Рішення

від 04.06.2019 по справі 139/409/19

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/409/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року смт Муровані Курилівці

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Коломійцевої В.І.,

за участі секретаря судових засідань Пилипчук В.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Спесивцева В.В.

представника відповідача Юзвак Т.Д.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в смт Муровані Курилівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області про визнання договору укладеним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області про визнання договору укладеним.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він являється власником земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 2,8952 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області. З 2007 року внаслідок неузгоджених дій Морозівської сільської ради на вказаній земельній ділянці почали проводити поховання односельчан, що позбавило його можливості вільно розпоряджатися та користуватися нею. Разом з тим, дана земельна ділянка у 2011 році була передана в оренду ПП Бонас , однак внаслідок неможливості її використання орендарем з підстав фактичного розміщення на ній кладовища між сторонами було прийнято рішення припинити вказаний договір оренди шляхом його розірвання за згодою сторін, що стало підставою для позбавлення права орендодавця на отримання орендної плати. За результатом його звернення до Морозівської сільської ради з проханням надати йому іншу ділянку, останньою було прийнято рішення № 68 від 09.02.2017, яким вона вирішила обміняти земельну ділянку площею 2,8758 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , що розташована на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області на рівноцінну земельну ділянку площею 2,8952 га, кадастровий номер НОМЕР_1 . Зібравши усі необхідні документи позивач 24.12.2018 звернувся до відповідача з проханням укласти договір міни земельних ділянок та надав до вказаної заяви проект відповідного договору міни. Однак, рішенням Морозівської сільської ради від 15.02.2019 було відмовлено у погодженні договору міни та рекомендовано звернутися до суду щодо вирішення даного питання. Тому за захистом своїх прав він звернувся до суду та просив визнати укладеним між ним та Морозівською сільською радою договір міни від 28.12.2018 земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 2,8952 га, та земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 , площею 2,8758 га, що розташовані на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області у відповідній редакції та стягнути з відповідача на його користь документально підтверджені судові витрати.

Ухвалою суду від 02.05.2019 позовну заяву було прийнято до розгляду судом та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 20.05.2019 справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Перше судове засідання призначено на 23.05.2019.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав за обставин у ньому викладених, просив його задоволити.

Відповідач копію ухвали суду від 02.05.2019 та доданих до неї матеріалів отримав, відзиву не надав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні представник відповідача позов визнала частково, суду пояснила, що в кінці 1980 років у їх селі під кладовища була виділена земельна ділянка розміром 1,5 га. В 1998 році у зв`язку з наявністю на ній підшкірних вод, актив села вирішив перенести кладовище на земельну ділянку, яка знаходилася нижчі. Обліковець товариства в оренді якого перебувала ділянка виміряв 1,5 га, ділянку обсадили деревами. З 2007 року почали проводити поховання на цій земельній ділянці, і лише в 2017 році сільською радою було встановлено, що під кладовище було зайнято земельну ділянку ОСОБА_1 , про що йому й повідомили. На даний час частина земельної ділянки, а це приблизно 40 сотих знаходиться під кладовищем, а решта ділянки обробляється ПП Бонас . Щодо визнання договору укладеним не заперечує, однак просить відмовити в стягненні судових витрат з сільської ради.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач є власником земельної ділянки площею 2,8952 га, що розташована на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с. 12, 23-24).

Згідно довідки Морозівської сільської ради № 320 від 25.05.2017, частина вказаної земельної ділянки орієнтовною площею 1,5 га знаходиться під кладовищем на якому останні десять років проводяться захоронення. Під кладовище була виділена інша земельна ділянка, але помилково захоронення розпочалися і проводяться на даній землі (а.с. 13).

09 лютого 2017 року 12 сесія 7 скликання Морозівської сільської ради прийняла рішення № 68, яким вирішила, згідно поданої заяви ОСОБА_1 , обміняти земельну ділянку площею 2,8758 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , яка розташована за адресою: Вінницька область, Мурованокуриловецький район, Морозівська сільська рада, на рівноцінну земельну ділянку площею 2,8952 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 розташоване діюче кладовище (помилково) (а.с. 34).

На підставі вказаного рішення, позивач запропонував відповідачу укласти договір міни земельних ділянок у відповідній редакції (а.с. 35-36).

Разом з тим, 15 лютого 2019 року 27 сесія 7 скликання Морозівської сільської ради прийняла рішення № 131, яким вирішила не погоджувати запропонований ОСОБА_1 договір міни земельними ділянками (а.с. 40).

Щодо визнання договору укладеним

Відповідно до ст.ст. 715-716 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

ЦК України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1-2 ст. 640 ЦК України).

Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642?643 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до ст. 642 ЦК України, якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Аналізуючи зазначені вище норми суд приходить до висновку, що визнати укладеним можна лише договір щодо якого сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов або фактично його виконують.

В даному випадку, своїм рішенням № 131 від 15.02.2019, яке не оспорювалося ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, відповідач відмовив у погодженні запропонованого позивачем проекту договору міни, будь-яких дій для його погодження не вчиняв, а тому, відсутні будь-які підстави вважати, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов спірного договору.

Рішення сільської ради № 68 від 09.02.2017, свідчить лише про бажання відповідача укласти договір міни земельних ділянок в принципі, а не згоду на його укладення у тому варіанті, який був запропонований позивачем, а тому вказане рішення не може бути розцінене судом як один із доказів фактичного укладення спірного договору.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права

Звертаючись до суду з вимогою про визнання договору міни укладеним, позивач в позовній заяві звернув увагу суду на ту обставину, що обраний ним спосіб захисту цілком відповідає змісту його порушеного права та не суперечить закону.

Однак, з приводу цього суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Так, відповідно до положень ст.ст. 15-16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При визначенні способу захисту у відповідності до вказаної норми, суд враховує положення ч. 1 ст. 13, п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, відповідно до яких спосіб захисту, який може застосовувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, а отже, - суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який останній не просить застосувати.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 5 ЦПК України) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державній та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Зазначене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором.

При цьому, позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом.

Якщо ж законом або договором не передбачено ефективного способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові № 14-144цс18 від 05.06.2018 зробила висновок, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Тому, обираючи спосіб захисту позивач повинен (в першу чергу) перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захисту.

Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, - позивач повинен обрати саме такий спосіб.

Якщо у такому випадку позивач обрав інший спосіб захисту - суд має відмовити в задоволенні позову, крім випадку, коди з врахуванням положень ч. 2 ст. 5 ЦПК України, дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушені права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи.

Отже, для правильного визначення в рішенні суду іншого способу захисту повинні бути наявними одночасно три умови:

- жоден визначений законом або договором спосіб захисту порушеного, невизнаного або осо пореного права, свободи чи інтересу, з огляду на обставини даної конкретної справи, не забезпечує ефективного захисту або поновлення такого права, свободи, інтересу позивача;

- позивач в позові просить застосувати інший конкретний спосіб захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу;

- визначений позивачем інший спосіб захисту не суперечить закону.

Із матеріалів позовної заяви слідує, що порушення права позивача на користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою відбулося внаслідок того, що на ній без узгодження з власником почали проводити поховання людей.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У цій справі, обраний позивачем спосіб захисту суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки призведе до порушення принципу свободи договору, закріпленого у ст.ст. 6, 627 ЦК України, який полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору.

Так, дійсно, сама по собі свобода договору не є безмежною, про що, у своїх постановах, зазначав Верховний Суд України (постанова № 6-110цс12 від 10.10.2012) та Велика палата Верховного Суду (постанова № 14-114цс18 від 05.06.2018). Разом з тим, вона може обмежуватися виключно законом.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи (в тому числі органу місцевого самоврядування) повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

В даному випадку, відсутній нормативний акт чи окрема норма, яка б встановлювала обов`язок органу місцевого самоврядування укласти з позивачем договір міни земельних ділянок на запропонованих ним умовах, а тому, зважаючи на ту обставину, що суд розглядає справи, керуючись верховенством права та вирішує їх відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інших правових актів, втручання суду у свободу договору буде нічим необґрунтованим.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості захистити своє порушене право у спосіб, передбачений ст. 152 ЗК України, або у інший спосіб, який не суперечить чинному законодавству та відшкодувати завдані йому винними особами збитки.

Щодо можливості укладення договору міни земельних ділянок сільськогосподарського призначення

Крім усього вищезазначеного, суд, також, вважає, що позивачем не доведено можливості укладення з відповідачем договору міни земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Так, відповідно до п. 15 б розділу Х Перехідні положення ЗК України, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, не допускається: купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Відповідно до ч. 2 ст. 37-1 ЗК України, власники земельних ділянок усіх форм власності, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, можуть обмінюватися такими земельними ділянками.

Обмін (міна) земельної ділянки державної або комунальної власності, розташованої у масиві земель сільськогосподарського призначення, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому ж масиві, здійснюється лише у разі, якщо обидві земельні ділянки мають однакову нормативну грошову оцінку або різниця між нормативними грошовими оцінками становить не більш як 10 відсотків.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про землеустрій , масив земель сільськогосподарського призначення - сукупність земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що складаються з сільськогосподарських та необхідних для їх обслуговування несільськогосподарських угідь (земель під польовими дорогами, меліоративними системами, господарськими шляхами, прогонами, лінійними об`єктами, об`єктами інженерної інфраструктури, а також ярами, заболоченими землями, іншими угіддями, що розташовані всередині земельного масиву), мають спільні межі та обмежені природними та/або штучними елементами рельєфу (автомобільними дорогами загального користування, полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями, водними об`єктами тощо).

Законодавець не закріпив у ЗК України чи інших законах України порядок міни виділених в натурі земельних ділянок в інших випадках.

Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що виділені в натурі земельні ділянки можуть бути обміняними лише у межах одного масиву земель сільськогосподарського призначення.

Як вбачається із оцінок вартості земельних ділянок, які позивач бажає обміняти, вартість належної йому земельної ділянки згідно експертної грошової оцінки становить 140417 грн (нормативна грошова оцінка - 33319 грн), а земельної ділянки належної Морозівській сільській раді - 139476 грн (нормативна грошова оцінка - 33415 грн) (а.с. 14-15, 30-31).

Разом з тим, будь-яких доказів того, що вказані земельні ділянки розташовані в одному масиві земель сільськогосподарського призначення (мають спільні межі та обмежені природними та/або штучними елементами рельєфу) позивачем суду не надано.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у позовних вимогах ОСОБА_1 в заявлених ним межах.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 15-16, 638, 640, 642, 715, 716 ЦК України, ст.ст. 37-1, 152, п. 15 Перехідні положення ЗК України, ст. 1 Закону України Про землеустрій , ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 263 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області про визнання договору укладеним, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Морозівська сільська рада Мурованокуриловецького району Вінницької області, код ЄДРПОУ 20089120, місцезнаходження: Вінницька область, Мурованокуриловецький район, с. Морозівка, вул. Сонячна, 24.

Повний текст рішення складено 06.06.2019.

Суддя: