Рішення

від 02.06.2019 по справі 360/1296/19

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

03 червня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1296/19

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Шляхтун М.М.,

позивача - ОСОБА_1

та

представників сторін:

від позивача - Васьковський С.П. (ордер від 24.04.2019 серія АА № 080057,

свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю

від 29.08.2012 № 4483)

від відповідачів -не прибули

розглянувши в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1

до управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області, Біловодської районної державної адміністрації Луганської області

про визнання протиправними та скасування рішення та розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду на розгляді перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач) до управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області (далі І відповідач), Біловодської районної державної адміністрації Луганської області (далі ІІ відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення робочої групи з питань розгляду заяв щодо проходження альтернативної (невійськової) служби при управлінні соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області, оформлене протоколом від 13 березня 2019 року № 1;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 13 березня 2019 року № 34, яким ОСОБА_1 відмовлено в направленні на проходження альтернативної (невійськової) служби;

- зобов`язати Біловодську районну державну адміністрацію Луганської області прийняти рішення про направлення ОСОБА_1 на проходження альтернативної (невійськової) служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 02 липня 2008 року він є членом Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та прийняв водне хрещення. З 01 квітня 2017 року Керівний Комітет Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» призначив позивача на посаду священнослужителя - служителем (дияконом) збору.

Позивач підлягає призову на строкову військову службу у 2019 році, по досягненню ним 20 років. Відповідно до особистих релігійних переконань навчене по Біблії сумління позивача не дозволяє йому користуватися зброєю та виконувати військовий обов`язок. З огляду на це позивач виявив бажання скористатися своїм правом на заміну строкової військової служби альтернативною. З метою визначення для себе терміну для звернення з відповідною заявою, позивач очікував опублікування Указу Президента України про строки чергових призовів на строкову військову службу у 2019 році.

05 лютого 2019 року після опублікування Указу Президента України від 30 січня 2019 року № 22/2019, позивач звернувся до ІІ відповідача з письмовою заявою, в якій пояснив свої релігійні переконання та просив направити його для проходження альтернативної (невійськової) служби.

13 березня 2019 року робоча група з питань розгляду заяв щодо проходження альтернативної (невійськової) служби при Управлінні соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області розглянула заяву позивача та прийняла оскаржуване рішення про відмову в направленні на альтернативну (невійськову) службу. Це рішення було оформлено протоколом від 13 березня 2019 року № 1.

На підставі вказаного рішення робочої групи з питань розгляду заяв щодо проходження альтернативної (невійськової) служби ІІ відповідачем було прийнято рішення, оформлене розпорядженням Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 13 березня 2019 року № 34, про відмову позивачу у направленні для проходження альтернативної (невійськової) служби. Це рішення було прийнято у зв`язку з несвоєчасним поданням заяви про направлення на альтернативну службу.

Позивач в позові вказав, що обов`язок особи, яка бажає пройти альтеративну службу, «своєчасно», тобто до спливу встановленого терміну, подати відповідну заяву виникає лише після того, коли цей термін стає визначеним відповідним Указом Президента України. Указ Президента України від 30 січня 2019 року № 22/2019 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2019 році» був опублікований (доведений до відома населення) лише 2 лютого 2019 року. Таким чином, станом на 31 січня 2019 року позивач не знав та не міг знати про те, що це є останній день терміну для подання ним заяви про направлення на альтернативну службу. Водночас, коли позивач дізнався про встановлення цього терміну, то вже не мав можливості його дотриматися та подати відповідну заяву своєчасно. Таким чином, заява була подана ним несвоєчасно з причин, які не залежали від його волі. Як тільки до відома позивача було доведено, що строк на подання ним заяви про направлення на альтернативну службу встановлено, він, діючи добросовісно, вже через 3 дні після публікації відповідного Указу Президента України, 5 лютого 2019 року, звернувся до ІІ відповідача із відповідною заявою. Вищезазначена обставина (щодо не завчасного - менше ніж за 2 місяці до початку призову - визначення державою строку весняного призову 2018 року, і, відповідно, строку на подання заяви про альтернативну службу) була загальновідомою та істотною. Тож, поважна, не залежна від волі позивача причина несвоєчасного подання ним заяви про направлення на альтернативну службу відповідачами не розглядалась та під час прийняття оскаржуваних рішень не враховувалась, внаслідок чого оскаржувані рішення є необґрунтованими, тобто прийнятими без врахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття.

З посиланням на положення статей 8, 19, 21, 22, 35, 57, 65 Конституції України, статей 251, 252 Цивільного кодексу України, статей 2, 4, 9, 11, 15 Закону України від 12 грудня 1991 року № 1975-ХІІ «Про альтернативну (невійськову) службу» позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскаржувані рішення і розпорядження та просить зобов`язати Біловодську районну державну адміністрацію Луганської області прийняти рішення про направлення ОСОБА_1 на проходження альтернативної (невійськової) служби.

Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області позов не визнало, про що подало відзив на позовну заяву від 18 квітня 2019 року № 01/03-883, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити (арк. спр. 47-49).

Заперечуючи проти позову, І відповідач зазначив, що відповідно до статті 7 Закону України від 12 грудня 1991 року № 1975-ХІІ «Про альтернативну (невійськову) службу», на виконання розпорядження голови Біловодської районної державної адміністрації від 01 березня 2019 року № 29 «Про організацію проходження альтернативної (невійськової) служби в районі», з метою розгляду заяв та вирішення питань проходження альтернативної служби у Біловодському районі наказом управління соціального захисту населення Біловодської райдержадміністрації від 06 березня 2019 року № 11 створено робочу групу з питань альтернативної служби та затверджено її склад. 12 березня 2019 року до розгляду робочої групи Біловодською райдержадміністрацією була перенаправлена заява від громадянина ОСОБА_1 про направлення його на альтернативну (невійськову) службу, яка зареєстрована у райдержадміністрації 05 лютого 2019 року за № 33-Б/3-1. До заяви додано довідку з Релігійного Центру Свідки Єгови в Україні від 31 січня 2019 року № 241 про те, що позивач з 5 липня 2008 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. В своїй заяві позивач зазначив, що він дотримується біблійних законів та має релігійні переконання, що християни не повинні брати в руки зброю, вчитися воювати та вбивати інших людей. Релігійна організація Свідки Єгови входить до Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу». Відповідно до пункту третього статті 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Статтею 9 Закону України від 12 грудня 1991 року № 1975-ХІІ «Про альтернативну (невійськову) службу» та пунктом 4 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066, визначено, що для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадянин після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду призову на строкову військову службу особисто подає письмову заяву до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації за місцем проживання. Початок проведення призову громадян на строкову військову службу встановлюється на підставі Указу Президента України. У 2019 році призов громадян проводиться у квітні - червні та у жовтні - грудні відповідно до Указу Президента України від 30 січня 2019 року № 22/2019 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2019 році».

І відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що в порушення пункту 5 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066, позивачем на розгляд робочої групи подані документи не в повному обсязі, а саме відсутня довідка з місця роботи чи навчання, довідка про склад сім`ї та документ про освіту, також не дотримано строк подачі заяви, встановлений статтею 9 Закону України від 12 грудня 1991 року № 1975-ХІІ «Про альтернативну (невійськову) службу» та пунктом 4 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066. Причини несвоєчасного подання в заяві незазначені. В ході розмови з позивачем з`ясовано причину несвоєчасного звернення з заявою, а саме: він не знав і був відсутній у селищі. Але це не є поважною причиною і жодних підтверджень того, що строк подачі заяви на проходження альтернативної служби пропущений з поважних причин позивачем не пред`явлені.

Що стосується того, що позивач не знав і не міг знати про те, що 31 січня є останнім днем терміну для подання ним заяви, І відповідач зазначив, що строк проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу вже протягом багатьох років із року в рік розпочинаються в один і той же час тобто, весняний призов з квітня місяця, восени - з жовтня місяця. Несвоєчасне подання заяви позивачем є підставою для відмови у направленні його на альтернативну службу відповідно до статті 11 Закону України від 12 грудня 1991 року № 1975-ХІІ «Про альтернативну (невійськову) службу» та пункту 14 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066.

Біловодська районна державна адміністрація Луганської області позов не визнала, про що подала відзив на позовну заяву без дати та номеру, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити (арк. спр. 58-62).

Заперечуючи проти позову, ІІ відповідач зазначив, що Указ Президента України від 30 січня 2019 року № 22/2019 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2019 році» був оприлюднений на офіційному веб-сайті (офіційному інтернет представництві) 30 січня 2019 року за посиланням https://www.president.gov.ua/documents/222019-25982. Зазначений Указ набрав чинності з дня його опублікування в офіційному виданні «Урядовий кур`єр» від 02 лютого 2019 року № 22, а пункт 1 статті 3 щодо проведення призову на строкову військову службу придатних за станом здоров`я до військової служби громадян України чоловічої статі набрав чинності з 1 березня 2019 року. Беручи до уваги вищенаведене, а саме те, що Указ було доведено до відома населення на офіційному веб-сайті Президента України 30 січня 2019 року, таким чином було встановлено термін подання заяв на проходження альтернативної служби (за 2 місяці до початку квітня 2019 року), тобто до 31 січня включно. Отже особи, які бажали проходити альтернативну службу, мали час для своєчасного звернення з метою реалізації свого права. Таким чином, стверджує ІІ відповідач, станом на 31 січня 2019 року позивач міг знати про те, що це є останній день терміну для подання відповідної заяви та мав можливість дотриматися цього терміну. 05 лютого 2019 року (через п`ять днів після закінчення своєчасного терміну для подачі заяв) позивачем була направлена до райдержадміністрації заява щодо проходження альтернативної служби. До заяви позивачем було додано довідку Релігійного Центру Свідків Єгови в Україні від 31 січня 2019 року № 241, в якій зазначено, що з 5 липня 2008 року останній є присвяченим служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. Робочою групою управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області в присутності громадянина ОСОБА_1 при розгляді звернення щодо проходження альтернативної служби звернуто увагу та зазначено, що документи подані не в повному обсязі, а саме - відсутня довідка з місця роботи чи навчання, довідка про склад сім`ї та документ про освіту, також не дотримано строк подачі заяви. Позивачем причини несвоєчасного подання заяви зазначені не були, що надало підстави вважати, що недотримання зазначених строків цілком залежало від волі останнього. У зв`язку з тим, що заявник несвоєчасно подав заяву та не зазначив причини несвоєчасного подання, відповідно до абзацу першого пункту 14 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066, робочою групою було вирішено відмовити йому у задоволені клопотання (протокол засідання робочої групи від 13 березня 2019 року № 1). Біловодською районною державною адміністрацією було уважно проаналізовано зазначений протокол робочої групи та надані заявником документи. Після вивчення доданої позивачем до заяви довідки, наданої Релігійним Центром Свідків Єгови в Україні, від 31 січня 2019 року № 241, в якій зазначено, що з 5 липня 2008 року останній є присвяченим служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, було встановлено, що громадянин ОСОБА_1 надав кольорову копію цієї довідки, яка незасвідчена належним чином, що, в свою чергу, не може бути прийнято як належне підтвердження істинності релігійних переконань. Додаткового підтвердження таких переконань в документальній або іншій формі позивачем надано не було. Відсутність підтвердження істинності релігійних переконань також може бути підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори відповідно до абзацу третього пункту 14 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066. Порушені строки подачі заяви та не зазначені причини несвоєчасного подання, документи, надані не в повному обсязі, та належним чином не підтверджена істинність релігійних переконань - це обставини, які цілком залежали від волі позивача, та не відповідають порядку направлення на проходження (невійськової) служби, передбаченого чинним законодавством, який визначений для всіх громадян. З урахуванням наведеного, відповідно до статей 6, 27 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статті 11 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», пунктів 14, 15 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», Указу Президента України від 30 січня 2019 року № 22/2019 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2019 році», протоколу засідання робочої групи з питань розгляду заяв щодо проходження альтернативної (невійськової) служби від 13 березня 2019 року № 1 райдержадміністрацією прийнято рішення про відмову громадянину ОСОБА_1 у направленні на альтернативну службу (розпорядження голови райдержадміністрації від 13 березня 2019 року № 34).

Користуючись правом на подання заяв по суті справи, позивачем подана відповідь на відзив управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 24 квітня 2019 року (арк. спр. 67-69), в якій позивач вказав, що перелік підстав для відмови у направленні на альтернативну службу, передбачений частиною третьою статті 11 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», є вичерпним. У цьому переліку відсутня така підстава як неподання довідки з місця роботи чи навчання, довідки про склад сім`ї та документа про освіту. До того ж, як випливає з резолютивної частини протоколу № 1 засідання робочої групи з питань розгляду заяв щодо проходження альтернативної (невійськової) служби, управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області прийняло оскаржуване рішення виключно «у зв`язку з тим, що заявник ОСОБА_1 несвоєчасно подав заяву про направлення його на альтернативну (невійськову) службу», а не у зв`язку із неподанням позивачем певних документів. І відповідач не може обґрунтовувати законність винесеного ним оскаржуваного рішення обставинами, що не були підставою для його прийняття. Оскільки станом на 31 січня 2019 року (останній день для своєчасного подання заяви), строки призову, а відповідно, і строк звернення із заявою про направлення на альтернативну службу для позивача ще не були визначені, про що зазначено у позовній заяві, позивач порушив термін звернення із відповідною заявою з причини, що не залежала від його волі, а тому апріорі є поважною. Об`єктивна неможливість своєчасного подання заяви про направлення на альтернативну службу відповідно до визначеного державою строку весняного призову 2019 року повинна була бути врахована відповідачем, незалежно від того, чи посилався на неї позивач. Оскільки позивач підлягав призову лише у 2019 році, то він мав право (та був зобов`язаний) визначити для себе термін звернення із заявою про направлення на альтернативну службу, орієнтуючись виключно на Указ Президента України, яким встановлювалися б строки проведення призову (призовів) саме у 2019 році. У позивача не було передбаченого законом обов`язку визначати цей термін на підставі інших Указів Президента України, зокрема, про строки призовів у попередні роки, дія яких на 2019 рік не поширювалася. Таким чином, резюмує позивач, оскільки станом на 31 січня 2019 року у нього не існувало передбаченого законодавством обов`язку подати заяву про направлення на альтернативну (невійськову) службу, позивач не може нести жодних негативних наслідків недотримання цього обов`язку.

Користуючись правом на подання заяв по суті справи, позивачем подана відповідь на відзив Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 24 квітня 2019 року (арк. спр. 71-73), в якій позивач вказав, що ІІ відповідач не довів жодними належними, допустимими та достовірними доказами своє твердження про те, що вищевказаний Указ Президента України від 30 січня 2019 року № 22/2019 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2019 році» справді був оприлюднений на веб-сайті «Офіційне інтернет-представництво Президента України» (https://www.president.gov.ua) саме 30 січня 2019 року. Дата «30 січня 2019 року», зазначена на веб-сторінці https://vyww.president.gov.ua/docUments/222019-25982, на яку у своєму відзиві посилається ІІ відповідач, є лише датою видання Указу, а не датою його оприлюднення на відповідному веб-сайті. Доказів протилежного суду не надано. Таким чином, позивач продовжує наполягати на тому, що до 2 лютого 2019 року, тобто до дати офіційної публікації вищевказаного Указу Президента України, він не знав та не міг знати про визначені цим Указом строки призовів на строкову військову службу у 2019 році, а, відповідно, і про термін подання ним заяви про направлення на альтернативну службу.

Відповідно до пункту 9 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066, про дату явки громадянина до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації, на якому розглядатиметься питання про направлення його на альтернативну службу, відповідний структурний підрозділ місцевої держадміністрації повідомляє письмово та пропонує громадянинові подати до відповідного структурного підрозділу у разі потреби додаткове підтвердження істинності релігійних переконань в документальній або іншій формі (зокрема, запросити представників релігійної організації тощо). Як слідує з отриманого позивачем повідомлення від 12 березня 2019 року, йому не було запропоновано подати жодних додаткових підтверджень істинності його релігійних переконань. З тексту протоколу № 1 засідання робочої групи з питань розгляду заяв щодо проходження альтернативної (невійськової) служби від 13 березня 2019 року вбачається, що відповідач не ставив істинність релігійних переконань позивача під сумнів. Тож, ІІ відповідач не може обґрунтовувати законність винесеного ним оскаржуваного рішення обставинами, що не були підставою для його прийняття.

Користуючись правом на подання заяв по суті справи, управлінням соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області подано заперечення від 10 травня 2019 року № 01/03-1075 (арк. спр. 95), в яких І відповідач вказав, що управління соціального захисту населення у своєму відзиві не наголошує, як це вказує позивач у відповіді на відзив, що документи, подані ОСОБА_1 на розгляд робочої групи, не в повному обсязі, а вказує на той факт, що заяву подано несвоєчасно. Це не стало причиною відмови у проходженні альтернативної служби. Статтею 11 Закону України «Про альтернативну службу» та пунктом 14 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби визначені підстави для відмови в проходженні альтернативної (невійськової) служби, одна з них - несвоєчасне подання заяви. Позивачем пропущений двомісячний термін для вирішення питання про направлення на альтернативну службу, як це передбачено законодавством. Саме це і стало причиною відмови ОСОБА_1 у проходженні альтернативної (невійськової) служби. Що стосується строку проведення чергового призову, то Указ Президента України від 30 січня 2019 року № 22/2019 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2019 році» було доведено до відома населення на офіційному веб-сайті Президента України від 30 січня 2019 року. Тобто станом на 31 січня 2019 року Позивач міг знати про те, що це є останній день терміну для подання відповідної заяви та мав можливість дотриматися цього терміну.

У листі від 14 травня 2019 року № 29-15/728 Біловодська районна державна адміністрація Луганської області зазначила, що відповідно до листа Адміністрації Президента України від 13 травня 2019 року № 12-09/1620 Указ Президента України від 30 січня 2019 року № 22/2019 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2019 році» був оприлюднений на веб-сайті Офіційного інтернет-представництва Президента України Петра Порошенка 31 січня 2019 року. Таким чином, відповідно статті 21-1 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» зазначений вище Указ було доведено до відома населення шляхом його офіційного оприлюднення за посиланням https://www.president.gov.ua/documents/222019-25982 від 31 січня 2019 року на Офіційному інтернет-представництві. Отже, заява щодо проходження альтернативної служби направлена позивачем з порушенням терміну, зазначеного у пункті 4 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу». Також документи були надані не в повному обсязі та належним чином не підтверджена істинність релігійних переконань, що не відповідає вимогам пункту 5 зазначеного вище Положення щодо порядку направлення на альтернативну службу, який визначений для всіх громадян. Наведені прямі та непрямі обставини були всебічно розглянуті та сприяли прийняттю оскаржуваного рішення про відмову у направленні на проходження альтернативної служби (розпорядження голови Біловодської райдержадміністрації від 13 березня 2019 року № 34) (арк. спр. 109-110).

Представником позивача подані додаткові пояснення від 21 травня 2019 року, в яких зазначено, що вказані відповідачами дати (30 січня 2019 року та 31 січня 2019 року) не є датами оприлюднення (тобто, забезпечення доступу до тексту) Указу Президента України від 30 січня 2019 року № 22/2019 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2019 році» на веб-сайті офіційного інтернет-представництва Президента України. Так, дата 30 січня 2019 року є датою прийняття указу, в той час як дата 31 січня 2019 року є лише датою розміщення його тексту на сервері веб-сайту офіційного інтернет-представництва Президента України. Забезпечення ж доступу до тексту указу відбулося лише через деякий час після того, як цей текст було розміщено на сервері, водночас задокументована інформація про день та час, коли саме відбулося таке забезпечення доступу, відсутня. Це підтверджується листом Головного департаменту забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації Президента України від 17 травня 2019 року № 12-09/1688. Оприлюднення тексту указу на веб-сайті офіційного інтернет-представництва Президента України не є його офіційним опублікуванням, оскільки стаття 1 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» чітко встановлює, що офіційним оприлюдненням нормативно-правового акта є виключно його опублікування в офіційних друкованих виданнях. Аналогічні положення містить і стаття 21-1 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», яка розмежовує поняття «офіційного опублікування» нормативно-правового акта, яке здійснюється «відповідно до закону державними друкованими засобами масової інформації та офіційними друкованими виданнями (офіційними виданнями)» та його «оприлюднення на офіційних веб-сайтах». Водночас, пунктом 3 Указу Президента України від 30 січня 2019 року № 22/2019 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2019 році» чітко встановлено, що «нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування». Те саме стосується і текстів нормативно-правових актів, опублікованих на офіційних веб-сайтах органів державної влади. Також представник позивача зазначив, що до набрання чинності Указом Президента України від 30 січня 2019 року № 22/2019 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2019 році» позивач не мав обов`язку застосовувати його положення, навіть якщо припустити, що він мав до нього доступ раніше.

Ухвалою від 02 квітня 2019 року про відкриття провадження у справі визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, по справі призначено підготовче засідання (арк. спр. 1-2).

Ухвалою від 15 травня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 03 червня 2019 року о 13 год. 30 хв. (арк. спр. 103-104).

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили задовольнити позовні вимоги повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, відповідях на відзив та додаткових поясненнях.

Представники відповідачів у судове засідання не прибули, про дату, час і місце судового засіданні відповідачі повідомлені належним чином (арк. спр. 107, 108, 122-125). У відзивах на позовну заяву відповідачі просили розглянути справу за відсутністю їх представників.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

Розпорядженням Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 01 березня 2019 року № 29 «Про організацію проходження альтернативної (невійськової) служби в районі» визначено управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області відповідальним за організацію проходження альтернативної (невійськової) служби та зобов`язано управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області забезпечити відповідно до чинного законодавства розгляд заяв та підготовку відповідних рішень щодо направлення або відмови у направленні на альтернативну (невійськову) службу (арк. спр. 63).

Наказом управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 06 березня 2019 року № 11 «Про утворення робочої групи з питань розгляду заяв щодо проходження альтернативної (невійськової) служби» на виконання розпорядження Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 01 березня 2019 року № 29 «Про організацію проходження альтернативної (невійськової) служби в районі» створено робочу групу з питань розгляду заяв щодо проходження альтернативної (невійськової) служби та затверджено її склад (арк. спр. 50).

У межах спірних правовідносин ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) звернувся до Біловодської районної державної адміністрації Луганської області з заявою від 05 лютого 2019 року про направлення на альтернативну цивільну службу, до якої додав довідку Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» від 31 січня 2019 року № 241, в якій вказано, що ОСОБА_1 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з 5 липня 2008 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. ОСОБА_1 призначений 1 квітня 2017 року Керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» на посаду священнослужителя - служителем (дияконом) збору. Його обов`язки, як священнослужителя, включають в себе навчання з Божого Слова, Біблії, в зборі, до якого його призначено. Його обов`язком також є брати участь в діяльності, яка на особистому рівні сприяє духовному добробуту окремих членів збору. До того ж він несе знання про Боже Слово від дому до дому іншим людям. Наслідуючи приклад ОСОБА_2 та його апостолів, він публічно проповідує всіляким людям, а також кожного місяця безоплатно навчає віруванням Свідків Єгови зацікавлених осіб у них вдома (арк. спр. 15, 16, 54 зв., 55).

Листом від 12 березня 2019 року за № 33-05/373 Біловодська районна державна адміністрація Луганської області надіслала заяву ОСОБА_1 від 05 лютого 2019 року про направлення на альтернативну (невійськову) службу до управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області для розгляду наведеного питання на засіданні робочої групи зі справ альтернативної служби (арк. спр. 53).

Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області надіслало ОСОБА_1 повідомлення від 12 березня 2019 року, в якому зазначено, що розгляд питання щодо направлення на альтернативну (невійськову) службу відбудеться 13 березня 2019 року о 9 год. 00 хв., присутність позивача є обов`язковою (арк. спр. 74).

На засіданні робочої групи з питань розгляду заяв щодо проходження альтернативної (невійськової) служби по розгляду заяви ОСОБА_1 про направлення його на альтернативну службу прийнято рішення, оформлене протоколом від 13 березня 2019 року № 1, яким громадянину ОСОБА_1 відповідно до абзацу першого пункту 14 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», відмовлено у направленні на альтернативну (невійськову) службу у зв`язку з тим, що заявник ОСОБА_1 несвоєчасно подав заяву про направлення його на альтернативну (невійськову) службу. Також в протоколі зазначено, що документи подані не в повному обсязі, а саме відсутня довідка з місця роботи чи навчання, довідка про склад сім`ї та документ про освіту (арк. спр. 11-13, 51-52).

Розпорядженням Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 13 березня 2019 року № 34 «Про відмову у направленні для проходження альтернативної (невійськової) служби» відмовлено у направленні для проходження альтернативної (невійськової) служби громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканцю смт. Біловодськ у зв`язку з несвоєчасним поданням заяви про направлення на альтернативну службу (арк. спр. 14, 64).

Листами від 08 квітня 2019 року № 1666 та від 06 травня 2019 року № 2291 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив суду, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку призовників з 18 січня 2016 року. 29 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Біловодського районного військового комісаріату з заявою, що він з 2 липня 2008 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, що підтверджується довідкою Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» від 31 січня 2019 року № 241. В заяві зазначив, що відповідно до своїх особистих релігійних переконань його навчене по Біблії сумління не дозволяє йому користуватися зброєю та виконувати військовий обов`язок і що він має право на заміну військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою. Рішенням Луганської обласної призовної комісії від 10 квітня 2019 року протокол № 1 ОСОБА_1 надана відстрочка від призову на строкову військову службу до 01 жовтня 2019 року відповідно до пункту 15 статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (арк. спр. 85, 89).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

При цьому, частиною четвертою статті 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

З викладеного слідує, що встановлений статтею 65 Конституції України обов`язок громадянина захищати свою Державу кореспондується із встановленим статтею 35 Конституції України обов`язком Держави замінювати виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою громадянину, який має несумісні із військовою службою релігійні переконання.

Чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, також встановлено, що право Держави зобов`язувати своїх громадян проходити військову службу не є абсолютним. Воно обмежується правом кожної людини на відмову від несення військової служби з міркувань совісті і релігії, закріпленому у статті 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), а також статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

При цьому, право на відмову від несення військової служби на підставі релігійних переконань має абсолютний характер. Тому держава не може накладати обмеження на свободу совісті та релігії за допомогою обов`язкової військової служби.

Так, пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право «включає ... свободу сповідувати свою релігію або переконання».

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово встановлював, що Свідки Єгови є «відомою християнською релігією», котрі «з моменту свого виникнення... активно діють в багатьох країнах світу, в тому числі у всіх європейських країнах-членах Ради Європи» та «широко відомі тим, що є релігійною групою, яка дотримується принципів пацифізму, і їх віровчення не дозволяє її членам проходити військову службу, носити військову форму і брати в руки зброю ...» («Свідки Єгови в м. Москва проти Росії», рішення від 10 червня 2010 року, заява № 302/02, §150, 155).

В свою чергу, розглядаючи справу Свідка Єгови, засудженого в кримінальному порядку за відмову від проходження військової служби через релігійні переконання, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Баятян проти Вірменії» від 7 липня 2011 року (заява № 23459/03), постановив: «несприйняття військової служби - коли мотивом такого несприйняття є серйозний і нездоланний конфлікт між обов`язком служити в армії і переконаннями конкретної особи або її глибокими і невдаваними релігійними чи іншими поглядами - є переконанням або поглядом настільки незаперечним, серйозним, послідовним і значущим, що на нього поширюються гарантії статті 9 Конвенції».

Таким чином, Європейським судом з прав людини було встановлено, що право Свідків Єгови (до яких належить також і позивач) на відмову від проходження військової служби внаслідок релігійних переконань прямо гарантовано пунктом 1 статті 9 Конвенції. Не забезпечення таким особам можливості реалізувати їх право на альтернативну (невійськову) службу є втручанням в їх свободу сповідувати свою релігію.

В цьому контексті слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» вказана Конвенція та Міжнародний пакт є частиною національного законодавства України, правила яких мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами.

Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Частиною першою статті 15 Закону № 2232-XII визначено, що на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).

Строки проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу визначаються Указом Президента України. Такий указ публікується в засобах масової інформації не пізніш як за місяць до закінчення року, що передує року призову (призовів) громадян України на строкову військову службу, крім указу про призов (призови) громадян України на строкову військову службу в особливий період, який публікується не пізніш як за місяць до початку проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу (частина шоста статті 15 Закону № 2232-XII).

Враховуючи наведене вище, строки проведення чергових призовів на строкову військову службу визначаються виключно указом Президента України. Тож, громадяни України, які мають право звертатися з мотивованою письмовою заявою про вирішення питання про направлення на альтернативну службу можуть визначити кінцевий термін подачі такої заяви (в контексті встановленого статтею 9 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» строку), лише опираючись на даний нормативний акт.

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначає Закон України від 12 грудня 1991 року № 1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» (далі Закон № 1975-XII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1975-XII альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством.

Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (стаття 2 Закону № 1975-XII).

Згідно з частиною першою статті 9, частиною першою статті 11 Закону № 1975-XII для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву. Заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові збори - протягом чотирнадцяти календарних днів.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 1975-XII підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є: несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори; відсутність підтверджень щодо істинності релігійних переконань; неявка громадянина без поважних причин за викликом до місцевої державної адміністрації для розгляду його заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори.

Відмова у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори з інших підстав, ніж передбачені у частині третій цієї статті, забороняється (частина четверта статті 11 Закону № 1975-XII).

Частиною першою статті 12, статтею 25 Закону № 1975-XII закріплено, що рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори приймається місцевою державною адміністрацією у разі встановлення істинності релігійних переконань і видається заявникові. Рішення місцевої державної адміністрації можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.

Пунктом 2 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 (далі Положення № 2066), передбачено, що громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

Релігійна організація Свідки Єгови входить до Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066.

Згідно з пунктом 4 Положення № 2066 для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадянин після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду призову на строкову військову службу особисто подає письмову заяву до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації за місцем проживання. Початок проведення призову громадян на строкову військову службу встановлюється на підставі Указу Президента України.

Відповідно до пункту 5 Положення № 2066 заява про направлення на альтернативну службу подається у довільній формі із зазначенням мотивів неможливості проходження строкової військової служби та підтвердженням істинності релігійних переконань громадянина. До заяви додаються документи, що підтверджують істинність його релігійних переконань, копія документа про освіту, довідка про склад сім`ї та довідка з місця роботи або навчання. У разі порушення громадянином установленого строку подання заяви у ній мають бути зазначені причини її несвоєчасного подання.

Пунктом 14 Положення № 2066 передбачено, що підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є: несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори; відсутність підтвердження істинності релігійних переконань; неявка громадянина без поважних причин до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації. Інші причини не можуть бути підставою для відмови в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори.

Статтею 3 Указу Президента України від 30 січня 2019 року № 22/2019 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2019 році» (далі Указ Президента № 22/2019) призвано на строкову військову службу придатних за станом здоров`я до військової служби громадян України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 20 років, та старших осіб, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу:

1) у квітні - червні 2019 року;

2) у жовтні - грудні 2019 року.

Статтею 7 Указу Президента № 22/2019 визначено, що цей Указ набирає чинності з дня його опублікування, крім пункту 1 статті 3, який набирає чинності з 1 березня 2019 року, та пункту 2 статті 3, який набирає чинності з 1 вересня 2019 року.

Указ Президента № 22/2019 офіційно опублікований в газеті «Урядовий кур`єр» від 02 лютого 2019 року № 22, в Офіційному віснику Президента від 04 лютого 2019 року № 2, стор. 14, стаття 21, в Офіційному віснику України від 15 лютого 2019 року № 13, стор. 43, стаття 467, код акта 93341/2019.

Суд вважає за необхідне зазначити, що оприлюднення нормативно-правових актів - це доведення текстів відповідних актів до відома населення, а також державних органів, підприємств, установ і організацій. Воно є обов`язковою умовою початку дії зазначених актів.

Стаття 57 Конституції України встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Основним документом, що встановлює порядок доведення до відома населення законодавчих актів, є Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності».

Відповідно до статті 3 зазначеного Указу громадяни, державні органи, підприємства, установи та організації під час здійснення своїх прав і обов`язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.

Згідно з статтею 1 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України»; газета «Урядовий кур`єр». Офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».

Отже, суд дійшов висновку, що тільки після опублікування в газеті «Урядовий кур`єр» від 02 лютого 2019 року № 22 Указ Президента № 22/2019 вважається таким, що доведений до відома населення у порядку, встановленому законом. Розміщення тексту Указу Президента № 22/2019 на веб-сайті Офіційного інтернет-представництва Президента України 31 січня 2019 року не вважається офіційним оприлюдненням нормативно-правового акта.

Таким чином, Указом Президента № 22/2019 було законодавчо встановлено початок періоду проведення призову на строкову військову службу з 1 квітня 2019 року, але водночас цей Указ був опублікований та набрав чинності менше ніж за 2 місяці до цієї дати.

Пунктом 1 частини третьої статті 11 Закону № 1975-XII дійсно передбачено, що несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу є підставою відмови у її задоволенні.

При цьому, у даному випадку законодавець зазначає про несвоєчасне подання заяви, яке залежить від волі особи. Натомість, в силу об`єктивних причин (опублікування Указу Президента № 22/2019 менше ніж за 2 місяці до 01 квітня 2019 року) позивач був позбавлений можливості заявити про своє право на проходження альтернативної (невійськової) служби у передбачені законом строки.

Отже, ОСОБА_1 , маючи право на проходження альтернативної служби і очікуючи відомостей про початок призову на строкову військову службу, щоб подати відповідну заяву, пропустив строк на її подання, який передбачений частиною першою статті 9 Закону № 1975-XII (за 2 місяці до початку призову), з причин, які не залежали від нього, а тому несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу у межах спірних правовідносин не може бути підставою для відмови позивачу в направленні на альтернативну службу.

З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішення робочої групи з питань розгляду заяв щодо проходження альтернативної (невійськової) служби управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області про відмову ОСОБА_1 у направленні для проходження альтернативної (невійськової) служби, оформленого протоколом від 13 березня 2019 року № 1, та розпорядження Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 13 березня 2019 року № 34, яким ОСОБА_1 відмовлено у направленні для проходження альтернативної (невійськової) служби, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Біловодської районної державної адміністрації Луганської області прийняти рішення про направлення ОСОБА_1 на проходження альтернативної (невійськової) служби суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, зобов`язання судом відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача може бути визнано належним способом захисту та відновлення порушеного права, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, а прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16 та від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а.

У межах спірних правовідносин повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем для прийняття рішення про направлення на невійськову (альтернативну) службу не виконано всі умови, визначені законом, а саме, до заяви від 05 лютого 2019 року не додані копія документа про освіту, довідка про склад сім`ї та довідка з місця роботи або навчання.

Отже, оскільки позивачем не виконано всі умови, визначені законом, у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Біловодської районної державної адміністрації Луганської області прийняти рішення про направлення ОСОБА_1 на проходження альтернативної (невійськової) служби належить відмовити.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, обрати належний спосіб захисту, необхідний для поновлення прав позивача, та зобов`язати відповідачів повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про направлення для проходження альтернативної (невійськової) служби від 05 лютого 2019 року.

Таким чином, позовні вимоги належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1921,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа має сплатити судовий збір у розмірі 768,40 грн.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону № 3674-VI).

Системний аналіз частини першої статті 5 та частини другої статті 245 КАС України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою немайнового характеру (аналогічну правову позицію щодо сплати судового збору висловлено у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року по справі № П/800/559/16 (№ рішення в ЄДРСР 65680258) та постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року по справі № 800/473/17 (№ рішення в ЄДРСР 72525464) .

Позивачем в позовній заяві об`єднано дві вимоги немайнового характеру (перша - визнати протиправним та скасувати рішення робочої групи з питань розгляду заяв щодо проходження альтернативної (невійськової) служби при управлінні соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області, оформлене протоколом від 13 березня 2019 року № 1; друга - визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 13 березня 2019 року № 34, яким ОСОБА_1 відмовлено в направленні на проходження альтернативної (невійськової) служби, та зобов`язати Біловодську районну державну адміністрацію Луганської області прийняти рішення про направлення ОСОБА_1 на проходження альтернативної (невійськової) служби).

Таким чином, позивач мав сплатити судовий збір за подання даного позову у розмірі 1536,80 грн.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2305,20 грн, що підтверджено квитанцією від 27 березня 2019 року № 0.0.1309494804.1. Таким чином, судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом внесено судовий збір у розмірі більшому, ніж встановлено законом, на 768,40 грн.

Разом з тим, за приписами пункту 1 частини першої, частини другої статті 7 Закону 3674-VI в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановленозаконом, переплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Отже, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу право звернення до суду із клопотанням про повернення судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вже вище вказано, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню внаслідок обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

Обрання неналежного способу захисту порушених прав фактично не змінює тієї обставини, що вимоги позивача є правомірними.

З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачами права позивача на проходження альтернативної (невійськової) служби, внаслідок чого позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, лише з корегуванням обраного позивачем способу судового захисту, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області та 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Біловодської районної державної адміністрації Луганської області.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) до управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області (ідентифікаційний код 03196908, місцезнаходження: 92800, Луганська область, Біловодський район, смт. Біловодськ, вул. Центральна, буд. 87), Біловодської районної державної адміністрації Луганської області (ідентифікаційний код 04052028, місцезнаходження: 92800, Луганська область, Біловодський район, смт. Біловодськ, вул. Центральна, буд. 130) про визнання протиправними та скасування рішення та розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення робочої групи з питань розгляду заяв щодо проходження альтернативної (невійськової) служби управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області про відмову ОСОБА_1 у направленні для проходження альтернативної (невійськової) служби, оформлене протоколом від 13 березня 2019 року № 1.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 13 березня 2019 року № 34, яким ОСОБА_1 відмовлено у направленні для проходження альтернативної (невійськової) служби.

Зобов`язати управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області та Біловодську районну державну адміністрацію Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про направлення для проходження альтернативної (невійськової) служби від 05 лютого 2019 року.

У задоволенні вимог про зобов`язання Біловодської районної державної адміністрації Луганської області прийняти рішення про направлення ОСОБА_1 на проходження альтернативної (невійськової) служби відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Біловодської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повне рішення суду складено 13 червня 2019 року.

Суддя Т.І. Чернявська