Постанова

від 11.06.2019 по справі 752/14497/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2019 року

м. Київ

справа № 752/14497/16-ц

провадження № 22-ц/824/ 7436 /2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А.,

суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.

за участю помічника судді, який за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Виноградової А.І.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Універсал Банк

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргувідповідача ОСОБА_2

на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року у складі судді Шевченко Т.М.

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Універсал Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року представник позивача Нарапович О.Д. звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості , в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №065-2008-614 від 07 березня 2008 року в сумі 14 098,00 швейцарських франків та вирішити питання судових витрат .

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 07 березня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №065-2008-614, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 125 000,00 швейцарських франків строком користування до 01 березня 2038 року зі сплатою 9,95% річних. Цільовим призначенням кредиту визначено - на придбання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував, що з метою забезпечення виконання зобов`язання позичальником 01 квітня 2009 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №065-2008-614-Р, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Звертав увагу на те, що позивач виконав свої зобов`язання у повному обсязі, проте, ОСОБА_1 у порушення умов кредитного договору свої зобов`язання по сплаті процентів за користування кредитом та поверненню кредиту у визначені договором строки не виконувала. У зв`язку порушенням зобов`язань за кредитним договором у ОСОБА_1 виник обов`язок повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти.

Таким чином, представник позивача просив стягнути частину боргу у розмірі 14 098,00 швейцарських франків, з яких: прострочена заборгованість по кредиту - 850,71 швейцарських франків, частина достроково стягуваного кредиту - 13 247,29 швейцарських франків.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 рокупозов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ Універсал Банк прострочену заборгованість по кредиту в сумі 850,71 швейцарських франків та частину достроково стягуваного кредиту у сумі 13 247,29 швейцарських франків. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ Універсал Банк 5 714,16 грн. судового збору в рівних частинах.

19 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

УхвалоюГолосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2019 року заяву залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням, 22 березня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою , в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні позову, оскільки вважає, що рішення є незаконним та необґрунтованим.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване заочне рішення було ухвалено в ході одного судового засідання, про яке ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена, копію заочного рішення не отримувала.

Зазначає, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях, проте, у порушення вимог статті 533 ЦК України ціна позову вказана у швейцарських франках без зазначення еквіваленту в гривнях за офіційним курсом Національного банку України.

Крім того, ставить під сумнів наявність у ПАТ Універсал Банк індивідуальної ліцензії Національного банку України на кредитування в іноземній валюті.

Таким чином, уважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

26 березня 2019 року ОСОБА_2 направила на адресу Київського апеляційного суду доповнення до апеляційної скарги, в якому зазначає, що суд першої інстанції надсилав їй судові повістки за невірною адресою, що призвело до неналежного повідомлення про дату та час судового засідання.

Звертає увагу на те, що згідно з кредитним договором №065-2008-614 від 07 березня 2008 року позичальником є ОСОБА_1 , а згідно з договором поруки №065-2008-614-Р від 01 квітня 2009 року ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати за невиконання зобов`язання ОСОБА_1 . Таким чином, позичальник за кредитним договором та боржник за договором поруки є різними особами.

Крім того, вказує, що при порівнянні основного зобов`язання за вказаним кредитним договором та основного зобов`язання, яке забезпечується за договором поруки встановлено, що ці зобов`язання є різними, а отже, не досягнуто згоди щодо істотних умов та договір поруки є неукладеним.

07 травня 2019 року представник ПАТ Універсал Банк Сербіна А.О. подала до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення залишити без змін. Уважає, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , уклавши кредитний договір та отримавши грошові кошти, не сплатила у вказаний в договорі строк кредит, чим порушила умови укладеного договору, а також з того, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з відповідачів солідарно ґрунтуються на законі з огляду на те, що між позивачем та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання основного зобов`язання укладено договір поруки, який станом на час розгляду справи був чинним, а порука не припинена.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 07 березня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 065-2008-614, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 125 000 швейцарських франків строком користування до 01 березня 2038 року зі сплатою 9,95% річних. Цільове призначення кредиту - на придбання майна, а саме, земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5).

01 та 13 квітня 2009 року між сторонами укладено додаткові угоди б/н до кредитного договору, якими сторони погодили зміну розміру плати за користування кредитом:

- у період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2010 року встановлювалася ставка за користування кредитом на рівні 3,57% річних;

- з 01 квітня 2010 року по 31 березня 2015 року - 12,43% річних;

- з 01 квітня 2015 року - 10,95% річних (а.с. 17-30).

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною першою ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1ст. 1055 ЦК України).

Судом установлено, що кредитний договір сторонами укладено в письмовій формі, де зазначено його розмір та умови надання кредиту.

Разом з тим, позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, а відповідач, усупереч умовам кредитного договору, не здійснює платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, чим порушує взяті на себе договірні зобов`язання.

З матеріалів справи убачається, що апелянт не заперечує факт укладення кредитного договору та договору поруки, а також отримання кредитних коштів у розмірі 125 000 швейцарських франків.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 ЦК України).

Частиною 1 ст. 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, відповідач, не сплативши у вказаний в договорі строк кредит, порушив вимоги статті 530 ЦК України, що призвело до утворення заборгованості.

18 травня 2016 року позивачем було направлено на адреси відповідачів вимоги про виконання умов договору (а.с. 53-57), проте, такі вимоги виконані не були, у зв`язку з чим представник позивача 14 вересня 2016 року звернувся до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Таким чином, ураховуючи викладене, підстави, які б свідчили про припинення поруки, відсутні.

Судом першої інстанції установлено, що сума заборгованості за кредитним договором станом на 16 серпня 2016 року складає 125 366,98 швейцарських франків, з яких:

- заборгованість по кредиту - 116 322,31 швейцарських франків;

- відсотки - 8 991,57 швейцарських франків;

- підвищені відсотки - 53,10 швейцарських франків.

ПАТ Універсал банк просить стягнути частину боргу у розмірі 14 098,00 швейцарських франків, з яких:

- прострочена заборгованість по кредиту - 850,71 швейцарських франків,

- частина достроково стягуваного кредиту - 13 247,29 швейцарських франків.

Місцевим судом також установлено, що розрахунок загальної суми заборгованості відповідача ОСОБА_1 по кредитному договору станом на 16 серпня 2016 року наданий суду і відповідає вимогам закону (а.с. 45-46).

В апеляційній скарзі заперечення щодо розміру заборгованості відсутні, свій розрахунок не надано.

Згідно вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з викладеного, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 отримано кредитні кошти у розмірі 125 000 швейцарських франків, проте остання належним чином не виконувала умов укладеного кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку позивач оцінює у розмірі 14 098 швейцарських франків.

Забезпеченням виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань по кредитному договору є укладений між ПАТ Універсал банк та ОСОБА_2 договір поруки № 065-2008-614-Р від 01 квітня 2009 року (а.с. 35).

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).

Відповідно до пункту 1.1 договору поруки ОСОБА_2 як поручитель, зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх її зобов`язань перед кредитором, що виникли з основного договору, укладеного між кредитором та боржником, у повному обсязі як існуючих на теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Як убачається з матеріалів справи, укладений договір поруки підписаний ОСОБА_2 , що свідчить про те, що вона ознайомлена з умовами договору, зокрема, про суму отриманих у кредит коштів, та про відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Таким чином, з огляду на те, що договором установлено термін повного виконання зобов`язань боржника - не пізніше 01 березня 2038 року, договір у встановленому законом порядку не розірвано, не визнано недійсним, такий договір є чинним та підлягає виконанню, а порука не припинена.

Виходячи з викладеного та зважаючи на солідарну відповідальність обох відповідачів за невиконання умов кредитного договору, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про солідарне стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню, і уважає його правильним.

Доводи апеляційної скарги про те, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях, однак, у порушення вимог статті 533 ЦК України ціна позову вказана у швейцарських франках без зазначення еквіваленту в гривнях за офіційним курсом Національного банку України є безпідставними з огляду на наступне.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII Про зовнішньоекономічну діяльність , Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті .

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема, кредитного договору, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача боргу у валюті, визначеній договором.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що була висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Не заслуговують на увагу суду та спростовуються матеріалами справи і аргументи апеляційної скарги щодо відсутності у ПАТ Універсал Банк індивідуальної ліцензії Національного банку України на кредитування в іноземній валюті, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи убачається, що ВАТ Універсал Банк , правонаступником якого є ПАТ Універсал Банк , 07 грудня 2007 року видано Банківську ліцензію №92 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України Про банки та банківську діяльність , а також Дозвіл №92-1 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України Про банки та банківську діяльність .

Відповідно до положень частини третьої статті 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю , у статті 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Відповідно до приписів пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, у разі, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією, на здійснення якої Національним банком України надана банківська ліцензія та письмовий дозвіл, є уповноважений банк, то використання іноземної валюти як засобу платежу на території України за цією операцією дозволяється без індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Наведене дає підстави для висновку про правомірність надання банками кредиту в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, що видаються Національним банком України.

За таких обставин, дії ПАТ Універсал Банк , пов`язані із укладенням спірного кредитного договору, чинного законодавства України не порушують.

Твердження апелянта про те, що умови кредитного договору та договору поруки є різними, а отже договір поруки є неукладеним не заслуговують на увагу суду, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до пунктів 9.1, 9.2, 9.3, 9.4 кредитного договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором. Договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін. Всі зміни та доповнення до цього договору, за винятком випадків, передбачених цим договором, викладаються в письмовій формі та набирають чинності з моменту їх підписання уповноваженими на те представниками обох сторін. Додаткові угоди до цього договору, які можуть бути укладені в майбутньому, є його невід`ємною частиною.

Пунктом 1.2 договору поруки передбачено, що поручитель засвідчує, що йому добре відомі усі умови основного договору і він погоджується з ними, зокрема, сума основного договору складає 125 000 швейцарських франків; термін повного виконання зобов`язань боржника - не пізніше 01 березня 2038 року, якщо згідно умов основного договору не буде застосовано інші терміни виконання таких зобов`язань.

Таким чином, як убачається з кредитного договору, додаткових угод до нього та договору поруки, істотні умови кредитного договору, зокрема, сума та строк виконання, є ідентичними.

Окрім того, умови додаткової угоди від 13 квітня 2009 року, укладеної між позивачем та ОСОБА_1 до кредитного договору від 07 березня 2008 року, повністю відповідають істотним умовам договору поруки.

До того ж, уважаючи, що умови укладеного апелянтом договору поруки відрізняються від умов кредитного договору, ОСОБА_2 з 2009 року не порушувала питання щодо недійсності або нікчемності укладеного нею договору поруки та не зверталася до суду з відповідним позовом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Частино першої статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК України).

Згідно статей 57, 60, 61 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з викладеного, колегія уважає, що суд першої інстанції, належним чином дослідивши наявні у справі докази, надавши їм належну правову оцінку, зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи та на це посилається ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі, судом першої інстанції ухвалено заочне рішення за відсутності учасників справи, зокрема, ОСОБА_2 , щодо належного повідомлення якої у справі відсутні належні докази.

На підставі статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином, і підстав для заочного розгляду справи не існує.

У матеріалах справи міститься конверт та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою Судова повістка , направлений судом на адресу ОСОБА_2 та повернений за закінченням терміну зберігання (а.с. 65).

30 листопада 2016 року суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача і відповідачів та ухвалив заочне рішення, не перевіривши отримання судової повістки відповідачем ОСОБА_2

Нормами пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Виходячи з наведеного, колегія суддів доходить висновку, що розглянувши справу за відсутності ОСОБА_2 , місцевий суд порушив норми процесуального права, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи, що позбавило його права на участь у судовому засіданні, є обґрунтованими, а порушення судом норм процесуального права є підставами для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов`язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, заочне рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, ураховуючи, що скасування заочного рішення суду першої інстанції зумовлено порушенням норм процесуального права, а саме, ухвалення рішення за відсутності відповідача без його належного повідомлення, та не призвело до ухвалення іншого по суті рішення, ніж оскаржуване, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року - скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства Універсал Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Універсал Банк прострочену заборгованість по кредиту в сумі 850,71 швейцарських франків та частину достроково стягуваного кредиту у сумі 13 247,29 швейцарських франків.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Універсал Банк 5 714,16 грн. судового збору в рівних частинах, по 2 857,08 грн. з кожної.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 червня 2019 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.Ф. Мазурик

Л.Д. Махлай