення права здійснюється органом примусового виконання.

При цьому, спірні правовідносини виникли з факту набуття відповідачем 1 майна (грошових коштів) без достатньої правової підстави, і саме відповідач 1 є тим суб`єктом, на якого законодавець покладає обов`язок з повернення безпідставно набутого майна. Право, за захистом якого звернувся позивач, було порушене не в результаті протиправних дій органу державної виконавчої служби, а в результаті набуття належного позивачу майна без достатньої правової підстави.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" не врегульовують відносини, пов`язані із набуттям майна без достатньої правової підстави.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 у справі №910/23727/17.

Згідно пункту 23.1 частини першої статті Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання.

Суд вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення позивачем до банку, в якому відкритий рахунок відповідача 1, листів про відкликання платіжного доручення №5 від 04.01.2019 та платіжного доручення №6 від 04.01.2019.

Згідно з ст.184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Позивачем не доведено, що перераховані кошти мають якісь індивідуальні ознаки, що вони наділені тільки їм властивими ознаками, що відрізняють ці кошти з-поміж інших коштів.

Суд зазначає, що заявлений позивачем речовий спосіб захисту - визнання права власності - за своєю правовою природою спрямований на відновлення порушеного (оспорюваного) права стосовно майна, якому властиві ознаки індивідуально визначеної речі, натомість грошові кошти на рахунку особи (безготівкові гроші), право власності на які просить визнати позивач, за своєю природою наділені родовими ознаками, а отже застосування такого способу захисту, як визнання права власності, в даному випадку є неприпустимим.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на п. 10.9. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976, відповідно до якого кошти, що арештовані на рахунку клієнта, забороняється використовувати до надходження платіжної вимоги / інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для виконання якого накладався арешт, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів. Якщо до банку надійде платіжна вимога / інкасове доручення (розпорядження) за іншим виконавчим документом, ніж той, для забезпечення виконання якого накладено арешт, і на цьому рахунку немає інших (крім арештованих) коштів, то банк повертає такий розрахунковий документ без виконання згідно з пунктом 2.18 глави 2 та пунктом 12.11 глави 12 цієї Інструкції.

Згідно з п. 11 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976, зняття арешту з коштів банк здійснює за постановою державного виконавця, прийнятою відповідно до законодавства, або за постановою слідчого, коли під час провадження досудового слідства в застосуванні цього заходу відпаде потреба, а також за рішенням суду, яке надійшло до банку безпосередньо від суду.

З огляду на вищенаведене, помилково перераховані кошти можуть бути повернуті на рахунок позивача після закінчення виконавчого провадження №34088275, а отже накладення арешту, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунку відповідача 1, є тимчасовим обмеженням можливості їх повернення у випадку доведення обставин помилковості переказу.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне відзначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відтак, застосування такого способу захисту, як визнання права власності та виключення грошових коштів з-під арешту, повинно бути обґрунтовано з точки зору правомірності та ефективності та не повинно порушувати законні права стягувача у виконавчому провадженні №34088275.

При цьому, позивач не обґрунтував правомірність застосування заявленого способу захисту та його ефективність (можливість реального відновлення порушеного права), а саме досягнення кінцевої правової мети звернення з даним позовом до суду - реальне (фактичне) повернення коштів позивачу, оскільки заявлені в позові вимоги не пов`язані з настанням таких наслідків.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Віп Транс Компанія до Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича та Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання права власності на грошові кошти та зняття арешту задоволенню не підлягають.

При цьому, що стосується визнання відповідачем 1 позову (відповідно до поданої заяви про визнання позову), суд не приймає таке визнання відповідачем 1 позову, так як воно суперечить не узгоджується з встановленими судом обставинами справи.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову на підставі ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, ст. 129, ст.ст. 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Віп Транс Компанія до Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича та Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання права власності на грошові кошти та зняття арешту.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 06.06.2019

Суддя Д.О. Баранов