Постанова

від 18.11.2019 по справі 442/5471/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/5471/17 Головуючий у 1 інстанції: Гарасимків Л.І.

Провадження № 22-ц/811/2249/19 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: представника Меденицької селищної ради

Дрогобицького району Львівської області - Скоропада В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2019 року,-

ВСТАНОВИВ:

в липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Меденицької селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

В обгрунтувння позовних вимог посилалася на те, що вона є орендарем земельної ділянки площею 0,0650 га., кадастровий №4621255400:01:002:0125, за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору оренди землі від 26 грудня 2006 року, на якій розташоване нежитлове приміщення загальною площею 83,10 кв.м, яким вона також користується більше 10 років. З врахуванням ст. 344 ЦК України просила визнати за нею право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано на підставі набувальної давності за ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку площею 0,0650 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий №4621255400:01:002:0125, за адресою АДРЕСА_2 Меденичі, Дрогобицького району Львівської області.

Визнано на підставі набувальної давності за ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) право власності на нежитлове приміщення загальною площею 83,10 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду оскаржила Меденицька селищна рада Дрогобицького району Львівської області, вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зазначає, що твердження позивача про те, що земельна ділянка комунальної власності перебуває у її добросовісному користуванні понад 10 років, а відтак може бути нею приватизована за набувальною давністю, не підтверджені жодними доказами. Вказує, що ОСОБА_1 було відомо про діючий договір оренди землі від 26 грудня 2006 року на земельну ділянку площею 0,0650 га., кадастровий №4621255400:01:002:0125, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між нею, як фізичною особою підприємцем та селищною радою у зв`язку з чим така умова як добросовісність володіння у даному випадку виключається. Суд першої інстанції не врахував підстави набуття за набувальною давністю права власності на земельну ділянку, що строк звернення з вказаним позовом ще не настав, а застосовані судом в рішенні суду норми статті 119 ЗК України взагалі не стосуються предмету позову. Апелянт посилається на те, що визнання права власності на нерухоме майно, їх реєстрація, можлива лише після прийняття в експлуатацію таких, про що відомості в матеріалах справи відсутні. Звертає увагу на те, що до участі у розгляд справи не було залучено Державну архітектурно-будівельну інспекцію, також судом проігноровано вимоги п.28 договору оренди землі від 26 грудня 2006 року щодо обов`язку орендаря отримувати дозволи від землевпорядних, архітектурно-містобудівних, пожежних, санітарних та природоохоронних органів при зведенні будівель і споруд. Також апелянт зазначає, що матеріали справи не містять даних про те, що позивач зверталась до органу місцевого самоврядування стосовно узаконення самочинно збудованого приміщення та про відмову цього органу у вирішенні спірного питання, а тому висновки суду про визнання за позивачкою права власності на нежитлове приміщення суперечить чинному законодавству. Звертає увагу на те, що селищній раді не було відомо про збільшення ОСОБА_1 позовних вимог, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості захистити свої права та законні інтереси. Враховуючи те, що спірна земельна ділянка перебуває в оренді ОСОБА_1 терміном на 25 років для здійснення підприємницької діяльності, а також те, що Меденицька селищна рада не надавала згоди на визнання права власності на самочинне будівництво, здійснене на належній їй земельній ділянці, що в силу вимог ст. 376 ЦК України вважається самочинним будівництвом, суд безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 З наведених підстав просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким в позові ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області - Скоропада В.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наявності передбачених ст. 344 ЦК України підстав для набуття нею права власності на земельну ділянку та нежитлове приміщення за набувальною давністю.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 ЦК України).

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном.

Отже, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не ґрунтується на будь-якій законній підставі володіння чужим майном.

Тобто, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного документа, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування положень частини першої статті 344 ЦК України.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (п. 11 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з лютого 2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав").

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність.

Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Таким чином, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного документа, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування положень частини першої статті 344 ЦК України . До такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 27.09.2018р., справа № 571/1099/16-ц.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15 , 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2006 року між Меденицькою селищною радою та підприємцем ОСОБА_1 , укладено договір оренди землі, згідно п.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва об`єкта торгівлі та громадського харчування, яка знаходиться на території Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області в межах населеного пункту смт. Меденичі. Відповідно до п.п.2,3 договору в оренду передається земельна ділянка площею 0,065 га, на земельній ділянці відсутні споруди та будівлі.

Пунктом 6 договору визначено, що договір укладено терміном на 25 років.

Згідно з рішенням Меденицької селищної ради за №65 від 08.11.2006 року Про затвердження проекту відведення земельної ділянки під будівництво об`єкту торгівлі та громадського харчування в смт.Меденичі підприємцю ОСОБА_1 та надання її в оренду , затверджено проект відведення земельної ділянки підприємцю ОСОБА_1 під будівництво об`єкту торгівлі та громадського харчування із земель запасу Меденицької селищної ради, розроблений Дрогобицьким районним відділом Львівської регіональної філії ДП, Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» та надано підприємцю ОСОБА_1 вищевказану земельну ділянку площею 0,065 га, яка розташована в межах населеного пункту смт.Меденичі, в оренду терміном на 25 років.

Згідно із копії Акту передачі земельної ділянки, виділеної в натурі (на місцевості) від 2006 року, в оренду підприємцю ОСОБА_1 згідно Договору оренди та плану землекористування від 26.12.2006 року передано земельну ділянку загальною площею 0,065га. для об`єкту торгівлі та громадського харчування; ділянка знаходиться на території Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, в межах населеного пункту смт.Меденичі; земельна ділянка не обтяжена сервітутом і може використовуватися без обмежень.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від31.10.2016 року земельна ділянка площею 0,0650 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер №4621255400:01:002:0125, за адресою: смт.Меденичі Дрогобицького району, Львівської області належить на праві комунальної власності Меденицькій селищній раді Дрогобицького району Львівської області. Право оренди земельної ділянки належить ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 26.12.2006 року.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, договору оренди від 26.12.2006 року, орендодавець, Меденицька селищна рада, як власник земельної ділянки, передав її в оренду позивачу, тобто майно, на яке просить визнати за собою право власності позивач за набувальною давністю, перейшло у володіння позивача на підставі угоди, зі згоди відповідача, що виключає визнання права власності за позивачем на зазначене майно за набувальною давністю.

Крім того, визнаючи на підставі набувальної давності за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення загальною площею 83,10 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції не врахував наступного.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Згідно до п.2 ч. 2 ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Відповідно до ч.5 ст. 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, визнання права власності на нерухоме майно,їх реєстрація, можлива лише після прийняття в експлуатацію таких.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав з огляду на положення статті 376 ЦК право власності за набувальною давністю на об`єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_1 зверталась до органу місцевого самоврядування стосовно узаконення самочинно збудованого нежитлового приміщення чи про відмову такого органу у вирішенні спірного питання.

Крім того, відповідно до п.28 договору оренди землі від 26.12.2006 року, орендар вправі зводити будівлі та споруди тільки після погодження з землевпорядними, архітектурно-містобудівними, пожежними, санітарними та природоохоронними органами.

Доказів про те, що Меденицька селищна рада надала згоду на будівництво нежитлової будівлі на належній їй земельній ділянці та що здійснене ОСОБА_1 будівництво відповідає будівельним нормам і правилам, матеріали справи не містять, а тому з врахуванням вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Таким чином, враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи та надаючи належну правову оцінку наданим сторонами доказам, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутності законних підстав, передбачених статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачем за набувальною давністю права власності на нежитлове приміщення, яке є самочинним будівництвом, та на земельну ділянку, орендарем якої є позивач.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381- 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області - задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2019 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області 1921 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 28.11.2019 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Крайник Н.П.

Цяцяк Р.П.