Постанова

від 05.06.2019 по справі 620/4109/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4109/18 Суддя першої інстанції: Житняк Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Коротких А.Ю.

Федотова І.В.

при секретарі Мідянці А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Менського району Чернігівської області, за участю третьої особи - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Миколаївської сільської ради Менського району Чернігівської області, третя особа - ОСОБА_2 , в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення позачергової п`ятнадцятої сесії сьомого скликання Миколаївської сільської ради Менського району Чернігівської області від 23 листопада 2018 року про відмову у затвердженні Технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) як для земельної ділянки площею 0,1684 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельної ділянки площею 0,4508 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати затвердити Технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) як для земельних ділянок площею 0,1684 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельної ділянки площею 0,4508 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 без погодження меж зі суміжним землекористувачем ОСОБА_2 .

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач - ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неправильне застосування судом першої інстанції норм марального права та здійснені порушення процесуальних вимог, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Позивач зазначає, що судом не враховано правові висновки Верховного Суду, які містяться у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц та свідчать про те, що погодження меж земельної ділянки є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації та направлена на усунення технічних помилок під час державної реєстрації права власності. Позивач стверджує, що непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірності дій кожного із землекористувачів.

Миколаївська сільська рада Менського району Київської області у поданій до суду заяві просила відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги позивача посилаючись на те, що під час розгляду питання про затвердження поданої позивачем технічної документації у ОСОБА_1 було відсутнє погодження меж земельної ділянки з сусіднім землевласником. Відповідач зазначає, що землекористувачі суміжних земельних ділянок до набуття позивачем права власності на нерухоме майно та земельні ділянки ще в грудні 2006 року між домогосподарствами № 44 та АДРЕСА_1 Гагаріна , с. Миколаївка, Менського району, Чернігівської області узгодили фактичну межу земельних ділянок.

У відповідності до ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївської сільської ради Менського району Чернігівської області з заявами про затвердження Технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для земельної ділянки площею 0.1684 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельної ділянки площею 0.4508 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, додавши до своїх заяв екземпляри технічної документації.

Рішенням позачергової п`ятнадцятої сесії сьомого скликання Миколаївської сільської ради Менського району Чернігівської області від 23 листопада 2018 року, позивачу було відмовлено у затвердженні Технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для земельної ділянки площею 0.1684 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельної ділянки площею 0.4508 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, по АДРЕСА_1, в зв`язку з невідповідністю вимогам законів (не погоджена межа з сусідом ОСОБА_2 ).

Не погоджуючись з зазначеним рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення прийняте відповідачем у відповідності до вимог чинного земельного законодавства України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян. Одними з основних принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян та забезпечення гарантій прав на землю.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 198 Земельного кодексу України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що відновлення та встановлення меж земельної ділянки здійснюється, зокрема за погодженням меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Порядок вирішення питань регулювання земельних відносин, а також дотримання земельного законодавства входить до повноважень міських рад. Вказані питання вирішують виключно на пленарних засіданнях міських рад.

У ст. 79 Земельного кодексу України міститься визначення терміну земельної ділянки як частини земної поверхні з встановленими межами, певним місцем розташування, визначеними щодо неї правами. Механізм формування земельної ділянки як певного об`єкту цивільних прав визначено законодавцем у ст. 79-1 Земельного кодексу України та полягає у визначенні її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Державній реєстрації у Державному земельному кадастрі підлягають сформовані земельні ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Кодексу).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 126 Кодексу).

Статтею 55 Закону України Про землеустрій встановлено що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.

Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем; ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території); д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); є) копію правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об`єкти зареєстровані); ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт; з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів); и) кадастровий план земельної ділянки; і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації (ч. 17 ст. 186 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Дана норма також вказана в ст. 377 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 106 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція), пунктом 3.12 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір від 21 липня 2013 року купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , договір від 31 липня 2013 року купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,1684 га, кадастровий номер НОМЕР_3 та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2014 року за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,4508 га, кадастровий номер НОМЕР_2 .

Технічна документація із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства затверджена в установленому законом порядку у 2006 році, що не заперечується учасниками справи. Акт погодження меж земельної ділянки від 14 квітня 2006 року містить підпис ОСОБА_2 , який є сусіднім землекористувачем (а.с. 41).

Водночас, після придбання земельної ділянки позивачем, нею було встановлено, що конфігурація належних їй на підставі права приватної власності земельних ділянок не відповідає конфігурації зазначеній у правовстановлюючих документах.

В свою чергу третя особа - ОСОБА_2 у поданих до суду першої інстанції письмових поясненнях вказує, що з моменту придбання позивачем у власність нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 між ним і ОСОБА_1 постійно виникають суперечки щодо меж між домогосподарствами № 44 та в„– 46 .

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, з метою приведення меж земельної ділянки у відповідність до правовстановлюючих документів позивачем 06 березня 2018 року направлено ОСОБА_2 заяви про узгодження зміни конфігурації (а.с. 46).

Відповідно, ОСОБА_2 мав можливість погодити з позивачем спірні межі земельних ділянок, однак такого погодження не відбулось.

Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 28 березня 2018 року прийнято постанову у справі № 681/1039/15-ц, у якій суд зазначив, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовлення землевпорядної документації є допоміжною. При цьому ст. 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами . Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Тобто, при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов`язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність.

Крім того, потрібно відрізняти позовні вимоги про встановлення та про відновлення меж земельної ділянки.

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686).

Пунктами 4.2, 4.3 Інструкції № 376 встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до ст. 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

З огляду на встановлені під час судового розгляду справи обставини неприязних стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та вжиття позивачем заходів щодо узгодження меж земельних ділянок з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відсутність такого погодження меж не може бути самостійною підставою для прийняття відповідачем рішення про відмову у затвердженні технічної документації.

Одночасно, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до вимог ч. 17 ст. 186 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Вказані вище обставини свідчать про правомірність і обґрунтованість вимог позивача в частині визнати протиправним та скасувати рішення позачергової п`ятнадцятої сесії сьомого скликання Миколаївської сільської ради Менського району Чернігівської області від 23 листопада 2018 року про відмову ОСОБА_1 у затвердженні технічних документацій щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для земельної ділянки площею 0,1684 га (цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельної ділянки площею 0,4508 га (цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства) по АДРЕСА_1 .

Водночас, під час розгляду справ та визнання неправомірними рішень суб`єкта владних повноважень суд не вправі втручатись в дискреційні повноваження даної особи щодо можливості прийняття певного рішення з питань, які входять до його компетенції.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Положеннями Постанови Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2010 року № П-278/10 встановлено, що з огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Відповідно, заявлені позивачем позовні вимоги про зобов`язання відповідача затвердити Технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) як для земельних ділянок площею 0,1684 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельної ділянки площею 0,4508 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 без погодження меж зі суміжним землекористувачем ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов`язання Миколаївської сільської ради Менського району Чернігівської області повторно розглянути питання про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для земельної ділянки площею 0,1684 га (цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельної ділянки площею 0,4508 га (цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства) по АДРЕСА_1 області з врахуванням висновків даної постанови суду.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, які містяться в рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року колегія суддів вважає за необхідне скасувати зазначене судове рішення, як таке, що прийняте при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для вирішення справи та здійснені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

У відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 1 п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення позачергової п`ятнадцятої сесії сьомого скликання Миколаївської сільської ради Менського району Чернігівської області від 23 листопада 2018 року про відмову ОСОБА_1 у затвердженні технічних документацій щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для земельної ділянки площею 0,1684 га (цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельної ділянки площею 0,4508 га (цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства) по АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Миколаївську сільську раду Менського району Чернігівської області повторно розглянути питання про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для земельної ділянки площею 0,1684 га (цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельної ділянки площею 0,4508 га (цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства) по АДРЕСА_1 з врахуванням висновків даної постанови суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді А.Ю. Коротких

І.В. Федотов

Повний текст постанови виготовлено 10 червня 2019 року.