Постанова

від 10.06.2019 по справі 913/661/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2019 р. Справа № 913/661/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Дучал Н.М.

за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. 1239 Л/1-7) на рішення господарського суду Луганської області від 18.03.2019 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Фоновою О.С., повний текст якого складено року, у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИВАТ» , м. Запоріжжя,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ-ІНВЕСТ» , м. Лисичанськ,

про стягнення 104492,57 грн,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРИВАТ» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою від 20.12.2018 №20/12/2018-01 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ-ІНВЕСТ» (далі - відповідач) про стягнення за договором поставки № СТИ18ТВ від 06.09.2018 (далі - Договір) 104492,57 грн, з яких:

- 91699,18 грн - основний борг,

- 7506,77 грн - пеня,

- 625,56 грн - 3 % річних,

- 4661,06 грн - інфляційні втрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на виконання умов укладеного між сторонами Договору він здійснив поставку відповідачу ферромарганцю ФМнД78З10 у кількості 2 тон за ціною без ПДВ 38195,49 грн, загальною вартістю 91669,18 грн (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 060903 від 06.09.2018, яка підписана повноважними представниками сторін. В порушення умов п.4.2 Договору відповідач свої зобов`язання щодо повної оплати отриманого товару не виконав, у зв`язку з чим, за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 91669,18 грн, за стягненням якої позивач звернувся до суду.

Рішенням господарського суду Луганської області від 18.03.2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю СТАЛЬ-ІНВЕСТ , квартал 40 років Перемоги, буд. 3, кв. 191, м. Лисичанськ, Луганської області, 93118, ідентифікаційний код 24190005 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТРИВАТ , вул. Доківська, буд. 1, м. Запоріжжя, 69032, ідентифікаційний код 40753003, основний борг у сумі 91699,18 грн, пеню у сумі 7506,77 грн, 3 % річних у сумі 625,56 грн, інфляційні втрати в сумі 2864,50 грн, судовий збір у сумі 1731,71 грн.

В задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 1796,56 грн - відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник вказує, що надані позивачем документи на підтвердження факту поставки товару не можуть свідчити про виконання позивачем свого обов`язку належним чином, а відсутність доведеного факту надання позивачем відповідачу рахунків на оплату свідчить про відсутність у відповідача обов`язку по сплаті.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах « Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, « Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю ТРИВАТ , як Продавцем (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю СТАЛЬ-ІНВЕСТ , як Покупцем (відповідач у справі) було укладено договір поставки № СТИ18ТВ від 06.09.2018 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Продавець постачає, а Покупець приймає та оплачує товар, відповідно до Специфікацій, на умовах викладених в даному договорі.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що об`єм поставки вказується в Специфікаціях до даного Договору.

Згідно з п. 2.4 Договору, строк поставки становить не пізніше 3 (трьох) днів з моменту підписання Специфікацій.

Пунктом 2.5 Договору визначено, що разом з товаром Продавець надає Покупцю комплект товарно-супроводжуючих документів, а саме: видаткову накладну, сертифікат якості, рахунок, товарно-транспортну накладну на товар. Доказом отримання вищевказаних документів є підпис представника Покупця в видаткових накладних.

У п. 2.6 Договору визначено, що передача товару від Продавця Покупцю здійснюється на підставі видаткової накладної. Дата вказана Продавцем у видатковій накладній є датою поставки товару. Сторони домовилися, що накладні є документами, що підтверджують з однієї сторони, виникнення у Покупця зобов`язання по оплаті товару та передачу партії товару Продавцем Покупцю з іншої сторони.

За умовами п. 3.1 Договору, ціна товару визначена в Специфікаціях (додатках) і в рахунку на умовах FCA склад Продавця м. Запоріжжя, відповідно до правил Інкотермс 2000.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що загальна сума Договору складає суму вартості всіх специфікацій (додатків) до договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору, оплата товару Покупцем здійснюється на основі рахунку Покупця шляхом банківського переводу грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

У п. 4.2 Договору сторони встановили умови оплати: відстрочка на 21 день з дня відвантаження.

За умовами п. 8.1 Договору, Покупець сплачує Продавцю штрафні санкції у вигляді пені за прострочення оплати товару.

Розмір пені складає 0,2% від простроченої суми за кожний день прострочення поставки товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який сплачується пеня (п. 8.3 Договору).

Між сторонами за Договором підписана Специфікація №1 від 06.09.2018, згідно якої сторони домовилися про поставку товару, а саме: ферромарганця ФМнД78Р10 в кількості 2 (дві) тони за ціною 38195,49 грн на загальну суму з ПДВ - 91669,18 грн.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що він поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною №060903 від 06.09.2018, товарно-транспортною накладною №060903 від 06.09.2018 та довіреністю № 66/1 від 06.09.2018 (а.с.12-14).

Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписом особи, відповідальної за отримання товарно-матеріальних цінностей - Феденко Сергієм Івановичем (директор), який діяв на підставі довіреності №66/1 від 06.09.2018 (а.с.14).

Проте, в порушення умов п.4.2 Договору відповідач свої зобов`язання щодо оплати товару не виконав, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення заборгованості у сумі 91699,18 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 7506,77 грн, 3 % річних у сумі 625,56 грн та інфляційні втрати в сумі 4661,06 грн за період згідно наданих позивачем розрахунків.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд вказав, що відповідач не розрахувався з позивачем за отриманий товар у встановлений Договором строк, у нього виникла заборгованість в сумі 91669,18 грн, яка підтверджується матеріалами справи, у зв`язку з чим, позивачем вірно нараховані пеня у сумі 7506,77 грн та 3 % річних у сумі 625,56 грн і інфляційні втрати в сумі 2864,50 грн.

Щодо відмови у задоволенні позову про стягнення 1796,56 грн., місцевий господарський судом зазначено про помилковість включення позивачем до періоду нарахування інфляційних втрат за вересень 2018 року, оскільки борг у вересні 2018 року існував тільки три дні.

В свою чергу відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що надані позивачем матеріали не свідчать про факт виконання позивачем свого обов`язку по поставці товару належним чином, оскільки надана на підтвердження поставки товару за договором поставки № СТИ18ТВ від 06.09.2018 копія видаткової накладної №060903 від 06.09.2018 не містить обов`язкового реквізиту - печатки підприємства відповідача.

Сплата коштів за отриманий товар мала б бути здійснена відповідачем лише на підставі рахунків на сплату, сформованих позивачем. Однак, в матеріалах справи рахунки на оплату товару відсутність, що свідчить про відсутність обов`язку по сплаті товару, поставленого позивачем.

Крім того, відповідач зазначає, що п.5.1 та 2.5 вказаного договору передбачено, що документом, який підтверджує якість товару є сертифікат якості, що видається на кожну партію товару. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують передачу відповідачу вказаних документів, що свідчить про те, що такі сертифікати якості товару відповідачу надані не були.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на те, що рішення місцевого господарського суду не оскаржується відповідачем в частині відмови у задоволенні позовних, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одностороння відмова від зобов`язання не допускається, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Фактичні обставини свідчать, що правовідносини між сторонами за позовом виникли із договору поставки № СТИ18ТВ від 06.09.2018.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За правилами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було поставлено відповідачу товар: ферромарганець ФМнД78Р10 на суму 91669,18 грн, що підтверджується видатковою накладною №060903 від 06.09.2018 та товарно-транспортною накладною №060903 від 06.09.2018, засвідчені копії яких додані до матеріалів справи.

Вказані документи містять підписи керівників обох сторін, зокрема, зі сторони відповідача особою відповідальною за отримання товарно-матеріальних цінностей - Феденком Сергієм Івановичем (директор), повноваження якого підтверджуються довіреністю №66/1 від 06.09.2018, засвідчена копія якої додана до матеріалів справи.

Як вбачається з матеріалів справи, оригінали видаткової накладної №060903 від 06.09.2018, товарно-транспортної накладної №060903 від 06.09.2018 та довіреності №66/1 від 06.09.2018 досліджувались місцевим господарським судом в судовому засіданні 18.03.2019. та судом було встановлено, що копії вказаних документів, доданих до матеріалів справи позивачем повністю відповідають вказаним оригіналам.

У п. 2.6 Договору сторони визначили, що передача товару від позивача відповідачу здійснюється на підставі видаткової накладної. Дата вказана позивачем у видатковій накладній є датою поставки товару. Сторони домовилися, що накладні є документами, що підтверджують з однієї сторони, виникнення у відповідача зобов`язання по оплаті товару та передачу партії товару позивачем відповідачу з іншої сторони.

Оскільки відвантаження товару відбулось 06.09.2018, про що свідчить видаткова накладна №060903 від 06.09.2018, то відповідач повинен був оплатити вартість товару позивачу до 27.09.2018 включно.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що надана на підтвердження поставки товару за Договором копія видаткової накладної №060903 від 06.09.2018 не містить обов`язкового реквізиту - печатки підприємства відповідача, а також твердження відповідача про те, що позивачем йому не було передано сертифікату якості і відповідного рахунку на оплату колегія суддів відхиляє з огляду наступне.

Так, згідно з абз. 1 п. 2.5 Глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерством Фінансів України від 24.05.1995 №88 (із змінами), документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

З наведеного припису вбачається, що печатка є необов`язковим реквізитом документу та може, але не обов`язково скріплювати підпис.

Крім того, згідно з абз. 3 п. 2.5 Глави 2 вказаного Положення, повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Отже, повноваження відповідальної особи відповідача на отримання матеріальних цінностей були підтверджені довіреністю №66/1 від 06.09.2018.

Посилання відповідача на не передачу позивачем сертифікату якості та рахунку судом оцінюються критично, з огляду на приписи п.2.5 Договору, де сторони визначили, що разом з товаром позивач надає відповідачу комплект товаросупроводжувальних документів, а саме: видаткову накладну, сертифікат якості, рахунок та товаро-транспортну накладну на товар. Доказом отримання вказаних вище документів є підпис представника відповідача у видатковій накладній позивача. Отже, під час отримання товару представник відповідача своїм підписом у видатковій накладній позивача підтвердив отримання комплексу товаросупроводжувальних документів, передбачених договором у повному обсязі, включаючи рахунок та сертифікат якості.

Крім того, як вбачається із довіреності №66/1 від 06.09.2018 , відповідач отримав відповідний рахунок №060903 від 06.09.2018 та зробив посилання на цей рахунок в довіреності.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із твердженням місцевого господарського суду про те, що видаткова накладна, яка містить підпис уповноваженої особи про отримання товару, довіреність уповноваженої особи на отримання товару, яка є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) на отримання товару, зокрема: видаткову накладну №060903 від 06.09.2018, довіреність №66/1 від 06.09.2018, товарно-транспортну накладну №060903 від 06.09.2018 - є належними доказами фактичного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором.

У п. 4.2 Договору сторони визначили, що оплата за поставлений товар відбувається через 21 (двадцять один) день з дня відвантаження.

Водночас, у зв`язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за отриманий товар у встановлений Договором строк, у нього виникла заборгованість в сумі 91669,18 грн, яка підтверджується матеріалами справи, не спростована відповідачем, є обґрунтовано заявленою та підлягає стягненню з відповідача.

Також, за порушення строку оплати за отриманий товар за видатковою накладною №060903 від 06.09.2018 на суму 91699,18 грн нарахована пеня у сумі 7506,77 грн за період з 29.09.2018 по 20.12.2018.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто - неналежне виконання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідальність за не виконання грошових зобов`язань передбачена сторонами у пунктах 8.2, 8.3 Договору, у вигляді пені у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожний день прострочення чи поставки товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлює, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем при розрахунку пені дотримані вимоги вищевказаних норм.

Перевіркою розрахунку пені за заявлений період порушень законодавства та арифметичних помилок не встановлено, тому, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що вказана вимога є обґрунтованою та пеня в сумі 7506,77 грн підлягає стягненню з відповідача.

Позивач також просить стягнути 3% річних у сумі 625,56 грн, згідно наданого до матеріалів справи розрахунку.

Відповідно до пункту 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити 3% річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлено договором або законом.

Так, за порушення терміну оплати за отриманий товар за видатковою накладною №060903 від 06.09.2018 на суму 91699,18 грн нараховані 3 % річних у сумі 625,56 грн за період з 29.09.2018 по 20.12.2018.

Перевіркою судом розрахунку 3 % річних за заявлений період порушень законодавства та арифметичних помилок не встановлено, тому вказана вимога є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до пункту 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Як зазначено у п. 3.2 Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, правовий аналіз вищезазначеного надає можливість дійти висновку, про те, що найменший період при визначенні індексу інфляції - місяць, і обрахування знецінення боргу можливе лише тоді, коли таке знецінення відбувалось протягом місяця, а не іншої меншої кількості календарних днів.

Перевіривши розрахунки позивача та місцевого господарського суду нарахованих інфляційних нарахувань в сумі 4661,06 грн, заявлених позивачем до стягнення за період з вересня по листопад 2018 року, колегія суддів зазначає про обґрунтованість доводів місцевого господарського суду про те, що позивачем помилково до періоду нарахування інфляційних втрат було включено вересень 2018 року, оскільки борг у вересні 2018 року існував тільки три дні, а тому - до стягнення підлягають інфляційні нарахування в сумі 2864,50 грн, в решті інфляційних втрат в сумі 1796,56 грн правомірно відмовлено місцевим господарським судом.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню частково - в частині стягнення з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 91699,18 грн, пеню в сумі 7506,77 грн, 3% річних в сумі 625,56 грн, інфляційні втрати в сумі 2864,50 грн., а в решті позовних вимог слід відмовити.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 18.03.2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.06.2019

Головуючий суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Терещенко

Суддя Н.М. Дучал