Рішення

від 05.06.2019 по справі 461/7777/18

КАМ'ЯНКА-БУЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 461/7777/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2019 м.Кам`янка-Бузька

Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді: Костюк У. І.

з участю секретаря Коваль В.А.

з участю представника позивача Якубівського І.Є.

представника відповідача Брильовської О.Р.

представника третьої особи Бобикайло Н.І.

розглянувши в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Кам`янка -Бузька цивільну справу за позовом релігійної організації Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Камянка-Бузька Львівської області до Львівської обласної державної адміністрації, третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка -Бузька Львівської області про визнання частково незаконним та скасування розпорядження,-

встановив:

21 листопада 2018 р. до суду надійшов позов Релігійної організації Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Превсятої Богородиці у м. Кам`янка -Бузька Львівської області до Львівської обласної державної адміністрації, в якому просять визнати незаконним та скасувати п.4 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 06.01.1994 № 5 у частині скасування п. 1.5.1. розпорядження Представника Президента України у Львівській області Про повернення культових споруд релігійним громадам . Також просить стягнути на її користь судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що згідно з п. 1.5.1. Розпорядження Президента України у Львівській області від 20.04.1993 року за № 297 Про повернення культових споруд релігійним громадам передбачено повернення у власність безоплатно релігійній громаді УГКЦ м Камянка - Бузька будівлі церкви Різдва Пресвятої Богородиці у м. Камянка-Бузька. На підставі п.1.5.1 зазначеного розпорядження Червоноградським міжміським бюро технічної інвентиразації було зареєстровано право власності на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці , що знаходиться у м. Кам`янка -Бузька по вул. Ів . Франка за Релігійною громадою УГКЦ м . Камянка-Бузька. Релігійна громада УГКЦ м. Камянка-Бузька у передбаченому законом порядку набула право власності на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці . Однак 06.01.1994 р. було прийнято розпорядження Представника Президента України у Львівській області у п. 4 якого передбачено, що п.1.5.1. розпорядження Про повернення культових споруд релігійним громадам від 20.04.1993р. № 297 - відмінити . Позивач вважає, що в цій частині розпорядження Представника Президента України у Львівській області є незаконним і таким, що порушує право власності Релігійної громади УГКЦ м. Камянка-Бузька, а тому просить визнати його незаконним та скасувати.

Ухвалою суду від 26.11.2018 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

20.12.2018 на підставі заяви від 13.12.2018 залучено в якості третьої особи Релігійну громаду Української православної церкви Київського патріархату парафії Різдва Пресвятої Богородиці.

10.01.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву, яким вимоги позивача відповідач заперечив повністю.

10.01.2019 відповідачем подано клопотання про закриття провадження по справі.

19.02.2019 у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадженні було відмовлено.

Ухвалою суду від 19.02.2019 закрито підготовче засідання та призначено судовий розгляд справи.

У судовому засіданні представник позивача Якубівський І.Є. позовні вимоги підтримав з підстав вказаних у позовній заяві, також подав відповідь на відзив. Просив позовну заяву задовольнити.

Представник відповідача Брильовська О.Р. в судовому засіданні позов не визнала, підтримала поданий нею відзив на позовну заяву, просить в задоволенні позову відмовити повністю та застосувати наслдіки спливу строку позовної давності.

Представник третьої особи Бобикайло Н.І . в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд застосувати наслідки закінчення строку позовної давності та відмовити у задоволені позову. Крім цього вказав, що підстав для звернення до суду із позовом у позивача не було, оскільки будь яке право релігіної організації "Релігійна громада Української Греко- Католицької церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці " не порушено.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Так, суд встановив, що як вбачається зі Свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади виданого виконкомом Львівської обласної Ради народних депутатів за № 383/19 Релігійна організація Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка -Бузька Львівської області, зареєстрована 31.07.1991р (а.с.7).

20.04.1993 розпорядженням представника Президента України у Львівській області № 97 Про повернення культових споруд релігійним громадам передбачалось повернення у громадам Української Греко-Католицької Церкви безоплатно у власність релігійним громадам церков та державного майна. На підставі п.1.5.1 даного розпорядження встановлено повернення Релігійній громаді УГКЦ м. Камянка-Бузька будівлі церкви Різдва Пресвятої Богородиці у м. Камянка-Бузька (а.с.15-16)

30.04.1993 на підставі вищевказаного розпорядження за №297 Червоноградським міжміським бюро технічної інвентаризації було зареєстровано право власності на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці у м. Камянка-Бузька за Релігійною громадою УГКЦ м. Камянка-Бузька та видано Реєстраційне посвідчення. (а.с.18)

06.01.1994 згідно п.4 розпорядження Представника Президента України у Львівській області за №5 , п.1.5.1. розпорядження № 297 від 20.04.1993 про повернення культових споруд релігійним громадам було відмінено. (а.с.17)

Відтак судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо захисту права власності Релігійної громади УГКЦ на будівлю храму шляхом визнання частково незаконним та скасування спірного розпорядження. Зазначене право власності виникло у громади УГКЦ у 1994 на підставі розпорядження № 297 від 20.04.1993 та реєстраційного посвідчення на домоволодіння від 30.04 1993 та продовжує існувати і зараз, що свідчить про триваючі правовідносини.

Вирішуючи цей спір, суд виходить з наступних положень закону та відповідних їм правовідносин.

Згідно зі ст. 29 Закону України Про власність (редакція квітень 1993) релігійні організації мають право власності , зокрема на майно передане державою.

Згідно з ч.2 ст.2 вказаного Закону право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

А відповідно до ст. 55 цього ж Закону власник не може бути позбавлений права на своє майно,крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами.

У відповідності до ст. 17 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (редакція квітень 1993) культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішенням виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопрольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР-Уряду Кримської АРСР.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставою для звернення позивача за захистом порушеного права є, як зазначає позивач, порушення його права, яке пов`язано з позбавленням його можливості здійснювати своє право власності на будівлю храму.

За змістом статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання незаконним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Позивач, обґрунтовуючи свій позов вказує на перевищення повноважень Представником Президента України у Львівській області під час видання оспорюваного розпорядження.

Так, судом у ході розгляду справи встановлено, що спірне розпорядження Про повернення культових споруд релігійним громадам від 20.04.1993 за № 297 є актом індивідуальної дії, на підставі п.1.5.1. якого у позивача виникло право власності на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці у м . Кам`янка - Бузька. Дане розпорядження як акт індивідуальної дії в результаті реєстрації права власності на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка - Бузька вичерпало свою дію внаслідок його реалізації, тобто виконання.

Статтями 1,14 Закону України Про Представника ПрезидентаУкраїни (редакція квітень 1993) передбачено що Представник Президента України є главою місцевої державної адміністрації, зокрема в області, і в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Статтею 10 вказаного Закону визначено, що Представник Президента України здійснює свої повноваження в межах законодавства одноособово, несе відповідальність за свої протиправні акти та дії. Акти Представників Президента України, що суперечать законодавству, скасовуються Президентом України. Акти Представників Президента України в районах, районах міст Києва і Севастополя, що суперечать законодавству, скасовуються Представниками Президента України в областях, містах Києві і Севастополі. ( Частина третя статті 10 в редакції Закону N 2337-XII ( 2337-12 ) від 14.05.92 )

Отже, зазначеним Законом не передбачено права Представника Президента в областях скасовувати власні розпорядження.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Отже, особу може бути позбавлено її майна лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності повинно бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Суд дійшов висновку про те, що у зв`язку з виданням Представником Президента України у Львівській області розпорядження за № 5 від 06.01.1994 у частині скасування п.1.5.1. розпорядження Представника Президента України у Львівській області "Про повернення культових споруд релігійним громадам" від 20.04.1993 № 297, мало місце втручання у право позивача на непорушність права власності, зокрема, у право на яке позивачем отримано Реєстраційне посвідчення на право домолодіння тому на думку суду таке втручання не було правомірним.

Водночас, слід зауважити, що реалізація Представником Президентом України у Львівській області спірного розпорядження зазначених повноважень не може здійснюватися без урахування прав та інтересів осіб, у яких на підставі скасовуваних у подальшому Представником Президентом актів індивідуальної дії виникли певні суб`єктивні права та охоронювані законом інтереси, і які заперечують проти їх зміни чи припинення.

Тобто за існування спору про право у правовідносинах, зокрема майнових, які виникли у зв`язку з виданням акта індивідуальної дії, такий акт не може бути скасовано у позасудовому порядку.

Щодо мети втручання, то стаття 1 Першого протоколу до Конвенції допускає можливість втручання у право на мирне володіння майном виключно в інтересах суспільства , і на переконання суду у спірних правовідносинах цієї вимоги не дотримано.

Скасувавши розпорядження, які були передумовою виникнення права власності Представник Президента України втрутився у сферу приватних правовідносин, ставши фактично на бік однієї зі сторін у правовому (майновому) спорі.

Видання оскаржуваного розпорядження Представника Президента України у Львівській області викликало певні правові наслідки і може стати доказом у судових справах, пов`язаних із оспорюванням законності набуття права власності на нерукхоме майно-церкву Різдва Пресвятої Богородиці .. Правомірність розпорядження представника Президента від 20.04.1993 за № 297 та скасування реєстрації права власності має вирішуватися судом у порядку цивільного провадження, яке наразі триває (справа № 446/509/15-ц).

Наведене, на переконання суду, свідчить про недотримання гарантій, передбачених у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Поряд з цим, суд приймає до уваги посилання представника позивача на Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009, де вказано про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни,якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини,пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів,і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільних суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами,породжуючи у громадян впевненість у тому, що іхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування,вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. При цьому суд враховує , що розпорядження Представника Президента є актом індивідуальної дії. Також судом враховується той факт, що Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009№7 -рп /2009 надано офіційне тлумачення окремим положенням Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та є актом тлумачення норм права.

Відтак, беручи до уваги те, що спірне розпорядження є актом індивідуальної дії та внаслідок свого одноразового застосування вичерпало свою дію фактом його виконання, враховуючи встановлену судом невідповідність спірного розпорядження визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, так як законом не передбачено повноважень Представника Президента у Львівській області скасовувати власні розпорядження, та як наслідок порушення у зв`язку з прийняттям такого акта права власності позивача на будівлю храму, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного розпорядження Президента України у Львівській області від 06.01.1994 №5 у частині скасування п.1.5.1 розпорядження №297 від 20.04.1993 Про повернення культових споруд релігійним громадам незаконним.

Що стосується заяви представника відповідача та третьої особи щодо застосування строків позовної давності, то суд вважає, що такі не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

На час прийняття оскаржуваного розпорядження Представника Президента України від 06.01.1994 за №5 питання позовної давності визначалось Цивільним Кодексом Української РСР 1963. Зокрема згідно ст. 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.

У ході розгляду справи встановлено, що про існування оскаржуваного розпорядження Представника Президента України позивачі дізнались 14.032018 в ході розгляду справи за № 446/509/15-ц. після подання представником Львівської обласної державної адміністрації у Львівській області відзиву, а отже на думку суду позивачі дізнались про порушення свого права лише 15.03.2018р. При цьому суд не приймає до уваги посилання представника відповідача та третьої особи щодо того що представники позивача знали про існування п.4 розпорядження Представника Президента України у Львівській області, оскільки були залучені в якості третьої особи по справі № 38/3,яка розглядалась Вищим арбітражним судом України, оскільки предметом розгляду у даному провадженні було визнання недійсним п.1.2 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 06.01.1994 за №5 , крім цього сам факт присутності на судовому засідання не свідчить що Релігійна громада УНКЦ дізналась чи повинна була дізнатись про існування оскаржуваного розпорядження.

За таких обставин суд дійшов висновку, що в даному випадку позовну давність позивач не пропустив.

Відтак, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо в судовому засіданні дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а їх достатність і взаємний зв`язок в сукупності, суд дійшов висновку, що позов Релігійної організації Релігійна громада Української Греко-Католмцької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Камянка-Бузька потрібно задовольнити.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України судові витрати по справі необхідно покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив :

позовну заяву релігійної організації Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Камянка-Бузька Львівської області до Львівської обласної державної адміністрації, третьої особи,яка не заявляє самостійний вимог Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка -Бузька Львівської області про визнання частково незаконним та скасування розпорядження задовольнити повністю.

Визнати незаконним і скасувати п.4 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 06.01.1994 р. № 5 в частині скасування п.1.5.1. розпорядження Представника Президента України у Львівській області Про повернення культових споруд релігійним громадам від 20.04.1993 № 297..

Стягнути з Львівської обласної державної адміністрації на користь релігійної організації Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Камянка-Бузька Львівської області 1762 (одну тисячу сімсо шістдесят дві) гривні судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Позивач: Релігійна організація Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка -Бузька Львівської області ,80400, ідент. код 41978855, вул.. Ів. Франка,8/2 , м. Камянка-Бузька, Львівської області.

Відповідач : Львівська обласна державна адміністрація, 79008, ідент. Код 00022562, м. Львів, вул.. Винниченка,18.

Третя особа : Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка -Бузька Львівської області, 80400, м. Кам`янка -Бузька, вул. Ів. Франка,8, ідент. код 20782513.

Повний текст рішення суду виготовлено 14.06.2019

Суддя Костюк У.І.