Постанова

від 19.06.2019 по справі 913/610/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2019 р. Справа № 913/610/18

Cхідний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого (доповідача): судді: при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від третьої особи:Стойка О.В. Гребенюк Н.В., Пушай В.І. Склярук С.І. Не з`явився; Пальчик М.О. - за довіреністю (адвокат); Не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український комунальний банк» м.Київ

на рішення господарського суду Луганської області від 14.03.2019 року у справі№913/610/18 (суддя Зюбанова Н.М.) за позовом до відповідача: за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача про Публічного акціонерного товариства «Український комунальний банк» м.Київ Селянського (фермерського) господарства «Юлія» с.Райгородка, Луганська область Національного банку України м.Київ стягнення 1 355 320, 55 коп. В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року до господарського суду звернулось Публічне акціонерне товариство «Український комунальний банк» м.Київ (далі - Позивач) із позовом до Селянського (фермерського) господарства «Юлія» с.Райгородка, Луганська область (далі- Відповідач) про стягнення 1 100 000 грн. 55 коп. боргу за кредитним Договором № 620/13-ю у редакції додаткової угоди від 20.03.2014 та 255 320 грн. 55 коп. процентів.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 20.12.2018 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача -Національний банк України.

Рішенням господарського суду Луганської області від 14.03.2018 у задоволенні позовних вимог - відмовлено через перебіг строку позовної давності.

Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить спірне рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що рішення судом першої інстанції винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без дослідження всіх істотних обставин справи.

Зокрема, заявник апеляційної скарги посилається на те, що у даному випадку мали місце обставини зупинення перебігу строку позовної давності, оскільки на момент закінчення дії кредитного Договору, Позивач не здійснював діяльності на території Луганської області у зв`язку з проведенням на території Луганської області антиретористичної операції, а тому висновок суду про початок перебігу позовної давності 20.03.2015р. та, як наслідок сплив цього строку 20.03.2018р., не відповідає обставинам справи. Неналежне дослідження обставин зупинення строку позовної давності, на думку скаржника призвело до невірного застосування судом першої інстанції положень ст.ст.261,263 Цивільного кодексу України. Також, зазначав про невірну оцінку судом відповіді Відповідача, датованої 10.08.2018 №11, яка крім визнання факту кредитних правовідносин містить пропозицію про укладення додаткової угоди, що свідчить про визнання Відповідачем суми заборгованості.

Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу за змістом якого, останній вважав рішення суду законним та обґрунтованим. Зокрема, зазначив, що строк позовної давності з даними вимогами сплив 20.03.2018р. і Позивачем не доведено свою позицію щодо зупинення цього строку через ненадання належних доказів існування непереборної сили, яка б перешкоджала своєчасному зверненню до суду з відповідним позовом.

Відповідач у судовому засіданні 19.06.2019р. заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Представники Позивача та Третьої особи у судове засідання не з`явились, будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності, які не скористались своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

- укладення між сторонами 21.03.2013 кредитного Договору (далі -Договір) № 620/13-ю від (з урахуванням додаткової угоди від 20.03.2014), за умовами якого Банк надав Відповідачу кредит на умовах відновлювальної кредитної лінії з лімітом в сумі 1100000 грн. 00 коп. на придбання посівного матеріалу, мінеральних добрив, ПММ, гербіцидів, засобів захисту рослин, запасних частин для ремонту сільгосптехніки, оплату послуг, сплати за енергоносії, а також для виплати заробітної плати, податків та загальнообов`язкових платежів, на строк по 19 березня 2015 року зі сплатою 24% річних;

- укладення між сторонами, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, Договорів застави 21.03.2013 (з договорами про внесення змін до нього від 17.05.2013 та від 26.03.2014) та від 17.05.2013;

- не виконання Відповідачем зазначеного грошового зобов`язання у встановлений Договором строк.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Неналежне виконання умов кредитного договору з боку Відповідача стало підставою для звернення Позивача з позовом про стягнення 1100000 грн. 00 коп. основного боргу та 255320 грн. 55 коп. процентів за користування кредитними коштами.

Відповідач у суді першої інстанції не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, проте надіслав заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначив про сплив трирічного строку позовної давності 20.03.2018.

Третьою особою у письмових поясненнях підтримано позовні вимоги та підтверджено факт укладання Договору застави майнових прав № 10-041/2 від 15.05.2014, у т.ч. за спірним кредитним Договором, за яким відбулось прострочення повернення коштів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що Позивачем не доведено факту переривання позовної давності, заявленої Відповідачем щодо позовних вимог про стягнення 1100000 грн. 00 коп. заборгованості по кредиту та 255320 грн. 55 коп. по процентах за користування кредитними коштами за період з 01.04.2014 по 19.03.2015, у зв`язку з чим, строк позовної давності за даними вимогами є таким, що сплинув.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по кредиту та процентах за користування кредитними коштами є підставою для звернення Позивача з апеляційною скаргою, яку заявник обґрунтовує наявністю обставин непереборної сили у вигляді проведення антитерористичної операції з квітня 2014 року, втрату значної частини господарської документації при переміщенні з тимчасово непідконтрольної території, що перешкоджали своєчасному пред`явленню позову у даній справі та свідчать про зупинення перебігу строку позовної давності.

Проте ці доводи скаржника колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє, як необґрунтовані та погоджується з висновками господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частин першої та третьої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (статті 256, 257, 267 Цивільного кодексу України).

При розгляді даної справи судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що строк позовної давності для стягнення боргу за кредитним Договором № 620/13-ю в редакції додаткової угоди від 20.03.2014 настав 19.03.2015 та закінчився 20.03.2018.

Проте позов пред`явлений до суду після закінчення строку позовної давності, оскільки позовна заява надійшла до Господарського суду Луганської області 03.12.2018.

Колегія суддів враховує, що сплив позовної давності не припиняє зобов`язання і не є підставою для припинення самого права. Однак пропуск цього строку без поважних причин є підставою для відмови в позові (частина четверта статі 267 Цивільного кодексу України).

Згідно частини першої статті 263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється, якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія - непереборна сила.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

При цьому закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Визначаючи поважною причину пропуску позовної давності, суд у своєму рішенні повинен послатися на відповідні докази. За законодавством поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін, та пов`язані із дійсними істотним перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій. До поважних причин також слід віднести причини, за якими кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежать та не знаходилися під його контролем.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України непереборна сила визначається як обставина, що характеризуються сукупністю ознак, а саме: надзвичайністю та невідворотністю за даних умов.

До обставин непереборної сили, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що наявність обставин, які визнані непереборною силою, не є підставою автоматичного зупинення перебігу позовної давності. Позивач має довести, що ці обставини перешкоджали йому звернутися з позовом до суду.

Відтак, якщо при розгляді справи буде встановлено наявність обставин непереборної сили та доведено, що вони перешкоджали позивачеві пред`явити позов, суд зобов`язаний застосувати норму статті 263 Цивільного кодексу України, оскільки зупинення позовної давності настає об`єктивно, незалежно від волі осіб, які перебувають у спорі.

Як вірно зазначив суд першої інстанції і ця обставина не спростована заявником апеляційної скарги, Позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про стягнення з Відповідача заборгованості за спірним кредитним Договором принаймні у листопаді 2017року через отримання 21.11.2017р. від колишнього керуючого відділення Позивача документів, необхідних для звернення, що підтверджується актом прийому-передачі документів (арк. справи 200).

В даному випадку самі лише посилання Позивача на те, що ним пропущено позовну давність у зв`язку із втратою значної частини господарської документації при переміщенні з тимчасово непідконтрольної території, не свідчать про існування перешкод для пред`явлення позову у даній справі до Відповідача.

Наявність відповідного звернення до Торгово-промислової палати ще не свідчить про настання форс-мажорних обставин, які б перешкоджали виконанню/вчиненню конкретних дій окремим суб`єктом у надзвичайних та невідворотних подіях, а в даному випадку - неможливість звернення Позивача до суду в межах строку позовної давності.

Судова колегія враховує, що обставини, на які посилається Позивач в обґрунтування своїх вимог, а саме - надзвичайні події на території Луганської області, що зумовили блокування роботи Позивача з подальшим виключенням його з учасників системи електронних платежів, мали місце у 2014році, тоді як право на отримання коштів за Договором є порушеним починаючи з 20.03.2015р., що випливає зі змісту позовних вимог та умов Договору.

Також, за положеннями ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Стверджуючи про переривання строку позовної давності, Позивач посилався на лист від 10.08.2018 № 11, в якому Відповідач висловлював пропозицію про укладення додаткової угоди про сплату основного боргу за кредитним Договором.

Проте, досліджуючи доказ на підтвердження переривання Відповідачем позовної давності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність обставин переривання позовної давності, оскільки лист Відповідача від 10.08.2018 № 11 був наданий вже після закінчення строку позовної давності, а тому не можу бути оцінений судом у якості такого доказу.

За таких підстав, Позивачем не наведено жодних обставин, які з об`єктивних, незалежних від Позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, а також не доведено обставин зупинення або переривання перебігу позовної давності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, на підставі яких він дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна давність, у межах якої могло бути заявлено вимогу про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором у розмірі 1100000 грн. 55 коп. боргу та 255320 грн. 55 коп. процентів, спливла 20.03.2018, а тому за наявності заяви Відповідача про застосування позовної давності позовні вимоги не підлягають задоволенню на підставі статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки заявлені поза межами строку позовної давності.

Також, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про відмову у відшкодуванні Позивачу судових витрат на суму 3791 грн. 03 коп., як таких, що не підлягають відшкодуванню на підставі ст. 129 ГПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги щодо недослідження судом всіх обставин справи, з`ясування яких передбачено ст. 233 Господарського кодексу України - не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді першої інстанції, вони також спростовуються змістом рішення суду першої інстанції.

Будь-яких порушень норм матеріального або процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судовою колегією не встановлено.

Враховуючи наведене вище, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Луганської області від 14.03.2019 у справі № 913/610/18 ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на Позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український комунальний банк» м.Київ -залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 14.03.2019 у справі № 913/610/18 - залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на Публічне акціонерне товариство «Український комунальний банк» м.Київ.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 21.06.2019

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя В.І. Пушай