Ухвала

від 03.12.2019 по справі 914/669/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

03.12.2019 р. Справа № 914/669/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Іваночка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу: Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м.Київ, від 08.11.2019р. вих. №14/5-654-19 (вх. №3023/19 від 11.11.2019р.)

про:

визнання неправомірними дій державного виконавця Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області щодо зупинення виконавчого провадження ВП №60052110;

зобов`язання начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області усунути порушення (відновити порушене право Стягувача) при здійсненні контролю скасувати своєю постановою постанову про зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження ВП №60052110.

у справі №914/669/19 за позовом: Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м.Київ;

до відповідача: Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго , Львівська область, Миколаївський район, м.Миколаїв;

про: стягнення заборгованості;

ціна позову: 40623,60грн.

Орган оскарження (Орган ДВС) : Миколаївський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Львівська область, Миколаївський район, м.Миколаїв,

Представники:

Заявника (Стягувача, Позивача): не з`явився;

Боржника (Відповідача): не з`явився;

Органу ДВС: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

11.11.2019р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла скарга Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України від 08.11.2019р. вих. №14/5-654-19 (вх. №3023/19) про визнання неправомірними дій державного виконавця Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області щодо зупинення виконавчого провадження ВП №60052110; зобов`язання начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області усунути порушення (відновити порушене право Стягувача) при здійсненні контролю скасувати своєю постановою постанову про зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження ВП №60052110 у справі №914/669/19 за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго про стягнення заборгованості; ціна позову: 40623,60грн. Орган оскарження: Миколаївський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Підставами скарги Заявник зазначає безпідставне зупинення державним виконавцем виконавчого провадження із примусового виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.06.2019р. у даній справі на підставі п.10 ст.34 Закону України Про виконавче провадження .

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.11.2019р. у даній справі суд постановив скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 08.11.2019р. вих. №14/5-654-19 (вх. №3023/19) про визнання неправомірними дій державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Львівської області щодо зупинення виконавчого провадження ВП №60052110; зобов`язання начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець Відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Львівської області усунути порушення (відновити порушене право Стягувача) при здійсненні контролю скасувати своєю постановою постанову про зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження ВП №60052110 у справі №914/669/19 залишити без руху; надати Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» десятиденний строк з моменту отримання ухвали для усунення недоліків поданої Скарги, а саме надати суду письмове пояснення, у якому зазначити повне найменування та ідентифікаційний код органу оскарження.

18.11.2019р. Заявником за вх. №47653/19 подано до суду Клопотання від 15.11.2019р. б/н про усунення недоліків, у якому зазначає, що органом та посадовою особою державної виконавчої служби, дії та рішення яких оскаржуються є Миколаївський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (81600, Львівська область, Миколаївський район, м.Миколаїв, вул.Шептицького, 9; ідентифікаційний код 35065915).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.11.2019р. у даній справі судом постановлено прийняти скаргу до розгляду; розгляд скарги в судовому засіданні призначити на 03.12.2019р.

В судовому засіданні 03.12.2019р. судом оголошувались перерви в межах дня слухання до 15:00год. 03.12.2019р. та до 16.30год. 03.12.2019р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні. Після перерви в судовому засіданні до 16:30год 03.12.2019р. представники Учасників справи в судове засідання не з`явились.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд» .

При цьому, відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Заявника (Позивача, Стягувача) в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті скарги, просить суд скаргу задоволити. Після перерви в судовому засіданні до 16:30год. 03.12.2019р. представник в судове засідання не з`явився.

Представник Відповідача (Боржника) в судове засідання з`явилась, подала клопотання (вх. №50545/19), у якому просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті скарги, просить суд відмовити Заявнику в задоволенні скарги. Після перерви в судовому засіданні до 16:30год 03.12.2019р. представник в судове засідання не з`явився

Окрім того, представником Відповідача 03.12.2019р. подано до суду пояснення (вх. №50536/19).

Вказані документи оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Представник Органу ДВС в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

03.12.2019р. від Органу ДВС на електронну адресу суду надійшов супровідний лист від 02.12.2019р. вих. №15.21-28/17423, у якому на виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 25.11.2019р. направляє постанову про закінчення виконавчого провадження АСВП №60052110 щодо примусового виконання наказу №914/669/19, виданого 12.07.2019р. господарським судом Львівської області про стягнення з МДКП Миколаївтеплокомуненерго на користь ПАТ НАК Нафтогаз України 12284,64грн. пені, 3542,67грн. 3% річних, 12506,99грн. інфляційних втрат та 1920,78грн. судового збору у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом та просить суд відмовити Заявнику в задоволенні скарги.

Щодо надісланого Органом ДВС листа від 02.12.2019р. вих. №15.21-28/17423 суд зазначає наступне.

Згідно із ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» .

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» визначено, що електронний цифровий підпис це вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ч.2 ст.4 вказаного Закону, електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Відповідно до п.1.5.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. №28, електронний лист є офіційним, якщо містить вкладення з текстом офіційного документа у вигляді файлу, скріпленого електронним цифровим підписом.

Документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв`язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі (1.5.17. Інструкції).

З надісланого на електронну адресу суду листа не вбачається можливості ідентифікувати підписувача, оскільки документи надіслані у вигляді файлу, який не скріплено електронним цифровим підписом. Оскільки оригінал зазначеного листа в паперовій формі станом на час розгляду Скарги судом не отримано, надіслані електронною поштою без електронного цифрового підпису документи не можуть вважатися офіційними та братися судом до уваги.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про залишення без розгляду даного листа.

Розглянувши і дослідивши матеріали поданої заяви та справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Учасників справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.06.2019р. у справі №914/669/19 за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго про стягнення заборгованості; ціна позову: 40623,60грн. позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України задоволено частково, ухвалено стягнути з Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 12284,67грн. пені, 3542,67грн. трьох відсотків річних, 12506,99грн. інфляційних втрат та 1920,78грн. судового збору. В решті позову відмовити.

12.07.2019р. Господарським судом Львівської області видано наказ про виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.06.2019р. у справі №914/669/19.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2019р. рішення Господарського суду Львівської області від 11.06.2019р. у справі №914/669/19 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Таким чином, вказане рішення набрало законної сили 25.10.2019р. та є обов`язковим до виконання на всій території України.

Подану заяву Заявник (Позивач, Стягувач) обґрунтовує безпідставним зупиненням державним виконавцем виконавчого провадження із примусового виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.06.2019р. у даній справі на підставі п.10 ст.34 Закону України Про виконавче провадження

В обґрунтування заявлених доводів Заявник не заперечує проти участі Боржника у процедурі врегулювання заборгованості згідно Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , проте вважає, що включення Боржника до Реєстру не є тою єдиною обставиною, яка дає можливість не виконувати рішення суду, оскільки підприємства ПЕК, внесені до Реєстру, залишаються суб`єктами господарських, трудових та інших правовідносин, не пов`язаних із розрахунками за енергоносії.

В той же час, обов`язкове зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень здійснюється лише щодо стягнення заборгованості, яка виникла через неповні розрахунки за енергоносії, та щодо учасників розрахунків, визначених Законом України Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу .

В доповнення до викладеного Заявник зазначає, що рішенням Господарського суду Львівської області від 11.06.2019р. у справі №914/669/19 встановлено, що заборгованість виникла в період з грудня 2016р. по лютий 2017р., а відтак, стягнення такої не підпадає під дію Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

03.12.2019р. Боржником подано до суду Пояснення (вх.№50536/19), у якому зазначає про включення Боржника до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

Окрім того Боржник звертає увагу суду на погашення 33760,62грн. суми заборгованості стягнення якої провадилось в межах виконавчого провадження ВП №60052110 на підставі наказу Господарського суду Львівської області від 12.07.2019р. про виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.06.2019р. у справі №914/669/19, що підтверджується Платіжним дорученням від 21.11.2019р. №1730 на суму 33760,62грн.

З підстав наведеного підсумовує, що Органом ДВС 24.10.2019р. винесено постанову про зупинення виконавчого провадження ВП №60052110, яку станом на час подання пояснення Боржником не отримано.

В обґрунтування викладених в Поясненні доводів Боржник просить суд долучити до матеріалів справи копію Листа МДКП Миколаївтеплокомуненерго від 18.09.2019р. вих. №3-6/57; Листа Міністерства розвитку громад та територій України від 17.10.2019р. №7/10.2/16288-19; Повідомлення про включення Боржника до Реєстру; платіжного доручення від 21.11.2019р. №359 на суму 33760,62грн. про оплату згідно АСВП 60052110.

Окрім того, у поданій Заяві (вх. №50545/19) Боржник просить суд долучити до матеріалів справи лист Органу ДВС від 28.11.2019р. вих. №15.21-22/17255, у якому направляє Учасникам справи постанову від 28.11.2019р., винесену при примусовому виконанні наказу №914/669/19 від 12.07.2019р., виданого Господарським судом Львівської області. До вказаної заяви долучено лист Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 28.11.2019р. вих. №15.21-22/17255 та копію постанови Головного державного виконавця Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Комарницької О.В. від 28.11.2019р. про закінчення виконавчого провадження ВП №60052110 з примусового виконання наказу №914/669/19 від 12.07.2019р., виданого Господарським судом Львівської області.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 129 -1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Приписами ч.1 ст.326 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною другою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів ч.1 ст.339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно п.а) ч.1 ст.341 ГПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

Нормою ч.1 ст.343 ГПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Згідно ч.ч.2,3 ст.343 ГПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно статті 1 Закону України Про виконавче провадження (у чинній станом на момент винесення оскаржуваної постанови редакції) (надалі - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.2 Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад справедливості, неупередженості та об`єктивності.

Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Постановою головного державного виконавця Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Комарницької Олени Василівни від 24.10.2019р. зупинено виконавче провадження ВП №60052110 із примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 12.07.2019р. у справі №914/669/19 про стягнення з МДКП Миколаївтеплокомуненерго на користь ПАТ НАК Нафтогаз України 12284,64грн. пені, 3542,67грн. 3% річних, 12506,99грн. інфляційних втрат та 1920,78грн. судового збору.

Вказану постанову мотивовано тим, що, згідно повідомлення Міністерства розвитку громад та території України, МДКП Миколаївтеплокомуненерго включено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

Відповідно до п.10 ч.1 ст.34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", її дочірня компанія "Газ України", Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", постачальники електричної енергії, а боржниками - підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).

При цьому, відповідно до ч.4 ст.34 Закону виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 10 частини першої цієї статті, зупиняється у частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), крім заборгованості, раніше реструктуризованої (розстроченої та/або відстроченої), у тому числі згідно з рішенням суду.

30.11.2016р. набув чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016р., яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» до заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (далі - заборгованість), відноситься, зокрема, кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, та також заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 1 січня 2016 року (далі - заборгованість з різниці в тарифах).

Відповідно до ст.2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Згідно ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.

Теплогенеруюча установка - комплекс взаємопов`язаного обладнання, що виробляє теплову енергію, незалежно від місця його розташування.

Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Цією ж статтею визначено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору, а постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідно до п.1.2. Договору про постачання природного газу від 29.11.2019р. №5314/1617-ТЕ-21, газ, що передається за Договором, використовуються Покупцем (Відповідачем, Боржником) виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з частиною третьою статті 7 цього Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

В той же час, як встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 11.06.2019р. у даній справі, заборгованість Відповідача перед Позивачем виникла внаслідок порушення взятих на себе договірних зобовязань з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем в період з грудня 2016р. по лютий 2017р. природний газ.

В пункті 43 рішення Європейського Суду з прав людини від 20.07.2004р. у справі Шмалько проти України (заява №60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду .

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Глоба проти України від 05.07.2012р. №15729/07 пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах Півень проти України від 29.06.2004 заява № 56849/00, Горнсбі проти Греції від 19.03.1997). Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст. 1 Першого протоколу. Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

У пілотному рішенні "Юрій ОСОБА_1 Іванов проти України" від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п.1 ст.6 Конвенції та ст.1 Протоколу №1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан ОСОБА_2 та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", від 15.10.2009, № 40450/04, п. 83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").

У п.3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява №46852/13, Велика палата Європейського суду з прав людини постановила, що п`ять заяв та 12143 заяв (всього 12148), перераховані в додатках I і II до цього рішення, а також ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, повинні розглядатися відповідно до зобов`язань, які випливають із пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", в якому виявлено існування структурної проблеми, що спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1. Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов`язком держави. Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. №3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як зазначено Конституційним Судом України у рішенні від 13.12.2012р. №18-рп/2012, виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Зупинення провадження виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень про стягнення з підприємств паливно-енергетичного комплексу у разі їх внесення до Реєстру відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, є заходом, спрямованим на забезпечення життєво важливих суспільних інтересів.

З підстав наведеного Конституційним Судом України вирішено, що обов`язкове зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень здійснюється лише щодо стягнення заборгованості, яка виникла через неповні розрахунки за енергоносії та щодо учасників розрахунків, визначених Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» . Внесення юридичної особи, незалежно від форми власності, до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, не є підставою для зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень щодо стягнення з неї заборгованості, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії і не визначена Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування паливно-енергетичного комплексу» .

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Вищого господарського суду України від 08.02.2014р. у справі №905/2000/13.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновків про обґрунтованість доводів скарги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України від 08.11.2019р. вих. №14/5-654-19 (вх. №3023/19 від 11.11.2019р.) в частині визнання неправомірними дій головного державного виконавця Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Комарницької Олени Василівни щодо зупинення виконавчого провадження ВП №60052110.

При цьому як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, постановою Головного державного виконавця Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Комарницької О.В. від 28.11.2019р. закінчено виконавче провадження ВП №60052110 з примусового виконання наказу №914/669/19 від 12.07.2019р., виданого Господарським судом Львівської області. Вказана постанова мотивована повним погашенням Боржником суми заборгованості, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Окрім того, як вбачається із Автоматизованої системи виконавчого провадження, яка розміщена на інтернет-порталі Міністерства юстиції України (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors), станом на час розгляду Скарги стан виконавчого провадження ВП №60052110 Завершено .

З врахуванням вищенаведеного суд дійшов висновків про те, що зобов`язання начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області усунути порушення (відновити порушене право Стягувача) при здійсненні контролю скасувати своєю постановою постанову про зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження ВП №60052110 не призведе до ефективного відновлення порушеного права Стягувача на виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі впродовж розумного строку, оскільки станом на час розгляду Скарги присуджена до стягнення з Боржника на користь Стягувача рішенням Господарського суду Львівської області від 11.06.2019р. у справі №914/669/19 сума заборгованості, стягнення якої провадилось в межах виконавчого провадження ВП №60052110 на підставі наказу Господарського суду Львівської області від 12.07.2019р. про виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.06.2019р. у справі №914/669/19, фактично сплачена Боржником на підставі Платіжного доручення від 21.11.2019р. №1730 на суму 33760,62грн., а виконавче провадження з примусового виконання наказу №914/669/19 від 12.07.2019р., виданого Господарським судом Львівської області закінчено.

З підстав наведеного, суд відхиляє викладені у скарзі вимоги Заявника про зобов`язання начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області усунути порушення (відновити порушене право Стягувача) при здійсненні контролю скасувати своєю постановою постанову про зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження ВП №60052110.

Враховуючи вищенаведене, керуючись нормами ст.ст. 18, 42, 234, 235, 341-344 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Визнати обґрунтованою скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України від 08.11.2019р. вих. №14/5-654-19 (вх. №3023/19 від 11.11.2019р.) в частині доводів Заявника про визнання неправомірними дій державного виконавця Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області щодо зупинення виконавчого провадження ВП №60052110.

2. Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Комарницької Олени Василівни щодо зупинення виконавчого провадження ВП №60052110.

3. В задоволенні решти вимог за скаргою відмовити.

4. Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.235 ГПК України .

5. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - lv.arbitr.gov.ua/sud5015/.

Повний текст ухвали складено 06.12.2019р .

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.