Ухвала

від 12.06.2019 по справі 923/656/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду О.О. Мамалуя

12 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 923/656/18

12 червня 2019 року Верховним Судом (головуючий - суддя О.О. Мамалуй, судді Л.В. Стратієнко та І.В. Ткач) було розглянуто касаційну скаргу ТОВ "МКП Прозерпіна" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2019р. та рішення господарського суду Херсонської області у справі №923/656/18 (за позовом ТОВ "МКП Прозерпіна" до ПАТ Херсонкнига про визнання договору іпотеки недійсним, скасування реєстрації права власності та повернення майна.

За результатами розгляду касаційної скарги більшістю голосів суддів було прийнято постанову про залишення скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду - без змін.

При прийнятті зазначеної постанови мною, О.О. Мамалуєм, висловлено окрему думку наступного змісту.

Позивач і в позові (том справи 1 аркуш 4), і в апеляційній скарзі (том справи 2 аркуш 144) стверджує, що іпотечний договір від 02.09.2016р. був укладений на підставі зловмисної домовленості між ОСОБА_1 (яка на момент укладання договору була директором позивача-іпотекодавця та, одночасно, головою наглядової ради і власником контрольного (70,8444%) пакету акцій відповідача-іпотекодержателя ПАТ Херсонкнига ) та відповідачем.

Між тим, суди попередніх інстанцій повністю залишили поза увагою аргументацію позивача стосовно зловмисної домовленості між вказаними особами, не встановили її наявність, відсутність або недоведеність.

Місцевий суд в рішенні взагалі оминув питання зловмисної домовленості, а апеляційний суд в постанові (том справи 2 аркуш 190) лише вказав, що позивач не надав доводів та доказів відсутності його зобов`язань з оплати отриманого ним кредиту і зобов`язання з його погашення. Однак, дане ствердження апеляційного суду стосується зобов`язань позивача, що виникли за кредитним договором і ніяк не стосується аргументів стосовно наявності зловмисної домовленості між його директором і відповідачем при укладенні договору іпотечного. Слід зауважити, що суди не досліджували, не застосовували та, навіть, не згадували положення статті 232 ЦК України в контексті обставин справи №923/656/18.

Суди попередніх інстанцій, досліджуючи вартість предмета іпотеки (об`єкта нерухомості площею 1414,3 кв.м) обмежилися констатацією, що в п. 1.3. договору зазначено про те, що за висновком суб`єкта оціночної діяльності ФОП Добрянського О.В. , станом на 17.08.2016р. ринкова вартість предмета іпотеки становить 665843 грн., без ПДВ. Однак, з матеріалів справи не вбачається, що судами досліджувався цей висновок як доказ по справі, перевірявся його зміст та обґрунтованість, хоча його копія є в матеріалах справи (одна сторінка тексту, том справи 1 аркуш 158).

Я вважаю, що посилань лише на положення п.1.3. оспорюваного договору недостатньо для встановлення судами вартості предмета іпотеки, оскільки договір оспорюється позивачем в тому числі із підстав зловмисної домовленості між особою, яка його підписала від імені позивача (ОСОБА_1 ) та відповідачем.

Встановлення судом вартості предмета іпотеки на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів має важливе значення для правильного вирішення справи, оскільки п. 8.21. Статуту позивача в редакції, яка діяла в момент укладання спірного договору (том справи 1 аркуш 121) зобов`язував директора позивача ОСОБА_1 погоджувати правочин, що перевищує 100 (сто) кратний розмір статутного капіталу, з загальними зборами учасників позивача.

Крім того, до складу позовних вимог входить вимога про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності на приміщення, що було предметом іпотечного договору. Однак, судами не з`ясовано питання про те, чому за висновком про вартість майна від 21.12.2016р. (на який є посилання у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, том справи 1 аркуш 26) теж саме приміщення, яке за висновком від 17.08.2016р. було оцінене у 665843 грн. без ПДВ , оцінене вже у 503500 грн.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не надано належної оцінки п. 2.2.2. спірного іпотечного договору, де вказано, що особа, яка укладає договір від імені іпотекодавця (тобто, директор позивача ОСОБА_1 ) має всі необхідні для укладення та виконання договору повноваження згідно Статуту та/або від учасників/засновників/акціонерів. Між тим, загальними зборами учасників позивача (протокол 341 від 22.06.2015р.) було прийнято рішення додатково обмежити директору товариства ОСОБА_1, що діє на підставі статуту товариства, її повноваження, а саме: заборонити підписання/укладання від імені позивача правочинів (договорів, угод та інше), пов`язаних з розпорядженням (відчуженням) та внесенням в заставу (іпотеку) нерухомого майна на будь-які суми без письмового рішення загальних зборів учасників ТОВ "МКП Прозерпіна".

В рішенні загальних зборів учасників позивача від 08.12.2015р. (протокол 342, том справи 2 аркуш 73) не зазначено про зміну або скасування попереднього рішення (протокол 341). З цих підстав я не вважаю обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що рішення зборів від 22.06.2015р., оформлене протоколом №341, нівелюється новою редакцією статуту позивача, затвердженою 08.12.2015р. (протокол 342), яка прямо не передбачає зазначених в рішенні від 22.06.2015р. обмежень повноважень директора.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі вищевикладеного я вважаю, що суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи №923/656/18 не дотрималися вимог статей 86 та 236 ГПК України.

Згідно зі ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки суди попередніх інстанцій при розгляді справи не дотрималися вимог статей 86 та 236 ГПК України, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з`ясувати дійсні обставини справи (що перешкоджає ухваленню нового рішення), вважаю, що касаційну скаргу ТОВ "МКП Прозерпіна" слід було задовольнити, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2019р. та рішення господарського суду Херсонської області від 06.12.2018р. скасувати, а справу №923/656/18 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Суддя Верховного Суду О.О. Мамалуй