Постанова

від 17.10.2019 по справі 910/2072/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2019 р. Справа№ 910/2072/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Хрипуна О.О.

Агрикової О.В.

в порядку письмового провадження, відповідно до п. 13 ст. 8 ГПК України

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп Транс Компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 31 травня 2019 року (повний текст складено 06.06.2019 р.)

у справі № 910/2072/19 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп Транс Компанія"

до : 1) Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича

2) Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві

про визнання права власності на грошові кошти та зняття арешту, -

в с т а н о в и в :

1.ІСТОРІЯ СПРАВИ:

1.1. короткий зміст позовних вимог

1.1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Віп Транс Компанія" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою у якій викладено прохання визнати за позивачем право власності на грошові кошти в розмірі 46153,00 грн., що знаходяться на рахунку відповідача-1, у зв`язку з тим, що їх було помилково перераховано позивачем на рахунок відповідача-1, а також зняти арешт з грошових коштів в розмірі 46153,00 грн., які знаходяться на банківському рахунку Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича та на який було накладено арешт в рамках відкритого виконавчого провадження № 34088275 відповідачем-2 (а.с.9-13).

1.1.2. Причиною звернення з позовом позивачем визначено неможливість отримати належні йому грошові кошти у зв`язку з накладенням арешту під час здійснення виконавчих дій на підставі Закону України "Про виконавче провадження". Тому, порядок зняття арешту з майна, у тому числі в разі, якщо власник вважає, що майно належить йому, а не боржнику у виконавчому провадженні, регулюється ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження".

1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції;

1.2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31 травня 2019 року у справі №910/2072/19 у задоволенні позову відмовлено (а.с.120-126).

1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги;

1.3.1. ТОВ "Віп Транс Компанія" 26 червня 2019 року звернулось з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 31 травня 2019 року у справі № 910/2072/19, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:

2.1. Розподіл справи

2.1.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 липня 2019 року, апеляційна скарга ТОВ "Віп Транс Компанія" у судовій справі № 910/2072/19 передана на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Хрипун О.О.

2.1.2. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі №910/2072/19, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп Транс Компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 31 травня 2019 року у справі №910/2072/19 вирішено розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу;

2.2.1 У апеляційній скарзі позивач зазначає, що норма ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" визначає спеціальний (окремий) порядок зняття арешту з майна, який накладений у зв`язку з виконавчим провадженням, для особи, яка вважає себе його власником.

2.2.2 Накладення державним виконавцем арешту на майно (кошти), яке позивач вважає своїм свідчить про невизнання права власності за позивачем.

2.2.3 Висновок суду про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми ст. 1212 ЦК України не відповідає фактичним обставинам справи та не гарантує ефективний та дієвий спосіб захисту та відновлення прав позивача.

2.2.4 ТОВ "Віп Транс Компанія" зазначає, що факт помилкового перерахування коштів виявлено ним після списання коштів з його рахунку, тому звертатися до банку за відкликанням платіжних доручень не мало сенсу.

2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

2.3.1 Інші сторони правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

2.4. інші процесуальні дії у справі:

2.4.1. 22 липня 2019 року від позивача надійшло клопотання про долучення документу до матеріалів справи, у якому викладено прохання долучити до матеріалів справи копію відповіді Святошинського районного в місті Києві відділу реєстрації актів цивільного стану від 02.07.2019 №3259/16.10-09, у якому зазначено, що перевіркою виявлено актовий запис про смерть Заліського Богдана Юрійовича зареєстрований 22.04.2019, а також заяву про зупинення апеляційного провадження, у якій викладено прохання зупинити апеляційне провадження до здійснення правонаступництва та залучення до участі у справі правонаступника ФОП Заліського Б.Ю.

2.4.2. Вказане клопотання мотивовано з посиланням на те, що предметом спору у справі є визнання права власності на кошти ФОП Заліського Б.Ю. , які знаходяться на його рахунку, а правовідносини допускають правонаступництво, з огляду на можливість прийняття спадщини.

2.4.3. Розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі колегія суддів зазначає про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 227 ГПК України, на яку у своєму клопотанні посилається позивача суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках в т.ч. смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

За змістом ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Частинами 1-3 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" визначено, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

За змістом ч. 1 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" внесення відомостей в т.ч. про смерть здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану шляхом складання актового запису цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та на паперових носіях.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" про факт державної реєстрації акта цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану видається відповідне свідоцтво. Бланки свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану виготовляються за затвердженими Кабінетом Міністрів України зразками та їх описами.

Таким чином належним доказом факту смерті фізичної особи є витяг з реєстру або свідоцтво про смерть.

Вказаних документів позивачем до матеріалів справи не долучено, а відповідно і не доведено підстав для зупинення провадження у справі, з огляду на що колегія суддів приходить до висновку про те, що у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі слід відмовити.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ:

3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи;

3.1.1. 07.09.2018 головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві при примусовому виконанні виконавчого листа №2/1612/589/2012 від 08.08.2012 винесено постанову про арешт коштів боржника ВП№34088275, якою накладено арешт на грошові кошти, які містяться на рахунках боржника ( Заліського Богдана Юрійовича ), та відкриті, зокрема, в ПАТ КБ "Приватбанк", а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника (а.с. 77).

3.1.2. 04.01.2019 ТОВ "Віп Транс Компанія" здійснило перерахування грошових коштів на рахунок Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича , відкритий в Акціонерному товаристві "Приватбанк" (призначення платежу - оплата за послуги по рахунку №66 від 19.12.2018) у розмірі 24137,00 грн. на підставі платіжного доручення №5 від 04.01.2019 та у розмірі 22016,00 грн. на підставі платіжного доручення №6 від 04.01.2019 (а.с. .14).

3.1.3. Листом вих. №01 від 04.01.2019 позивач звернувся до відповідача-1 та просив помилково перераховані грошові кошти за вказаними платіжними дорученнями від 04.01.2019 повернути на рахунок ТОВ "Віп Транс Компанія" (а.с. 15).

3.1.4. Відповідач-1 листом повідомив позивача про те, що грошові кошти у загальному розмірі 46153,00 грн., які були перераховані позивачем відповідачу-1 на підставі платіжних доручень №5 та №6 від 04.01.2019, перераховані позивачем помилково та відповідач 1 не заперечив щодо їх поверненню позивачу проте зазначив про неможливість вчинення таких дій з огляду на те, що на грошові кошти, які містяться на рахунках відповідача 1, накладено арешт в межах виконавчого провадження №34088275, у зв`язку з чим з незалежних від відповідача 1 причин він не може повернути вказану суму грошових коштів на рахунок позивача (а.с. 16).

3.2 обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначених відповідно до них правовідносин;

3.2.1. Звертаючись з даним позовом до суду та посилаючись на норми ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" позивач просить суд 1) визнати за ним право власності на грошові кошти у сумі 46153,00 грн., що знаходяться на рахунку Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича № НОМЕР_1 у Київському ГРУ АТ КБ "Приватбанк" та 2) зняти арешт з грошових коштів у сумі 46153,00 грн., що знаходяться на рахунку Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича № НОМЕР_1 у Київському ГРУ АТ КБ "Приватбанк".

3.2.2. Позивач зазначає, що кошти у розмірі 46153,00 грн. про визнання права власності на які та зняття з яких арешту звернувся з даним позовом ТОВ "Віп Транс Компані" перераховані відповідачу за платіжним дорученням від 04.01.2019 р.

3.2.3. У матеріалах справі відсутні Докази направлення позивачем банку листів про відкликання платіжних доручень №5 та №6 від 04.01.2019, а також доказів направлення відповідачу-1 з листа від 04.01.2019 р.

3.2.4. Разом з тим, позивач звертався до відповідача-2 із листом (вх. № від 10.01.2019 р.), у якому повідомив про те, що помилково перерахував відповідачу-1 кошти та просив звільнити їх з-під арешту для подальшого повернення власнику (а.с. 17).

3.2.5. У відповідь, відповіда-2 зазначив про відсутність визначених ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" підстав для зняття арешту з коштів (а.с. 18).

3.3. доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;

3.3.1. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

3.3.2. Позивачем у позовній заяві визначено, що спірні кошти є помилково перерахованими ним на рахунок відповідача 1.

3.3.3. Неможливість повернення коштів відповідач-1 у своїй відповіді позивачу мотивував тим, що на грошові кошти, які знаходяться на рахунках відповідача 1, накладено арешт в межах виконавчого провадження №34088275.

3.3.4. Доказів невизнання або оспорення органом виконавчої служби права власності позивача на кошти у розмірі 46153,00 грн. матеріали справи не містять.

3.3.5. Спірні правовідносини виникли з факту набуття відповідачем 1 майна (грошових коштів) без достатньої правової підстави, і саме відповідач 1 є тим суб`єктом, на якого законодавець покладає обов`язок з повернення безпідставно набутого майна. Право, за захистом якого звернувся позивач, було порушене не в результаті протиправних дій органу державної виконавчої служби, а в результаті набуття належного позивачу майна без достатньої правової підстави.

3.3.6. При цьому, положення ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", на підставі якої позивачем пред`явлено позов, не врегульовують відносини, пов`язані із набуттям майна без достатньої правової підстави.

3.3.7. Також колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлений позивачем речовий спосіб захисту - визнання права власності - за своєю правовою природою спрямований на відновлення порушеного (оспорюваного) права стосовно майна, якому властиві ознаки індивідуально визначеної речі. Натомість грошові кошти на рахунку особи (безготівкові гроші), право власності на які просить визнати позивач, за своєю природою не наділені родовими ознаками, а отже застосування такого способу захисту, як визнання права власності, в даному випадку є неприпустимим.

3.3.8. При цьому, позивач не обґрунтував правомірність застосування заявленого способу захисту та його ефективність (можливість реального відновлення порушеного права), а саме досягнення кінцевої правової мети звернення з даним позовом до суду - реальне (фактичне) повернення коштів позивачу, оскільки заявлені в позові вимоги не пов`язані з настанням таких наслідків.

3.4. чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;

3.4.1. Матеріали не місять доказів невизнання або оспорення відповідачами прав власності позивача саме на визначені ним кошти.

ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:

4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи

4.1.1. Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів невизнання або оспорення відповідачами прав власності позивача на визначені ним кошти, а також з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту права власності на грошові кошти, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

4.2.1. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї

4.2.2. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (ч.10 ст.270 ГПК України).

4.2.3. За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

4.2.4. Враховуючи положення зазначених правових норм та те, що позивачем не обґрунтовано факт існування обставин, що зумовлюють розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

4.2.5. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

4.2.6. Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

4.2.7. Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

4.2.8. Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

4.2.9. Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

4.2.10. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

4.2.11. Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності, зокрема, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

4.2.12. Згідно з ст.184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

4.2.13. Відповідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить по-перше, підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

4.2.14. Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Вказана норма встановлює право особи звернутися за захистом свого майнового права (права власності), коли таке право порушується або не визнається органом/особою, який/яка здійснює заходи примусового виконання, встановлені Законом України "Про виконавче провадження".

Разом з тим, застосування вказаної норми можливе лише в тому разі, коли порушення права здійснюється органом примусового виконання.

4.2.15. Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15.

4.2.16. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

4.2.17. У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

4.2.18. Згідно пункту 23.1 частини першої статті Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання.

5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:

5.1. мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу

5.1.1. Накладення державним виконавцем арешту на кошти відповідача-1, як боржника у виконавчому провадженні ВП№34088275 відбулось за постановою державного виконавця 07.09.2018 р., тобто задовго до моменту перерахування позивачем відповідачу спірних коштів (04.01.2019 р.), що спростовує твердження скаржника про те, що накладення арешту свідчить про невизнання виконавчою службою права власності позивача та з урахуванням того, що спірні кошти не містять індивідуально визначених ознак, свідчить про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання права власності та зняття арешту з коштів, які позивач вважає своїми.

5.1.2. Оскільки матеріалами справи підтверджується те, що кошти набуті відповідачем без будь-якої достатньої правової підстави, що також не заперечується позивачем та відповідачем-1 належним та ефективним способом захисту права позивача на відповідні кошти є звернення з позовом у визначеному ст.ст. 1212 ЦК України порядку.

6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:

6.1.1. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

6.1.1. Рішення Господарського суду міста Києва від 31 травня 2019 року у справі №910/2072/19 залишити без змін.

6.1.2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп Транс Компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 31 травня 2019 року у справі №910/2072/19 залишити без задоволення.

7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:

7.1. Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп Транс Компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 31 травня 2019 року у справі №910/2072/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31 травня 2019 року у справі №910/2072/19 залишити без змін.

3. Судові витрати у вигляді витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Віп Транс Компанія".

4. Справу №910/2072/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Дата складення повного тексту - 17 жовтня 2019 р.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді О.О. Хрипун

О.В. Агрикова