Рішення

від 20.06.2019 по справі 619/4993/18

ДЕРГАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа №619/4993/18

провадження №2/619/370/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2019 року Дергачівський районний суд Харківської області

у складі: головуючого судді Якименко Л.О.

за участю: секретаря судового засідання Ломанової І.А.

представника позивача адвоката Міліруда Є.О.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача адвоката Олійник Л.П.

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дергачі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Задоріна Вікторія Вікторівна про визнання недійсним договору довічного утримання, визнання права власності на 1\2 частину майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Задоріна Вікторія Вікторівна про визнання недійсним договору довічного утримання, визнання права власності на 1\2 частину майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

В обґрунтування позову позивач ОСОБА_3 посилається на те, що випадково дізналася про те, що її чоловік ОСОБА_1 з яким вони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 21.07.1962, уклав договір довічного утримання на підставі якого передав у власність сина ОСОБА_2 нерухоме майно, яке було спільно нажите під час шлюбу, без врахування її частки у майні.

З 21 липня 1962 року ОСОБА_3 перебуває у шлюбі із відповідачем - ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , про що зроблено запис у книгу реєстрації актів про укладення шлюбу № 171 .

Від даного шлюбу у подружжя є двоє дітей: син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час сумісного життя у шлюбі подружжям було набуто спільне майно, а саме:

-житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,6 кв.м., житловою площею 39,0 кв.м.;

-земельна ділянка, яка розташована на території Козачолопанської селищної ради Дергачівського району Харківської області (кадастровий номер НОМЕР_3 ) площею 6,5818 га.

Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок від 12.06.1979 вбачається, що право власності на зазначений житловий будинок зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 .

Свідоцтво про право власності видано на підставі рішення виконкому Козачолопанської селищної ради народних депутатів №153 від 05.06.1979 замість виписки з наказу по радгоспу Шлях індустрії від 31.03.1970 №32 про виділ земельної ділянки для будівництва житлового будинку.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, який діяв на час видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на будинок (12 червня 1979 року), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

На момент звернення до суду з позовною заявою про визнання права власності на Ѕ частину майна, що є спільною сумісною власністю подружжя шлюбні відносини не розірвано.

У вересні 2018 року стало відомо, що чоловік позивача ОСОБА_1 без згоди дружини уклав договір довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського РНО Харківської області Задоріною В.В. та зареєстрований в реєстрі за №1193 від 21.08.2018.

Згідно даного договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 належний йому на праві власності житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який було збудовано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в період їх шлюбу, їх спільними зусиллями, а тому дане майно було їх спільною сумісною власністю і частки кожного з них у цьому майні складали по Ѕ його частині.

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 21.07.1962 і по теперішній час перебувають у зареєстрованому шлюбі, шлюбні відносини тривають.

За даними трудової книжки ОСОБА_3 у період шлюбу вона працювала та отримувала кошти, що є безспірним фактом того, що усе майно подружжям було набуто за спільні сумісні кошти та вважається спільним сумісним майном подружжя.

31 липня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бондаренко Г.Ю. було складено заповіт, який зареєстровано в реєстрі за №2024, відповідно до якого ОСОБА_3 заповіла своїй дочці - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 усе своє майно, яке буде належати на день її смерті, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, а також все те, що буде належати їй за законом на день її смерті.

На день та час складання договору довічного утримання 21.08.2018, відповідно до якого ОСОБА_1 відчужив житловий будинок, який є спільнонажитим майном подружжя, на ОСОБА_2 без згоди дружини ОСОБА_3 , вже існував заповіт від 31.07.2018, яким ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_6 все своє майно, яке буде належати їй на день її смерті.

Враховуючи вищенаведене договір довічного утримання від 21.08.2018 було укладено без згоди дружини - позивача ОСОБА_3 , як цього вимагає діюче законодавство.

ОСОБА_1 неправомірно передав у власність житловий будинок за договором довічного утримання без врахування частки позивача, а ОСОБА_2 незаконно прийняв у власність спірний будинок, при чому він як рідний син був цілком обізнаний, що будинок набутий його матір`ю та батьком за час шлюбу, де він власне і проживав з дитинства. Наслідком вищевказаного є підстави визнати договір довічного утримання недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок.

Крім того, відповідно до листа який надійшов від відділу Держгеокадастру від 01.10.2018 на адвокатський запит від 20.09.2018 разом із державним актом на право власності на земельну ділянку вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки 6,5818 га, яка розташована на території Козачолопанської селищної ради Дергачівського району Харківської області, яка належить йому на праві приватної власності.

З державного акту на право власності серії НОМЕР_4 вбачається, що земельна ділянка була придбана ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу розпорядження Дергачівської райдержадміністрації від 07.05.2004 №152, тобто вказана земельна ділянка була придбана ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , а тому, вона теж є спільно набутим майном подружжя у відповідності до ст. 60 Сімейного кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 підтримав позовні вимоги і просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав та пояснив, що дружина на даний час проживає у доньки, склала на її ім`я заповіт, тому він вирішив подарувати синові будинок, який побудований був в період шлюбу з дружиною. Нотаріусу він повідомляв, що має дружину ОСОБА_3 Остання до нотаріуса не запрошувалася.

Представник відповідача ОСОБА_1 - Олійник Л.П. позовні вимоги не визнала та пояснила, що позивач склала заповіт на доньку, чим спровокувала у сім`ї неприязні стосунки між братом та сестрою.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та пояснив, що через сестру та її чоловіка він покинув батьківський будинок, дуже рідко і мало спілкувався з батьками, а рік тому йому зателефонував батько і повідомив, що мама захворіла. Після лікування мама проживає у сестри, а батька до матері не пускає зять. Тато вирішив залишити будинок йому, так як він піклується про батька, доглядає за ним та проживає разом з батьком. Договір довічного утримання запропонувала скласти нотаріус, так як батько власник будинку.

Третя особа приватний нотаріус Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Задоріна В.В. не прибула в судове засідання, належним чином повідомлялася про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання судового виклику 16.05.2019. Про поважні причини неявки суду не повідомила, пояснення за позовом не надала, тому суд вважає можливим розглядати справу по суті за її відсутності.

Суд, дослідивши докази у справі, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст.ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Судом встановлено, що з 21 липня 1962 року позивач ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , про що зроблено запис у книгу реєстрації актів про укладення шлюбу №171.

Від даного шлюбу сторони мають дітей - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час сумісного життя у шлюбі подружжям було набуто спільне майно, а саме:

-житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,6 кв.м., житловою площею 39,0 кв.м. з надвірними будівлями;

-земельна ділянка, яка розташована на території Козачолопанської селищної ради Дергачівського району Харківської області (кадастровий номер НОМЕР_3 ) площею 6,5818 га.

Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок від 12.06.1979 вбачається, що право власності на зазначений житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 .

Свідоцтво про право власності видано на підставі рішення виконкому Козачолопанської селищної ради народних депутатів №153 від 05.06.1979 замість виписки з наказу по радгоспу Шлях індустрії від 31.03.1970 №32 про виділ земельної ділянки для будівництва житлового будинку.

Відповідно до листа, який надійшов з відділу Держгеокадастру від 01.10.2018 вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки 6,5818 га, яка розташована на території Козачолопанської селищної ради Дергачівського району Харківської області, яка належить йому на праві приватної власності.

З державного акту на право власності Серія НОМЕР_4 вбачається, що дана земельна ділянка була придбана ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу розпорядження Дергачівської райдержадміністрації від 07.05.2004 №152, тобто вказана земельна ділянка була придбана ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , а тому, вона теж є спільно набутим майном подружжя.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, який діяв на час видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на будинок (12 червня 1979 року), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

ОСОБА_1 уклав договір довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського РНО Харківської області Задоріною В.В. та зареєстрований в реєстрі за №1193 від 21.08.2018, з сином ОСОБА_2 . Згідно даного договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 належний йому на праві власності житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

За правовим висновком Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі №6-1587цс16, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За статтею 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Законодавством України не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 Цивільного кодексу України та частини другої статті 65 Сімейного кодексу України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Судом саме і було встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 діяли недобросовісно відносно позивача ОСОБА_3 , так як і чоловік, і син знали про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, але про угоду позивача не повідомили.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 216 Цивільного кодексу України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, застосовуються лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму установленого статями 215, 216 ЦК України.

Правова позиція ВСУ у справі № 6-1568цс16 від 07.12.2016 р. наголошує на тому, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 Сімейного кодексу України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти, або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається застосованою правильно, якщо| набуття майна відповідає цим чинникам.

Стаття 57 Сімейного кодексу України передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно із ст. 63 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода, другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ст. 65 СК України).

Статтею 70 Сімейного кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя - частки майна дружини та чоловіка рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна - суд може відступити від засад рівності часток подружжя обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду, інтересам сім`ї.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатосторонніми правочинами є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Частина 1 п. 3 ст. 208 Цивільного кодексу України зазначають - у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Стаття 209 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 10, 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними - реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції - може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Сімейного кодексу України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Частиною 2 цієї статті визначено, що дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.

Стосовно недійсності договору довічного утримання (догляду), укладеного 21.08.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Задоріною В.В. та зареєстрованому в реєстрі за № 1193, суд прийшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно ст. 745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. Право власності на майно, передане за договором довічного утримання, виходячи з визначення поняття цього договору та враховуючи встановлену законодавством форму, виникає з моменту нотаріального посвідчення договору, а якщо договір підлягає державній реєстрації - з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п. 82 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5. договори довічного утримання (догляду) посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 р. №1952 підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно. обмежень цих прав, є, зокрема, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу. довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна.

Відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 671, державній реєстрації підлягає, зокрема, договір довічного утримання (догляду), за якими передається набувачеві у власність нерухоме майно.

Відповідно до п.1 Тимчасового порядку реєсторами є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси (далі - нотаріуси), які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком.Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Відповідно до ст. 746 ЦК України відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров`я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов`язок перед відчужувачем є солідарним. Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

Стаття 747 ЦК України окреслює особливості укладення договору довічного утримання (догляду) щодо майна, що є у спільній сумісній власності, а саме: майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду). У разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду), обсяг зобов`язання набувача відповідно зменшується. Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

Згідно ст. 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу. Згідно ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Стаття 749 ЦК України визначає обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду) , а саме: у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Набувач зобов`язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

Відповідно до ст. 750 ЦК України набувач може бути зобов`язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду). У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає іншій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Передаючи у власність майно, відчужувач, насамперед, має за мету отримання матеріального забезпечення, догляду та послуг, яких він потребує. Утримання (догляд) може полягати як у матеріальному (натуральному чи грошовому) забезпеченні, так і у наданні догляду. Сторони вправі самостійно визначити в договорі розмір, обсяг та періодичність надання матеріального забезпечення, види і зміст догляду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Суд вважає необхідним стягнути з відповідачів сплачений позивачем судовий збір в сумі 4936 грн. 90 коп. Стосовно витрат позивача на правничу допомогу, вказаних в орієнтовному розрахунку в позовній заяві, відповідно до договору про надання правової допомоги №19-09\2018 від 19.09.2018, то суд не вбачає підстав для їх стягнення, так як не надано суду доказів про їх сплату.

Відповідно до ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Керуючись ст.ст. 3, 202, 204-206, 208, 209, 215, 216, 321, 369, 744, 745, 746 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-83, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 57, 60, 63, 65, 67, 69-71 СК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 - задовольнити.

Визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 31 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , засвідчений 31 серпня 2018 року приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Задоріною В.В. за реєстровим № 1193.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частину земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_3 , яка розташована на території Козачо-Лопанської селищної ради Дергачівського району Харківської області, площею 6,5818 га.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_3 , яка розташована на території Козачо-Лопанської селищної ради Дергачівського району Харківської області, площею 6,5818 га.

ОСОБА_10 правовстановлюючі документи на будинок АДРЕСА_1 , видані на ім`я ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах з кожного на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати - судовий збір в сумі 4936 грн. 90 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення 20 червня 2019 року.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. О. Якименко