Ухвала

від 05.09.2019 по справі 541/765/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

05 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 541/765/19

провадження № 61-16239ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Енергофінанс на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Енергофінанс про стягнення середнього заробітку за час виконання військового обов`язку,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Енергофінанс (далі - ТОВ Енергофінанс ) про стягнення середнього заробітку за час виконання військового обов`язку .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на підставі наказу (розпорядження) № 565-К від 28 листопада 2011 року він прийнятий на роботу у вишкомонтажний цех вишкомонтажником по 2-му розряду. 17 травня 2013 року на підставі строкового трудового договору за № 133 його прийнято у вишкомонтажний цех вишкомонтажником по 4-му розряду. На підставі Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 Про часткову мобілізацію

13 березня 2015 року його призвано на військову службу до Збройнихсил України під час мобілізації на особливий період, за наказом військового комісара Миргородського об`єднаного міського військового комісаріату від 13 березня

2015 року № 49. Вказував, що 09 березня 2016 року він уклав контракт із Міністерством Оборони України в особі командира військової частини А 1356 підполковника ОСОБА_2 , строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію. Цей факт підтверджується контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 09 березня 2016 року. З моменту укладення контракту, тобто з березня 2016 року ТОВ Енергофінанс перестало нараховувати та виплачувати йому середній заробіток, що являється порушенням вимог частини 4 статті 119 КЗпП України в редакції, яка діяла станом на 09 березня 2016 року та частини 3 статті 119 КЗпП України та Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (в редакції яка дії на момент звернення до суду.)Вважає, що на нього повністю розповсюджується соціальні гарантії передбачені статтею 119 КЗпП України, а тому за ним повинно зберігатись місце роботи та отримання середнього заробітку у ТОВ Енергофінанс .

Посилаючись на порушення його трудових прав, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час виконання військового обов`язку за період з 01 березня 2016 року по 29 березня 2019 року в сумі 133 171,50 грн та 10 000 грн- в рахунок компенсації заподіяної моральної шкоди.

РішеннямМиргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 червня

2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Енергофінанс на користь ОСОБА_1 компенсаційні виплати в розмірі середнього заробітку з 10 січня 2019 року по 29 березня 2019 року в розмірі 9 685,20 грн з утриманням відповідачем обов`язкових платежів передбачених діючим законодавством та 2 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2019 року рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 червня 2019 року в частині відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за період з 09 березня 2017 року по 09 січня

2019 року та стягнення судового збору скасовано, прийнято в цій частині нове рішення. Стягнуто з ТОВ Енергофінанс на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 09 березня 2016 року по 9 січня 2019 року в розмірі

122 621,55 грн з утриманням відповідачем податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з ТОВ Енергофінанс на користь держави судовий збір в розмірі

707,52 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

У серпні 2019 року ТОВ Енергофінанс подано касаційну скаргу, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права , просить скасувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 червня

2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2019 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (пункт 1 частини шостої, частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Зі змісту положень пункту 3 частини третьої статті 175, пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Ціна позову у цій справі становить 143 171,50 грн, отже станом на 1 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100).

Зазначена справа є малозначною у силу вимог закону за ціною позову.

При цьому касаційна скарга не містить мотивів про те, що оскаржувані судові рішення підпадають принаймні під один із випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Верховним Судом також враховано, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі Azyukovska v. Ukraine (Азюковська проти України) від 09 жовтня 2018 року.

З урахуванням наведеного, оскільки ТОВ Енергофінанс подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Енергофінанс на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Енергофінанс про стягнення середнього заробітку за час виконання військового обов`язку - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Сердюк