Постанова

від 04.06.2019 по справі 195/31/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2174/19 Справа № 195/31/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Кондус Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

Категорія: 23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич"

на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2018 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" про розірвання договору оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Славутич" про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що згідно рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він є власником земельної ділянки площею 6,3998 га, що розташована на території Виводівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер НОМЕР_1 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зазначав, що належну йому на теперішній час земельну ділянку в оренду ТОВ "Славутич за договором оренди землі від 01.02.2010 року строком на 49 років надав його батько ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Вказував, що оформивши та зареєструвавши спадщину на своє ім`я, він звернувся до відповідача з проханням переоформити договір оренди на його ім`я та вести розрахунки по паю вже з ним, але йому відмовили в цьому.

Посилаючись на те, що згідно з п.9 договору оренди землі відповідач зобов`язався протягом строку дії договору за кожен рік користування земельною ділянкою сплачувати 1335,36 грн. від нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки, визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, не пізніше 31 грудня кожного року, та обчислювати розмір орендної плати за землю здійснювати з урахуванням індексів інфляції, чого також зроблено не було зроблено.

07 грудня 2015 року позивачем на адресу відповідача було надіслано запит з проханням надати пояснення та документально підтвердити, на якій підставі ТОВ "Славутич" користується його земельною ділянкою.

Позивач вказував, що відповідно до п.п.1 п.40 Договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою зміни умов або розірвання договору. Оскільки вони з відповідачем не досягли згоди з приводу зміни умов договору в частині орендної плати, які позивач вважає більш вигідними для себе, то він просить суд розірвати даний договір оренди земельної ділянки.

Ураховуючи викладене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: розірвати договір оренди землі між ОСОБА_2 і ТОВ "Славутич", зареєстрований 01.02.2010 року Томаківським відділом ДРФ ДПЦДЗК за № 041013400998; зобов`язати ТОВ "Славутич" негайно передати йому земельну ділянку загальною площею 6,3998 га, що розташована на території Дніпропетровської області, Томаківського району, Виводівська селищна рада, кадастровий номер НОМЕР_1 в стані придатному для цільового використання; стягнути з ТОВ "Славутич" на його користь збитки, а саме упущену вигоду, що має відшкодовуватись позивачу, право якого порушено, та не може бути меншим від доходів одержаних відповідачем, який порушив право, та витрати на послуги адвокатів, тобто реальні збитки у сумі 20 000,00 грн.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 25.09.2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Розірвано договір оренди землі між ОСОБА_2 і ТОВ "Славутич" зареєстрований 01.02.2010 року Томаківським відділом ДРФ ДПЦДЗК за № 041013400.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди землі від 01.02.2010 року між ОСОБА_2 і ТОВ "Славутич" зареєстрований 01.02.2010 року Томаківським відділом ДРФ ДПЦДЗК за № 041013400.

Зобов`язано ТОВ "Славутич" негайно передати земельну ділянку загальною площею 6,3998 га, що розташована на території Дніпропетровської області Томаківського району Виводівська сільська рада, кадастровий номер НОМЕР_1 в стані придатному для цільового використання ОСОБА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 26.10.2018 року виправлено описку в рішенні суду від 25.09.2018 року, а саме змінено по всьому тексту рішення запис "№ 041013400", на правильний запис "№ 041013400998", при цьому викладено другий та третій абзаци резолютивної частини рішення суду наступним змістом: "Розірвати Договір оренди землі між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю "Славутич" зареєстрований 01.02.2010р. Томаківським відділом ДРФ ДПЦДЗК за № 041013400998"; "Скасувати державну реєстрацію договору оренди землі від 01.02.2010р. між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю "Славутич" зареєстрований 01.02.2010р. Томаківським відділом ДРФ ДПЦДЗК за № 041013400998."

В апеляційній скарзі ТОВ "Славутич", посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Так, за правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акту у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва; забезпечення рівності права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Суб`єктами права державної власності на землю виступають Верховна Рада України на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Конституційний принцип законності набуття права власності на землю знаходить своє вираження також у ст. 78 ЗК України, якою передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 14 ч.1 Закону України "Про оренду землі", в редакції, чинній на момент укладення договору, визначено, що договір оренди укладається в письмовій формі.

Судом першої інстанції установлено, що 01.02.2010 року між ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ "Славутич" в письмовій формі укладений договір оренди належної Бобохонову М. на праві власності земельної ділянки розміром 6,3998 га, яка розташована на території Виводівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області.

Згідно цього договору ОСОБА_2 передав ТОВ "Славутич" в строкове платне користування належну йому земельну ділянку строком на 49 років.

Даний договір пройшов відповідну державну реєстрацію та є зареєстрованим у Томаківському відділі ДРФ ДПЦДЗК 17.12.2010 року за № 041013400998.

Передачу земельної ділянки, якою наразі користується відповідач ТОВ "Славутич", здійснено на підставі акту про передачу та прийом земельної ділянки, яка передається в оренду, копія якого долучена до матеріалів справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 орендодавець ОСОБА_2 помер.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 02.09.2015 року, яке чинне з 14.09.2015 року, за ОСОБА_1 , як за спадкоємцем за заповітом, визнано право власності на спірну земельної ділянку.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.11.2015 року власником спірної земельної ділянки є позивач ОСОБА_1

07 грудня 2015 року позивач повідомив відповідача про намір розірвати даний договір оренди земельної ділянки укладений між відповідачем і померлим ОСОБА_2 .

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності, прийшовши до висновку про наявність правових підстав для розірвання спірного договору оренди землі, оскільки це передбачено самим договором.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу подальшого користування вищезазначеною земельною ділянкою, так як відповідач не погоджується на розірвання договору оренди землі в досудовому порядку.

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі" від 06.10.1998 року № 161-XIV (далі Закон).

За змістом ст. 1 вказаного Закону, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 31 Закону, договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно ч.1 ст. 32 Закону, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до ч.4 ст. 32 Закону, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Доводи ТОВ "Славутич" в апеляційній скарзі про те, що п.40 спірного договору оренди землі не є імперативною нормою та не вказує на лише розірвання договору, а дає можливість сторонам самим обрати найбільш вигідний варіант - зміна або розірвання, колегією суддів не приймаються до уваги як безпідставні.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.11.2015 року власником спірної земельної ділянки є позивач.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач після оформлення права на спадщину фактично став новим власником земельної ділянки переданої в оренду за спірним договором, а 07.12.2015 року направив відповідачу заяву, згідно з якою повідомив орендаря про офіційне набуття ним права власності на спірну земельну ділянку та з посиланням на п.40 договору оренди землі від 01.02.2010 року та просив вважати такий договір розірваним.

Відповідно до п.40 договору оренди, який був укладений 01.02.2010 року між нині померлим ОСОБА_2 та ТОВ "Славутич", перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Отже, спірним договором оренди землі передбачена така підстава його розірвання як перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 за договором передав в оренду ТОВ "Славутич", належну йому земельну ділянку і після його смерті право власності на неї перейшло до його спадкоємця - ОСОБА_1 , який став новим власником та вимагає розірвання договору оренди, як передбачено законом та п.40 укладеного договору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки сторони спірного договору оренди землі дійшли згоди щодо усіх його істотних умов, зокрема, п.40 передбачено можливість розірвання цього договору у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, при цьому, що цей пункт договору узгоджується із положеннями ЦК України та ст. 32 Закону України "Про оренду землі", тому позивач, який набув право власності на орендовану земельну ділянку після смерті орендодавця, як новий власник, має право розірвати договір оренди з підстав, визначених договором.

Посилання ТОВ "Славутич" в апеляційній скарзі на те, що додатковою угодою № 04101340 від 01.02.2010 року внесено зміни до договору оренди землі, якими передбачено, що орендна плата може бути виплачена за майбутній період часу використання землі орендатором, у тому числі за повний строк дії договору оренди, є безпідставними та до уваги не приймаються.

У відповідності до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 6 Закону України "Про оренду землі" право на оренду землі підлягає державній реєстрації.

Надана відповідачем додаткова угода до договору оренди земельної ділянки № 04101340 від 01.02.2010 року з доповненням п.9 договору оренди землі, не можна вважати належним та допустимим доказом, так як додаткові угоди до договорів оренди земельної ділянки підлягають обов`язковій державній реєстрації, доказів щодо такої реєстрації апелянтом надано не було.

Колегія суддів наголошує, що умовами договору оренди землі не передбачено сплата орендної плати за повний строк дії договору оренди.

Надана відповідачем розписка про отримання ОСОБА_2 орендної плати за повний строк дії договору оренди, а саме 49 років, яка підписана представником Рязанцевою І.В., що діє на підставі довіреності від 08.12.2009 року, посвідчену приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю.В., зареєстровану в реєстрі за № 2280, колегією суддів також не приймається до уваги, оскільки зазначена довіреність в матеріалах справи відсутня та на ухвалу суду апеляційної інстанції про забезпечення доказів від 19 лютого 2019 року оригінал розписки не надано.

Доводи ТОВ "Славутич" в апеляційній скарзі про те, що відповідач повністю виконав свої обов`язки по сплаті орендної плати, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки не підтверджені належними доказами.

У відповідності до ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Колегією суддів встановлено, що відповідач не у повному обсязі сплачував орендну плату за період користування землею з 2010 року по 2017 рік, а саме не сплачував у зазначений період орендну плату з урахуванням індексу інфляції, розмір якої визначений Договором, а саме, відповідно до пунктів 9,10,11 спірного правочину відповідач зобов"язується протягом строку дії договору за кожен рік користування земельною ділянкою вносити орендну плату у розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься не пізніше 29 грудня поточного року. Крім того, орендарем не виплачено сім`ї орендаря 500,00 грн. на ритуальні послуги.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 19 лютого 2019 року зобов"язано ТОВ "Славутич" надати розрахунок орендної плати з урахуванням умов Договору оренди землі укладеного між ОСОБА_2 і ТОВ "Славутич" 01 лютого 2010 року, зареєстрованого 17.12.2010 року Томаківським відділом ДРФ ДПЦДЗК за № 041013400998, за весь період його дії.

На виконання вказаної ухвали ТОВ "Славутич" надано розрахунок орендної плати за період 2009-2018 роки. Однак, суд апеляційної інстанції оцінює його критично, оскільки даний розрахунок не містить тих даних, які передбачені умовами Договору, а лише констатує певний розмір без зазначення його складових та розміру з якого щорічно мало відбуватись його нарахування, не містить розміру грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням якого має розраховуватись розмір орендної плати. А як убачається з розрахунків, які надані позивачем та знаходяться в матеріалах справи, підтверджено, що орендар, протягом усього часу дії договору систематично недоплачував орендну плату за кожен рік та не здійснював її перерахунки, не враховував індекс інфляції, що є порушенням умов договору.

Згідно з частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем були порушені умови договору, а саме приписи пунктів 9, 10 договору оренди щодо сплати орендної плати і зазначене порушення у відповідності до вимог ст. 141 Земельного кодексу України мало систематичний характер, протягом строку дії Договору.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" - залишити без задоволення.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко