Постанова

від 10.06.2019 по справі 743/251/17

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 червня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 743/251/17

Головуючий у першій інстанції - Павленко О. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/52/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого - судді Скрипки А.А.

суддів: Лакізи Г.П., Харечко Л.К.

секретар: Поклад Д.В.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області у складі судді Павленко О.В. від 12 вересня 2018 року, місце ухвалення смт.Ріпки, дата складання повного тексту рішення 21 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до ОСОБА_2 , в якому, з врахуванням уточнень до позовної заяви (а.с.49-50,132-133) та з посиланням на статтю 120 Земельного кодексу України, статтю 377 ЦК України, просила виділити їй частину земельної ділянки для обслуговування її частини не зданого в експлуатацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту №2 висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 20.05.2018 року №30-17. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.04.2016 року за нею визнано право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів об`єкту незавершеного будівництва АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.04.2016 року за ОСОБА_2 також визнано право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів об`єкту незавершеного будівництва АДРЕСА_1 . Власником земельної ділянки площею 0,12 га, на якій розташований зазначений не зданий в експлуатацію житловий будинок, є відповідач ОСОБА_2 , колишній чоловік ОСОБА_1 У позові ОСОБА_1 зазначає, що вона не має речового чи зобов`язального права на вказану земельну ділянку, яка фізично та географічно нерозривно пов`язана із житловим будинком. При цьому позивач вказує, що стаття 120 Земельного кодексу України, стаття 377 ЦК України закріплюють одночасний перехід до набувача права власності на земельну ділянку і розташовану на ній нерухомість, а саме, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення у розмірах, встановлених договором. Якщо цей розмір не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, що зайнята нерухомістю і є необхідною для її обслуговування. За даних обставин, з посиланням на статтю 120 Земельного кодексу України, статтю 377 ЦК України, позивач стверджує, що оскільки до неї перейшло право власності на 1/2 частину не зданого в експлуатацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , то їй повинна належати частина земельної ділянки, що зайнята її частиною нерухомості та є необхідною для її обслуговування.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12.09.2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12.09.2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги заявленого позову. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, ухваленим судом без додержання норм матеріального та процесуального права, при цьому суд неповно з`ясував фактичні обставини справи та не надав належної оцінки наявним у справі доказам. Доводи апеляційної скарги зазначають, що при вирішенні даного спору судом першої інстанції не було враховано тих обставин, що спірний будинок будувався під час перебування сторін спору у шлюбі за їх спільною згодою, на сьогоднішній час будинок не є зданим в експлуатацію і право власності на будинок не зареєстровано, при цьому позивачу не виділено земельну ділянку, яка є необхідною для обслуговування її об`єкту незавершеного будівництва. З посиланням на положення статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 ЦК України доводи апеляційної скарги вказують, що при вирішенні даного спору по суті суд першої інстанції не прийняв до уваги тих обставин, що особа, будучи власником або користувачем житлового будинку, будівлі, споруди, неодмінно має вступати ще і у відносини, що стосуються самої земельної ділянки, на якій цей об`єкт знаходиться. За даних обставин доводи апеляційної скарги стверджують, що вимоги заявленого ОСОБА_1 позову є обґрунтованими.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Серкін К.Ю. підтримали доводи та вимоги поданої апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 просив залишити без задоволення апеляційну скаргу у зв`язку із її безпідставністю та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 12.09.2018 року.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, її представника, відповідача, судового експерта Солдатової В.С., дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до п.6 ч.1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.04.2016 року (справа №743/620/15-ц, провадження №2/743/1/16), яке набрало законної сили 30.06.2016 року (а.с.31-35), задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та виділення частини будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі незавершеного будівництвом будинку. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів об`єкту незавершеного будівництва АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів об`єкту незавершеного будівництва АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_2 в об`єкті незавершеного будівництва: кладову 1-3 площею 4,5 кв.м, коридор 1-4 площею 15,0 кв.м, кімнату 1-5 площею 11,0 кв.м, кімнату 1-6 площею 13,9 кв.м, частину кімнати 1-7 площею 6,1 кв.м, загальною площею 50,5 кв.м, вартістю 152 676 грн., що складає 50/100 частин в об`єкті незавершеного будівництва. Виділено ОСОБА_1 в об`єкті незавершеного будівництва: веранду 1-І площею 7,3 кв.м, кладову 1-ІІ площею 4,1 кв.м, кухню 1-1 площею 15,3 кв.м, частину кімнати 1-7 площею 18,3 кв.м, санвузол 1-2 площею 5,4 кв.м, загальною площею 50,4 кв.м, вартістю 152 374 грн., що складає 50/100 частин в об`єкті незавершеного будівництва. Зобов`язано ОСОБА_2 виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію для порівняння ідеальних частин в розмірі 151 грн. ОСОБА_1 задля реального розподілу об`єкту незавершеного будівництва провести відповідні переобладнання, наведені у висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи №03-16С від 26.02.016 року при третьому варіанті розподілу об`єкту незавершеного будівництва на 1/2 та 1/2 частини. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при зверненні до суду з позовом, в розмірі 479 грн. 19 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ незакінченого будівництвом житлового будинку судом відмовлено.

Згідно договору дарування земельної ділянки від 12.05.2010 року (а.с.18-19), зареєстрованого в реєстрі за №840, ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 безоплатно у власність, як дарунок на умовах цього договору земельну ділянку площею 0,1200 га за кадастровим № НОМЕР_1 , в межах згідно з планом, що знаходиться в АДРЕСА_1 , для будівництва житлового будинку. Дана земельна ділянка належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 , виданого 17.05.2002 року Ріпкинською селищною радою Ріпкинського району Чернігівської області на підставі Рішення Ріпкинської селищної ради народних депутатів №126 від 20.11.1997 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №2374.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, дата формування: 02.12.2015 року (а.с.20) вбачається, що земельна ділянка площею 0,1200 га з кадастровим № НОМЕР_1 , місце розташування: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), перебуває у приватній власності ОСОБА_2 , дата державної реєстрації земельної ділянки: 18.01.2012 року.

Відмовляючи у задоволенні вимог заявленого позову, суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні від 12.09.2019 року, що позовні вимоги ОСОБА_1 є передчасними, такими, що не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду даної справи, і за даних обставин у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що висновок оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 12.09.2018 року про відмову у задоволенні вимог заявленого позову не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 12.09.2018 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що вимоги позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку задоволенню не підлягають, оскільки вимоги заявленого позову є передчасними.

Доводи апеляційної скарги зазначають, що при вирішенні даного спору судом першої інстанції не було враховано тих обставин, що спірний будинок будувався за спільною згодою сторін спору, на сьогоднішній час будинок не є зданим в експлуатацію і право власності на будинок не зареєстровано, при цьому позивачу не виділено земельну ділянку, яка є необхідною для обслуговування її об`єкту незавершеного будівництва. З посиланням на положення статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 ЦК України доводи апеляційної скарги вказують, що при вирішенні даного спору по суті суд першої інстанції не прийняв до уваги тих обставин, що особа, будучи власником або користувачем житлового будинку, будівлі, споруди, неодмінно має вступати ще і у відносини, що стосуються самої земельної ділянки, на якій цей об`єкт знаходиться.

На думку апеляційного суду, вказані доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 12.09.2018 року, виходячи із наступного.

Відповідно до приписів ч.1, ч.2 статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частинами 3, 4, 5 статті 373 ЦК України регламентовано, що право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Згідно ч.1 статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Разом з тим, ч.1 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною 1 статті 377 ЦК України регламентовано, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до статті 380 ЦК України, житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Згідно ч.2, ч.3 статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.04.2016 року (справа №743/620/15-ц, провадження №2/743/1/16), яке набрало законної сили 30.06.2016 року (а.с.31-35), задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та виділення частини будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі незавершеного будівництвом будинку. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів об`єкту незавершеного будівництва АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів об`єкту незавершеного будівництва АДРЕСА_1 .

За даних обставин суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 на час розгляду даної справи судом є власником 1/2 частини будівельних матеріалів об`єкту незавершеного будівництва АДРЕСА_1 , оскільки на час розгляду даної справи судом вона не набула права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва у розумінні приписів статті 331 ЦК України.

Як вбачається із вимог заявленого ОСОБА_1 позову, з врахуванням уточнень до позовної заяви (а.с.49-50,132-133), позивач з посиланням на статтю 120 Земельного кодексу України, статтю 377 ЦК України вказувала, що оскільки до неї перейшло право власності на 1/2 частину не зданого в експлуатацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , то їй повинна належати частина земельної ділянки, що зайнята її частиною нерухомості та є необхідною для її обслуговування.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи та норми матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що вимоги позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку задоволенню не підлягають, оскільки вимоги заявленого позову є передчасними. Адже ОСОБА_1 на час розгляду даної справи судом не набула права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва у розумінні приписів статті 331 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, яке містить висновок про передчасність вимог заявленого позову, ухвалений на підставі норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 18.06.2019 року.

Головуючий: Судді: