Рішення

від 28.05.2019 по справі 442/5471/17

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/5471/17

Провадження №2/442/78/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2019 року

Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Гарасимків Л.І.

при секретарі Петрів В.М.

розглянувши в судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Меденицької селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Меденицької селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

В підтвердження позовних вимог посилаються на те, що вона, ОСОБА_1 , являється орендарем земельної ділянки площею 0,0650 га., кадастровий № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору оренди землі від 26 грудня 2006 року, що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.10.2016 року. На вищевказаній земельній ділянці розташовані також нежитлове приміщення загальною площею 83,10 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , згідно копії технічного паспорта. Вищевказаним приміщенням вона також користується більше 10 років.

Відповідно до ст.344 Цивільного кодексу України набувачеві достатньо володіти чужим майном із дотриманням вимог, встановлених законом. Статтею 344 ч.І Цивільного Кодексу України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито і безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність). Згідно із ст.344 ч.4 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду, а тому у неї виникла необхідність звернутися до суду.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, однак від неї поступила заява, в якій вона просить слухати справу у її відсутності, підтримує збільшені заявлені позовні вимоги, а тому суд розглянув справу у відсутності позивача на підставі наявних доказів по справі.

Представник Меденицької селищної ради в судове засідання не з`явився, однак на адресу суду поступив письмовий відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що вони заперечують проти позову, вважають їх незаконними та необґрунтованими, оскільки 08.11.2006р. Меденицькою селищною радою було видано рішення №65 Про затвердження проекту відведення земельної ділянки під будівництво об`єкту торгівлі та громадського харчування в смт.Меденичі підприємство ОСОБА_1 та надання її в оренду , крім того, так як земельна ділянка знаходиться в межах селища, тому є комунальною власністю, відповідно до ст.12 ЗКУ розпорядження землями територіальних громад відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад, то 26 грудня 2006р. між Меденицькою селищною радою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , було заключено договір оренди землі, тобто користування даною земельною ділянкою для ведення підприємницької діяльності терміном на 25 років, та право на отримання земельної ділянки за давністю користування виникає лише з моменту закінчення 15 - річного строку добросовісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою, який у ОСОБА_3 ще не сплив, тощо, а тому суд розглянув справу у відсутності представника відповідача на підставі наявних доказів по справі.

Відповідно до ст.247 ЦПК судовий розгляд проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, суд вбачає підстави для задоволення позову.

Як вбачається із копії Технічного паспорту на нежитлову будівлю (магазин), (виданого фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та виготовленого 27.07.2017р.), розташованого по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 самочинно побудовано нежитлову будівлю загальною площею 83,10 м.кв.

Як вбачається із копії Рішення Меденицької селищної ради за №65 від 08.11.2006р. Про затвердження проекту відведення земельної ділянки під будівництво об`єкту торгівлі та громадського харчування в смт.Меденичі підприємцю ОСОБА_1 та надання її в оренду , затверджено проект відведення земельної ділянки підприємцю ОСОБА_1 під будівництво об`єкту торгівлі та громадського харчування із земель запасу Меденицької селищної ради, розроблений Дрогобицьким районним відділом Львівської регіональної філії ДП, Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" та надано підприємцю ОСОБА_1 вищевказану земельну ділянку площею 0,065 га, яка розташована в межах населеного пункту смт.Меденичі, в оренду терміном на 25 років.

Як вбачається із копії Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21.07.2015р., земельна ділянка площею 0,0650га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 .

Як вбачається із копії Акту встановлення та узгодження меж землекористування ПП ОСОБА_3 на території смт.Меденичі, Меденицької селищної ради від 17.09.2006р., складеного землевпорядником Меденицької селищної ради Гайдук М. та директором Дрогобицького районного центру Державного земельного кадастру ОСОБА_5 , в присутності користувача - приватного підприємця ОСОБА_3 , селищного голови смт.Меденичі, встановлено в натурі межі земельної ділянки ПП ОСОБА_3 , що знаходиться в АДРЕСА_1.

Як вбачається із копії Акту передачі земельної ділянки, виділеної в натурі ( на місцевості) від 2006р., в оренду підприємцю ОСОБА_3 від 26.12.2006р., орендару ОСОБА_3 передано згідно Договору оренди та плану землекористування земельну ділянку загальною площею 0,065га. для об`єкту торгівлі та громадського харчування; ділянка знаходиться на території Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, в межах населеного пункту смт.Меденичі; земельна ділянка не обтяжена сервітутом і може використовуватися без обмежень.

Відповідно до ст.344 Цивільного кодексу України набувачеві достатньо володіти чужим майном із дотриманням вимог, встановлених законом.

Статтею 344 ч.І Цивільного Кодексу України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито і безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).

Згідно із ст.344 ч.4 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Частиною 1 статті 119 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 10 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або суду з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.

Добросовісне користування земельною ділянкою та нежитловим приміщенням - як правило полягає у тому, що користувач (володілець) земельної ділянки не знав або не усвідомлював чи не повинен був знати про незаконність (неправомірність) такого використання землі. Відкрите використання земельної ділянки - полягає у тому, що використання земельної ділянки здійснювалось відкрито, без приховування цього факту від третіх осіб чи органів державної влади або місцевого самоврядування. Безперервне використання - користування земельною ділянкою та нежитловим приміщенням, до моменту звернення громадянина із клопотанням про передачу земельної ділянки на підставі набувальної давності, здійснювалось протягом усього часу її використання без перерв.

Відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на земельну ділянку - за змістом статті 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону. Отже, документами, що свідчать про наявність у громадянина прав на земельну ділянку слід вважати відповідне рішення на право власності на земельну ділянку чи договір оренди землі. Наявність у громадянина рішення щодо набуття права на земельну ділянку, практично позбавляє потреби повторного звернення особи до розпорядника земель (за винятком випадків, коли таке рішення потребує внесення змін або не може бути відповідно до положень чинного законодавства через свою невідповідність йому тощо). Окрім того, за змістом норми, саме рішення є результатом розгляду клопотання про передачу громадянину у власність або надання у користування земельної ділянки, а отже, реалізація положень статті 119 Земельного кодексу України завершується прийняттям рішення про набуття прав на земельну ділянку через давність користування, у зв`язку із чим, присутність відповідно рішення щодо набуття прав на землю може виключати необхідність застосування набувальної давності. З огляду на викладене вище, вбачається, що інститут набувальної давності у земельному законодавстві поширюється лише на випадки фактичного володіння земельною ділянкою.

Термін володіння земельною ділянкою - строк володіння земельною ділянкою, згідно якого за положеннями статті 119 Земельного кодексу України виникає набувальна давність, повинен становити не менше 10 років. Використання земельної ділянки менш встановленого терміну може бути підставою для спростування виникнення давності користування земельною ділянкою у громадянина, та оскільки ОСОБА_1 фактично добросовісно, відкрито, безперервно володіла та користувалася чужим майном з 2006р. (земельною ділянкою площею 0,0650 га. кадастровий номер № НОМЕР_1 , за адресою: смт АДРЕСА_1 ), а з 2007р. володіє нежитловим приміщенням загальною площею 83,10 кв.м., тобто володіє вищевказаною земельною ділянкою понад 10 років.

Отже, саме по собі здійснення добросовісного, відкритого та безперервного користування земельною ділянкою протягом строку набувальної давності не є єдиною та безпосередньою підставою для виникнення в особи права власності або права користування земельною ділянкою. Практично, давність користування землею є лише умовою для застосування інших передбачених способів набуття прав громадян на земельні ділянки через надання громадянину права на звернення із клопотанням до суду стосовно передачі у власність або надання у користування земельної ділянки.

Незважаючи на негативні моменти, слід констатувати і той факт, що набуття прав на земельну ділянку за давністю користування є самостійним способом виникнення права власності чи користування земельною ділянкою та при певному законодавчому удосконаленні існуючої норми стане ефективним способом реалізації прав на землю громадянами України.

Відповідно до частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При цьому, зазначено, що право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Тому, у нормі статті 119 Земельного кодексу України законодавець здійснив лише спробу реалізувати узаконення існуючого використання землі, надаючи право особі на звернення до розпорядника земель. Тобто, набувальну давність можна розглядати, як своєрідну амністію для осіб, що здійснили малозначиме порушення земельного законодавства без відповідного умислу та вини.

Так, частиною 1 ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном розпочалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Ураховуючи, що Цивільний Кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року (п.1. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України) норми ст.344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року, а відтак визнання за рішенням суду права власності на нерухоме майно (ч.4 ст.344 ЦК України) може мати місце з 1 січня 2011 року. Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.344 ЦК України, особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем вона є.

Як роз`яснено у п.п.9, 11, 13, 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 Про судову практику про захист права власності та інших речових прав , при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч.3 ст. 344 ЦК України).

Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Крім того, судом враховуючи положення ст.ст.335 і 344 ЦК України, зокрема, що право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ, отже встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Крім того, можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 13, 16 ЦК, а також ч.4 ст.344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права, у зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності, а тому виходячи зі змісту ч.1 ст.344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває - право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 р. у справі № 910/17274/17 , в якій зазначено, що після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності. Це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

А відтак, при вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Аналізуючи викладене, суд приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги позивача є підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 133, 141, 354 ЦПК України, ст.ст.344 ЦК України, ст.124 Конституції України, ст.119-122 ЗК України, суд,

ухвалив :

Позов задоволити.

Визнати на підставі набувальної давності за ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_2 ) право власності на земельну ділянку площею 0,0650 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий № НОМЕР_1 , за адресою смт АДРЕСА_1 Львівської області.

Визнати на підставі набувальної давності за ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_2 ) право власності на нежитлове приміщення загальною площею 83,10 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 31.05.2019р.

Сторони по справі.

Позивач - ОСОБА_1 , адреса реєстрації - АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ).

Відповідач - Меденицька селищна рада, юридична адреса - смт.Меденичі, вул.Незалежності, 52, Дрогобицького району, Львівської області.

Суддя Гарасимків Л.І.