Постанова

від 01.10.2019 по справі 922/902/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2019 р. Справа № 922/902/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Ворожбянова А.М. (довіреність № 08-21/1/2-19 від 02.01.2019)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх. №2300 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 02.07.2018 (суддя Смірнова О.В; повний текст складено 09.07.2018) у справі 922/902/18

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Роян , м. Харків

про стягнення 1104 525,10 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2018 року Харківська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Роян (далі - відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 1104525,10 грн за період з 01.04.2015 по 31.03.2018, на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач є власником нежитлових будівель літ. К-1 , загальною площею 137,8 кв.м., літ. Ц-1 загальною площею 251,2 кв.м. та літ. Я-1 загальною площею 224,9 кв.м. по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові, та, починаючи з 26.07.2013 і до цього часу використовує земельну ділянку за вказаною адресою загальною площею 0,5040 га, яка перебуває у власності територіальної громади м. Харкова, за відсутності належним чином оформлених і зареєстрованих речових прав на землю, без внесення орендної плати за землю.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.07.2018 у справі 922/902/18 у позові відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 120 Земельного кодексу України, статей 377 та 1212 Цивільного кодексу України вказав, сам по собі факт відсутності оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна відповідача у справі (користувача земельною ділянкою), не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки право на користування земельною ділянкою в силу приписів Цивільного та Земельного кодексів України набувається в момент набуття права власності на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці, з огляду на що дійшов висновку про невідповідність обраного позивачем способу захисту його прав як власника спірних земельних ділянок, шляхом подання позовної заяви з підстав, визначених статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України. Місцевий господарський суд вказав, що неодержана орендна плата є упущеною вигодою, яку особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Вирішуючи позовні вимоги у даному спорі, суд першої інстанції, враховуючи приписи статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, вказав, що позивачем не доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення в діях/бездіяльності відповідача, оскільки відсутні належні та допустимі докази розміру збитків (шкоду), заявлених до стягнення.

Харківська міська рада з рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просила скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2018 у справі № 922/902/18 та ухвалити нове рішення, яким позовні задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі на підтвердження своєї позиції по справі позивач посилався на позиції Верховного Суду України, що викладені у постановах від 28.01.2015 у справі №3-210гс-14, від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15, від 25.05.2018 у справі № 922/2976/18. Також, в обґрунтування обраного способу захисту позивач до суду апеляційної інстанції, разом з письмовими поясненнями від 06.09.2018, надав постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №629/4628/16-ц від 23.05.2018.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Геза Т.Д., суддя Плахов О.В.) рішення Господарського суду Харківської області від 02.07.2018 у справі №922/902/18 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Роян на користь Харківської міської ради безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 1104525,10 грн.

Східний апеляційний господарський суд обґрунтував своє рішення неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права. З огляду на установлені у справі обставини, апеляційний суд вказав, що у продавця нежитлових будівель літ. К-1 , літ. Ц-1 та літ. Я-1 26 по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові речові права на земельну ділянку, на якій розташоване вказане нерухоме майно, були відсутні, внаслідок чого застосувати інститут переходу права на земельну ділянку у зв'язку з набуттям прав на будівлі є недоречним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Апеляційний господарський суд зазначив, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки саме на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Також, перевіривши складений та наданий позивачем розрахунок, судом апеляційної інстанції встановлено, що він виконаний з 01.04.2015 по 01.01.2018. При розрахунку взято до уваги розмір земельної ділянки 540 кв.м. та нормативно-грошова оцінка на відповідну дату кожного року. Розрахунок виконаний окремо з 01.04.2015 по 31.12.2015 - 154 911,96; з 01.01.2016 по 31.12.2016 - 295 983,08 грн; 01.01.2017 по 31.12.2017 - 522 904,04; 01.01.2018 по 31.03.2018 - 130 726,02 грн, що разом складає 1 104 525,10 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2019 постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 у справі №922/902/18 скасовано. Справу №922/902/18 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив про те, що при вирішенні даного спору, апеляційному господарському суду слід:

- перевірити, з урахуванням наданих позивачем доказів, чи є земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути збережені кошти (в розмірі орендної плати), сформованим об'єктом цивільних прав;

- взяти до уваги, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17);

- врахувати, що відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України Про оцінку земель дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин;

- перевірити, чи надано позивачем належні і допустимі докази в розумінні ГПК України, які входять до кола обставин, що підлягають доказуванню у даному спорі.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2019 для апеляційного розгляду справи сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Радіонова О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 призначено розгляд справи на 27.08.2019 об 11:00 год.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Пелипенко Н.М., відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.08.2019 для розгляду справи №922/902/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Барбашової С.В., судді Радіонової О.О., судді Істоміної О.А.

У зв'язку з необхідністю додаткового дослідження матеріалів справи, з огляду на зміну складу колегії суддів відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.08.2019, у розгляді справи було оголошено перерву у судовому засіданні до 01.10.2019 о 10:00 год.

30.09.2019 повторним автоматичним розподілом справи № 922/902/18, у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Радіонової О.О., сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М.

01.10.2019 до суду апеляційної інстанції від уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Роян , м. Харків адвоката Гордейчука В.В. надійшли письмові пояснення по суті спору, заявленого у даній справі (вх. № 9327), за змістом яких відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача; залишити рішення суду першої інстанції без змін; відмовити у задоволенні позовних вимог Харківської міської ради у даній справі.

В судовому засіданні 01.10.2019 представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2018 у справі № 922/902/18 скасувати, задовольнити позовні вимоги.

Відповідач свого представника в судове засідання 01.10.2019 не направив, але заявив клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 9326), посилаючись на неможливість прибуття на розгляд даної справи в апеляційному порядку адвоката Гордейчука В.В., у зв'язку з із зайнятістю останнього при проведенні невідкладних слідчих дій у Слідчому управлінні ГУ Національної поліції України у Харківській області в рамках відповідного кримінального провадження. Відповідач просить також визнати причини неявки зазначеного представника поважними.

Згідно частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що явка представників сторін в судове засідання 01.10.2019 обов'язковою не визнавалась, а в попередньому судовому засіданні 27.08.2019 представник відповідача вже надавав пояснення та заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зважаючи на достатність наданих матеріалів для розгляду справи, колегія суддів виходячи з вищевикладених положень Господарського процесуального кодексу України, вважає можливим розглянути справу в апеляційному порядку на підставі наявних у ній доказів та без участі представника відповідача.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Частинами першою та другою статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, встановлено судом першої інстанції та підтверджується в ході апеляційного розгляду справи:

- відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.02.2018 №113245395, право власності на нежитлові будівлі літ. К-1 загальною площею 137,8 кв.м., літ. Ц-1 загальною площею 251,2 кв.м., літ. Я-1 загальною площею 224,9 кв.м., по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові з 26.07.2013 зареєстровано за TOB Компанія Роян на підставі свідоцтва про право власності від 26.07.2013 №6954470 (том 1 аркуші справи 17-19; том 2 аркуш справи 21);

- листом від 21.07.2017 (вих. номер 19-20-0.23,08-1240/116-17) Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області повідомило Департамент територіального контролю Харківської міської ради про те, що у відділі не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку, яка зазначена на доданій до листа схемі по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові (том 1 аркуш справи 20);

- у листі від 11.08.2017 (вих. номер 5100/0/225-17) Департамент земельних відносин Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області повідомив Департамент територіального контролю, що на підставі рішення Харківської міської ради від 03.10.2007 №202/07 земельна ділянка площею 0,1897 га була продана АТ ТАХІОН згідно договору купівлі-продажу від 24.12.2007 №18/07 (том 1 аркуш справи 21);

- 08.02.2018 провідним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради здійснені заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Харків, пров. Сімферопольський, 6, за участю інженера-геодезиста та інженера-землевпорядника, за результатами яких складений акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, пров. Сімферопольський, 6, у якому зазначено, що TOB Компанія Роян з 26.07.2013 використовує земельну ділянку площею 0,5040 га по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. К-1 , Ц-1 , Я-1 без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України. Площа земельної ділянки відповідно до її меж складає 0,5040 га. Межі земельної ділянки визначені відповідно до меж паркану.

Харківська міська рада у позовній заяві зазначає, що ТОВ Компанія Роян , набувши право власності на нежитлові будівлі літ. К-1 загальною площею 137,8 кв.м, літ. Ц-1 загальною площею 251,2 кв.м, літ. Я-1 загальною площею 224,9 кв.м, по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові з 26.07.2013, які розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, з урахуванням вимог статей 120, 125 Земельного кодексу України мало укласти з Харківською міською радою договір оренди земельної ділянки, з метою обслуговування зазначених будівель, але належним чином не оформило правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Позивач вважає, що ТОВ Компанія Роян зберігає кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, тим самим збільшує вартість власного майна, а Харківська міська рада втрачає належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати ТОВ Компанія Роян за рахунок Харківської міської ради.

Згідно з наданими Харківською міською радою розрахунками, розмір збережених ТОВ Компанія Роян коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню останнім за період користування земельною ділянкою з 01.04.2015 по 31.03.2018 становить 1104525,10 грн. (том 1 аркуші справи 22-25).

Із матеріалів справи вбачається, що розрахунок позовних вимог було здійснено Харківською міською радою виходячи з розміру земельної ділянки площею 0,5040 га. Межі земельної ділянки для розрахунку площі визначені відповідно до зовнішніх меж паркану. Координати знімальної основи визначались супутниковим методом з прив'язкою до сертифікованої мережі в системі СК-63 Харків.

До позовної заяви позивачем додано копію ситуаційної схеми розміщення земельної ділянки; копію плану меж фактичного користування земельною ділянкою; фото земельної ділянки та будівель (том 1 аркуші справи 28-31).

Як зазначав позивач, визначені координати земельної ділянки були направлені до відповідного відділу Харківської міської ради для здійснення розрахунку безпідставно збережених коштів ТОВ Компанія Роян у вигляді орендної плати з розрахунковим методом із застосуванням програмних комплексів з нормативно грошової оцінки земель м.Харкова. Відповідно до здійсненого розрахунку розмір належних до сплати за користування зазначеною земельною ділянкою грошових коштів у вигляді орендної плати склав 1104525,10 грн., які і були заявлені до стягнення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

Отже, чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності .

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

В силу статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою ТОВ Компанія Роян .

З огляду на викладене ТОВ Компанія Роян як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, що мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є саме вимога позивача про стягнення з відповідача як власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований.

Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України.

Відповідно до положень статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення відповідачем договорів купівлі-продажу нерухомого майна) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці, проте матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування зазначеною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідного договору оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та з урахуванням положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і № 922/5468/14.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.06.2019 у справі №922/902/18 відзначив, що у даному випадку відсутні правові підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки вказані відносини до моменту укладення договору оренди мають ознаки кондикційних.

Так, збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання.

Втім на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна (коштів) за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 12.06.2019 також вказав на помилковість висновків суду першої інстанції при вирішенні даної справи №922/902/18 про необхідність застосування до правовідносин сторін спору приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки підставами позову у даній справі є обставини безпідставного збереження відповідачем майна (коштів) за рахунок позивача, а саме використання земельної ділянки без укладання договору оренди, а не обставини заподіяння відповідачем шкоди власнику землі (позивачу).

У зв'язку з цим Верховний суд визнав такими, що не мають істотного значення для правильного вирішення спору, висновки суду першої інстанції про недоведеність у діях відповідача всіх 4 елементів складу цивільного правопорушення, які можуть бути підставою для покладання на нього відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 12.06.2019 по справі №922/902/18 зазначив про неможливість застосування у даних правовідносинах інституту переходу права на земельну ділянку у зв'язку із набуттям права на будівлі, який урегульовано статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України, за відсутності встановлених обставин наявності відповідного речового права на земельну ділянку у продавця.

Отже до правовідносин сторін у даній справі підлягають застосуванню саме положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

В силу положень статей 74, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи із заявлених позивачем вимог про сплату коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, при вирішенні спору колегія суддів апеляційної інстанції керуються наступним.

За змістом визначення, наведеного у частині 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Згідно з частиною другою розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Державний земельний кадастр земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 3 Закону України Про оренду землі об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України Про оренду землі ).

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17.

Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України Про оцінку земель дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Таким чином, для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є спірна земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти.

Надаючи власну правову оцінку зібраним у справі доказам, враховуючи положення статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України Про оцінку земель , колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що земельна ділянка площею 0,5040 га по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові на якій розташовані нежитлові приміщення в літ. К-1 , Ц-1 , Я-1 , за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти - орендну плату, не була сформована як об'єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду з 01.04.2015 по 01.01.2018, а позивачем самостійно визначено розмір зобов'язання шляхом арифметичного розрахунку.

Надані до позовної заяви в обґрунтування розміру зобов'язання відповідача Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, пров. Сімферопольський, 6 від 08.02.2018, план меж фактичного користування земельною ділянкою, ситуаційна схема розміщення земельної ділянки та фото земельної ділянки і будівель (том 1 аркуш справи 26-31) та складений на підставі акту розрахунок, в якому враховано розмір нормативно - грошової оцінки виходячи з вартості 1 кв.м землі в м. Харкові, не можуть бути належними доказами у цій справі в розумінні статей 73, 76, 79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зазначена в них інформація суперечить Закону України Про оцінку земель та статті 79-1 Земельного кодексу України.

Чинним законодавством не передбачено формування земельних ділянок на підставі топографічних планів та актів обстеження земельних ділянок, які не є документацією землеустрою згідно з положеннями статей 25, 26, 50 Закону України Про землеустрій .

Поряд із цим слід зазначити, що матеріали справи не містять відомостей про внесення земельної ділянки, визначеної у Акті обстеження від 08.02.2018, а саме площею 0,5040 га по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові, на якій розташовані нежитлові приміщення в літ. К-1 , Ц-1 , Я-1 , до Державного земельного кадастру.

За вказаних обставин колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що акт обстеження визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки площею 0,5040 га по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові, на якій розташовані нежитлові приміщення в літ. К-1 , Ц-1 , Я-1 , є неналежним доказом сформованості земельної ділянки, як об'єкта цивільного права, а тому підлягає відхиленню.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції приймає до уваги те, що в матеріалах справи відсутня технічна документація стосовно земельної ділянки площею 0,5040 га по пров. Сімферопольському, 6 у м. Харкові, на якій розташовані нежитлові приміщення в літ. К-1 , Ц-1 , Я-1 .

Із наданих до позовної заяви розрахунків неможливо встановити чи правильними є застосовані позивачем функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення позивачем.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відмову в позові саме з мотивів, наведених в даній постанові Східного апеляційного господарського суду.

Доводи апеляційної скарги позивача є необґрунтованими, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального права, в зв'язку з чим скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову в позові залишається без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 02.07.2018 у справі 922/902/18 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 03.10.2019

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Н.М. Пелипенко