Постанова

від 05.06.2019 по справі 333/2521/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 05.06.2019 Справа № 333/2521/18

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний № 333/2521/18 Головуючий у 1-й інстанції: Наумова І.Й.

Провадження № 22-ц/807/1134/19 Суддя-доповідач Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Кочеткової І.В.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Онищенка Е.А.

при секретарі Книш С.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інформаційного агентства АйПіНьюс в особі засновника агентства Приватного підприємства Науково-виробнича фірма Шік-Сервіс , Громадської організації Комісія по боротьбі з корупцією про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 28 листопада 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом,який в ході розгляду справи доповнював і уточнював. Зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет Інформаційним агентством АйПіНьюс (IPNEWS) була розміщена стаття ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якій, серед іншого, йшлося про незаконну передачу губернатором у приватну власність земель Дружелюбівської виправної колонії та держпідприємства Конярство України , а також зазначалося про те, що сьогодні НАБУ розслідує цю справу і, вже повідомлено про підозру колишньому раднику ОСОБА_2 - земельщику ОСОБА_1, який і провертав всю схему . Вважає що така інформація є недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову, а тому підлягає спростуванню. Вказана інформація набула широкого розголосу, є вагомою для багатьох громадян, завдала йому моральної шкоди. Посилаючись на вказані обставин просив суд на підставі ст.ст.277, 280 ЦК України зобов`язати відповідачів у строк 10 календарних днів з дня набрання законної сили судовим рішенням спростувати розміщену відповідачами ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет на веб-сайті - IPNEWS інформацію шляхом розміщення в мережі Інтернет на веб-сайті - IPNEWS повідомлення такого змісту: Інфомаційний матеріал, розміщений ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті IPNEWS щодо незаконної передачі в приватну власність землі Дружелюбівської виправної колонії та держпідприємства Конярство України , ОСОБА_1 здійснено повідомлення про підозру - є недостовірною інформацією та стягнути солідарно з відповідачів у солідарному порядку 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2018 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що інформація про незаконну передачу земель у приватну власність є оціночними судженнями. Розповсюджені відповідачами відомості про оголошення підозри ОСОБА_1 хоча і є недостовірними, проте відповідачі в добровільному порядку спростували їх через мережу Інтернет, таке спростування відповідає вимогам ст. 277 ЦК, а тому відсутні підстави для покладання на відповідачів обов`язку повторно розмістити спростування визначеного позивачем змісту. Вимоги про відшкодування 100 000 грн. моральної шкоди судом залишені без задоволення з підстав їх недоведеності.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кудряшов О.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків обставинам справи, не повне з`ясування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції були порушені ст. 13 ЦПК України та ст. 277 ЦК України. Судом не було враховано, що право на визначення тексту спростування належить позивачеві, у зв`язку з чим було прийнято незаконне рішення. Вважає помилковими висновки про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки сам факт розповсюдження недостовірної інформації свідчить про наявність такої шкоди.

Вислухавши доповідача, пояснення адвоката Кудряшова О.Ю., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.3 Конституції України честь та гідність людини визнаються в Україні одними з найвищих соціальних цінностей.

Відповідно до ч.1 ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Статтею 297 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно ст.299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Відповідно до ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Між тим, відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб - на свій вибір.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади незалежно від кордонів.

Згідно з частиною першою статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 1,19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз`яснив судам, що, беручи до уваги положення статей 23, 24 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і словом, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності ( неповні або перекручені).

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедент ній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Лінгенс проти Австрії ).

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону України Про пресу , стаття 65 Закону України Про телебачення і радіомовлення ) у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Забороняється втручання у формах, не передбачених законодавством України у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників засобів масової інформації, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх посадових осіб.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Судом встановлено, що розпорядженням голови обласної державної адміністрації ОСОБА_2 №125-к від 10.05.2016 ОСОБА_1 призначено позаштатним радником голови на громадських засадах (а.с.22).

ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет Інформаційним агентством АйПіНьюс (IPNEWS) була розміщена стаття ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якій, серед іншого, було зазначено: Майже одразу після свого запанування у 2016 році в кріслі голови ОДА ОСОБА_2 почав виводити державну землю в приватні руки. Його підписом були скасовані акти на землекористування тисячами гектарів у Дружелюбівській виправній колонії (на схід від запорізького аеропорту) і держпідприємства Конярство України . Землі були віддані без конкурсу фальшивим організаціям інвалідів, створеним за пару месяців до цього. В історії з конярством залишилися без землі мешканці прилеглих сіл, які раніше працювали на підприємстві, і тривалий час чекали на розпаювання його земель на свою користь. Сьогодні НАБУ розслідує цю справу і вже повідомлено про підозру колишньому раднику ОСОБА_2 - землевпоряднику ОСОБА_1, який і прокручував всю схему. В клопотанні НАБУ зазначається, що дії чиновників Запорізької ОДА і ДУ Держгеокадастру завдали шкоди державі у размірі 115 млн. гривень (а.с.6).

31 серпня 2018 році в мережі Інтернет Інформаційним агентством АйПіНьюс (IPNEWS) було розміщено спростування інформації про ОСОБА_1: ІНФОРМАЦІЯ_3 IPnews розмістило матеріал під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якому зазначалося, що за підписом ОСОБА_2 були скасовані акти на користування тисячами гектарів земель Дружелюбівської виправної колонії і державного підприємства Конярство України . Землі були віддані без конкурсу фіктивним організаціям інвалідів, створеним за два місяці до цього. Також в статті було зазначено, що НАБУ розслідує кримінальну справу за цим фактом і уже повідомлено про підозру колишньому раднику ОСОБА_2 - землевпоряднику ОСОБА_1 , який і прокручував всю схему. Інформація про повідомлення про підозру ОСОБА_1 в кримінальному провадженні, яке розслідує НАБУ за фактом скасування актів на користування землею і передачі земель організаціям інвалідів, і про те, що ОСОБА_1 прокручував цю схему, є недостовірною, оскільки на сьогоднішній день в редакції відсутні докази того, що саме ОСОБА_1 повідомили про підозру. Тому сьогодні причетність ОСОБА_1 до можливої незаконної передачі вищевказаної землі не підтверджується офіційними документами (а.с. 53).

За результатами розгляду поширеної відповідачами інформації щодо незаконної передачі в приватну власність земель Дружелюбівської виправної колонії та держпідприємства Конярство України , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона не є такою, що носить стверджувальний характер за своїм змістом, носить характер оціночних суджень і є суб`єктивною думкою.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для покладення на відповідачів обов`язку спростування недостовірної інформації.

Звертаючись до суду за захистом свого порушеного права, позивач не просив суд визнати інформацію недостовірною, його вимоги зводилися лише до спонукання відповідачів розповсюдити в Інтернеті спростування і до відшкодування моральної шкоди.

Між тим, відповідно до ст. 277 України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. При цьому при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Тобто, для покладання на відповідача обов`язку спростувати недостовірну інформацію, суд повинен визнати її недостовірною.

З вимогами про визнання інформації недостовірною в порядку, передбаченому ст.175 ЦПК України, ОСОБА_1 до суду не звертався, доказів недостовірності розповсюдженої інформації суду не надавав.

За положеннями ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Вказане узгоджується із положеннями ч.1 ст. 81 ЦПК України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч.5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Жодного доказу на підтвердження факту недостовірності відомостей, викладених в спірній публікації, позивач суду не надавав, хоча положення ч.3 ст.277 ЦК України про презумпцію добропорядності, втратили чинність з 27.03.2014 на підставі Закону №1170-УП, а отже доказуванню підлягали як факт недостовірності розповсюдженої інформації, так і наявність моральної шкоди.

Інформація, поширена відповідачами, безумовно носила суспільний інтерес.

З огляду на особливу роль преси, яка повинна висвітлювати інформацію та думки з питань, які викликають загальний інтерес, враховуючи фактичні обставини справи, погодитися з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що відповідачі в спірній публікації принизили його ділову репутацію, розповсюдили неправдиву інформацію, чим заподіяли моральну шкоду, не можна.

В пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27.02.2009 року №1 зазначено, що суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12.02.2004 року на 872 засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи. Зокрема, в даній Резолюції вказується, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Так, практика Європейського суду показує, що вирішуючи питання про порушення права на захист приватного життя , наявності або відсутності порушення права на свободу висловлювання, що підпадають під діє статей 8, 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, він обов`язково розглядає питання про статус особи, визначаючи, чи є воно публічним . Це пов`язано з тим, що межі допустимої критики відносно публічної особи значно ширші, ніж по відношенню до звичайного громадянина. Адже публічна особа завдяки своїй публічній діяльності неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу своїх слів і вчинків,

До публічних осіб, поза сумнівом, можна віднести політиків, державних службовців вищого рангу, відомих бізнесменів і тому подібне,що випливає із висновків, що містяться у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Лінгенс проти Австрії , Фресо і Руар проти Франції , Фельдек проти Словаччини .

Межі допустимої критики відносно політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. До такого висновку Європейський суд прийшов в результаті розгляду справ Фресо і Руар проти Франції , Файд проти Сполученого королівства .

У статтях 3,4,6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Сторонами не заперечується, що і ОСОБА_2 , і позивач ОСОБА_8 є публічними особами, а отже вони неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх вчинків і повинні це усвідомлювати.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні Tarsasag a Szabadsagyogovokert проти Угорщини від 14 квітня 2009 року надання публічним особам можливості цензурувати пресу та суспільну дискусію, прикриваючись захистом своїх особистих прав, було б фатальним для свободи вираження поглядів у царині політики. Вимога не публікувати матеріал, який стосується питань публічного інтересу, є неправомірною, адже є формою цензури і суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

Аналіз спірної інформації свідчить про те, що вона не містить фактичних даних про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише надає можливість читачам проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно власних суб`єктивних переконань.

З урахуванням зазначеного, інформація щодо позивача, яка надана у оспорюваній статті, не суперечить вимогам закону, та є втіленням положень статті 10 Європейської Конвенції з прав людини.

Зважаючи на те, що з вимогами про визнання спірної інформації недостовірною, ОСОБА_1 , до суду не звертався, доказів на підтвердження факту її недостовірності суду не надавав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що сам факт розповсюдження недостовірної інформації є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, є неспроможними. З урахуванням положень ст.ст.12, 81 ЦПК України така шкода підлягає відшкодуванню за умови її доведеності і обґрунтованості. Жодного доказу на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди і обґрунтування її розміру позивачем суду не надано.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно статті 375 ЦП К України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.

Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст.367, 374,375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кудряшова Олександра Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 28 листопада 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий:

Судді: