Рішення

від 11.06.2019 по справі 910/4639/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2019Справа № 910/4639/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Коноплянко Л.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнтіс" (03110, м.Київ, вул.Солом`янська, буд. 3, код ЄДРПОУ 40753616)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Технолоджі" (01133, м.Київ, вул.І.Мечникова, буд. 10/2, код ЄДРПОУ 30574751)

про стягнення 605 739,82 грн.

Представники сторін:

від позивача: Карачій П.П. адвокат, Прокопенко К.С. (директор)

від відповідача:Горбань Р.О. адвокат

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сайнтіс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Технолоджі" про стягнення 605 739,82 грн. заборгованості, а саме: 396 323,52 грн. основного боргу по дилерському договору № 1-21/12/2017 від 21.12.2017, 155934,30 грн. пені, 40 028,72 грн. інфляційних втрат, 13 453,28 грн. 3% річних за період з 01.02.2018 по 21.03.2019 прострочення виконання зобов`язання.

Ухвалою суду від 15.04.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнтіс" залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви у визначений строк.

24.04.2019 позивачем подано до суду документи на виконання вимог ухвали.

Ухвалою суду від 24.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання у справі №910/4639/19 призначено на 21.05.2019.

21.05.2019 відповідач подав до суду заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяву про застосування строків позовної заяви та відзив на позовну заяву.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що не надавав згоду на пропозицію позивача укласти дилерський договір № 1-21/12/2017 від 21.12.2017, на усну пропозицію позивача сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до дилерського договору, за якою позивач мав намір поставити програмну продукцію, всього на суму 396 323,52 грн., але внаслідок недосягнення згоди щодо істотних умов договору поставки позивачем поставку не здійснив у 4-х денний строк. Відповідач факт поставки позивачем продукції по Акту прийому-передачі програмного продукту № РН-0405К від 26.12.2017 за довіреністю № 1358 від 26.12.2017 не визнає, оскільки Акт підписаний заступником директора ОСОБА_1 , якого уповноважено тільки на отримання матеріальних цінностей, а не на підписання Акту прийому-передачі, тому стверджує про відсутність будь-якого боргу перед позивачем.

06.06.2019 через канцелярію суду позивач подав клопотання про долучення документів до справи, в якому також надав пояснення щодо обставин справи, та зазначив, що доводи відповідача щодо не укладення правочину та недоведеності факту поставки та прийняття товару спростовуються, у т.ч. рішенням Господарського суду міста Києві у справі № 910/16304/18, відповідно до якого суд задовольнив позовні вимоги ТОВ ВС ТЕХНОЛОДЖІ до Міністерства оборони України щодо стягнення заборгованості за Державним контрактом № 403/1/17/70 від 31.10.2017, предметом якого була передача ТОВ ВС ТЕХНОЛОДЖІ саме програмної продукції, що була прийнята від позивача у даній справі по Акту прийому-передачі програмного продукту № РН-0405К від 26.12.2017 за довіреністю № 1358 від 26.12.2017 по дилерському договору № 1-21/12/2017 від 21.12.2017.

В судовому засіданні 11.06.2019 представник відповідача проти долучення доказів до матеріалів справи заперечив, подав клопотання про призначення у справі судової фізико-хімічної експертизи по рахунку-фактурі № СФ-0405К від 22.1.2017. У задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено у зв`язку із недоведеністю підстав.

У судовому засіданні 11.06.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник позивача проти позову заперечував.

Судом залишено без задоволення заперечення відповідача щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження у зв`язку із недоведеністю підстав.

Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2017 між позивачем - ТОВ Сайнтіс (постачальник) та ТОВ ВС Технолоджі (дилер) був укладений дилерський договір № 1-21/12/2017, умовами якого регулюються правовідносини, що виникають між Постачальником та Дилером, у зв`язку з організацією Постачальником на користь Дилера поставок Програмної продукції.

Сторони у п.1.2 договору узгодили, що перелік програмної продукції, що фактично постачається Дилеру, замовленнях Дилера, рахунках-фактурах та видаткових накладних (або актах приймання-передачі), якими супроводжується кожна поставка Програмної продукції.

Відповідно до п.2.1.6 договору факт поставки Програмної продукції шляхом передачі мережею Інтернет підтверджується належним чином оформленим Актом приймання-передачі Програмної продукції або видатковою накладною.

Акт приймання-передачі Програмної продукції або видаткова накладна надсилаються Постачальником на адресу Дилера або, за згодою Сторін, передається Дилеру за місцем знаходження Постачальника або Дилера (п.2.1.7 договору).

Згідно п.2.1.8, у випадку відмови Дилера від підписання Акту приймання-передачі Програмної продукції або видаткової накладної, Дилер протягом двох робочих днів з дати отримання Акту приймання-передачі Програмної продукції або видаткової накладної, повинен надіслати па адресу Постачальника письмове обґрунтування відмови від підписання Акту або видаткової накладної, в іншому випадку Програмна продукція, що є предметом цього Договору, вважається поставленою у відповідності умов цього Договору на підставі відповідного замовлення Дилера та має бути оплачена Дилером в повному обсязі.

У п.4.7 договору визначено, що оплата вартості Програмної продукції, що відноситься до предмету цього Договору, здійснюється на умовах попередньої оплати або відстрочення платежу, залежно від того, яку з умов оплати зазначено Дилером у замовленні та погоджено Постачальником у виставленому рахунку або лота і копій додатковій угоді до Договору.

21.12.2017 між ТОВ Сайнтіс (постачальник) та ТОВ ВС Технолоджі (дилер) було підписано Додаткову угоду № 1 до дилерського договору № 1-21/12/2017, відповідно до п.1 узгодили, що дилер замовляє та зобов`язується оплатити, а постачальник поставити Програмну продукцію: Програмна продукція в електронному вигляді CorelDRAW Graphics Suite 2017 License (5-50) в кількості 24 шт., ціною за одиницю 16 513,48 грн., загальною вартістю 396 323,52 грн. без ПДВ.

Згідно п.3 додаткової угоди встановлено, що програмна продукція постачається протягом 4 робочих днів за дати розміщення замовлення.

Загальну вартість продукції у розмірі 100%, що складає 396 323,52 грн. дилер зобов`язується сплатити не пізніше 31 січня 2018 року на умовах відстрочення платежу (п.4.2 договору).

Матеріалами справи встановлено, що за Актом прийому-передачі програмного продукту № РН-0405К від 26.12.2017 позивач передав, а уповноважений за довіреністю № 1358 від 26.12.2017 представник відповідача ОСОБА_1 отримав Програмну продукцію за найменуванням: Програмна продукція в електронному вигляді CorelDRAW Graphics Suite 2017 License (5-50) в кількості 24 шт., ціною за одиницю 16 513,48 грн., загальною вартістю 396 323,52 грн. без ПДВ.

Позивач, посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати отриманої по акту № РН-0405К від 26.12.2017 програмної продукції, просить стягнути з відповідача у судовому порядку 396 323,52 грн. основного боргу та нараховує за прострочення виконання зобов`язання 155934,30 грн. пені, 40 028,72 грн. інфляційних втрат, 13 453,28 грн. 3% річних за період з 01.02.2018 по 21.03.2019.

Відповідач факт укладення дилерського договору та отримання програмної продукції не визнає, зауважує, що сторонами не було досягнуто домовленостей щодо усіх істотних умов договору, а представник за довіреністю ОСОБА_1 був уповноважений відповідачем на отримання продукції, а не підписання відповідного Акту, тому зобов`язань відповідача перед позивачем не виникло.

Дослідивши наявні в матеріалах справи та надані докази, доводи обох сторін, проаналізувавши норми законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Дійсно, надана позивачем копія дилерського договору № 1-21/12/2017 від 21.12.2017 відповідачем не підписана.

Разом з тим, суд приймає факт укладення між сторонами вказаного правочину, оскільки відповідач шляхом підписання додаткової угоди № 1 від 21.12.2017 до дилерського договору № 1-21/12/2017 від 21.12.2017, яка підписана зі сторони відповідача директором ТОВ ВС Технолоджі ОСОБА_2 , погодили усі істотні умови щодо поставки постачальником на користь дилера у визначені строки програмної продукції за найменуванням: Програмна продукція в електронному вигляді CorelDRAW Graphics Suite 2017 License (5-50) в кількості 24 шт., ціною за одиницю 16 513,48 грн., загальною вартістю 396 323,52 грн. без ПДВ.

Додаткова угода № 1 була підписана із посиланням на дилерський договір № 1-21/12/2017 від 21.12.2017 та із зазначенням у п. 1 додаткової угоди, що вона укладається сторонами на підставі та у чіткій відповідності до умов договору.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що між сторонами шляхом укладення договору № 1-21/12/2017 від 21.12.2017 та підписання додаткової угоди № 1 від 21.12.2017 та Акту прийому-передачі програмного продукту № РН-0405К від 26.12.2017 на суму 396 323,52 грн. виникли договірні відносини, що за своє правовою природою є договором поставки.

Частинами першою і другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За Актом прийому-передачі програмного продукту № РН-0405К від 26.12.2017 на суму 396 323,52 грн. відповідач отримав обумовлену договором програмну продукцію, у зв`язку із чим у нього виникли зобов`язання щодо здійснення оплати її вартості на користь позивача.

Доказів оплати відповідачем суми 396 323,52 грн., у т.ч. у визначені у п.4.2 додаткової угоди строки - до 31.01.2018 на умовах відстрочення платежу, суду не надано.

Доводи відповідача щодо отримання цієї продукції не уповноваженою особою на підписання Акту, за наслідком відсутність обов`язку щодо її оплати, не приймаються судом, виходячи з наступного.

Фактично відповідач не заперечує факт отримання програмної продукції від позивача на спірну суму, лише заперечує повноваження Заступника директора ОСОБА_1 на підписання первинних документів від імені ТОВ ВС ТЕХНОЛОДЖІ , а саме: Акту приймання- передачі цієї продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, Заступник директора ТОВ ВС ТЕХНОЛОДЖІ ОСОБА_1 при приймання продукції та підписанні Акту діяв на підставі довіреності №1358 від 26.12.2017, якою його було уповноважено отримати матеріальні цінності.

Відповідно до частин 1, 3 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 244 Цивільного кодексу України встановлено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно зі статтею 246 Цивільного кодексу України, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Довіреність є підставою для представництва і ґрунтується на односторонньому волевиявленні особи, яку представляють і за своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином.

На довіреність як правочин поширюються загальні вимоги закону щодо правочинів.

Доказів визнання недійсною довіреності № 1358 від 26.12.2017, виданої Заступнику директора ОСОБА_1 на отримання від ТОВ САЙНТІС матеріальних цінностей по рахунку-фактурі № СФ-0405К від 22.12.2017, а саме: Програмна продукція в електронному вигляді CorelDRAW Graphics Suite 2017 License (5-50) в кількості 24 шт., суду не надано.

Тлумачення відповідача поняття отримання матеріальних цінностей особою за довіреністю у вузькому розумінні фізичного прийняття товару, створення належних умов його прийняття тощо є суб`єктивними судженнями, що не відповідають нормам матеріального права, оскільки сам факт прийняття товару посвідчується певним первинним документом, що і підтверджує його прийняття, наприклад: видаткова накладна, Акт приймання передачі та ін.

Таким чином, відповідач всупереч ст. 74, 76 ГПК України належних доказів не надав та не спростував підстав звільнення його від обов`язку оплати вартості отриманої продукції на спірну суму.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Здійснивши перевірки нарахування позивачем 40 028,72 грн. інфляційних втрат, 13 453,28 грн. 3% річних за період з 01.02.2018 по 21.03.2019 прострочення виконання зобов`язання, суд прийшов до висновку про задоволення вказаних вимог в межах розрахунку позивача.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 155 934,30 грн. пені за період з 01.02.2018 по 21.03.2019 на підставі ч. 6 ст. 232 ГПК України та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язання (відповідно до змісту позовної заяви та наданих документів, розрахунку суми позову).

Вказані вимоги на зазначених підставах та враховуючи, що у судовому засіданні 11.06.2019 на запитання суду щодо підстав нарахування пені позивачем підтверджено саме ці підстави, а не умови договору, судом не задовольняються, враховуючи, що позивачеві належить право вільного обрання підстав позову.

При цьому відповідач заявив про застосування строків позовної давності щодо стягнення усіх вимог у даній справі.

Положеннями статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому приписами статті 258 частини 1 цього Кодексу визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За приписами ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі статтею 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що строк виконання грошового зобов`язання щодо сплати основного боргу по договору настав 31.01.2018, позивач звернувся до суду із позовом 10.04.2019, тобто в межах строку позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, для яких встановлено загальну позовну давність у три роки.

Відповідач свого контррозрахунку суми позову не надав, належними засобами доказування доводів позивача не спростував.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення 396 323,52 грн. боргу, 40028,72 грн. інфляційних втрат, 13453,28 грн. 3% річних. В решті позову належить відмовити у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

1.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Технолоджі" (01133, м.Київ, вул.І.Мечникова, буд. 10/2, код ЄДРПОУ 30574751) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнтіс" (03110, м.Київ, вул.Солом`янська, буд. 3, код ЄДРПОУ 40753616) 396 323 (триста дев`яносто шість тисяч триста двадцять три) грн. 52 коп. основного боргу, 40 028 (сорок тисяч двадцять вісім) грн. 72 коп. інфляційних втрат, 13 453 (тринадцять тисяч чотириста п`ятдесят три) грн. 28 коп. 3% річних, 6747 (шість тисяч сімсот сорок сім) грн. 08 коп. судового збору. Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

2. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.06.2019.

Суддя О.М.Ярмак