Постанова

від 27.05.2019 по справі 911/2531/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2019 р. Справа№ 911/2531/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання : Цибульський Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 27.05.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області

від 24.09.2018 (повний текст складено 24.10.2018)

у справі №911/2531/17 (суддя - Щоткін О.В.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області

до: 1) Фонду комунального майна Вишгородського району Київської області

2) Вишгородської районної ради Київської області

3) Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області

4) Фізичної особи-підприємця Сушко Ольги Григорівни

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1) Навчально-виховний комплекс "Димерська гімназія - загальноосвітня школа I ступеня" Вишгородської районної ради Київської області

2) Відділ освіти Вишгородської районної державної адміністрації Київської області

про вчинення певних дій

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року до господарського суду Київської області звернувся перший заступник прокурора Київської області з позовом в інтересах держави до фонду комунального майна Вишгородського району Київської області (далі - Фонд комунального майна), Вишгородської районної ради Київської області (далі - Районна рада), Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області (далі - Селищна рада) та фізичної особи-підприємця Сушко Ольги Григорівни (далі - ФОП Сушко О.Г.), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - навчально-виховного комплексу "Димерська гімназія - загальноосвітня школа I ступеня" Вишгородської районної ради Київської області (далі - Димерська гімназія) і відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - відділ освіти), про:

- визнання незаконним та скасування рішення Селищної ради від 12.05.2006 № 39 "Про погодження дозволу на продаж старого приміщення їдальні Димерської гімназії";

- визнання незаконним та скасування рішення Районної ради від 24.09.2009 № 384-26-V "Про перелік об`єктів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, що підлягають приватизації";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу шляхом продажу на аукціоні будівлі колишньої їдальні Димерської гімназії від 20.05.2010 № 01-56 (далі - Договір), що розташована за адресою: 07330, Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул. Леніна, 25, з моменту його укладення;

- зобов`язання ФОП Сушко О. Г . звільнити та повернути до комунальної власності територіальної громади сіл, селищ, міста Вишгородського району в особі Вишгородської районної ради їдальню Димерської гімназії, що розташована за адресою: 07330, Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул. Леніна, 25, вартістю 56 678,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані статтями 24, 32, 43, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", статтями 14, 19 Закону України "Про охорону дитинства", статтями 18, 63 Закону України "Про освіту", статтею 44 Закону України "Про загальну середню освіту", статтями 203, 207, 215-217, 377, 655 Цивільного кодексу України та пунктом 3.8 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, а також порушенням вимог законодавства Селищною радою та Районною радою при прийнятті рішень про приватизацію приміщення їдальні Димерської гімназії, яке входило до матеріально-технічної бази закладу. Крім того, на даний час Димерська гімназія не має власного приміщення для харчування учнів. Що ж до спірного договору, то позовна заява обґрунтована тим, що у ньому відсутня істотна умова, а саме - кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить, у зв`язку з набуттям права власності на будівлю.

Рішенням господарського суду Київської області від 19.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2018 рішення господарського суду Київської області від 19.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у справі скасовано, справу № 911/2531/17 направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що господарськими судами попередніх інстанцій залишено поза увагою і не встановлено, на підставі яких документів Гімназії передавалось на баланс спірне майно та який статус мало вказане майно на момент передачі його на баланс. Тобто судами не встановлювалось, чи входило спірне майно, на момент звернення Гімназії із заявою про надання дозволу на його продаж, до складу навчального закладу як майно Гімназії, чи технологічно пов`язане таке майно з навчальним процесом.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.09.2018 у справі № 911/2531/17 у задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором не було доведено використання спірного майна за цільовим призначенням, а саме пов`язаності даної будівлі з навчально-виховним процесом на момент звернення Димерської гімназії із заявою про надання дозволу на її продаж, а тому судом першої інстанції не встановлено порушень законних прав та інтересів територіальних громад сіл, селища, міста Вишгородського району, за захистом яких прокурор звернувся до суду з вимогами про визнання незаконними та скасування спірних рішень, у зв`язку з чим обумовлені законом підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування рішення Селищної ради від 12.05.2006 №39 "Про погодження дозволу на продаж старого приміщення їдальні Димерської гімназії" та рішення Районної ради від 24.09.2009 № 384-26-V "Про перелік об`єктів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, що підлягають приватизації" - відсутні. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відсутність в договорі купівлі-продажу від 20.05.2010 № 01-56 умови щодо кадастрового номеру земельної ділянки не порушує прав та законних інтересів сторін договору, а тому не є підставою для визнання вказаного договору недійсним в силу приписів ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник прокурора Київської області звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2018 у справі №911/2531/17 - скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення неправильно застосовано норми матеріального права (абз. 11 п. а ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна , ч. 1 ст. 14, ч. 4, ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту (в редакції від 01.01.2006), п. 3.8 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально - виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України 14.08.2001 № 63, ст. 655 Цивільного кодексу України, наказ Міністерства охорони здоров`я України № 242/329 від 01.06.2005, яким затверджено Порядок організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах) та порушено норми процесуального права (ст. ст. 75-77, 129, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України), рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, прокурор в апеляційній скарзі наголошував на тому, що судом першої інстанції при вирішенні спору безпідставно не було враховано, що правовий статус спірного майна підтверджується рішенням виконавчого комітету Димерської селищної ради від 12.05.2006 (у якому зазначено, що було погоджено дозвіл на продаж старого приміщення їдальні Димерської гімназії); листом Димерської гімназії від 15.05.2006 (у якому зазначено про старе приміщення їдальні Димерської гімназії); розпорядженням Вишгородської районної ради від 28.03.2008 № 32 (у якому зазначено про оформлення права спільної комунальної власності на будівлю їдальні та про факт того, що вказане майно перебуває на балансі Димерської гімназії); протоколом засідання конкурсної комісії з питань здачі в оренду майна спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Вишгородського району та з відбору суб`єктів оціночної діяльності від 07.04.2010 № 5 (згідно з яким визначено порядок денний: "Про затвердження висновку про вартість майна - будівлі колишньої їдальні Димерської гімназії"); наказом Фонду від 07.04.2010 № П-4 "Про затвердження рішення конкурсної комісії з питань здачі в оренду майна спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста Вишгородського району та з відбору суб`єктів оціночної діяльності"; заявами про участь в аукціоні від 17.05.2010 Сушко О.Г. та ОСОБА_3 , протоколом № 1 про проведення аукціону з продажу майна спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста Вишгородського району; розпорядженням Вишгородської районної ради від 28.03.2008 № 32; договором купівлі-продажу будівлі колишньої їдальні Димерської гімназії від 20.05.2010; актом приймання-передачі від 04.06.2010 до договору купівлі-продажу; переліком нерухомого майна; наказом Фонду від 11.03.2010 № П-1; договором про надання послуг з організації та проведення аукціону від 08.04.2010; договором оренди від 02.10.2006, який укладено між Димерською гімназією та ФОП Сушко О.Г .; додатками до договору оренди від 03.10.2008, 03.10.2009; листом Димерської гімназії від 11.09.2017; звітом № 85 про оцінку вартості майна, а саме нежитлового приміщення їдальні Димерської гімназії - інвентарного об`єкту відділу освіти Вишгородської районної ради; паспортом сертифікатом.

Також, прокурор наголошував, що перебування лише на балансі Димерської гімназії спірного об`єкта нерухомого майна не спростовує доводи прокуратури, що вказане приміщення є об`єктом освіти, оскільки законодавець не пов`язує обов`язковість закріплення права власності саме за навчальним закладом, а також не позбавляє його статусу об`єкта освіти, на який розповсюджується закріплена законодавчо заборона відчуження цього майна.

Крім того, прокурор вказував, що судом першої інстанції не враховано того, що на даний час навчально - виховний комплекс Димерська гімназія- загальноосвітня школа І ступеня не має власного приміщення для харчування учнів.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2018, для розгляду апеляційної скарги заступника прокурора Київської області сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Калатай Н.Ф., Мартюк Н.Ф.

В прохальній частині апеляційної скарги заступник прокурора Київської області просить суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2018 у справі №911/2531/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2018 у справі №911/2531/17 - залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду доказів сплати судового збору в сумі 9 600, 00 грн.

12.12.2018 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 про усунення недоліків апеляційної скарги до якого долучено докази сплати судового збору в сумі 9 600, 00 грн. (платіжне доручення №2905 від 03.12.2018 на суму 9 600, 00 грн.)

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №911/2531/17 за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2018, розгляд апеляційної скарги призначено на 11.02.2019.

14.01.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від ФОП Сушко О.Г. надійшов відзиві на апеляційну скаргу, в якому відповідач-4 проти апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач-4 вказував на те, що в підтвердження факту використання приміщення їдальні Димерської гімназії з метою забезпечення навчального процесу закладом освіти прокуратура посилалась на договір закріплення майна, що перебуває у спільній комунальній власності територіальних громад сіл, селища, міста, Вишгородського району, на праві оперативного управління від 01.12.2008, укладеного між Фондом комунального майна та Димерською гімназією. Проте, вказаний договір не містить жодних вказівок на те, що Димерській гімназії їдальня передавалась з метою забезпеченян навчального процесу, а в укладеному договорі статус спірної будівлі - не визначено, а міститься посилання на те, що предметом договору є передача в оперативне управління майна для здійснення некомерційної господарської діяльності. Крім того, наявні у справі документи свідчать про те, що спірна будівля була побудована не для забезпечення харчування дітей навчального закладу. При цьому, оспорюваний договір оренди було укладено між сторонами в силу дії положень статті 61 Закону України Про освіту , яким визначалось, що додатковими джерелами фінансування навчального закладу можуть бути доходи від надання в оренду приміщень, споруд. Згідно підпункту 4 пункту 9 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 38 від 20.01.1997, і яке було чинним на момент укладення оспорюваного договору, державним навчальним закладам надавалось право здавання в оренду будівель, споруд та іншого нерухомого майна, обладнання, не пов`язаних з навчально - виховною, навчально - виробничою, науковою діяльністю, яке не погіршує соціально - побутові умови працівників закладів і установ освіти, студентської та учнівської молоді. Користування відповідачем -4 будівелею колишньої їдальні Димерської гімназії на умовах оренди згідно договору від 02.10.2006 не погіршувало соціально-побутових умов осіб, які навчалися або працювали у навчальному закладі, оскільки вказана будівля не використовувалась у освітній, навчально - виховній, навчально - виробничій, науковій діяльності.

Також відповідач-4 посилався на те, що на момент укладення оспорюваного договору внаслідок продажу спірної будівлі на аукціоні, вказана будівля відносилась до комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста, Вишгородського району на підставі розпорядження Вишгородської районної ради від 28.03.2008 № 32. Таким чином, будівля колишньої їдальні Димерської гімназії не є майном навчального закладу, а отже, не відноситься до об`єктів освіти. Крім того, матеріали справи не містять жодних правовстановлювальних документів в підтвердження права власності Димерської гімназії на спірне майно.

Також, відповідач-4 посилався на те, що після набуття у власність спірної будівлі, ФОП Сушко О.Г. було набуто у власність і змельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 .

21.02.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Фонду комунального майна Вишгородського району Київської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Фонд проти апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач-1 посилався на те, що на виконання рішення Вишгородської районної ради від 24.09.2009 № 384-26-V Про перелік об`єктів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, що підлягають приватизації , Закону України Про приватизацію державного майна , статті 7 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , Фондом комунального майна Вишгородського району, як органом, уповноваженим Вишгородською районною радою Київської області управляти майном спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста Вишгородського району , було видано наказ про приватизацію будівлі колишної їдальні Димерької гімназії шляхом продажу на аукціоні , затвердження плану приватизації та доручено організувати роботу з підготовки вказаного об`єкта до приватизації. За результатами проведеного аукціону, між Фондом комунального майна Вишгородського району Київської області та ФОП Сушко О.Г. було укладено договір № 01-56 від 20.05.2010, за умовами якого відповідачем-4 придбано спірне майно. При цьому, укладений договір посвідчено нотаріально, а відомості про власника майна внесено до державного реєстру прав на нерухоме майно.

Також, Фонд вказував на те, що згідно з частиною 2 статті 5 Закону України Про приватизацію державного майна , приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. Загальнодержавне значення мають, серед іншого, й об`єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету. При цьому, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 61 Закону України Про освіту , Фонд зазначав про те, що не підлягають приватизації, а отже і не можуть бути об`єктами оренди, об`єкти освіти саме як цілісні майнові комплекси, а не окремо визначене індивідуально визначене майно (рухоме або нерухоме).

Крім того, Фонд у відзиві на апеляційну скаргу звертав увагу на питання представництва прокурором інтересів держави у даному провадженні.

11.02.2019 суддею Калатай Н.Ф. заявлено самовідвід у справі №911/2531/17 від розгляду апеляційної скарги заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2018.

Заява мотивована тим, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2018 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у цій справі, яка прийнята колегією суддів у складі: головуючий суддя - Пашкіна С.А., судді: Сітайло Л.Г., Калатай Н.Ф., справу №911/2531/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Калатай Н.Ф., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), про самовідвід у справі №911/2531/17 - задоволено, матеріали справи передано на повторний автоматизований розподіл для заміни судді Калатай Н.Ф. у складі визначеної колегії для розгляду справи №911/2531/17 відповідно до ст. 32 ГПК України .

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2019, для розгляду апеляційної скарги заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2018 у справі №911/2531/17 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 прийнято справу №911/2531/17 за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2018 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., судді Мартюк А.І., Пашкіна С.А., призначено справу до розгляду в судовому засіданні 18.03.2019.

18.02.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача-4 (Фізичної особи-підприємця Сушко О.Г.) надійшла заява про відвід судді Пашкіної С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 заяву Фізичної особи-підприємця Сушко Ольги Григорівни про відвід судді Північного апеляційного господарського суду Пашкіної С.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі №911/2531/17 - задоволено, матеріали справи передано на повторний автоматизований розподіл для заміни судді Пашкіної С.А. у складі визначеної колегії для розгляду справи №911/2531/17 відповідно до ст. 32 ГПК України .

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2019, для розгляду апеляційної скарги заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2018 у справі №911/2531/17 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Буравльова С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 прийнято справу №911/2531/17 за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2018 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., судді Мартюк А.І., Буравльов С.І., призначено справу до розгляду в судовому засіданні 22.04.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 в судовому засіданні оголошено переву до 27.05.2019.

24.05.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Димерської селищної ради надійшли додаткові письмові пояснення по суті спору, в яких відповідач-3 надав пояснення стосовно обставин прийняття оскаржуваних рішень. Крім того, у вказаних поясненнях відповідач-3 просив розглянути справу без участі його представника та вирішити спір згідно наявних у справі документів.

В судове засідання 27.05.2019 з`явилися представники відповідачів -1, -2, -4, відповідач 4 (особисто) та прокурор у справі. Відповідач-3, треті особи-1 та -2 повноважних представників в судове засідання 27.05.2019 не направили, про розгляд справи повідомлялися належним чином, заяв чи клопотань не подавали.

При цьому, як зазначалось вище, відповідач-3 у поданій заяві 24.05.2019 просив розглянути справу без участі його представника та вирішити спір згідно наявних у справі документів.

Суд апеляційної інстанції, керуючись ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку, що явка відповідача-3, третіх осіб в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а отже, неявка в судове засідання представників відповідача-3 та третіх осіб, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи апеляційним судом - не є перешкодою для розгляду справи.

В судовому засіданні 27.05.2019 представник позивача (скаржника) надав пояснення по суті справи, підтримав позицію викладену в своїй апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2018 у справі №911/2531/17 - скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів -1, -2, -4, у судовому засіданні 27.05.2019 надали пояснення по суті справи, відповідно до яких просили суд апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області - залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2018 у даній справі - залишити без змін.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 12.05.2006 відповідним рішенням виконавчого комітету Димерської селищної ради № 39 Про погодження дозволу на продаж старого приміщення їдальні погоджено дозвіл на продаж старого приміщення їдальні Димерської гімназії, яка знаходиться в смт Димер по вул. Леніна.

15.05.2006 Димерська гімназія звернулась до Відділу освіти про надання дозволу на продаж старого приміщення їдальні, яка не експлуатується з вересня 1999 року: приміщення в аварійному стані, система опалення відсутня.

Зазначена пропозиція була погоджена Відділом освіти, що підтверджується відповідною відміткою на листі та листом від 15.07.2016 № 73.

28.03.2008 Вишгородська районна рада розпорядженням № 32 Про оформлення права власності на будівлю їдальні, що знаходиться за адресою: Київська обл., Вишгородський район, смт. Димер, вул. Леніна, 25 на підставі ст. 55 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні вирішила оформити право спільної комунальної власності на будівлю їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та перебуває на балансі Димерської гімназії, за територіальними громадами громада сіл, селища, міста Вишгородського району в особі Вишгородської районної ради.

Зазначене розпорядження було затверджено рішенням Вишгородської районної ради від 24.04.2008 №197-15-V Про затвердження розпоряджень голови районної ради .

Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.06.2008, громадський будинок - їдальня площею 88,5 кв.м., розташований у Київській АДРЕСА_1 , власником вказаного об`єкту є територіальна громада сіл, селища, міста Вишгородського району в особі Вишгородської районної ради; підстава: розпорядження Вишгородської районної ради № 32 від 28.03.2008.

Вказане свідоцтво зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.10.2008.

Крім того, відомості про належність спірного майна територіальній громаді сіл, селищ, міста, Вишгородського району в особі Вишгородської ради містяться у довідці стосовно належності домоволодіння, яка є складовою інвентаризаційної справи, оформленої КП Вишгородське бюро технічної інвентаризації.

01.12.2008, на підставі рішення Вишгородської районної ради від 25.09.2008 №229-19-0, між Фондом комунального майна (Уповноважений орган) та Димерською гімназією (користувач) укладено Договір на закріплення майна, що перебуває у спільній комунальній власності територіальних громад сіл, селища, міста Вишгородського району, на праві оперативного управління (далі - Договір на закріплення майна).

Відповідно до п. 1.2. Договору на закріплення майна Уповноважений орган передає користувачеві в оперативне управління майно згідно з актом приймання-передачі, що є невід`ємною частиною Договору.

В п. 2 Договору на закріплення майна зазначено, що користувач приймає майно згідно з актом приймання-передачі. Передача майна не тягне за собою виникнення у користувача права власності на передане майно.

01.12.2008 між сторонами Договору на закріплення майна підписано Акт приймання-передачі, згідно з яким Фонд комунального майна передає, а Димерська гімназія приймає, в тому числі, об`єкт з назвою "Їдальня" загальною площею 88,5 кв. м.

Пунктом 8.2. Договору на закріплення майна обумовлено, що дія Договору припиняється, зокрема, у разі прийняття рішення районною радою про зміну правового статусу майна.

24.09.2009 на підставі рішення Вишгородської районної ради Київської області "Про перелік об`єктів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, що підлягають приватизації", до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, включено будівлю колишньої їдальні Димерської гімназії, що розташована за адресою: 07330 Київська обл., Вишгородський район, с. Димер, вул. Леніна, 25.

Згідно висновку про вартість майна, складеного на замовлення Фонду комунального майна Вишгородського району оцінювачем СПД Думік Н.І. (свідоцтво Фонду державного майна України МІБ МФ № 4770, свідоцтво про державну реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів № 5191 від 31.01.2007) та затвердженого конкурсною комісією Фонду комунального майна Вишгородського району протоколом № 5 від 07.04.2010, станом на 31.03.2010 вартість об`єкту оцінки: будівлі колишньої їдальні Димерської гімназії, що розташована за адресою: 07330 Київська обл., Вишгородський район, с. Димер, вул. Леніна, 25, складає 62 976,00 грн.

07.10.2010 Фондом комунального майна наказом № П-4 затверджено рішення конкурсної комісії з питань здачі в оренду майна спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міст Вишгородського району та з відбору суб`єктів оціночної діяльності "Про затвердження висновку про вартість нерухомого майна будівлі колишньої їдальні Димерської гімназії, що розташована за АДРЕСА_1", яка становить 62 976,00 грн. з урахуванням ПДВ і є початковою вартістю продажу об`єкта.

11.05.2010 ФОП Сушко О.Г. подала відповідну заяву на участь в аукціоні та стала переможцем аукціону, що підтверджується протоколом № 1 проведення аукціону з продажу майна спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міст Вишгородського району, затвердженого Фондом комунального майна 17.05.2010.

20.05.2010 між Фондом комунального майна, як продавцем, та ФОП Сушко О.Г. , як покупцем, укладено Договір купівлі-продажу шляхом продажу на аукціоні будівлі колишньої їдальні Димерської гімназії № 01-56 (далі - договір купівлі-продажу), відповідно до умов якого, продавець зобов`язується передати у власність покупцеві будівлю колишньої їдальні Димерської гімназії загальною площею 88,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка є спільною комунальною власністю територіальних громад сіл, селища, міст Вишгородського району, а покупець зобов`язується прийняти вказаний об`єкт приватизації, сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі, та пройти реєстрацію об`єкта приватизації у бюро технічної інвентаризації.

Реєстрацію права власності на нерухоме майно загальною площею 88,5 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 проведено за ФОП Сушко О .Г . 19.07.2010 за №43.

04.06.2010 зазначена будівля колишньої їдальні була передана ФОП Сушко О. Г., у зв`язку з чим був підписаний відповідний акт приймання-передачі.

Прокурор, вважаючи, що спірні рішення Вишгородської районної ради Київської області та Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області прийняті з порушенням вимог законодавства, вказував при зверненні з відповідним позовом в інтересах держави на підстави для визнання таких рішень незаконними і їх скасування.

Разом з тим, оскільки спірні рішення прийняті з порушенням законодавства, прокурор просив також визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між Фондом комунального майна та ФОП Сушко О.Г. , оскільки предмет вказаного договору суперечить вимогам абзацу одинадцятого пункту а частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини п`ятої статті 63 Закону України "Про освіту", пункту 38 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, та не відповідає нормам чинного законодавства, зокрема, статті 655 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Фонд комунального майна Вишгородського району Київської області у відзиві на апеляційну скаргу звертав увагу на питання представництва прокурором інтересів держави у даному провадженні. Стосовно вказаних посилань, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання.

Відповідно до ст. ст. 12 , 15 , 16 , 20 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з п. 3 ст. 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Ч. 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17).

Як зазначав прокурор у позові, необхідність звернення прокурора з відповідним позовом пов`язана з тим, що відчуження та використанн майна навчальних загальноосвітніх закладів не за цільовим призначенням завдає шкоди інтересам держави щодо ефективного та сталого розвитку системи загальної середньої освіти та забезпечення якісного виховання та навчання дітей, збереження мережі навчальних закладів, а відтак, порушує інтереси держави. Разом з тим, прокурор вказував, що незважаючи на те, що внаслідок ухилення Вишгородською районною радою і Димерською селищною радою від імперативних приписів законодавства стосовно цільового використання приміщень шкіл, що призвело до порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства та освіти, органами місцевого самоврядування, до компетенції яких віднесено повноваження у вказаній сфері, самостійно не вжито заходів з метою захисту інтересів держави.

У справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява N 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

У справі, що розглядається, Прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" порушенням, на його думку, законності у сфері охорони дитинства та освіти в результаті видання розпорядчих актів та укладення правочину, які суперечать вимам закону.

Таким чином, прокурор обгрунтовано звернувся до суду з позовом в інтересах держави, проте, його доводи щодо незаконності оскаржуваних актів та недійсності оспорюваного правочину підлягають перевірці в сукупності з наявними у справі доказами та з урахуванням доводів усіх учасників справи щодо предмету спору.

Судом апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи в апеляційному порядку встановлено наступне.

Відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, право власності на їдальню загальною площею 88,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з 05.06.2008 належить територіальній громаді сіл, селища, міста Вишгородського району в особі Районної ради. Зазначене право зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності та відповідним записом у Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Вказані докази в сукупності підтверджують обставину належності спірного майна до комунального до моменту його відчуження на аукціоні.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Частиною другою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають, зокрема, об`єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема: об`єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Згідно з частиною першою статті 63 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Аналогічне положення закріплене і в статті 44 Закону України "Про загальну середню освіту" від 13.05.1999 № 651-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з листом відділу освіти від 06.09.2017 № 642/11, будівля по вулиці Леніна, 25 в смт Димер Вишгородського району Київської області була побудована у 1910 році (за неперевіреною інформацією як будинок для священника). На момент введення будівлі в експлуатацію інформації про її власника не виявлено. Як їдальня навчального закладу будівля використовувалась упродовж 1963-1999 рр.

Відповідно до листа відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації від 16.05.2018 № 371/11, будь-які документи щодо передачі та статусу будівлі шкільної їдальні Димерської гімназії у відділі освіти відсутні.

Згідно з повідомленням Димерської гімназії у листі від 17.05.2018 за № 63 будівля їдальні Димерської гімназії, що розташована за адресою: 07330, вул. Леніна, 25, смт Димер, Вишгородський район, Київська область, знаходилася на балансі навчального закладу та використовувалася за призначенням з 60-х років. Документи, які засвідчують статус вказаної будівлі на момент передачі її на баланс Димерській гімназії, - відсутні.

Також, Димерською гімназією в додаток до зазначеного листа надано належним чином засвідчену копію Інвентарної книги обліку основних засобів, у розділі 10-32 "Будинки та споруди" якої спірна будівля внесена під інвентарним номером 103005 з назвою "Їдальня". Інвентарна книга розпочата 01.01.2008.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, у 2008 році на спірну будівлю оформлено право спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста Вишгородського району в особі Вишгородської районної ради.

01.12.2008 Районна рада передала Димерській гімназії спірне майно згідно договору на праві оперативного управління, яке в подальшому, на підставі рішення Районної ради, було включено до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні.

Вказаний договір не містить жодних вказівок на те, що Димерській гімназії їдальня передавалась з метою забезпеченян навчального процесу, а в укладеному договорі статус спірної будівлі - не визначено, а міститься посилання на те, що предметом договору є передача в оперативне управління майна для здійснення некомерційної господарської діяльності.

Згідно з імперативними приписами частини п`ятої статті 63 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання.

За інформацією Димерської гімназії, будівля, що розташована за адресою: 07330, вул. Леніна, 25, смт Димер, Вишгородський район, Київська область, технологічно пов`язана з навчально-виховним процесом, тому що відстань від будівлі гімназії до вказаної будівлі становить 50 м, що давало можливість використовувати її в навчально-виховному процесі.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази в розумінні приписів ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження використання Димерською гімназією спірної будівлі в навчально-виховному процесі на момент прийняття оспорюваних у даній справі рішень.

Як зазначає Димерська гімназія, будівля колишньої їдальні на час її використання за призначенням (1960-1999 роки) не відповідала санітарно-гігієнічним нормам, оскільки площа приміщень їдальні становить 88,5 кв. м, площа обідньої зали - 38 кв. м. У зв`язку з цим з 01.09.1999 до 02.10.2006 спірна будівля використовувалась як приміщення для етнографічного музею "Бабусина світлиця" та для проведення занять гуртків. Наведена інформація також викладена прокурором у позові та не заперечується.

Відповідно до звіту про оцінку об`єкту: будівля колишньої їдальні Димерської гімназії, що розташована за адресою: 07330 Київська обл., Вишгородський район, с. Димер, вул. Леніна, 25, станом на 30.09.2006 вказаний будинок знаходився в незадовільному стані, потребував капітального ремонту.

Крім того, за інформацією Фонду комунального майна у листі від 26.05.2016 № 148, адресованому Вишгородському відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури, будівля колишньої їдальні - інвентарний об`єкт Димерської гімназії, яка розташована в селищі Димер по вул. Леніна, 25, Вишгородського району Київської області, на час продажу за цільовим призначенням не функціонувала (будівля пустувала). Після 2006 року спірну будівлю передано в оренду ФОП Сушко О.Г .

Як зазначав прокурор як у позові, так і в апеляційній скарзі, невикористання майна не змінює його статусу майна, як об`єкта освіти. Проте, з вказаним твердженням суд апеляційної інстанції не погоджується, вважає вказане твердження необґрунтованим та безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до статті 63 Закону України "Про освіту" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Статтею 182 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначеного, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що для віднесення спірної будівлі їдальні до майна навчального закладу, Димерській гімназії необхідно було отримати відповідний правовстановлювальний документ в підтвердження набуття речового права на нерухоме майно (як-то свідоцтво, тощо) та здійснити визначену статтею 182 Цивільного кодексу України процедуру реєстрації речового права. Проте, матеріали справи доказів в підтвердження вчинення Димерською гімназією вказаних дій - не містять.

Стосовно доводів про те, що спірна будівля знаходиться на балансі Димерської гімназії, то суд апеляційнї інстанції зазначає, що баланс установи (підприємства, організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна, однак, баланс не визначає підстав знаходження майна у власності, перебування майна на балансі установи не є безспірною ознакою його права власності (або іншого речового права) на це майно.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та що підтверджується наявними у справі матеріалами, спірна будівля їдальні на момент прийняття оспорюваного рішення районної ради перебувала у спільній комунальній власності територіальних громад сіл, селища, міста Вишгородського району в особі Вишгородської районної ради.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

У зв`язку із зазначеними обставинами, на підставі саме листа Димерської гімназії про надання дозволу на продаж старого приміщення їдальні, та на підставі ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет Димерської селищної ради надав відповідний дозвіл на продаж старого приміщення їдальні (рішення від 12.05.2006). У свою чергу, Вишгородською районною радою прийнято рішення від 24.09.2009 про включення зазначеного приміщення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, та Фондом комунального майна у порядку, визначеному Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.1992 № 2171-X 90 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проведено відповідний аукціон.

Враховуючи недоведеність прокурором ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції використання спірного майна за цільовим призначенням, а саме пов`язаності даної будівлі з навчально-виховним процесом на момент звернення Димерської гімназії із заявою про надання дозволу на її продаж, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність порушень законних прав та інтересів територіальних громад сіл, селища, міста Вишгородського району, за захистом яких прокурор звернувся до суду з вимогами про визнання незаконними та скасування спірних рішень.

Крім того, доводи прокурора в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано приписи п. 3.8 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально - виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України 14.08.2001 № 63, так і наказ Міністерства охорони здоров`я України № 242/329 від 01.06.2005, яким затверджено Порядок організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, оскільки вказані акти регулюють безпосередньо діяльність навчального закладу в належній організації влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально - виховного процесу, а також дотримання вимог щодо харчування дітей, проте, жодним чином не регулюють підстав прийняття оранами місцевого самоврядування рішень у межах визначеної законом компетенції, як не регулюють і умов продажу певного майна.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання незаконними та скасування рішення Селищної ради від 12.05.2006 №39 "Про погодження дозволу на продаж старого приміщення їдальні Димерської гімназії" та рішення Районної ради від 24.09.2009 № 384-26-V "Про перелік об`єктів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, що підлягають приватизації".

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання недійсним Договору, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність па підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору купівлі-продажу, за загальним правилом, є умови про предмет та ціну.

Інші умови договору купівлі-продажу можуть набувати значення істотних, якщо щодо них є безпосередня вказівка в інших правових нормах.

Крім наведених вище, однією з підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, прокурор зазначив недодержання під час його укладення вимог частини шостої статті 120 Земельного кодексу України та частини другої статті 377 Цивільного кодексу України, а саме незазначення кадастрового номера земельної ділянки, на якій розміщена спірна будівля.

Верховним Судом України в постанові по справі № 6-194цс14 від 17.12.2014 викладена правова позиція, що за змістом частини другої статті 377 Цивільного кодексу України та частини шостої статті 120 Земельного кодексу України кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків). Установивши, що позивач (продавець за договором купівлі-продажу нежилого приміщення) не є власником спірної земельної ділянки та що кадастровий номер земельній ділянці присвоєний не був, а також не встановивши порушення законних прав позивача у зв`язку з відсутністю в указаному договорі купівлі-продажу умови щодо кадастрового номера земельної ділянки, з урахуванням тієї обставини, що вказана істотна умова не впливає на права чи інтереси продавця, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання такого договору недійсним.

Отже відсутність в договорі купівлі-продажу від 20.05.2010 № 01-56 умови щодо кадастрового номеру земельної ділянки не порушує прав та законних інтересів сторін договору, а тому не є підставою для визнання вказаного договору недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

З урахуванням наведеного, дослідивши наявні у справі докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним на момент його вчинення, та, відповідно, не доведено підстав вважати укладений Договір - недійсним в силу приписів ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що укладений Договір виконано сторонами у повному обсязі.

Щодо вимоги прокурора про зобов`язання ФОП Сушко О.Г. звільнити та повернути до комунальної власності територіальної громади сіл, селищ, міста Вишгородського району в особі Вишгородської районної ради їдальню Димерської гімназії, суд апеляційної інстанці дійшов висновку, що вказана позовна вимога задоволенню не підлягає з огляду на втановлення обставин правомірності перебування у відповідача-4 спірного нерухомого майна на набутому у встановленому законом порядку речовому праві, а саме праві власності.

Крім того, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору враховує наступне.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права, а також Конвенцію з прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Отже, особу може бути позбавлено її майна лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності повинно бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Європейський суд з прав людини виробив критерії оцінки дотримання статті 1 Першого протоколу. Вони наводяться у багатьох рішеннях. Наприклад, у справі Серявін та інші проти України (заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року, пункти 38-39) ЄСПЛ навів загальні принципи застосування статті 1 Першого протоколу:

- ця стаття по суті гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як окремі , тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою;

- будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним;

- вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права. Хоча проблему відносно тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з`ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції.

Щодо мети втручання, то стаття 1 Першого протоколу до Конвенції допускає можливість втручання у право на мирне володіння майном виключно в інтересах суспільства .

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач-4 набув право власності на спірне майно шляхом укладення відповідного договору внаслідок перемоги на аукціоні, передумовою проведення якого стали розпорядчі акти Вишгородської районної ради Київської області та Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області. При цьому, оспорюючи акти відповідних органів, прокурор створює ризик індивідуального і надмірного тягара для відповідача-4, як особи, яка набула спірне майно у законний спосіб - на підставі рішення міської ради, реалізуючи своє право на приватизацію майна.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Конституції України ).

Таким чином, суд апеляційної інстанції наголошує, що споживач послуг органу місцевого самоврядування законно презюмує, що рішення цього органу є законними і такими, що прийняті у межах компетенції.

У справі Рисовський проти України (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування , який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Позбавлення права власності має бути: здійснене відповідно до закону , необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання прокурора, що загальний інтерес у цій справі (контроль відчуження та використання майна навчальних загальноосвітніх закладів не за цільовим призначенням завдає шкоди інтересам держави щодо ефективного та сталого розвитку системи загальної середньої освіти та забезпечення якісного виховання та навчання дітей, збереження мережі навчальних закладів), переважає приватний інтерес відповідача-4 у збереженні права на набуте у власність нерухоме майно - не підтверджено будь-якими доказами. Разом із тим суд апеляційної інстанції враховує, що у діях відповідача-4 щодо участі у аукціоні та набуття права власності на спірне майно, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій не встановив протиправних дій.

Таким чином, позов прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Селищної ради від 12.05.2006 № 39 "Про погодження дозволу на продаж старого приміщення їдальні Димерської гімназії", визнання незаконним та скасування рішення Районної ради від 24.09.2009 № 384-26-V "Про перелік об`єктів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, що підлягають приватизації", визнання недійсним договору купівлі-продажу шляхом продажу на аукціоні будівлі колишньої їдальні Димерської гімназії від 20.05.2010 № 01-56 (далі - Договір), що розташована за адресою: 07330, Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул. Леніна, 25, з моменту його укладення, зобов`язання ФОП Сушко О.Г . звільнити та повернути до комунальної власності територіальної громади сіл, селищ, міста Вишгородського району в особі Вишгородської районної ради їдальню Димерської гімназії, що розташована за адресою: 07330, Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул. Леніна, 25, вартістю 56 678,40 грн. - задоволенню не підлягає.

Крім того, ФОП Сушко О.Г. та Фондом комунального майна до ухвалення судом першої інстанції рішення було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 № 01-56 України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, за змістом наведеної норми, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, оскільки прокурору відмовлено у позові внаслідок необґрунтованості позовних вимог та відсутності порушеного права та охоронюваного законом інтересу держави у спірних правовідносинах, строк позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і застосуванню не підлягав.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні у справи докази в сукупності, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення в апеляційному порядку - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 276-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2018 у справі № 911/2531/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2018 у справі № 911/2531/17 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Заступником прокурора Київської області.

4. Матеріали справи № 911/2531/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено та підписано - 13.06.2019.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.І. Буравльов