Ухвала

від 03.06.2019 по справі 914/3718/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

03.06.2019 р. Справа № 914/3718/15

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б., за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу: Приватного підприємства Майстер-РоС , м.Львів, від 14.05.2019р. б/н (вх. №1311/19 від 17.05.2019р.)

про:

визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця та начальника Пустомитівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів і відомостей, що необхідні для перерахування Приватному підприємству Майстер-РоС коштів, стягнутих на користь Приватного підприємства Майстер-РоС рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15;

зобов`язання начальника Пустомитівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів і відомостей, що необхідні для перерахування Приватному підприємству Майстер-РоС коштів, стягнутих на користь Приватного підприємства Майстер-РоС рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15

Орган оскарження (Орган ДВС) : Пустомитівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, м.Пустомити, Львівська область,

у справі №914/3718/15 за позовом: Приватного підприємства Майстер-РоС , м. Львів;

до Відповідача: Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м. Львова, с. Солонка, Львівська область;

про стягнення заборгованості за договором;

ціна позову: 238404,52грн.

Представники:

Стягувача (Позивача): Подоляк Б.Р. - представник (довіреність від 13.05.2019р. №б/н);

Боржника (Відповідача): не з`явився;

Органу ДВС: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Львівської області розглядається скарга Приватного підприємства Майстер-РоС , м.Львів, від 14.05.2019р. б/н (вх. №1311/19 від 17.05.2019р.) про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця та начальника Пустомитівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів і відомостей, що необхідні для перерахування Приватному підприємству Майстер-РоС коштів, стягнутих на користь Приватного підприємства Майстер-РоС рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15; зобов`язання начальника Пустомитівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів і відомостей, що необхідні для перерахування Приватному підприємству Майстер-РоС коштів, стягнутих на користь Приватного підприємства Майстер-РоС рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15 за позовом Приватного підприємства Майстер-РоС до Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м. Львова про стягнення заборгованості за договором; ціна позову 238404,52грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.05.2019р. у даній справі судом постановлено прийняти скаргу до розгляду; розгляд скарги в судовому засіданні призначити на 03.06.2019р.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Стягувача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача (Заявника, Стягувача) в судове засідання з`явився, подану скаргу підтримав, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті скарги, просить суд скаргу задоволити.

Представник Відповідача (Боржника) в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Представник Органу ДВС в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Розглянувши і дослідивши матеріали поданої заяви та справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Заявника, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15 за позовом Приватного підприємства Майстер-РоС до Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м. Львова про стягнення боргу за договором; ціна позову 238404,52грн. позовні вимоги Приватного підприємства Майстер-РоС задоволено частково, вирішено стягнути з Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м.Львова на користь Приватного підприємства Майстер-РоС 237273,21грн. основного боргу, 3559,10грн. судового збору. В частині стягнення 1131,31грн. пені провадження у справі припинено.

Вказане Рішення не оскаржувалось, набрало законної сили 05.02.2016р. та є обов`язковим до виконання на всій території України.

05.02.2016р. Господарським судом Львівської області видано наказ про виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15.

Подану заяву Заявник (Позивач, Стягувач) обґрунтовує тим, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.12.2017р. у даній справі, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2018р. визнано недійсною постанову державного виконавця Пустомитівського районного Відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Партем Михайла Богдановича від 28.02.2017р. ВП №50390258 про повернення Стягувачу наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. про примусове виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15.

Заявник зазначає, що з часу набрання законної сили вказаною ухвалою суду - з 26.02.2018р. по 18.10.2018р. державним виконавцем не вчинено жодних дій у виконавчому провадженні №50390258, спрямованих на примусове виконання наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15.

Окрім того, Заявник вказує на те, що постановою в.о. начальника Пустомитівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області від 18.10.2018р. постановлено скасувати документ Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.02.2017р., виданого при примусовому виконанні наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. у справі №914/3718/15, однак, і після постановлення вказаної постанови, наказ Боржником не виконано, а Державним виконавцем не вчинено всіх необхідних дій, спрямованих на його виконання.

В доповнення до викладеного Заявник зазначає, що Боржник є державною установою, а чинним законодавством України передбачений спеціальний порядок дій державного виконавця при невиконання виконавчого документа державними установами, згідно якого державний виконавець зобов`язаний звернутись до центрального органу виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у випадку невиконання виконавчого документа протягом більш, ніж шести місяців з дати винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

З підстав наведеного Заявник підсумовує, що, з врахуванням дати відкриття виконавчого провадження (10.03.2016р.), 10.09.2016р. закінчився шестимісячний строк, в межах якого державний виконавець повинен був здійснити сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання судового рішення у даній справі та виданого на його виконання наказу на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України Про виконавче провадження , іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а з 10.09.2016р. примусове виконання цього рішення повинно було здійснюватися за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Окрім того, Заявник звертає увагу суду на те, що вказану сукупність дій державний виконавець був зобов`язаний вчинити незалежно від наявності чи відсутності звернення стягувача про вчинення таких дій, оскільки виконання приписів ч. 4 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень є імперативним обов`язком державного виконавця.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 129 -1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Приписами ч.1 ст.326 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною другою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів ч.1 ст.339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Нормою ч.1 ст.343 ГПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Згідно ч.ч.2,3 ст.343 ГПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно статті 1 Закону України Про виконавче провадження (у чинній станом на момент винесення оскаржуваної постанови редакції) (надалі - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як встановлено судом та вбачається із долученого Заявником до матеріалів справи Витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ від 14.05.2019р. №1005330784 Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м.Львова знаходиться за адресою: 81131, Львівська область, Пустомитівський район, с.Солонка, вул.Повітряна, буд.5; ідентифікаційний код 23947794; організаційно-правова форма: державна організація (установа, заклад).

Відповідно до статті 1 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Згідно абз.2 ч.1 ст.2 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження , з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. (ч.2 вказаної статті).

Приписами пунктів 2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Згідно ч.3 ст.4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження , крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

В пункті 43 рішення Європейського Суду з прав людини від 20.07.2004р. у справі Шмалько проти України (заява №60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду .

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Глоба проти України від 05.07.2012р. №15729/07 пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах Півень проти України від 29.06.2004 заява № 56849/00, Горнсбі проти Греції від 19.03.1997). Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст. 1 Першого протоколу. Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

У пілотному рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п.1 ст.6 Конвенції та ст.1 Протоколу №1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан ОСОБА_1 та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", від 15.10.2009, № 40450/04, п. 83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").

У п.3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява №46852/13, Велика палата Європейського суду з прав людини постановила, що п`ять заяв та 12143 заяв (всього 12148), перераховані в додатках I і II до цього рішення, а також ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, повинні розглядатися відповідно до зобов`язань, які випливають із пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", в якому виявлено існування структурної проблеми, що спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1. Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов`язком держави. Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. №3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відтак, невиконання в межах процедури примусового виконання згідно вимог Закону України Про виконавче провадження рішення суду зумовлює його виконання за рахунок коштів, передбачених відповідною бюджетною програмою у випадках встановлення державним виконавцем підстав для повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження , про що в частині випадків, передбачених п.п. 2 -4 згідно ч. 2 ст. 37 цього Закону повинен бути складений відповідний акт протягом десяти днів з моменту встановлення таких, але не пізніше шести місяців з моменту відкриття виконавчого провадження; - незалежно від наявності чи відсутності підстав для повернення виконавчого документа процедура повинна бути ініційована державним виконавцем не пізніше шести місяців з моменту відкриття виконавчого провадження.

З врахуванням дати відкриття виконавчого провадження (10.03.2016р.), 10.09.2016р. закінчився шестимісячний строк, в межах якого Орган ДВС повинен був здійснити сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання судового рішення у даній справі та виданого на його виконання наказу на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України Про виконавче провадження , іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а з 10.09.2016р. примусове виконання цього рішення повинно було здійснюватися у відповідності до Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

При цьому, вказану сукупність дій Орган ДВС був зобов`язаний вчинити незалежно від наявності чи відсутності звернення стягувача про вчинення таких дій, оскільки виконання приписів ч. 4 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень є імперативним обов`язком державного виконавця.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.03.2019р. у справі №13/156-10.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновків про обґрунтованість доводів скарги Приватного підприємства Майстер-РоС від 14.05.2019р. б/н (вх. №1311/19 від 17.05.2019р.) про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця та начальника Пустомитівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів і відомостей, що необхідні для перерахування Приватному підприємству Майстер-РоС коштів, стягнутих на користь Приватного підприємства Майстер-РоС рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15; зобов`язання начальника Пустомитівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів і відомостей, що необхідні для перерахування Приватному підприємству Майстер-РоС коштів, стягнутих на користь Приватного підприємства Майстер-РоС рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15 щодо визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця та начальника Пустомитівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів і відомостей, що необхідні для перерахування Приватному підприємству Майстер-РоС коштів, стягнутих на користь Приватного підприємства Майстер-РоС рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15 та зобов`язання начальника Пустомитівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів і відомостей, що необхідні для перерахування Приватному підприємству Майстер-РоС коштів, стягнутих на користь Приватного підприємства Майстер-РоС рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15 .

Враховуючи вищенаведене, керуючись нормами ст.ст. 18, 42, 234, 235, 341-344 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Визнати обґрунтованою скаргу Приватного підприємства Майстер-РоС , викладені у скарзі від 14.05.2019р. б/н (вх. №1311/19 від 17.05.2019р.) про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця та начальника Пустомитівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів і відомостей, що необхідні для перерахування Приватному підприємству Майстер-РоС коштів, стягнутих на користь Приватного підприємства Майстер-РоС рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15; зобов`язання начальника Пустомитівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів і відомостей, що необхідні для перерахування Приватному підприємству Майстер-РоС коштів, стягнутих на користь Приватного підприємства Майстер-РоС рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15.

2. Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця та начальника Пустомитівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів і відомостей, що необхідні для перерахування Приватному підприємству Майстер-РоС коштів, стягнутих на користь Приватного підприємства Майстер-РоС рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15.

3. Зобов`язати начальника Пустомитівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів і відомостей, що необхідні для перерахування Приватному підприємству Майстер-РоС коштів, стягнутих на користь Приватного підприємства Майстер-РоС рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15.

2. Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.235 ГПК України.

3. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст ухвали складено 07.06.2019р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.