Постанова

від 11.06.2019 по справі 140/2967/17

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 140/2967/17

Провадження № 22-ц/801/1124/2019

Категорія: 48

Головуючий у суді 1-ї інстанції Алєксєєнко В. М.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 рокуСправа № 140/2967/17м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Вінницького апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 26 березня 2019 року, ухвалене суддею Немирівського районного суду Вінницької області Алєксєєнком В.М.,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони з 06.05.2014 року почали проживали однією сім`єю, вести спільне господарство та спільний побут. В подальшому 05.04.2016 року зареєстрували шлюб, який 19.04.2018 був розірваний. Від шлюбу спільних дітей немає.

Зазначає, що з відповідачем ОСОБА_2 , вирощували худобу, яку в подальшому реалізовували на базарі та заготівельникам м`яса. Також з травня 2014 року до початку квітня 2017 року ОСОБА_1 неофіційно працювала кухаром в різних закладах громадського харчування м. Немирів, за що отримувала заробітну плату ,яку вносила до сімейного бюджету.

В подальшому 22.03.2017 року, сторони за спільні кошти придбали в АДРЕСА_1 , житловий будинок загальною площею 55,2 кв.м., з господарськими будівлями і спорудами та земельні ділянки - площею 0,2500 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 0,3500 га., для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_2 , які розташовані в АДРЕСА_1 .

Факт придбання вказаного спільного майна - будинку та земельних ділянок підтверджується договорами купівлі-продажу від 22.03.2017 року, які укладені в інтересах сім`ї на ім`я відповідача ОСОБА_2 , за згодою позивача.

ОСОБА_1 , маючи намір розпорядитися своєю часткою в майні, не може користуватись своїм правом, оскільки відповідач заперечує даний факт. Позивач неодноразово зверталася до відповідача з пропозицією щодо поділу спільного майна, однак ОСОБА_2 відмовляється, мотивуючи це тим, що спірне майно придбано за кошти, які належали йому особисто на праві приватної власності.

Приймаючи до уваги, що сторони не можуть дійти згоди щодо поділу майна, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому ,уточнюючи позовні вимоги та змінюючи предмет позову, остаточно просила суд в порядку поділу майна, визнати за нею право приватної власності на Ѕ частку майна: житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , до складу якого входить житловий будинок, позначений в плані літерою А , житловою площею 30,1 кв.м., загальною площею 55,2 кв.м., сарай Б , сарай В , огорожа 1-3; земельної ділянки площею 0,2500 га.. цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_3 , розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,3500 га.. цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_2 , розташованої за адресою АДРЕСА_1 . Вирішити питання щодо судових витрат.

Відповідач ОСОБА_2 на позовну заяву подав відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на те, що будинок та земельні ділянки було придбано ним за особисті кошти. На підтвердження чого надав розписку від 01 липня 2015 року , складену попереднім власником ОСОБА_3 , де вона зазначила, що отримала від ОСОБА_2 50000 гривень за продаж будинку, які він сплатив в момент складення розписки. Після чого ОСОБА_3 передала відповідачу ключі, правовстановлюючі документи на будинок та на землю.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 26 березня 2019 року позову ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання щодо судових витрат.

З таким рішенням позивач та відповідач не погодились та оскаржили його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволені позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було повністю досліджено всіх доказів та не враховані всі істотні обставини справи. Зокрема суд не врахував те, що спірне майно є його особистою власністю, не встановлено обсяг спільного майна, джерело придбання та час придбання майна.

В свою чергу ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Вирішити питання про судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3842 гривень.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила рішення суду змінити шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання суду на відмову в задоволенні витрат на професійну правничу допомогу, в зв`язку з недоведеністю. В якості доводів апеляційної скарги зазначає про те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання витрат на професійну правничу допомогу дійшов помилкового висновку про їх часткове задоволення в сумі 2000 гривень. Вказує, що 13.08.2018 представником позивача Піпко А.М. в заяві про зміну предмету позову надано попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат у вигляді гонорару за професійну правничу допомогу в розмірі 11 276,80 грн, тобто до судових дебатів стороною фактично заявлено про намір надати у визначений ЦПК України строк докази розміру таких витрат, які сторона понесе в зв`язку з розглядом справи. Крім того, в судовому засіданні до початку судових дебатів адвокат Піпко А.М. наголошував , що надасть суду вказані докази протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги позивача і відмови в задоволенні апеляційної скарги відповідача з огляду на таке.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає частково.

З матеріалів справи вбачається, що сторони з 06.05.2014 року проживали однією сім`єю. 05.04.2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровали шлюб, який 19.04.2018 розірвано Немирівським районним судом Вінницької області. Від шлюбу спільних дітей не мають.

В період шлюбу за договором купівлі-продажу від 22.03.2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори, відповідач ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_3 житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 . В п. 19 даного договору зазначено, що він укладається за згодою другого з подружжя ОСОБА_1 Продаж вчинено за 19000 гривень. Зазначений договір пройшов державну реєстрацію.

Також на підставі договору купівлі-продажу від 22.03.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори, відповідач ОСОБА_2 у ОСОБА_3 придбав земельну ділянку площею 0,2500 гектарів в межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 , що розташована в АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за 18000 гривень. В п. 16 даного договору зазначено, що він укладається за згодою другого з подружжя ОСОБА_1 Зазначений договір був також зареєстрований встановленому порядку.

Крім того за договором купівлі-продажу від 22.03.2017 року, посвідченим нотаріально, відповідач ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_3 другу земельну ділянку 0,3500 гектарів в межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2 , що розташована в АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства в п. 15 угоди зазначено, що цей договір укладається за згодою другого з подружжя ОСОБА_1 продаж вчинено за 20000 гривень. Договір також пройшов державну реєстрацію.

За загальним правилом, встановленим статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У Постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс 17 зроблено висновок про те, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №405/2391/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Отже тягар доказування обставин для спростування презумпції спільності права власності подружжя на будинок та земельні ділянки покладається на відповідача ОСОБА_2 , який її спростовує.

Заперечуючи позов, відповідач вказував, що спірне майне було придбано за кошти, які належали йому особисто на праві приватної власності.

В підтвердження чого надав розписку, надану ОСОБА_3 датовану 01.07.2015 року. Зазначає, що всі умови договору купівлі-продажу будинку ним було виконано, тобто ним було сплачено 50000 гривень та отримано правовстановлюючі документи.

Відповідно до ч.3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Дана розписка в силу ст.ст. 76,77 ЦПК України, не є належним та допустимим доказом у справі та не підтверджує того факту , що кошти, які були витрачені в 2017 році на придбання спірного майна, належали відповідачу особисто на праві приватної власності. А тому правомірно не була прийнята судом першої інстанції до уваги.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 не довів ті обставини, на які він посилається, заперечуючи позов, висновок суду про задоволення позову є правильним.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, що суд у рішенні вказав, що саме позивачем за вказаними договорами було придбане спірне майно, апеляційний суд розцінює як описку, яку суд може вправити або з власної ініціативи або за заявою сторони в порядку, визначеному ЦПК України.

Апеляційним судом встановлено, що 13.08.2018 представником позивача адвокатом Піпко А.М. було подано заяву про зміну предмету позову , де крім іншого зазначено та надано попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, а саме гонорару адвоката , який складатиме орієнтовно 11 276,80 грн. Тобто до судових дебатів стороною фактично заявлено про намір надати у визначений ЦПК України строк докази розміру витрат, які сторона сплатить в зв`язку з розглядом справи.

На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, хоча це має значення для правильного вирішення питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, в судовому засіданні до початку судових дебатів адвокат Піпко А.М. також наголосив, що надасть суду вказані докази протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення, що підтверджується звукозаписом судового засідання.

Отже, ухвалюючи рішення та вирішуючи питання про судові витрати, суд безпідставно зробив висновок про відмову у їх стягненні, в зв`язку з недоведеністю розміру.

Приймаючи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що суд не дотримався порядку, визначеного ч. 8 ст.141 ЦПК України, так як представник позивача до судових дебатів зробив відповідну заяву.

Відтак, в силу ч.4 ст.376 ЦПК України , рішення підлягає зміні його мотивувальної частини шляхом виключення з неї посилання суду на відмову позивачу в задоволенні стягнення витрат на професійну правничу допомогу ,в зв`язку з їх недоведеністю.

В решті рішення підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду і не є підставою для його скасування.

Згідно ст.ст.137,141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 3842 гривні, розмір та обґрунтованість яких підтверджується наявними в справі доказами.

На підставі викладеного, керуючись ст.137, 141, 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 26 березня 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а резолютивну частину рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3842 гривні.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 червня 2019 року.

Головуючий М.М. Якименко

Судді: О.В. Ковальчук

Т.Б. Сало