Ухвала

від 13.06.2019 по справі 826/14806/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 червня 2019 року

Київ

справа №826/14806/17

адміністративне провадження №К/9901/16410/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 у справі № 826/14806/17 за позовом Державного підприємства Інженерний центр електронно-променевого зварювання Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

10.06.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДФС у м.Києві.

З поданих матеріалів касаційної скарги вбачається, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2019 апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2018 у цій справі залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, зазначених в ухвалі, шляхом, зокрема, зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки зазначену апеляційну скаргу подано після спливу строку встановленого для її подання та наведені скаржником підстави для його поновлення визнані судом неповажними, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційним судом встановлено, що оскаржуване рішення було прийнято Окружним адміністративним судом м. Києва 16 квітня 2018 року у порядку письмового провадження. Копія рішення отримана апелянтом 30 травня 2018 року, що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням. Вперше з апеляційною скаргою відповідач звернувся 14 травня 2018 року. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2018 року апеляційну скаргу відповідача було повернуто апелянту, у зв`язку з невиконанням вимог ст. 296 КАС України. Проте, повторно з даною апеляційною скаргою скаржник звернувся лише 09.01.2019, тобто з пропуском встановленого законом строку звернення до суду. Разом з тим, апелянт в апеляційній скарзі зазначає про пропущений строк та просить його поновити, посилаючись на те, що ним раніше подавалася апеляційна скарга, яка була повернута судом апеляційної інстанції. Разом з тим, апелянт вказує на те, що йому стало відомо про наявність ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2018 з Єдиного державного реєстру судових рішень лише у грудні 2018 року. В подальшому провівши ревізію справ, було виявлено, що зазначена ухвала Київського апеляційного адміністративного суду з невідомих причин апелянту не надходила, тому через необізнаність не мав можливості вчасно повторно звернутись до суду.

Апеляційний суд оцінивши наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження дійшов висновку, що зазначені відповідачем причини пропуску строку апеляційного оскарження є неповажними., оскільки тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин. Натомість, організація роботи апелянта (Головного управління ДФС у м. Києві) через яку, він не мав можливості повторно звернутись не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає апеляційну скаргу, і не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Тому, суд запропонував скаржнику надати вмотивоване клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для поновлення строку (пропуску строків) на апеляційне оскарження рішення та документів на підтвердження цих обставин..

Як вбачається з оскаржуваної ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції 05.03.2019 скаржником було надіслано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження. Проте, як зазначив апеляційний суд заява про поновлення строку на апеляційне оскарження не містить інших підстав для поновлення строку, а повторює попереднє клопотання обґрунтовуючи пропуск строку у зв`язку переїздом з однієї адміністративної будівлі до іншої, що вже визнано судом неповажними причинами пропуску строку.

У зв`язку з цим, апеляційний суд у відповідності до п.4 ч.1 ст. 299 КАС України у відкритті апеляційного провадження відмовив.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що не погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки повідомлені ним підстави для поновлення строку апеляційного оскарження є поважними, зокрема ті обставини, що вперше апеляційну скаргу було подано вчасно, проте про наявність ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2018 про її повернення стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень лише у грудні 2018 року. В подальшому провівши ревізію справ, було виявлено, що зазначена ухвала Київського апеляційного адміністративного суду з невідомих причин апелянту не надходила, тому через необізнаність не мав можливості вчасно повторно звернутись до суду.

Проте, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду щодо неповажності наведених скаржником причин пропуску строку на апеляційне оскарження у цій справі, оскільки статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті).

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко обумовлений характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього відповідач як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Скаржник має надати суду достовірні та переконливі докази, що підтвердять існування об`єктивно існуючих та непереборних обставин, які унеможливили звернення до суду протягом встановленого законом строку або ж причини, які перешкоджали отримати інформацію щодо руху поданої апеляційної скарги.

у пункті 74 Рішення у справі Лелас проти Хорватії і пункті 70 Рішення у справі Рисовський проти України Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Отже, держава має дотримуватись принципу належного урядування та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Таким чином, неналежна організація трудового процесу з боку відповідальних осіб не може бути поважною причиною для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, оскільки є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, який діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від означених скаржником складнощів, як склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційним судом прийнято правильне рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою відповідача, оскільки наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження обгрунтовано визнано неповажними та на пропозицію суду апелянт не навів інших поважних підстав для цього.

Слід зазначити, що право на апеляційний та у визначених законом випадках касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року "Надточій проти України" принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 333 КАС України, у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З огляду на наведене та виходячи з того, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення та доводи наведені у касаційній скарзі не спростовують наведеного, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 133, 169, 295, 299, 333, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 у справі № 826/14806/17.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду