Постанова

від 12.06.2019 по справі 922/902/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/902/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Роян" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 (головуючий суддя Шутенко І.А., судді Геза Т.Д., Плахов О.В.) у справі № 922/902/18

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Роян"

про стягнення 1 104 525,10 грн,

Історія справи

Короткий зміст вимог

1. У квітні 2018 року Харківська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Роян" (далі - відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 1 104 525,10 грн за період з 01.04.2015 по 31.03.2018, на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

1.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач є власником нежитлових будівель літ. "К-1", загальною площею 137,8 кв.м, літ. "Ц-1" загальною площею 251,2 кв.м та літ. "Я-1" загальною площею 224,9 кв.м по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові, та, починаючи з 26.07.2013 і до цього часу використовує земельну ділянку за вказаною адресою загальною площею 0,5040 га, яка перебуває у власності територіальної громади м. Харкова, за відсутності належним чином оформлених і зареєстрованих речових прав на землю, без внесення орендної плати за землю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.07.2018 у позові відмовлено.

2.1. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 120 Земельного кодексу України, статей 377 та 1212 Цивільного кодексу України вказав, сам по собі факт відсутності оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна відповідача у справі (користувача земельною ділянкою), не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України , оскільки право на користування земельною ділянкою в силу приписів Цивільного та Земельного кодексів України набувається в момент набуття права власності на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці, з огляду на що дійшов висновку про невідповідність обраного позивачем способу захисту його прав як власника спірних земельних ділянок, шляхом подання позовної заяви з підстав, визначених ст.ст. 1212-1214 ЦК України . Місцевий господарський суд вказав, що неодержана орендна плата є упущеною вигодою, яку особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Вирішуючи позовні вимоги у даному спорі, суд першої інстанції, враховуючи приписи статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, вказав, що позивачем не доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення в діях/бездіяльності відповідача, оскільки відсутні належні та допустимі докази розміру збитків (шкоду), заявлених до стягнення.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції

3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 02.07.2018 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Роян" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 1 104 525,10 грн.

3 . 1. Оскаржувана постанова обгрунтована неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права. З огляду на установлені у справі обставини, апеляційний суд вказав, що у продавця нежитлової будівлі літ "К-1", літ. "Ц-1" та літ. "Я-1" 26 по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові речові права на земельну ділянку, на якій розташоване вказане нерухоме майно, були відсутні, внаслідок чого застосувати інститут переходу права на земельну ділянку у зв`язку з набуттям прав на будівлі є недоречним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Апеляційний господарський суд вказав, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України .

Перевіривши складений та наданий позивачем розрахунок, судом апеляційної інстанції встановлено, що він виконаний з 01.04.2015 по 01.01.2018. При розрахунку взято до уваги розмір земельної ділянки 540 кв м. та нормативно грошова оцінка на відповідну дату кожного року. Розрахунок виконаний окремо з 01.04.2015 по 31.12.2015 - 154 911,96; з 01.01.2016 по 31.12.2016 - 295 983,08 грн; 01.01.2017 по 31.12.2017 - 522 904,04; 01.01.2018 по 31.03.2018 - 130 726,02 грн, що разом складає 1 104 525,10 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Роян" (відповідач), подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

5. Судом апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги не були досліджені усі обставини, у тому числі й ті, що стали підставою для неукладення договору оренди земельної ділянки між Харківською міською радою та ТОВ "Компанія "Роян".

5.1. Скаржник зазначає про наявність розбіжностей у розмірі земельної ділянки, яка перебуває у його фактичному користуванні, чого не було досліджено судом апеляційної інстанції.

5.2. Судом апеляційної інстанції з огляду на те, що договір оренди не був укладений не з вини відповідача та враховуючи вчинення відповідачем дій для подальшого укладення договору оренди земельної ділянки, не був перевірений та взятий до уваги факт добросовісної сплати відповідачем земельного податку.

5.3. Скаржник зауважує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про невідповідність обраного позивачем способу захисту його прав, як власника спірних земельних ділянок, шляхом подання позовної заяви з підстав, визначених статтями 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

5.4. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір збитків (шкоди), заявлених до стягнення, чого не було враховано судом апеляційної інстанції.

5.5. Крім того, до касаційної скарги відповідачем додані додаткові докази, які не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції з огляду на приписи ч. 2 ст. 300 ГПК України.

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу

6. Доводи відповідача є необгрунтованими, оскільки відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем, володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

7. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.02.2018 року №113245395, право власності на нежитлові будівлі літ. "К-1" загальною площею 137,8 кв.м, літ. "Ц-1" загальною площею 251,2 кв.м, літ. "Я-1" загальною площею 224,9 кв.м, по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові з 26.07.2013 зареєстровано за TOB "Компанія "Роян" на підставі свідоцтва про право власності від 26.07.2013 №6954470.

7.1. Листом від 21.07.2017 (вих. номер 19-20-0.23,08-1240/116-17) Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області повідомило Департамент територіального контролю Харківської міської ради про те, що у відділі не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку, яка зазначена на доданій до листа схемі по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові.

7.2. У листі від 11.08.2017 (вих. номер 5100/0/225-17) Департамент земельних відносин Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області повідомив Департамент територіального контролю, що на підставі рішення Харківської міської ради від 03.10.2007 №202/07 земельна ділянка площею 0,1897 га була продана АТ "ТАХІОН" згідно договору купівлі-продажу від 24.12.2007 №18/07.

7.3. 08.02.2018 провідним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради здійснені заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Харків, пров. Сімферопольський, 6 , за участю інженера-геодезиста та інженера-землевпорядника, за результатами яких складений акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, пров. Сімферопольський, 6, у якому зазначено, що TOB "Компанія "Роян" використовує земельну ділянку площею 0,5040 га по пров . Сімферопольському, 6 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень в літ. "К-1", "Ц-1", "Я-1" без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125 , 126 Земельного кодексу України .

7.4. Господарськими судами установлено, що відповідач з моменту оформлення права власності на нерухоме майно користується земельною ділянкою загальною площею 0,5040 га по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові без виникнення права власності, користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125 , 126 Земельного Кодексу України . Станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у даній справі, договір оренди спірної земельної ділянки не укладено.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

8. Відповідно до положень ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

9. У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

10. В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

11. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

12. Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

13. З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

14. Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

15. Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

16. Згідно із пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

17. За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

18. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

19. Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

20. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

21. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

22. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

23. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

24. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

25. Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

26. В силу статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

27. Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

28. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є власником нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником будівлі права користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.

29. Колегія суддів зазначає, що зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та з урахуванням положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і № 922/5468/14.

30. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки вказані відносини до моменту укладення договору оренди мають ознаки кондикційних та відхиляє доводи касаційної скарги, викладені в п. 5.3 даної постанови.

31. Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна (коштів) за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

32. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність застосування до правовідносин сторін спору приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки підставами позову у даній справі є обставини безпідставного збереження відповідачем майна (коштів) за рахунок позивача, а саме використання земельної ділянки без укладання договору оренди, а не обставини заподіяння відповідачем шкоди власнику землі (позивачу).

33. У зв`язку з цим слід визнати такими, що не мають істотного значення для правильного вирішення спору, висновки суду першої інстанції про недоведеність у діях відповідача всіх 4 елементів складу цивільного правопорушення, які можуть бути підставою для покладання на нього відповідальності у вигляді відшкодування збитків, з огляду на що доводи касаційної скарги, викладені у п. 5.4 даної постанови, колегією суддів відхиляються.

34. Також колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині неможливості застосування у даних правовідносинах інституту переходу права на земельну ділянку у зв`язку із набуттям права на будівлі, який урегульовано статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України, за відсутності встановлених обставин наявності відповідного речового права на земельну ділянку у продавця.

35. Водночас, колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції хоча й було правильно застосовано норми матеріального права та вказано про можливість застосування до правовідносин сторін положень статті 1212 Цивільного кодексу України, однак, не враховано таке.

36. За змістом статей 74, 77, 86 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

37. Виходячи з заявлених позивачем вимог про сплату коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, при вирішенні спору судам слід враховувати таке.

38. Як зазначалось вище, об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

39. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

40. Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

41. Як встановлено приписами ч.1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

42. Згідно з ч. 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

43. Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

44. Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

45. При вирішенні даного спору, слід перевірити, з урахуванням наданих позивачем доказів, чи є земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути збережені кошти (в розмірі орендної плати), сформованим об`єктом цивільних прав.

46. Крім того, колегія суддів зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

47. Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

48. Враховуючи положення статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", колегія суддів вважає, що виходячи з наведених норм, господарським судам необхідно перевірити, чи надано позивачем належні і допустимі докази в розумінні ГПК України, які входять до кола обставин, що підлягають доказуванню у даному спорі. Лише у такому випадку, суд має право, дослідивши та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, застосувати відповідні норми права до спірних правовідносин сторін.

49. Водночас, у даній справі суд апеляційної інстанції наведеного вище не врахував, та задовольнив позовні вимоги, виходячи з інформації, зазначеної в акті обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, пров . Сімферопольський , 6 від 08.02.2018 та складеного на підставі акту розрахунку, в якому враховано розмір нормативно - грошової оцінки виходячи з вартості 1 кв.м землі в м. Харкові, що суперечить Закону України "Про оцінку земель" та статті 79-1 Земельного кодексу України.

50. Таким чином, слід дійти висновку, що судом апеляційної інстанції не досліджено надані позивачем докази з точки зору їх достатності та допустимості для вирішення даного спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

51. З огляду на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, що стало підставою для скасування даного рішення апеляційним господарським судом, однак, враховуючи, що судом апеляційної інстанції допущено наведені вище порушення норм процесуального права в частині перевірки обставин справи допустимими доказами, колегія суддів вбачає підстави для задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий апеляційний розгляд.

52. Допущені судами порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України). Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати зібрані у справі докази перешкоджає ухваленню нового рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

53. При новому апеляційному розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, повно та всебічно дослідити і надати правову оцінку усім зібраним у справі доказам у сукупності та розглянути справу з дотриманням норм чинного законодавства.

Щодо судових витрат

54. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а справа - передачі на новий апеляційний розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України, розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Роян" задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 у справі № 922/902/18 скасувати.

3. Справу №922/902/18 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.