Постанова

від 13.06.2019 по справі 826/19585/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2019 року

Київ

справа №826/19585/13-а

адміністративне провадження №К/9901/2889/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю АРТ-ВІЗАЖ на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2014(суддя - Бояринцева М.А.) та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2014 (колегія у складі суддів: Чаку Є.В., Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І.) у справі № 826/19585/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю АРТ-ВІЗАЖ доДержавної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Арт-Візаж (далі по тексту - Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.08.2013 № 0005532208 та № 0005542208.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що висновки викладені в акті перевірки, щодо відсутності та непідтвердженості проведення господарської операції з його контрагентом, у зв`язку із чим відсутні підстави для сплати донарахованої суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість та податку на прибуток.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2014 у задоволені позову було відмовлено, з підстав обґрунтованості висновків відповідача в частині заниження позивачем податкових зобов`язань по неіснуючій господарській операції.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати позов задовольнити.

Письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду даної справи.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 25.07.2013 по 31.07.2013 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ ПІКК-Інтернешнл та ТОВ Дайнер Консалт за період з 01.07.2012 по 31.01.2013, у зв`язку із чим складено акт від 07.08.2013 № 820/26-58-22-08-11/37313691.

На підставі складеного акту перевірки 21.08.2013 ДПІ винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0005532208, яким збільшено ТОВ Арт-Візаж суму грошового зобов`язання в розмірі 324 089 грн., з якої: за основним платежем - 216059 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 108030 грн. за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу: 14010100;

- № 0005542208, яким збільшено ТОВ Арт-Візаж суму грошового зобов`язання в розмірі 198105 грн., з якої: за основним платежем - 132070 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 66035 грн. за платежем: податок на прибуток приватних підприємств, код платежу: 11021000.

В результаті оскарження позивачем даних спірних податкових повідомлень - рішень в адміністративному порядку, податковими органами вони були залишені без змін.

Такий висновок ДПІ був зумовлений виявленим фактом, згідно якого позивачем було неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ та до складу валових витрат витрати по взаємовідносинам з ТОВ ПІКК-Інтернешнл , оскільки правочини вчинені за участю позивача та його контрагента не спричинили настання реальних правових наслідків.

Не погоджуючись із даними рішенням відповідача, позивач оскаржив їх до суду, який визнав його законним, з чим погоджується Верховний Суд, виходячи із наступного.

Так, проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 177.4. статті 177 ПК України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 ПК України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій були вірно надано оцінку наявним правовідносинам, які, на їх думку, не мали реального змісту, а сформовані документи бухгалтерського обліку лише носили номінальні відомості по фактично удаваному правочину.

При цьому, правильно взято до уваги, що податковий орган під час судового розгляду справи в обґрунтування прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень навів обставин, які б вказували на безтоварність операцій, тоді як позивач не зміг у належний спосіб довести хибність такої позиції.

Так судами попередніх інстанцій досліджено долучений позивачем до матеріалів договір, що був укладений між ним та його контрагентом, - ТОВ ПІКК-Інтернешнл , наслідки реалізації по якому були спростовані під час судового розгляду. При цьому зміст тверджень та доводів позивача викладених у касаційній скарзі не спростовують зворотнього.

Верховний Суд вважає, що суди під час розгляду даної справи вірно визначились із необхідним обсягом спірних правовідносин, надали їм вірного правового обґрунтування.

Крім того, судові рішення судів попередніх інстанцій не дають змогу ставити під сумнів, що вони прийняті в супереч приписам процесуального права, адже всі необхідні для розгляду даної справи були оцінені як в сукупності так і кожний окремо. Верховний Суд, в даному разі, не може не погодитись із висновками судів, що майже всі супроводжуючі документи укладеного правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом містять суперечливі відомості або суттєві неточності, помилки.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що позивач протиправно включив до складу податкового кредиту та до складу витрат відповідні суми за перевіряємий період за господарськими операціями із контрагентом, що свідчить про правомірність прийняття спірних у даній справі податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АРТ-ВІЗАЖ залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2014 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

........................

В.П.Юрченко І.А.Васильєва С.С.Пасічник Судді Верховного Суду