Постанова

від 12.06.2019 по справі 520/525/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 р.Справа № 520/525/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Лук`янцева С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.04.19 року по справі № 520/525/19

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області, відповідач), в якому просить:

- скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача № 00005651306 від 26.11.2018 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 року у задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ39599198) про скасування податкового повідомлення - рішення - відмовлено.

Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що зазначене рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Частиною 1 ст. 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ГУ ДФС у Харківській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФО-П ОСОБА_2 з питань визначення сум податкового кредиту, що містяться в податкових деклараціях за жовтень 2016 року, серпень, вересень, жовтень 2017 року, результати якої викладено в акті №4607/20-40-13-06-07/2946711033 від 02.11.2018 р. ( т.2 а.с. 22-50).

В ході перевірки встановлені наступні порушення: п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість всього на суму ПДВ 44590,00 грн.; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 ПК України, в результаті чого завищено податкові зобов`язання з податку на додану вартість всього на загальну суму ПДВ 46663,30грн.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки контролюючим органом відносно позивача було винесено податкове повідомлення-рішення №00005651306 від 26.11.2018 року про зменшення суми податкового зобов`язання усього на 46663,00грн. за періоди: жовтень 2016 року - 5210,00грн; серпень 2017 року - 7709,00грн.; вересень 2017 року - 12103,00грн. та жовтень 2017 року - 21641,00грн.; та про зменшення суми податкового кредиту усього на 44590,00грн. за періоди: жовтень 2016 року - 4950,00грн; серпень 2017 року - 7383,00грн.; вересень 2017 року - 11492,00грн. та жовтень 2017 року - 20765,00грн за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (т.1 а.с. 12).

Позивач, не погодившись з зазначеним рішенням, звернувся до суду за його оскарженням.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в ході розгляду справи не встановлено факту реальності правочинів між позивачем та ТОВ Слобідський хліб і ТОВ ВФ Агро Терра , зазначене виключає відповідно, реальність угод по ланцюгу подальшої реалізації, що, відповідно свідчить про неправомірність формування відповідних податкових зобов`язань та податкового кредиту. Тому, висновки акту перевірки є обґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення, прийняте на його підставі - законним.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до положень п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер.

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України, платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер:

покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця;

покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.

Як встановлено під час судового розгляду справи, позивач у перевіряємий період мав господарські взаємовідносини з контрагентами-постачальниками ТОВ ВФ Агро Терра (код ЄДРПОУ 40649744) та ТОВ Слобідський хліб (код ЄДРПОУ 40527671).

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру вищевказаних господарських операцій, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно до ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено під час розгляду справи, у жовтні 2016 р. ФОП ОСОБА_2 мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ ВФ Агро Терра (код ЄДРПОУ 40649744), же є постачальником товарно-матеріальних цінностей.

ТОВ ВФ Агро Терра на підставі Договору №20 від 04.10.2016 р. поставило товар (ТМЦ) на адресу позивача на загальну суму 24750 грн. (без врахування ПДВ), крім того ПДВ 4950,00 грн., що підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами :

- видатковою накладною №РН-3-2110 від 21.10.2016 р. на суму 29700,00 грн.;

- податковою накладною №47 від 21.10 2016 р., зареєстрованою в ЄРПН 9204780619;

Вказаний постачальник є платником ПДВ та за жовтень 2016 р. надав до ДФС податкову декларацію з ПДВ.

Документи щодо транспортування продукції (ТТН) №41 від 21.10.2016 р.

Виконання зобов`язань ФО-П ОСОБА_2 підтверджується банківською випискою про сплату за ТМЦ від 01.11.2016 р. на суму 29700 грн..

Вартість придбаного товару позивач задекларував у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2016 р.

Договір №20 від 04.10.2016 р. є реально укладеним та Сторони виконали свої зобов`язання. Господарські зобов`язання за укладеним договором відповідають вимогам закону та укладені без порушень сторін.

Договір, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ ВФ Агро Терра в судових органах недійсним не визнавався та є реально укладеним.

ТОВ ВФ Агро Терра на час спірних правовідносин було платником податку на додану вартість та перебувало у реєстрі платників податку на додану вартість. Тобто, у відповідності до ст. 201 Податкового кодексу України мало право у жовтні 2016р. виписувати податкову накладну на адресу підприємця, а ФОП ОСОБА_2 . мав право віднести суми ПДВ за отриманою податковою накладною, зареєстрованою в ЄРПН, до складу податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту у ФОП ОСОБА_2 виникло на підставі податкової накладної, що засвідчує факт отримання підприємцем ТМЦ.

ТМЦ були придбані підприємцем у вказаного контрагента з метою подальшої реалізації наступним покупцям:

- ТОВ КІЗ ЛЕЗО на суму 3981,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-114 від 24.10.2016 р., довіреністю №711 від 04.10.2016 р., податковою накладною №11 від 24.10.2016 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9209564757.

- ПАТ БМЗ ПРОГРЕС , що підтверджується видатковими накладними №РН-117 від

28.10.2016 р. на суму 4924,56 грн., №РН-116 від 28.10.2016 р. на суму 21138,14 грн., довіреністю №1289 від 27.10.2016 р., податковими накладними №13 від 25.10.2016 р. , зареєстрованою в ЄРПН за №9211362904 та №12 від 25.10.2016 р„ зареєстрованою в ЄРПН за №9211358947.

- ДП Полтавський дослідний механічний завод на суму 12017,94 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-108 від 21.10.2016 р., довіреністю №310 від 21.10.2016 р., податковою накладною №10 від 21.10.2016 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9207088650.

Стосовно правовідносин позивача з ТОВ Слобідський хліб , колегія суддів зазначає наступне.

У серпні, вересні та жовтні 2017 р. ФОП ОСОБА_2 мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ Слобідський хліб , яке є постачальником підприємця.

ТОВ Слобідський хліб на підставі договору №25 від 07.08.2017 р. поставило позивачу товар (ТМЦ) на загальну суму 198198,35 грн. (без врахування ПДВ), крім того ПДВ 39639 грн.

Постачання ТМЦ у серпні 2017р., на підставі договору №25 від 07.08.2017 р. підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами :

- видатковою накладною №РН-17 від 08.08.2017 р. на суму 44298,00 грн.;

- Договором уступки права вимоги №21 від 07.08.2017 р. на суму 44298,00 грн.;

- податковою накладною №6 від 08.08.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9160490927;

- товарно-транспортною накладною №7 від 08.08.2017 р.;

Виконання зобов`язань ФОП ОСОБА_2 підтверджується банківською випискою про сплату за ТМЦ від 11.08.2017 р. на суму 44298,00 грн.

Вартість придбаного товару позивач задекларував у податковій декларації з ПДВ за серпень 2017 р..

ТМЦ були придбані підприємцем у вказаного контрагента з метою подальшої реалізації наступному покупцю:

- ТОВ КІЗ ЛЕЗО на суму 61729,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-111 від 09.08.2017 р., довіреністю №542 від 04.08.2017 р., податковою накладною №8 від 09.08.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9171231376.

Постачання ТМЦ у вересні 2017 р. на підставі договору №25 від 07.08.2017 р. підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами :

видатковою накладною №РН-15 від 04.09.2017 р на суму 21600,00 грн.;

- податковою накладною №8 від 04.09.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9191290916;

- товарно-транспортною накладною №9 від 04.09.2017 р.;

Виконання зобов`язань ФОП ОСОБА_2 підтверджується банківською випискою про сплату за ТМЦ від 11.09.2017 р. на суму 21600,00 грн.

Вартість придбаного товару позивач задекларував у податковій декларації з ПДВ за вересень 2017 р. ТМЦ були придбані підприємцем у вказаного контрагента з метою подальшої реалізації наступним покупцям:

- ПАТ Нововолинський ливарний завод , що підтверджується видатковою накладною №РН- 124 від 12.09.2017 р., податковою накладною №5 від 08.09.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9197245940, видатковою накладною №РН-126 від 12.09.2017 р., податковою накладною №6 від 08.09.2017 р. , зареєстрованою в ЄРПН за №9197254438, довіреністю 12 ААЄ №399208 від 21.09.2017 р.;

ТОВ ВИСОКОВОЛЬТНИЙ СОЮЗ - РЗВА , що підтверджується видатковою накладною №РН-121 від 04.09.2017 р., податковою накладною №1 від 04.09.2017 р. , зареєстрованою в ЄРПН за №9194635752.

Постачання ТМЦ у вересні 2017 р. на підставі договору №25 від 07.08.2017 р. підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами :

- видатковою накладною №РН-19 від 12.09.2017 р. на суму 47350.20 грн.;

- податковою накладною №15 від 12.09.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9194886489;

- товарно-транспортною накладною №10 від 12.09.2017 р.;

Виконання зобов`язань ФОП ОСОБА_2 підтверджується банківською випискою про сплату за ТМЦ від 20.09.2017 р. на суму 31000,00 грн. та 28.09.2017 р. на суму 16350,20 грн.

Вартість придбаного товару позивач задекларував у податковій декларації з ПДВ за вересень 2017 р.

ТМЦ були придбані підприємцем у вказаного контрагента з метою подальшої реалізації наступним покупцям:

- ТОВ ВИСОКОВОЛЬТНИЙ СОЮЗ - РЗВА , що підтверджується видатковою накладною №РН-127 від 15.09.2017 р. на суму 544,14 грн., податковою накладною №10 від 15.09.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9199725877.

- ТДВ Первомайськдизельмаш , що підтверджується видатковою накладною №РН-130 від 21.09.2017р. на суму 1381,20 грн., податковою накладною №8 від 13.09.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9199705947.

- ТДВ Первомайськдизельмаш , що підтверджується видатковою накладною №РН-131 від 21.09.2017р. на суму 1464,00 грн., податковою накладною №9 від 14.09.2017р., зареєстрованою в ЄРПН за №9199718432.

- ТОВ КІЗ ЛЕЗО на суму 46948,32 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-129 від 18.09.2017 р., довіреністю №590 від 01.09.2017 р., податковою накладною №11 від 18.09.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9201213802.

Постачання ТМЦ у жовтні 2017 р. на підставі договору №25 від 07.08.2017 р. підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами :

- видатковою накладною №РН-3 від 02.10.2017 р. на суму 35790,00 грн.;

- податковою накладною №2 від 02.10.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9202909208; товарно-транспортною накладною №13 від 02.10.2017 р.;

Виконання зобов`язань ФОП ОСОБА_2 підтверджується банківською випискою про сплату за ТМЦ від 09.10.2017 р. на суму 35790,00 грн.

Вартість придбаного товару позивач задекларував у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2017 р.

ТМЦ були придбані підприємцем у вказаного контрагента з метою подальшої реалізації наступному покупцю:

- ПАТ Нововолинський ливарний завод , що підтверджується видатковою накладною №РН- 138 від 06.10.2017 р. на суму 37563,60 грн., податковою накладною №1 від 02.10.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9218428874 , довіреністю 12 ААЄ №399265 від 11.10,2017 р.

Постачання ТМЦ у жовтні 2017 р. на підставі договору №25 від 07.08.2017 р. підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами :

- видатковою накладною №РН-7 від 03.10.2017 р. на суму 29599,98 грн.;

- податковою накладною №10 від 03.10.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9215692785;

- товарно-транспортною накладною №26 від 03.10.2017 р.;

Виконання зобов`язань ФО-П ОСОБА_2 підтверджується банківською випискою про сплату за ТМЦ від 17.10.2017 р. на суму 29599,98 грн.

Вартість придбаного товару позивач задекларував у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2017 р.

ТМЦ були придбані підприємцем у вказаного контрагента з метою подальшої реалізації наступним покупцям:

- ПрАТ Лебединський завод поршневих колець , що підтверджується видатковою накладною №РН-137 від 06.10.2017 р. на суму 378,00 грн., податковою накладною №2 від 03.10.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9218467480, довіреністю №271 від 06.10.2017 р.;

- ПАТ Житомирський завод огороджувальних конструкцій , що підтверджується видатковою накладною №РН-150 від 13.10.2017 р. на суму 12234,47 грн., податковою накладною №9 від 06.10.2017р., зареєстрованою в ЄРПН за №9219273664, довіреністю №550 від 19.10.2017 р.;

- ВП Локомотивне депо РФ ПЗЗ Укрзалізниця , що підтверджується видатковою накладною №РН-142 від 11.10.2017 р. на суму 10394,64 грн., податковою накладною №3 від 05.10.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9218761617, видатковою накладною №РН-143 від 11.10.2017 р. на суму 6157,26 грн., податковою накладною №4 від 05.10.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9218778972, довіреністю №464 від 09.10.2017 р.

Постачання ТМЦ у жовтні 2017 р. на підставі договору №25 від 07.08.2017 р. підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами :

- видатковою накладною №РН-12 від 09.10.2017 р. на суму 24999,84 грн.; податковою накладною №14 від 09.10.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9216304560;

- товарно-транспортною накладною №27 від 09.10.2017 р.;

Виконання зобов`язань ФОП ОСОБА_2 підтверджується банківською випискою про сплату за ТМЦ від 17.10.2017 р. на суму 24999,84 грн.

Вартість придбаного товару позивач задекларував у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2017 р..

ТМЦ були придбані підприємцем у вказаного контрагента з метою подальшої реалізації наступним покупцям:

- ТОВ КІЗ ЛЕЗО на суму 44314,68 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-148 від 11.10.2017 р., довіреністю №659 від 31.10.2017 р., податковою накладною №13 від 11.10.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9224862058.

- ТОВ КІЗ ЛЕЗО на суму 24674,40 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-149 від 13.10.2017 р., довіреністю №659 від 31.10.2017 р., податковою накладною №14 від 11.10.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9224866594.

- ПАТ НОВОЕРАД-ВОЛИНСЬКИЙ ЗАВОД СІЛЬГОСПМАШИН на суму 43607,47 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-138 від 10.10.2017 р., податковою накладною №10 від 10.10.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9215692785.

Постачання ТМЦ у жовтні 2017 р. на підставі договору №25 від 07.08.2017 р. підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами :

- видатковою накладною №РН-17 від 13.10.2017 р. на суму 34200,00 грн.; податковою накладною №24 від 13.10.2017 р., зареєстрованою в ЄРПН за №9217960807;

- товарно-транспортною накладною №17 від 13.10.2017 р.;

Виконання зобов`язань ФО-П ОСОБА_2 підтверджується банківською випискою про сплату за ТМЦ від 18.10.2017 р. на суму 34200,00 грн.

Вартість придбаного товару позивач задекларував у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2017 р.

ТМЦ були придбані підприємцем у вказаного контрагента з метою подальшої реалізації наступному покупцю:

- ПАТ БМЗ ПРОГРЕС , що підтверджується видатковою накладною №РН-150 від 20.10.2017 р. на суму 37917,18 грн., довіреністю №1132 від 26.10.2017 р., податковою накладною №16 від 17.10.2017р., зареєстрованою в ЄРПН за №9225077953.

Враховуючи вищевикладене, договір №25 від 07.08.2017 р. є реально укладеним та Сторони виконали свої зобов`язання. Господарські зобов`язання за укладеним договором відповідають вимогам закону та укладені без порушень сторін.

Це підтверджується наявними в матеріалах справи ТТН:

- товарно-транспортною накладною №7 від 08.08.2017 р.;

- товарно-транспортною накладною №9 від 04.09.2017 р.;

- товарно-транспортною накладною №10 від 12.09.2017р.;

- товарно-транспортною накладною №13 від 02.10.2017 р.;

- товарно-транспортною накладною №26 від 03.10.2017 р.;

- товарно-транспортною накладною №27 від 09.10.2017 р.:

- товарно-транспортною накладною №17 від 13.10.2017 р.;

Постачальник ТМЦ ТОВ ТОВ Слобідський хліб є платником ПДВ , у 2017 р. надавав до ДФС податкові декларації з ПДВ.

Договір №25 від 07.08.2017 р. є реально укладеним та Сторони виконали свої зобов`язання. Господарські зобов`язання за укладеним договором відповідають вимогам закону та укладені без порушень сторін.

Договір, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ ТОВ Слобідський хліб в судових органах недійсним не визнавався та є реально укладеним.

ТМЦ, які були придбані підприємцем у вказаного контрагента, реалізовано покупцям ФОП ОСОБА_2 , тобто були використані у власній господарській діяльності, що підтверджується вищезазначеними первинними бухгалтерськими документами.

Отже, ТОВ ТОВ Слобідський хліб на час спірних правовідносин було платником податку на додану вартість, перебувало у реєстрі платників податку на додану вартість. Тобто, у відповідності до ст. 201 Податкового кодексу України мало право у 2017р. виписувати податкові накладні на адресу підприємця, а ФОП ОСОБА_2 . мав право віднести суми ПДВ за отриманими податковими накладними, зареєстрованими в ЄРПН, до складу податкового кредиту.

Таким чином, надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій.

За приписами статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податку у зв`язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів зазначає, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов`язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків.

З приводу посилання податкового органу на ненадання позивачем під час перевірки ТТН, а також, що надані під час розгляду справи ТТН містять неточності та відсутня необхідна інформація, колегія суддів зазначає наступне.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 11.09.2018 року у справах №804/4787/16, №815/6105/17 та №820/477/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином враховуючи, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність ТТН або наявність у них певних неточностей не може свідчити про відсутність реального характеру господарської операції.

Не визнаючи господарські операції позивача з ТОВ Слобідський Хліб та ТОВ ВФ Агро Терра реальними, контролюючий орган також виходив з аналізу податкової інформації про контрагента з приводу відсутності в останнього необхідних виробничих потужностей, матеріально-технічних та трудових ресурсів (на підприємстві працювало 4 особи).

Разом з тим, відповідач в даному випадку жодним чином не спростував твердження представника позивача про те, що залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а основні засоби можуть перебувати в постачальника/субпідрядника на праві оренди чи лізингу.

Колегія суддів відхиляє посилання податкового органу, як на підставу для відмови в задоволенні позову, на наявну податкову інформацію про неможливість встановлення факту поставок товарів по ланцюгу постачання, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу.

Відтак, наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагента позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 року по справі №804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі №804/1444/14, від 09.04.2019 року по справі №822/1602/13-а.

З приводу доводів податкового органу про наявність кримінального провадження стосовно контрагента позивача та того факту, що фізична особа, яка згідно облікових даних ТОВ ВФ Агро Терра являється керівником, головним бухгалтером та особою, що має право підпису, жодним чином не відноситься до даного підприємства , колегія суддів зазначає наступне.

У постанові від 20.02.2018 у справі №826/6280/13-а Верховний Суд зазначив, що сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст.78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012р. № 2379/12/13-12 вказано, що адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Таким чином, в такого роду спорах, посилання фіскального органу на протоколи допиту свідків у кримінальній справі, де ще немає вироку по справі - не є належним доказом.

Колегія суддів вказує, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

На підставі викладеного, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов`язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об`єктивною стороною злочину, передбаченого ст.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

В свою чергу, відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не було надано жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним.

Доказів про наявність фактів, які б свідчили про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагента та злагодженості дій між ними контролюючим органом всупереч вимог процесуального закону надано не було.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.08.2018 року по справі №820/4428/17.

Стан виконання податкових обов`язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв`язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов`язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов`язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ").

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагента позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність в діях позивача порушення вимог законодавства та, як наслідок, неправомірності нарахування за вказані порушення суми грошового зобов`язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому висновки суду першої інстанції є помилковими.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Судові витрати позивача зі сплати судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги на підставі положень ст. 139 КАС України підлягають розподілу, шляхом стягнення сплачених сум за рахунок бюджетних асигнувань відповідача .

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 року по справі № 520/525/19 скасувати.

Прийняти постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 00005651306 від 26.11.2018 року.

Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 20.06.2019 року