Рішення
від 06.06.2019 по справі 541/765/19
МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/765/19

Номер провадження 2/541/601/2019

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 червня 2019 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого - судді Городівського О. А. ,

за участю: секретаря судового засідання - Пащенка Є.М.,

позивача ОСОБА_1 його представника адвоката Куцин В.Ю.

представників відповідача ОСОБА_2 та адвоката Мотренко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю " Енергофінанс" про стягнення середнього заробітку за час виконання військового обов`язку,

установив:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОФІНАНС» (далі по тексту відповідач), в якому виклав прохання стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час виконання військового обов`язку за період з 01.03.2016 по 29.03.2019 в сумі 133171 грн. 50 коп. Також позивач просив стягнути 10000 грн. в рахунок компенсації заподіяної моральної шкоди порушенням його трудових прав.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на підставі наказу (розпорядження) №-565-К від 28.11.2011 він прийнятий на роботу у вишкомонтажний цех вишкомонтажником по 2-му розряду. 17.05.2013 на підставі строкового трудового договору за №133 його прийнято у вишкомонтажний цех вишкомонтажником по 4-му розряду.

На підставі Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15 «Про часткову мобілізацію» 13.03.2015. ОСОБА_1 призваного на військову службу до Збройних сил України під час мобілізації на особливий період, за наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.03.2015 №49. 09.03.2016, він уклав контракт із Міністерством Оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_3 , строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію. Цей факт підтверджується контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 09.03.2016. З моменту укладення контракту, тобто з березня 2016 року ТОВ «ЕНЕРГОФІНАНС» перестало нараховувати та виплачувати позивачу середній заробіток, що на переконання позивач являється порушенням вимог ч. 4 ст. 119 КЗпП в редакції, яка діяла станом на 09.03.2016 та ч 3 ст. 119 КЗпП та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції яка дії на момент звернення до суду.)

Позивач вважає, що на нього повністю розповсюджується соціальні гарантії передбачені статтею 119 КЗпП України, а тому за ним повинно зберігатись місце роботи та отримання середнього заробітку у ТОВ «ЕНЕРГОФІНАНС».

Відповідно до розрахунку наданим позивачем, який враховує розмір його середньоденної заробітної плати 172 грн. 95 коп., заборгованість з виплати середнього заробітку за період за 01.03.2016 по 29.03.2016 становить 133171 грн. 50 коп.

Посилаючись на порушення його трудових прав ОСОБА_1 відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП просить стягнути з відповідача на його користь компенсацію його моральних страждань, які оцінює в розмірі 10000 грн. одноразовою виплатою. Обґрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди, яка полягає в тому, що його позбавлено гарантованого права та можливості отримувати кошти для утримання сім`ї внаслідок протиправної поведінки відповідача.

Скориставшись своїм право у строки визначені ухвалою суду про відкриття провадження, представник ТОВ «ЕНЕРГОФІНАНС», адвокат Мотренко В.В. подала відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому заперечила позовні вимоги вказуючи на їх необґрунтованість та безпідставність.

У відзиві зазначається, що положення ч.3. ст. 119 КЗпП України не передбачають виплату середнього заробітку на підприємстві, а лише його збереження, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Також в ч. 5 ст. 119 КзпП України містить чітке роз`яснення при яких умовах роботодавець надає гарантії у вигляді зберігання місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби 1) отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а 2) також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

У відзиві представник відповідача підтверджує фактичні обставини вказані позивачем щодо укладення строкового трудового договору та припинення виплати середнього заробітку з квітня 2016 року. Проте не дивлячись на те, що термін дії строкового договору закінчився, товариство продовжує зберігати за позивачем робоче місце, посаду і середній заробіток на підприємстві. Відповідач готовий прийняти позивача на роботу після закінчення служби в Збройних силах України. А тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 як з приводу виплати середнього заробітку так і з приводу виплати моральної шкоди.

Оскільки, строковий трудовий договір припинив свою дію і позивач не виконує роботу на підприємстві, він не є полоненим, не знаходиться на лікуванні після поранення (як передбачено ч.5 ст. 119 КзпП України), то відповідач, як роботодавець не має права нараховувати і виплачувати дохід позивачеві, оскільки ...Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", (згідно ч.3 ст. 119 КзпП України)

В судовому засіданні позивач та його представник, адвокат Куцин В.Ю., в повному обсязі підтримали позовні вимоги та наполягали на законності вимог про виплату середнього заробітку з ТОВ «ЕНЕРГОФІНАНС» в період проходження військової служби ОСОБА_1

Представники відповідача ТОВ «ЕНЕРГОФІНАНС», просили відмовити у задоволенні позову з підстав вказаних у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши учасників судового засідання дослідивши матеріали справи судом встановлено, що між сторонами склалися спірні правовідносини щодо виплати середнього заробітку позивачу в період проходження позивачем військової служи за контрактом.

Спірні правовідносини врегульовані ч. 3 статті 119 КЗпП, яка станом на їх виникнення мала наступний зміст «За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місцероботи,посада ісередній заробітокна підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".»

До 25.12.2015 року редакція вказаної частини 3 статті 119 КЗпП мала інший зміст з приводу виплати середнього заробітку «За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.»

Порівнюючи дві редакції вказаної норми права можна прийти до висновку, що з січня 2016 року держава припинила компенсувати підприємствам із бюджету середній заробіток, який воно виплачувало своїм працівникам призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом.

З січня 2016 року, в статті 119 КЗпП, викладено інше формулювання щодо середнього заробітку, він «зберігається підприємством» поряд з місцем роботи та посадою, що по своєму дослівному тлумаченню не є ідентичне поняттю виплаті середнього заробітку. Однак саме формулювання гарантії як збереження середнього заробітку за працівником, який проходить військову службу можливо трактувати і як виплату такого заробітку, так як просто його збереження не має жодного логічного та правового змісту. Тобто виникає логічне запитання, навіщо зберігати середній заробіток якщо його не виплачувати?

Суд при прийнятті даного рішення враховує розкриття юридичних термінів Європейським судом з прав людини, який неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі.Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики.І рольрозгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65)).

До того ж, як зазначено в п. 13 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року, справа №234/8701/17, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 14 жовтня 2010 року (справа «Щокін проти України») зазначив,щовідсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону».В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи. http://reyestr.court.gov.ua/Review/72693634

Враховуючи викладене суд приходить до переконання про правомірність вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання ТОВ «ЕНЕРГОФІНАНС» виплачувати йому середній заробіток в період проходження ним служби за контрактом, однак задовольняє їх частково в межа строку звернення до суду для вирішення трудового спору та заявлених позовних вимог (ст. 233 КЗпП).

Статтею 233 Кодексу законів про працю України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Згідно частини 1 даної статті працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що порушення прав позивачки розпочалось в момент не виплати йому чергової суми середньомісячного заробітку за квітень 2016 року. Про порушення свого права він дізналась також з моменту не проведення йому виплати чергового платежу, що стало підставою для його звернення в травні 2016 року до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної ради в місті Києві. З позовною заявою позивач звернувся до суду 10 квітня 2019 року, тобто поза межами строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав щодо частини щомісячних виплат, що являється безумовною підставою для відмови у задоволенні позову, перебувають вимоги позивача про стягнення середнього заробітку в період часу до 10 січня 2019 року.

Враховуючи значний термі протягом якого позивач не звертався до суду з позовною заявою про захист свої прав та інтересів, суд не вбачає поважних причин для поновлення строку ОСОБА_1 на звернення до суду для вирішення трудового спору. Суд також не вражає соціальну гарантію у виді виплати середньомісячного заробітку, передбаченого ст. 119 КЗпП порушенням законодавства про оплату праці, так як дана виплата не являється заробітною платою або виплатою, яка входить до її структури (ст. 94 та главою 7 Кодексу законів про працю України), на яку не розповсюджується припиняючись строк звернення до суду (ч. 3 ст. 233 КЗпП).

Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 (із змінами і доповненнями) для визначення середнього заробітку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за два останні місяці роботи. Отже середньоденний заробіток позивача становить 172,95 грн. У відповідності з п.8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Кількість робочих днів з 10 січня 2019 року по 29 березня 2019 року становить 56, отже виплата компенссції за вказаний період склав: 172,95 грн. ?56 р.д. = 9685,20 грн.

Вирішуючи спір в частині моральної шкоди суд дійшов висновку, що діями відповідача ОСОБА_1 завдана моральна шкода, так як порушення його законних прав призвело до моральних страждань, які проявлялись у тому, що він під час проходження строкової військової служби був у нерівних умовах з іншими особами, з якими проходив службу. Порушення законних прав позивача полягає у невиплаті середнього заробітку протягом трьох років. Враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, обставини справи, розмір заборгованості яка стягнута на користь позивача, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в сумі 2000 грн. В решті, вимоги позивача про стягнення моральної шкоди на думку суду необґрунтовані і недоведені.

З огляду на звільнення позивача від сплати судового збору при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди, суд на підставі положень ч. 3 ст. 88 ЦПК України вважає необхідним стягнути з відповідача судовий збір на користь держави пропорційно до задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволено на 8,16 %. (768,40*8,16% = 62 грн. 70 коп.)

Керуючись ст. 119, 233, 237-1 КЗпП ст.ст.258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю " Енергофінанс" частково .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОФІНАНС» ЄДРПОУ 24594033 м. Київ, вул. Рейтарська, 20-26 на користь ОСОБА_1 компенсаційні виплати в розмірі середнього заробітку з 10 січня 2019 року по 29 березня 2019 року в розмірі 9685 грн. 20 коп. з утриманням відповідачем обов`язкових платежів передбачених діючим законодавством та 2000 грн. (тисячу) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОФІНАНС» ЄДРПОУ 24594033 м. Київ, вул. Рейтарська, 20-26 на користь держави судовий збір в розмірі 62 грн. 70 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду області через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 11 червня 2019 року

Суддя : О.А. Городівський

Дата ухвалення рішення06.06.2019
Оприлюднено15.09.2022
Номер документу82285320
СудочинствоЦивільне
Сутьстягнення середнього заробітку за час виконання військового обов`язку

Судовий реєстр по справі —541/765/19

Ухвала від 05.09.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Сердюк Валентин Васильович

Постанова від 28.07.2019

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Прядкіна О. В.

Ухвала від 16.07.2019

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Прядкіна О. В.

Ухвала від 16.07.2019

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Прядкіна О. В.

Рішення від 06.06.2019

Цивільне

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Городівський О. А.

Ухвала від 15.04.2019

Цивільне

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Городівський О. А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні