Постанова

від 11.06.2019 по справі 917/2156/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 917/2156/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивача - Головка В. В. ,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 (судді: Шевель О. В., Крестьянінов О. О., Слободін М. М.) у справі

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК"

до Горішньоплавнівської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради,

про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2017 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК" (далі - ОСББ "МЖК") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Горішньоплавнівської міської ради (далі - Горішньоплавнівська міськрада) про визнання права власності на нежитлові приміщення площею 131,1 м 2 , розташовані за адресою: м. Горішні Плавні, просп. Героїв Дніпра, буд. 40, на підставі статей 15, 16, 344 Цивільного кодексу України.

Позов обґрунтовано тим, що за актом приймання-передачі від 28.11.2001 ОСББ "МЖК" отримало у власність, зокрема, спірні нежитлові приміщення; взяло їх на свій баланс і утримувало; у вересні 2017 року позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Горішньоплавнівської міськради із пакетом документів для оформлення права власності на спірні приміщення, однак у державній реєстрації права власності на зазначені приміщення ОСББ "МЖК" було відмовлено. Наведене, на думку позивача, є підставою для визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю згідно зі статтею 344 Цивільного кодексу України.

1.2. У відзиві на позов Горішньоплавнівська міськрада просила відмовити у задоволенні заявлених вимог, посилаючись на відсутність у цьому випадку правових підстав, з якими положення статті 344 Цивільного кодексу України, пов`язують можливість визнання за позивачем права власності на спірне майно за давністю володіння. Відповідач акцентував, що спірне майно є власністю територіальної громади міста; це майно було передано позивачеві у користування, а не у власність; після прийняття виконавчим комітетом Горішньоплавнівської міськради рішення від 25.03.2003 № 151 позивач мав повернути це майно, проте продовжив ним користуватися, хоча був обізнаний, що таке майно йому не належить і є комунальною власністю.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.04.2018 (суддя Тимощенко О. М.) позов задоволено. Визнано за ОСББ "МЖК" право власності на нежитлове приміщення площею 131,1 м 2 , розташоване за адресою: м. Горішні Плавні, просп. Героїв Дніпра, 40. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 344 Цивільного кодексу України, наголосив про існування між сторонами спору про право власності на спірне майно. Водночас суд зазначив, що помилкове посилання позивача на положення статті 344 Цивільного кодексу України не є підставою для відмови у позові у цьому випадку, та дійшов висновку про правомірність визнання за позивачем права власності на спірне майно в порядку статті 392 Цивільного кодексу України.

2.2. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 (судді: Шевель О. В., Крестьянінов О. О., Слободін М. М.) рішення Господарського суду Полтавської області від 02.04.2018 скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем усіх умов, з якими положення законодавства пов`язують можливість визнання права власності на спірні приміщення за набувальною давністю. Апеляційний господарський суд послався на положення статті 392 Цивільного кодексу України та визнав недоведеним належними та допустимими доказами факт приналежності позивачеві на праві власності спірних приміщень, а також того, що вони є допоміжними.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. ОСББ "МЖК", не погоджуючись з ухваленою у справі постановою, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.09.2018, а рішення Господарського суду Полтавської області від 02.04.2018 залишити в силі.

Підставами для скасування оскарженої постанови у справі скаржник вважає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 322, 328, 392 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 75, статті 86 Господарського процесуального кодексу України, статей 12, 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Скаржник наголошує на наявності підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно та акцентує, що частина приміщень площею 138 м 2 і 35,4 м 2 належать до числа допоміжних, що підтверджено обставинами, встановленими у справі № 5/179-19/77-9/78; суд апеляційної інстанції не обґрунтував, які саме положення законодавства порушено під час оформлення акта приймання-передачі квартир у власність від 28.11.2001.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Горішньоплавнівська міськрада просила залишити її без задоволення, а постанову у справі - без змін, наголосила, що міська рада не приймала жодного рішення про передачу спірного майна саме у власність позивача.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у 1987 році у м. Комсомольську (наразі м. Горішні Плавні) на замовлення Полтавського гірничо-збагачувального комбінату було збудовано та прийнято в експлуатацію житловий будинок із вбудовано-прибудованими приміщеннями РАГСу і бібліотеки за адресою: м. Комсомольськ, вул. Леніна, 40 (наразі просп. Героїв Дніпра).

15.05.2001 зареєстровано ОСББ "МЖК" (витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань).

30.07.2001 виконавчий комітет Комсомольської міської ради Полтавської області прийняв рішення № 237 "Про передачу майна на баланс Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК" (далі - рішення від 30.07.2001 № 237), згідно з яким з метою підтримки діяльності об`єднання співвласників багатоквартирних будинків, підвищення відповідальності за обслуговування житлових будинків, в яких створено такі об`єднання та утримання прибудинкової території виконавчий комітет вирішив передати на баланс ОСББ "МЖК" нежитлове приміщення площею 138 м 2 . За змістом пункту 3 цього рішення ОСББ "МЖК" надано право укладати договори оренди зазначених нежитлових приміщень з дозволу представника власника (управління економічного розвитку виконкому міськради).

На підставі зазначеного рішення 15.08.2001 складено акт приймання-передачі будинку № 40 по вул. Леніна з балансу Приватного підприємства "Сервіс-житло" на баланс ОСББ "МЖК", згідно з яким позивачеві було передано на баланс житловий будинок разом із нежитловими приміщеннями площею 35,4 м 2 і 138 м 2 .

У листі від 18.09.2001 № 08/2-504 відповідач на запит позивача стосовно приналежності зазначеного майна повідомив про перебування у власності територіальної громади міста приміщень, розташованих за адресою: м. Комсомольськ, вул. Леніна, 40, станом на 01.09.2001, а саме приміщення бібліотеки (балансоутримувач - міський відділ культури виконкому міської ради), приміщення магазину (балансоутримувач - комунальне підприємство озеленення та благоустрою), приміщення РАГСу (балансоутримувач - виконком, перебуває у безоплатному користуванні Комсомольського міського управління юстиції).

28.11.2001 на підставі рішення від 30.07.2001 № 237 було складено акт приймання-передачі майна загального користування у спільну власність власникам квартир і нежитлових приміщень будинку.

За змістом пункту 1 цього акта у багатоквартирному будинку визначено склад майна загального користування, передано це майно у спільну власність власникам квартир і нежитлових приміщень будинку. У пункті 3 акта зазначено, що на момент передачі майна у числі приватизованих приміщень, окрім перелічених в акті квартир, перебували нежитлові приміщення (номери згідно з кодами технічного паспорта будинку) НП № 1 - 35,4 м 2 , НП № 2 - 9,6 м 2 , НП № 3 - 138 м 2 , а у власності Комсомольської міської ради залишилося 24 квартири та нежитлові приміщення НП № 1 - 391,4 м 2 , НП № 2 - 1085,4 м 2 , НП № 3 - 186 м 2 .

Як убачається із довідки Кременчуцького міжміського бюро технічної інвентаризації Полтавської обласної ради від 17.05.2017, за даними технічної інвентаризації від 31.03.2017 на нежитлове приміщення за адресою: м. Горішні Плавні, вул. Героїв Дніпра, 40 , загальна площа приміщення зменшена на 6,9 м 2 за рахунок внутрішнього оздоблення і становить 131,1 м 2 .

25.03.2003 виконавчий комітет Комсомольської міської ради Полтавської області ухвалив рішення № 151 "Про впорядкування питань оренди комунального майна", згідно з яким зобов`язано ОСББ "МЖК" передати на баланс виконкому міськради нежитлові приміщення на вул. Леніна, 40, а саме: площею 35,4 м 2 , первісною балансовою вартістю 14 153,00 грн; площею 138 м 2 , первісною балансовою вартістю 55 173,00 грн; скасовано пункт 3 рішення від 30.07.2001 № 237.

Господарські суди з`ясували, що виконавчий комітет Комсомольської міської ради звертався до Господарського суду Полтавської області з позовом до ОСББ "МЖК" про витребування майна із чужого незаконного володіння, а саме: нежитлових приміщень 35,4 м 2 (код за техпаспортом будинку НП-1) і 138 м 2 (код за техпаспортом будинку НП-3), розташованих за адресою: Полтавська обл., м. Комсомольськ, вул. Леніна, буд. № 40; та стягнення 12 861,66 грн втраченої вигоди у виді орендної плати за період із 01.07.2003 до 25.03.2006 (справа № 5/179-19/77-9/78). Господарський суд Полтавської області згідно з ухвалою від 17.04.2007 у справі № 5/179-19/77-9/78 залучив до участі у справі як третю особу Комсомольську міську раду, а ухвалою від 24.05.2007 прийняв для розгляду разом із первісним позовом позовну заяву цієї особи із вимогами до ОСББ "МЖК" про визнання права власності на спірні приміщення, витребування їх із чужого незаконного володіння та стягнення 14 150,71 грн втраченої вигоди.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 25.01.2011 у справі № 5/179-19/77-9/78 відмовлено у позові виконавчого комітету Комсомольської міської ради (з тих підстав, що позивачеві не було передано функції власника та повноваження на стягнення неодержаних доходів), а також у позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Комсомольської міської ради (з підстав спливу позовної давності). Виконавчий комітет Комсомольської міської ради і Комсомольська міська рада не оскаржили рішення у встановленому законом порядку.

Також суди установили, що ОСББ "МЖК" зверталося до державного реєстратора із заявою про проведення державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Горішні Плавні, просп. Героїв Дніпра, 40, однак рішенням від 24.11.2017 державний реєстратор відмовив у такій реєстрації через неусунення заявником обставин, що стали підставою для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме через ненадання заявником правовстановлюючих документів на відповідне майно.

4.3. Як убачається з матеріалів справи та установлено судами, ОСББ "МЖК" звернулося з позовом до Горішньоплавнівської міськради про визнання права власності на спірне майно за набувальною давністю згідно зі статтею 344 Цивільного кодексу України.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Скасовуючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції визнав позовні вимоги необґрунтованими і відмовив у позові. Суд не встановив обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання права власності за набувальною давністю на спірне майно за позивачем. Разом із тим суд не знайшов підстав для визнання за позивачем права власності в порядку положень статті 392 Цивільного кодексу України.

5.2. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 328 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами 1, 4 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається у повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи і він отримав зазначене майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився би із ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у виді передання його у тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, який різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), що перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк становить десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.

5.3. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем наявності усіх умов, передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України (яку позивач визначив як підставу позову), необхідних для набуття права власності за давністю володіння. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову у справі, не установив добросовісності заволодіння позивачем спірним майном як умови для набуття права власності за набувальною давністю. Суд з`ясував, що на спірне майно претендує відповідач, який, заперечуючи право власності позивача на спірні приміщення, стверджує про приналежність такого майна до комунальної власності, фактичні обставини свідчать, що між сторонами у справі виник і існує спір про право власності на нерухоме майно. З огляду на викладене, як зазначив суд апеляційної інстанції, правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірні приміщення за набувальною давністю немає; доводи, наведені у касаційній скарзі, викладеного не спростовують.

5.4. Водночас колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції, як і місцевий господарський суд, при вирішенні цього спору безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 392 Цивільного кодексу України, не визначеної позивачем як підстава позову. Право власності за статтею 344 Цивільного кодексу України і статтею 392 цього Кодексу визнається судом за різних правових підстав. Набуття права власності за давністю володіння регулюється положеннями статті 344 Цивільного кодексу України, розміщеної у главі 24 "Набуття права власності"; цей правовий інститут (набувальна давність) опосередковує один із первинних способів виникнення права власності. Натомість позов про визнання права власності у порядку статті 392 Цивільного кодексу України, яка розміщена у главі 29 Цивільного кодексу України "Захист права власності", пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами; об`єктом зазначеного позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна, а підставою для звернення до суду з таким позовом є оспорення або невизнання наявного права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Наведене залишилося поза увагою апеляційного господарського суду, тому посилання суду апеляційної інстанції на положення статті 392 Цивільного кодексу України як іншого обґрунтування заявлених позовних вимог є помилковим, що однак не вплинуло на результат розгляду і вирішення справи судом апеляційної інстанції.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 2 статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.2. Зважаючи на викладене, беручи до уваги наведені положення законодавства, ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що постанову у справі слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 у справі № 917/2156/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак