Постанова

від 18.06.2019 по справі 910/16375/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2019 р. Справа№ 910/16375/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Мартюк А.І.

Буравльова С.І.

за участю представників: не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Рада 3

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2019

у справі № 910/16375/18 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рада 3

до Товариства з обмеженою відповідальністю Київ Лімітед Інвест

про стягнення 41 970,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 19 711,18 грн., інфляційних втрат в сумі 2 395,66 грн., 3% річних у сумі 733,95 грн. та пені в сумі 19 129,28 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем як власником квартири № 55, загальною площею 116,80 кв.м. в будинку в„– 13-А по вул. Дмитрівській у м. Києві свого обов`язку по оплаті житлово-комунальних послуг в період з березня 2016 року по серпень 2018 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 01.04.2019) у справі № 910/16375/18 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 19 711,18 грн. боргу за комунальні послуги, в іншій частині в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що відповідно до приписів чинного законодавства співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), що відповідач за період з березня 2016 року по серпень 2018 року користувача наданими комунальними послугами, а відтак, має обов`язок їх оплатити.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, збитків від інфляції та 3 % річних, суд першої інстанції зазначив про те, що, оскільки між сторонами відсутні договірні правовідносини та за відсутності виставлених позивачем відповідачу рахунків на оплату наданих послуг, неможливо встановити настання строку виконання та відповідно періоду прострочення виконання грошового зобов`язання по сплаті наданих послуг.

Не погоджуючись з рішенням, 18.04.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю Рада 3 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2019 у справі № 910/16375/18:

- залишити без змін в частині стягнення з відповідача на користь позивача 19 711,18 грн. боргу за комунальні послуги;

- стягнути з відповідача 19 129,28 грн. пені, 2 395,66 грн., інфляційних втрат та 733,95 грн. 3% річних.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції при вирішення спору сторін по суті не прийнято до уваги те, що факт несплати заборгованості підтверджується направленою претензією № 03-0021 від 29.10.2018 з вимогою сплатити спірну заборгованості не пізніше 10 днів з дня її отримання, та те, що строк виконання обв`язку по оплаті наданих послуг починається з березня 2016 року.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2019 справа № 910/16375/18 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Буравльов С.І., Мартюк А.І.

Ухвалою від 20.05.2019 колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Буравльов С.І., Мартюк А.І.:

- Товариству з обмеженою відповідальністю Рада 3 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2019 у справі № 910/16375/18;

- відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Рада 3 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2019 у справі № 910/16375/18;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 05.06.2019;

- сторонами роз`яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2019 у справі № 910/16375/18;

- учасникам роз`яснено, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

До апеляційної скарги апелянтом додані додаткові докази, а саме: виставлені відповідачу акти надання послуг № 134 від 31.10.2015, № 207 від 20.11.2015, № 102 від 31.12.2015, № 33 від 31.01.2016, № 157 від 29.02.2016, № 106 від 31.03.2016, № 125 від 30.04.2016, № 201 від 31.05.2016, № 95 від 30.06.2016, № 83 від 31.07.2016, № 52 від 31.08.2016, № 76 від 30.09.2016, № 164 від 31.10.2016, № 204 від 30.11.2016, № 142 від 31.12.2016, № 17 від 31.01.2016, № 125 від 28.02.2017, № 133 від 31.03.2017, № 145 від 30.04.2017, № 126 від 31.05.2017, № 155 від 30.06.2017, № 136 від 31.07.2017, № 148 від 31.08.2017, № 88 від 30.09.2017, № 108 від 31.10.2017, № 164 від 30.11.2017, № 171 від 31.12.2017, № 53 від 31.01.2018, № 115 від 28.02.2018, № 133 від 31.03.2018, № 141 від 30.04.2018, № 101 від 31.05.2018, № 157 від 30.06.2018, № 163 від 31.07.2018 та № 188 від 31.08.2018.

Щодо вказаних додаткових доказів колегія суддів зазначає таке.

Враховуючи, що позивач додав ці документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспореного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядженні не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Частинами 3, 4 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Отже, підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від апелянта.

В апеляційній скарзі позивач не зазначає жодних причин неможливості подати вказані докази до суду першої інстанції.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки у такому випадку суд створює позивачу більш сприятливі, аніж відповідачу умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, додані позивачем виставлені відповідачу акти надання послуг № 134 від 31.10.2015, № 207 від 20.11.2015, № 102 від 31.12.2015, № 33 від 31.01.2016, № 157 від 29.02.2016, № 106 від 31.03.2016, № 125 від 30.04.2016, № 201 від 31.05.2016, № 95 від 30.06.2016, № 83 від 31.07.2016, № 52 від 31.08.2016, № 76 від 30.09.2016, № 164 від 31.10.2016, № 204 від 30.11.2016, № 142 від 31.12.2016, № 17 від 31.01.2016, № 125 від 28.02.2017, № 133 від 31.03.2017, № 145 від 30.04.2017, № 126 від 31.05.2017, № 155 від 30.06.2017, № 136 від 31.07.2017, № 148 від 31.08.2017, № 88 від 30.09.2017, № 108 від 31.10.2017, № 164 від 30.11.2017, № 171 від 31.12.2017, № 53 від 31.01.2018, № 115 від 28.02.2018, № 133 від 31.03.2018, № 141 від 30.04.2018, № 101 від 31.05.2018, № 157 від 30.06.2018, № 163 від 31.07.2018 та № 188 від 31.08.2018 як додаткові докази колегією суддів не приймаються.

Станом на 18.06.2019 відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді справи № 910/16375/18 колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 192 100 грн., і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

За правилом ч. 2 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Рада 3 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2019 у справі № 910/16375/18 відкрито 20.05.2019, розгляд справи в суді апеляційної інстанції розпочався, з урахуванням вихідних та святкових днів, з 05.06.2019, апеляційна скарга має бути розглянута по 19.07.2019 включно.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

Позивач є обслуговуючою та експлуатуючою організацією будинку № 13-А по вул. Дмитрівській у м. Києві.

Власником квартири № 55, загальною площею 116,80 кв. м., яка розташована у вказаному будинку, є відповідач, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна (а.с. 43-44 т. 1).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що відповідач як власник вищевказаних нежилих приміщень зобов`язаний оплачувати позивачу вартість послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, розмір яких визначений розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 591 від 19.06.2015 в розмірі 4,87 грн. при сплаті до 20-го числа і 4,96 грн. при сплаті після 20-го числа місяця за 1 кв. м. площі приміщення на місяць та № 386 від 03.04.2017, яким тариф був змінений і склав 6,59 грн. за 1 кв. м. при оплаті до 20-го числа і 6,73 грн. при оплаті після 20-го числа.

Загальна сума заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг, заявлена позивачем до стягнення, становить 19 711,18 грн. та розрахована позивачем за період з березня 2016 року по серпень 2018 року.

Сторони не мають укладеного договору щодо надання позивачем спірних послуг.

НА підтвердження надання послуг у спірному будинку за заявлений до стягнення період позивачем надано копії договору на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ) № 313-К/11 від 03.901.2011, договору про надання послуг № 01/28-08 від 28.08.2013, договору про надання послуг диспетчеризації № 02-28/08 від 28.08.2013, договору № 02-7145 від 23.11.2014 (на проведення дератизації), договору підряду № 13-14ТО на технічне обслуговування та ремонт диспетчерських систем від 01.07.2014, договору про надання послуг № 01/19/08 від 19.08.2013, акти про надання робіт (інженерне забезпечення та проведення робіт), акти здачі-приймання робіт/послуг з дератизації, акти надання послуг про вивіз твердих побутових відходів, акти здачі-приймання робіт з диспетчеризації, акти здачі-приймання робіт про технічне обслуговування ліфтів, акти приймання-передавання товарної продукції, акти про використану активну електроенергію, рахунки про сплату електроенергії, інформаційні повідомлення, акти наданих послуг, акти виконаних робіт ТО ППА і ДВ (а.с. 45-217 т. 1).

Суд першої інстанції визнав вказані вимоги законними та обґрунтованими, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Статтею 4 ЦК України встановлено, що:

- основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

- основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

- актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу

- цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Враховуючи, що відповідач є власником № 55, загальною площею 116,80 кв. м., в будинку в„– 13-А по вул. Дмитрівській у м . Києві, він, відповідно до приписів чинного законодавства, зобов`язаний нести витрати на управління, утримання та збереження спільного майна у цьому багатоквартирному будинку.

Щодо розміру таких витрат колегія суддів зазначає таке.

З розрахунку позивача слідує, що заявлена ним до стягнення сума фактично є вартістю послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Згідно із ч. 2 ст. 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин) ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 7 Закону України Про житлово - комунальні послуги визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить в тому числі і встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Статтею 31 Закону України Про житлово - комунальні послуги встановлено, що:

- порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (пункт 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України (ч. 1);

- органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (ч. 3).

Порядком формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 встановлено, що тарифи (нормативні витрати, пов`язані з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій) розраховуються окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з додатком.

Тарифи та структура тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку в„– 13-А по вул . Дмитрівській у м. Києві встановлені розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації):

- № 591 від 19.06.2015 - в розмірі 4,87 грн. при сплаті до 20-го числа і 4,96 грн. при сплаті після 20-го числа місяця за 1 кв. м. площі приміщення на місяць;

- № 386 від 03.04.2017, яким тариф був змінений і склав 6,59 грн. за 1 кв. м. при оплаті до 20-го числа і 6,73 грн. при оплаті після 20-го числа.

Виходячи з приписів чинного законодавства, факт відсутності письмового договору про надання житлово-комунальних послуг не звільняє споживача від обов`язку оплачувати послуги з утримання будинку у своїй частці, оскільки обов`язок укласти такий договір покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Доказів ненадання позивачем послуг протягом спірного періоду відповідачем суду не надано.

Таким чином, згідно з зазначеними нормами закону споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані за період з березня 2016 року по серпень 2018 року житлово-комунальні послуги в сумі 19 711,18 грн. є законними та обґрунтованими. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення цих вимог залишається без змін.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 2 395,66 грн., 3% річних у сумі 733,95 грн. та пені в сумі 19 129,28 грн. колегія суддів зазначає, що виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.05.2018 у справі № 904/1053/17.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій установлено, що суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності:

- сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території;

- за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Враховуючи, що між сторонами відсутній письмовий правочин щодо нарахування пені за несвоєчасну сплату платежів, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 19 129,28 грн. задоволенню не підлягають, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на обставини справи, враховуючи, що між сторонами відсутні договірні правовідносини та за відсутності виставлених позивачем відповідачу рахунків на оплату наданих послуг, внаслідок чого не можливо встановити настання строку виконання та відповідно періоду прострочення виконання грошового зобов`язання по сплаті наданих послуг, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, в заявленому розмірі, є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Щодо посилань позивача на те, що факт несплати заборгованості підтверджується направленою претензією № 03-0021 від 29.10.2018 з вимогою сплатити спірну заборгованості не пізніше 10 днів з дня її отримання, колегія суддів зазначає про те, що вказану претензію позивачем відповідачу направлено 29.10.2018 (а.с. 229-230 т. 1), в той час як заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних розраховано до 26.10.2018, тобто до дати направлення відповідної вимоги про сплату заборгованості, а відтак, факт її направлення не впливає на правомірність нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних за заявлені позивачем до стягнення періоди.

Отже, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 2 395,66 грн., 3% річних у сумі 733,95 грн. та пені в сумі 19 129,28 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Рада 3 задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2019 у справі № 910/16375/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати за подачу апеляційної скарги, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Рада 3 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2019 у справі № 910/16375/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2019 у справі № 910/16375/18 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2019 у справі № 910/16375/18.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16375/18.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді А.І. Мартюк

С.І. Буравльов