Рішення

від 11.06.2019 по справі 914/669/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2019 Справа № 914/669/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м.Київ;

до відповідача: Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго , Львівська область, Миколаївський район, м.Миколаїв;

про: стягнення заборгованості;

ціна позову: 40623,60грн.

Представники:

Позивача: не з`явився;

Відповідача: Яцук Г.М. - представник (довіреність від 06.05.2019р. б/н).

ВСТАНОВИВ:

11.04.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго про стягнення 24569,33грн. пені, 3542,67грн. трьох відсотків річних та 12511,60грн. інфляційних втрат; ціна позову 40623,60грн.

Підставами позовних вимог Позивач визначає неналежне виконання Відповідачем умов укладеного договору купівлі-продажу природного газу.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.04.2019р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 07.05.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.03.2018р. судом постановлено оголосити перерву в судовому засіданні на 21.05.2019р..

Розгляд справи відкладався на 11.06.2019р. з причин та підстав, викладених в ухвалі Господарського суду Львівської області від 21.05.2019р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Представник Відповідача в судове засідання з`явився, 30.05.2019р. подав клопотання (вх. №22485/19), у якому просить суд при вирішенні спору врахувати позицію Верховного Суду, викладену в постановах у справах №921/14/18, №921/575/17-г/7 та №904/1247/18, проти позову заперечив з підстав, що порушення виникло не з вини Відповідача, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 24569,33грн. пені, 3542,67грн. трьох відсотків річних та 12511,60грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором постачання природного газу від 29.11.2016р. №5314/1617-ТЕ-21.

Позиція Відповідача:

Відповідач зазначає, що акти приймання-передачі природного газу за Договором підписано, оплату поставленого газу здійснено ним у повному обсязі. З підстав того, що порушення порядку і строку розрахунків за поставлений природний газ відбулось не з вини Відповідача, а також скрутного матеріального становища Відповідача просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 80 відсотків.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Позивача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

29.11.2016р. між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (надалі - Позивач, Постачальник) та Міським державним комунальним підприємством Миколаївтеплокомуненерго (надалі - Відповідач, Споживач) укладено Договір постачання природного газу №5314/1617-ТЕ-21 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, Продавець зобов`язувався передати у власність Покупцю у 2016-2017 роках природний газ, а Споживач зобов`язувався прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ) на умовах Договору.

Газ, що передається за Договором, використовуються Покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п.1.2. Договору).

Пунктом 2.1 Договору визначено, що Постачальник передає Споживачу з 01.12.2016р. по 31.03.2017р. газ обсягом до 35 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів.

МісяцьОбсягМісяцьОбсяг Жовтень 0,000Січень 10,000 Листопад 0,000Лютий 10,000 Грудень 10,000Березень 5,000 ІV квартал 2016р. 10,000І квартал 2017р. 25,000

Відповідно до п.3.4 Договору, приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформляється актом приймання-передачі.

У п. 5.1 Договору зазначено, що регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, які включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за Договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015р. №758.

Згідно п.п. 5.2. та 5.3. Договору, ціна за 1000 куб.м газу становить 4942,00 грн., крім того податок на додану вартість 20 відсотків. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 5930,40грн.

Відповідно до п.6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно із пунктом 6.3. Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, та судового збору Сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від Споживача, погашає вимоги Продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу, визначеного Покупцем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати Постачальника, пов`язані із одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу погашається основна сума боргу.

Приписами п. 8.2 Договору встановлено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно пункту 6.1. Договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно пункту 12.1 Договору цей Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.12.2016р. до 31.03.2017р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Додатковою угодою від 23.01.2017р. №1 до Договору Сторонам погоджено внести зміни до пункту 1. Договору, доповнивши його пунктом 1.3. наступного змісту:

1.3. Необхідний Споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в пункті 2.1. Договору, Споживач визначає самостійно .

Окрім того, вказаною Додатковою угодою змінено пункти 2.3., 2.4. та 2.5. Договору в новій редакції; замінено в пункті 3.3. Договору слова Приймання-передача словами Використання Споживачем ; доповнено пункт 7.1. Договору підпунктом 5); викладено пункти 3), 4) та 5) пункту 7.4., а також 1) пункту 11.3. Договору в новій редакції; додано до розділу 11 пункт 11.9..

Вказаний Договір та Додаткову угоду до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

На виконання умов Договору Позивачем протягом періоду з грудня 2016р. по лютий 2017р. поставлено Відповідачу відповідно до підписаних та скріплених відбитками печаток Сторін Актів приймання-передачі природного газу від 31.12.2016р., 31.01.2017р. та 25.02.2017р. природний газ в обсязі 37,342 тис. м. куб. на загальну суму 221452,99 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

Згідно доводів Позивача, Відповідач прострочив оплату за поставлений у грудні 2016р. - лютому 2017р. природний газ, у зв`язку з чим Позивачем нараховано Відповідачу 24569,33грн. пені, 3542,67грн. трьох відсотків річних та 12511,60грн. інфляційних втрат за період з 26.01.2017р. по 28.09.2017р.

Належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового погашення суми вказаного боргу станом на час розгляду справи Учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З підстав наведеного Позивач у поданій позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 24569,33грн. пені, 3542,67грн. трьох відсотків річних та 12511,60грн. інфляційних втрат за період з 26.01.2017р. по 28.09.2017р.

20.05.2019р. за вх. №20547/19 Відповідачем подано відзив на позовну заяву від 17.05.2019р. б/н, у якому зазначає, що порушення порядку і строку здійснення розрахунків за поставлений згідно Договору природний газ відбулось не з вини Відповідача, а зумовлене значною заборгованістю державного професійно-технічного навчального закладу Миколаївський професійний ліцей за спожиті послуги.

В доповнення до викладеного Відповідач зазначає, що використовує поставлений за Договором газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями і іншими споживачами. Однією з причин несвоєчасного проведення розрахунків із Позивачем є відсутність своєчасного фінансування державного професійно-технічного навчального закладу Миколаївський професійний ліцей , і, як наслідок, виникнення заборгованості перед Відповідачем за поставлену теплову енергію.

З підстав наведеного Відповідач зазначає, що ним повністю оплачено поставлений за Договором природний газ, а стягнення штрафних санкцій не є основним видом діяльності Позивача і просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені на 80 відсотків.

Аналогічні доводи викладені Відповідачем у клопотанні від 17.05.2019р. б/н (вх. №20549/19 від 20.05.2019р.).

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем актів приймання-передачі природного газу, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факти здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлені Позивачем періоди суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано приписів ч.5 ст. 254 ЦК України, а також допущено арифметичні помилки при обрахунку штрафних санкцій.

Таким чином, сума пені, належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором природного газу за заявлені Позивачем періоди становить 28761,28грн., трьох відсотків річних - 3542,67грн., інфляційних втрат - 12506,99грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 24569,33грн пені є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 24569,33грн. пені.

Позовні вимоги про стягнення 3542,67грн. трьох відсотків річних є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 12511,60грн. інфляційних втрат, то такі є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 12506,99грн. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

При цьому, щодо позовних вимог про стягнення пені, суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором природного газу Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Перевірка розрахунків пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2019 .

Щодо викладеного у відзиві на позовну заяву від 17.05.2019р. б/н (вх. №20547/19 від 20.05.2019р.) та клопотанні від 17.05.2019р. б/н (вх. №20549/19 від 20.05.2019р.) клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені суд зазначає наступне.

20.05.2019р. за вх. №20547/19 Відповідачем подано відзив на позовну заяву від 17.05.2019р. б/н, у якому зазначає, що порушення порядку і строку здійснення розрахунків за поставлений згідно Договору природний газ відбулось не з вини Відповідача, а зумовлене значною заборгованістю державного професійно-технічного навчального закладу Миколаївський професійний ліцей за спожиті послуги.

В доповнення до викладеного Відповідач зазначає, що використовує поставлений за Договором газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями і іншими споживачами. Однією з причин несвоєчасного проведення розрахунків із Позивачем є відсутність своєчасного фінансування державного професійно-технічного навчального закладу Миколаївський професійний ліцей , і, як наслідок, виникнення заборгованості перед Відповідачем за поставлену теплову енергію.

З підстав наведеного Відповідач зазначає, що ним повністю оплачено поставлений за Договором природний газ, а стягнення штрафних санкцій не є основним видом діяльності Позивача і просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені на 80 відсотків.

Аналогічні доводи викладені Відповідачем у клопотанні від 17.05.2019р. б/н (вх. №20549/19 від 20.05.2019р.).

В підтвердження викладених обставин Відповідачем долучено до матеріалів справи копію Листів директора державного професійно-технічного навчального закладу Миколаївський професійний ліцей від 23.09.2016р. вих. №126 та від 03.04.2017р. вих. №62, Договору про постачання теплової енергії в гарячій парі від 26.07.2017р. №16, від 08.11.2016р. №3, а також Платіжних доручень від 27.09.2017р. №422 на суму 55656,04грн. та від 27.09.2017р. №423 на суму 379401,98грн. Призначення платежу оплата за опалення акт виконаних робіт від 26.09.2017р. .

Окрім того, 30.05.2019р. Відповідачем подано клопотання (вх. №22485/19), у якому просить суд при вирішенні спору врахувати позицію Верховного Суду, викладену в постановах у справах №921/14/18, №921/575/17-г/7 та №904/1247/18.

Приписами ч.1 ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.2 вказаної статті передбачено, що у випадку, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в п.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду. У вирішенні пов`язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (з подальшими змінами. У пункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (з подальшими змінами) зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.04.2018 р. у справі № 925/1471/16, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Так, поданими доказами підтверджується факт укладення Відповідачем із державним професійно-технічним навчальним закладом Миколаївський професійний ліцей договорів про постачання теплової енергії у гарячій парі від 08.11.2016р. №3 та від 26.07.2017р. №16, а також здійснення останнім розрахунків за такими договорами.

Окрім того, Відповідачем до поданого клопотання долучено копію листа ДПТНЗ Миколаївський професійний ліцей від 03.04.2017р. №62, у якому визнає заборгованість в сумі 535615,59грн. і повідомляє про скерування листа до Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації з метою виділення коштів на погашення вказаного боргу.

Також, Листом від 23.08.2016р. вих. №126 ДПТНЗ Миколаївський професійний ліцей повідомив Відповідача про те, що загальна опалювальна площа приміщень ліцею становить 13111,4 м.кв., з яких гуртожиток - 3015,2 м.кв., решта приміщень - 10096,2 м.кв.

В той же час, суд зазначає, що Позивачем не долучено до матеріалів справи жодних належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження існування збитків Позивача, завданих невиконанням Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого за Договором природного газу.

При вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, судом враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 26.02.2019р. у справі №921/14/18, від 26.02.2019р. у справі №921/575/17-г/7 та від 20.09.2018р. у справі №904/1247/18 щодо належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту винятковості випадку застосування до правовідносин, які виникли між Сторонами, приписів ст. 233 ГК України та ст.551 ЦК України та зменшення розміру заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені.

В даному випадку суд, при вирішенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором природного газу об`єктивно оцінив всі докази, подані Відповідачем в підтвердження винятковості обставин неналежного виконання ним взятих на себе договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого за Договором природного газу, причини їх невиконання, фінансово-економічного стану підприємства Відповідача, майновий стан Сторін, враховуючи факт погашення Відповідачем суми основного боргу, стягнення якої є предметом спору у справі до відкриття провадження у справі, незначний строк прострочки виконання взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленого за Договором природного газу, відсутність належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження заподіяння шкоди Позивачу чи третім особам внаслідок порушення Відповідачем порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором природного газу та дійшов висновків про відсутність правових підстав до частково задоволення клопотання Відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені шляхом зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50 відсотків та стягнення з Відповідача на користь Позивача 12284,67грн. пені.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України , де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі факт підписання повноважними представниками та скріплення печатками юридичних осіб - Сторін Актів приймання-передачі природного газу, відсутність заперечень Відповідача як проти самого факту поставки природного газу, його невідповідності кількісним або якісним характеристикам, так і щодо факту порушення Відповідачем встановленого Договором порядку і строку оплати поставленого Позивачем природного газу, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо порушення Відповідачем встановленого Договором порядку і строку оплати поставленого Позивачем природного газу, встановлений законодавством обов`язок щодо проведення розрахунку при купівлі-продажу та поставці, здійснення такого розрахунку за Договором до відкриття провадження у справі, перевіривши правильність проведеного розрахунку пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновків, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача на користь Позивача 3542,67грн. трьох відсотків річних є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 24569,33грн. пені та 12511,60грн. інфляційних втрат - частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 12284,67грн. пені та 12506,99грн. інфляційних втрат. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2019 рік установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1921грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору Позивачем станом на час розгляду справи по суті суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 20.03.2019р. №7002625 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1921грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1921грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог без врахування зменшення судом розміру заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені, оскільки прострочка виконання зобов`язання з оплати поставленого за Договором природного газу виникла з вини Відповідача, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1920,78грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 233 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 551, 610-612, 625, 627, 629, 632, 655, 691, 692, 712, 714 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго (81600, Львівська область, Миколаївський район, м.Миколаїв, вул.Грушевського, буд.1; ідентифікаційний код 30492187) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, буд.6; ідентифікаційний код 20077720) 12284,67грн. пені, 3542,67грн. трьох відсотків річних, 12506,99грн. інфляційних втрат та 1920,78грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 18.06.2019р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.