Рішення

від 19.06.2019 по справі 914/232/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2019 Справа № 914/232/19

Господарський суд Львівської області у складі:

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕОНІ ВАЕРІНГ СИСТЕМС УА ГмбХ , Львівська область, Стрийський район, с.Нежухів;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ХАНН , м.Львів;

про: стягнення заборгованості;

ціна позову: 410634,11грн.

Представники:

Позивача: не з`явився;

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

07.02.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява від 05.02.2019р. б/н вх.№239 Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕОНІ ВАЕРІНГ СИСТЕМС УА ГмбХ до Товариства з обмеженою відповідальністю Ханн про стягнення заборгованості; ціна позову 410634,11грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем умов Договору купівлі продажу від 26.10.2017р. №TD28102016 в частині оплати проданого товару.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 08.02.2019р. суд постановив Позовну заяву від 05.02.2019р. б/н вх.№239 Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕОНІ ВАЕРІНГ СИСТЕМС УА ГмбХ до Товариства з обмеженою відповідальністю Ханн про стягнення заборгованості; ціна позову 410634,11грн., залишити без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 26.02.2019р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 26.03.2019р.

Ухвалою суду у даній справі від 26.03.2019р. оголошено перерву в судовому засіданні до 11год. 30хв. 17.04.2019р.

В судовому засіданні 17.04.2019р. протокольною ухвалою оголошувалась перерва в межах робочого дня до 14год. 00хв. 17.04.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 17.04.2019р. суд постановив продовжити строк підготовчого засідання на 30 днів; відкласти підготовче засідання на 07.05.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 07.05.2019р. судом постановлено підготовче засідання відкласти на 21.05.2019р. на 10:30 год.; викликати в судове засідання для допиту свідка ОСОБА_1 (керівника адміністративного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕОНІ ВАЕРІНГ СИСТЕМС УА ГмбХ ); попередити свідка ОСОБА_1 про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. Крім того, в ухвалі суду у даній справі від 07.05.2019р. наведено зміст ч.ч.2-4 ст.66, ст.67, ч.3 ст.89, ст.212 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 21.05.2019р. постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; розгляд справи по суті призначити на 21.05.2019р. о 11:15 год.; явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи визнати обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи для надання пояснень по суті справи; викликати в судове засідання для допиту свідка ОСОБА_1 (керівника адміністративного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕОНІ ВАЕРІНГ СИСТЕМС УА ГмбХ ); попередити свідка ОСОБА_1 про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.05.2019р. у даній справі судом постановлено оголосити перерву в судовому засіданні на 10.06.2019р.

Судове засідання з розгляду спору по суті відкладалось на 18.06.2019р. з причин та підстав, викладених в ухвалі суду від 10.06.2019р. у даній справі.

В судовому засіданні з розгляду спору по суті 18.06.2019р. оголошувалась перерва до 15:00 год. 19.06.2019р.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

В порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка визнавалась судом обов`язковою.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка визнавалась судом обов`язковою.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 12544,95 Євро, в національній валюті України гривні за офіційним курсом Національного Банку України станом на день прийняття рішення, що на день подання позову становить 393741грн. за Договором купівлі продажу від 26.10.2017р. №TD28102016, а також 16893,11грн. трьох відсотків річних, нарахованих за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем за Договором товару.

Позиція Відповідача:

Відповідач вважає заявлений позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що Позивачем передано Відповідачу Товар за Договором, який не відповідає технічним вимогам заводу-виробника та є некомплектним, а саме в одному автобусі відсутній двигун. Відтак, на думку Відповідача, в Позивача не виникло право вимоги оплати Товару за Договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Учасників справи за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

28.10.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Леоні Ваерінг Системс ГмбХ (надалі - Позивач, Продавець) та Приватним підприємством Ханн (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір купівлі-продажу № TD28102016 (надалі - Договір), предметом якого (п.1.1. Договору) є купівля автобусів марки ЛАЗ, перелічених у специфікації (надалі - Товари). Особливі ознаки предмету купівлі викладені у відповідних рахунках до Договору.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що замовлення на поставки базуються на поданих прямо від Продавця заявках.

Продавець зобов`язується передати Товар на умовах EXW Нежухів Інкотермс 2010.

Згідно пункту 3.1. Договору ціна подається у рахунках. Загальна вартість Договору становить 350000грн., у тому числі податок на додану вартість, що на дату підписання Договору складає 12544,95 Євро. У випадку зміни курсу Євро до гривні, встановленим НБУ на дату виставлення рахунку сума, що підлягає оплаті Покупцем, підлягає пропорційному перерахунку.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що оплата проводиться на підставі виставленого рахунку в наступні етапи: до 01.06.2017р. - 100000грн.; до 01.08.2017р. - 100000грн., до 01.09.2017р. 150000грн.

Відповідно до пункту 3.3. Договору Продавець виставляє рахунок не пізніше, ніж за п`ять робочих днів, що передують термінам, визначеним у пункті 3.2. Договору, з урахуванням курсу НБУ на дату виставлення рахунку. Якщо Покупець не здійснить оплату вчасно, Подавець може виставити новий рахунок з врахуванням пункту 3.1. Договору.

Пунктом 4.1. Договору Сторонами передбачено, що якість Товарів, що поставляються, повинна відповідати технічним вимогам заводу-виробника.

Кількість Товарів, що поставляються, зазначається у товарній накладній згідно Специфікації (п.4.2. Договору).

Цей Договір вступає в дію з моменту його підписання Сторонами і діє до 01.09.2017р., але в будь якому разі, до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Специфікацією до Договору (Додаток №1 до Договору) встановлено, що предметом Договору є автобус ЛАЗ 4207 (номер рами/кузова НОМЕР_1 ) за ціною 70000грн.; автобус ЛАЗ А141 (номер кузова НОМЕР_2 ) за ціною 70000грн.; автобус ЛАЗ А141 (номер кузова НОМЕР_3 ) за ціною 70000грн.; автобус ЛАЗ А141 (номер кузова НОМЕР_4 ) за ціною 70000грн.; автобус ЛАЗ А141 (номер кузова НОМЕР_5 ) за ціною 70000грн.

Вказаний Договір та додаток до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Згідно Видаткової накладної від 28.10.2016р. №1 Позивач передав, а Відповідач прийняв автобус ЛАЗ 4207 (номер рами/кузова НОМЕР_1 ) за ціною 58333,33грн.; автобус ЛАЗ А141 (номер кузова НОМЕР_2 ) за ціною 58333,33грн.; автобус ЛАЗ А141 (номер кузова НОМЕР_3 ) за ціною 58333,33грн.; автобус ЛАЗ А141 (номер кузова НОМЕР_4 ) за ціною 58333,33грн.; автобус ЛАЗ А141 (номер кузова НОМЕР_5 ) за ціною 58333,33грн. на загальну суму 291666,67грн. без урахування податку на додану вартість. Загальна вартість з врахуванням ПДВ 350000грн.

Вказану Видаткову накладну підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

26.05.2017р. Позивачем виставлено Відповідачу Рахунок №1 за Договором на суму 105615,30грн. з врахуванням податку на додану вартість.

26.07.2017р. Позивачем виставлено Відповідачу Рахунок №2 за Договором на суму 108322,58грн. з врахуванням податку на додану вартість.

26.08.2017р. Позивачем виставлено Відповідачу Рахунок №3 за Договором на суму 161072,86грн. з врахуванням податку на додану вартість.

З підстав неоплати Відповідачем вказаних Рахунків, Позивач 15.11.2018р. звертався до Відповідача Вимогою про погашення заборгованості за Договором в п`ятнадцятиденний строк.

У відповідь на вказану Вимогу Відповідач листом від 28.11.2018р. вих. №08-11/18 просив Позивача відтермінувати оплату Товару за Договором з підстав гіршої, аніж очікувалось його якості.

Окрім того, Відповідач зазначав про те, що Позивач наполягав на продажу Товару за Договором, який фактично був списаним майном останнього, і, внаслідок незадовільного їх стану, Відповідач був змушений залучати додаткові кошти. Відтак, на оплату Товару за Договором у Відповідача відсутні кошти.

Претензією б/д б/н Позивач 14.12.2018р. звертався до Відповідача із вимогою про сплату 395807,10грн., що, згідно відкоригованого в порядку пункту 3.1. Договору рахунку №1 до Договору станом на 13.12.2018р. складає 12544,95 Євро. Доказів повного чи часткового задоволення вказаної претензії учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

У листі від 27.12.2018р. вих. №03-12/18 Відповідач повністю визнав вимоги за Претензією, погодився із проведеним Позивачем коригуванням суми оплати за Договором в бік збільшення в порядку п.3.1. Договору та просив погодити оплату Товару за Договором в наступні строки: 120000грн. до 30.03.2019р.; 112903,55грн. до 30.05.2019р.; 162903,55грн. в строк до 30.07.2019р. Разом вказана сума складає 395807,10грн., що відповідає вказаній у Претензії сумі боргу Відповідача перед Позивачем.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 12544,95 Євро в національній валюті України гривні за офіційним курсом Національного Банку України станом на день прийняття рішення, що на день подання позову становить 393741грн. за Договором, а також 16893,11грн. трьох відсотків річних, нарахованих за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем за Договором товару.

20.03.2019р. за вх. №11978/19 Відповідачем подано до суду Відзив на позовну заяву від 17.03.2019р. б/н, у якому вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити в його задоволенні з підстав того, що якість Товарів, які поставлялись за Договором, всупереч вимогам 4.1. Договору, не відповідала технічним вимогам заводу-виробника. Під час передачі автобусів Відповідачем встановлено некомплектність та невідповідність якісним характеристикам, оскільки автобуси були не на ходу, потребували проведення капітального ремонту кузова, заміни основних вузлів та агрегатів. Один з автобусів був без двигуна.

В доповнення до викладеного Відповідач зазначає, що представники Позивача оглядали автобуси, які були придбані за Договором, на базі Відповідача для встановлення їх незадовільного стану і саме ці підстави слугували причинами неоплати їх вартості.

Також Відповідач покликається на досягнення домовленості з Позивачем з приводу придбання одного автобуса після здійсненого Відповідачем капітального ремонту за ціною, яка покриє затрати на приведення решти автобусів до належного технічного стану, проте згодом, як зазначає Відповідач, Позивач відмовився від вказаних домовленостей. Відтак, Відповідач зазначає, що внаслідок вкладення значних коштів в ремонт автобусів, повинен спершу їх продати, а тоді здійснити розрахунок з Позивачем.

З підстав наведеного Відповідач просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

03.04.2019р. Позивачем за вх. №14020/19 подано до суду Відповідь на відзив від 03.04.2019р. б/н, у якій в спростування доводів Відповідача, покладених ним в основу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, покликається на те, що Позивачем виконано свої зобов`язання за Договором щодо передачі Товару, а відтак, у Відповідача виникли договірні зобов`язання з його оплати в порядку і строк, визначені Сторонами у Договорі.

Щодо невідповідності автобусів якісним характеристикам Позивач зазначає, що Відповідач оглядав автобуси перед укладенням Договору, був ознайомлений з їх технічним станом та комплектністю та не висловлював жодних вимог, пов`язаних з якістю проданого Товару.

В доповнення до викладеного Позивач зазначає, що Відповідач і після укладення Договору не висловлював жодних претензій з приводу якості чи комплектності проданого за Договором Товару. Натомість, у листах від 28.11.2018р. та від 27.12.2018р. Відповідач визнав заборгованість за Договором в повному обсязі, де зазначав про те, що здійснить оплату у розмірі 120000грн. до 30.03.2019р., 112903,55грн. до 30.05.2019р. та 162903,55грн. до 30.07.2019р.

15.04.2019р. Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив від 15ю04ю2019р. б/н (вх. №15839/19), у якому вказує на те, що в силу приписів ч.1 ст.687 ЦК України поставка лише товару належної якості, асортименту, комплектності, які були предметом договору купівлі-продажу, дають право продавцю вимагати стягнення коштів за поставлений товар. у разі, якщо товар таким ознакам не відповідає, суд під час вирішення спору має застосовувати положення статті 687 ЦК України щодо прав покупця, якому поставлено товар неналежної якості.

16.04.2019р. Відповідачем подано до суду клопотання (вх. №16015/19), у якому просить суд долучити до матеріалів справи заяви свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Так, у поданій до суду заяві свідка ОСОБА_4 зазначає, що в 2016 році дозволив розмістити на території ТзДВ Стрий Авто належні Позивачу автобуси, які були списані з використання. Один з автобусів був без двигуна і його переміщали без двигуна. Згодом вказані автобуси забрили представники Відповідача, автобус без двигуна транспортувався буксиром за допомогою вантажного автомобіля КамАЗ .

Свідок ОСОБА_5 у заяві свідка виклав покази аналогічн заявленим доводам представника Відповідача.

Окрім того, в судовому засіданні 21.05.2019р. був допитаний свідок ОСОБА_1 , який склав присягу свідка та надав показання у справі.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ч.1 ст.662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст.680 ЦК України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.2 вказаної статті визначено, що у випадку, якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв`язку з його недоліками може бути пред`явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк.

Нормою ч.1 ст.688 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. У разі невиконання покупцем цього обов`язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов`язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З врахуванням вищенаведеного судом встановлено, що Позивачем на виконання умов укладеного із Відповідачем Договору згідно видаткової накладної від 28.10.2016р. №1 передано, а Відповідачем прийнято Товар, - автобус ЛАЗ 4207 (номер рами/кузова НОМЕР_1 ) за ціною 58333,33грн.; автобус ЛАЗ А141 (номер кузова НОМЕР_2 ) за ціною 58333,33грн.; автобус ЛАЗ А141 (номер кузова НОМЕР_3 ) за ціною 58333,33грн.; автобус ЛАЗ А141 (номер кузова НОМЕР_4 ) за ціною 58333,33грн.; автобус ЛАЗ А141 (номер кузова НОМЕР_5 ) за ціною 58333,33грн. на загальну суму 291666,67грн. без урахування податку на додану вартість. Загальна вартість з врахуванням ПДВ 350000грн.

З врахуванням відсутності належних, достатніх та допустимих доказів в спростування факту обізнаності Відповідача із якісними характеристиками та комплектністю вказаних автобусів, відсутністю заперечень Учасників справи та підтвердження показами свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 факту їх огляду Відповідачем як до моменту укладення Договору так і станом на час його укладення, недоведення належними, достатніми та допустимими доказами у справі факту звернення Відповідача до Позивача з приводу доукомплектування автобуса у встановлені ст. 688 ЦК України строки суд дійшов висновків про обізнаність та погодження Відповідачем стану та комплектності Товару за Договором.

В той же час, матеріалами справи не підтверджується факт повідомлення Відповідачем Позивача про некомплектність Товару за Договором в порядку статті 688 ЦК України у розумний строк, протягом якого така некомплектність могла бути виявлена, оскільки, незважаючи на огляд Відповідачем автобусів як до укладення Договору, так і в момент передачі їх Відповідачу таке повідомлення не було заявлено Позивачу.

Суд також відхиляє заперечення Відповідача проти позову з посиланням на пункт 4.1. Договору щодо відповідності Товарів, що поставляються, технічним вимогам заводу-виробника, оскільки технічні вимоги заводу-виробника автобусів ЛАЗ А141 та ЛАЗ 4207 станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані, в матеріалах справи такі відсутні. Окрім того, жодна із Сторін не скористалась процесуальним правом на витребування таких доказів від іншої сторони чи третіх осіб в порядку статті 81 ГПК України. Відтак, в суду відсутня можливість встановити відповідність чи невідповідність Товару таким вимогам.

З приводу посилань Відповідача на листи від 28.11.2018р. та 27.12.2018р. щодо повідомлення Відповідачем Позивача про некомплектність Товару за Договором, то такі відхиляються судом з огляду на пропуск встановленого статтею 688 ЦК України строку їх заявлення, а також того, що в листі від 28.11.2018р. йдеться про якість товару, гіршу від тієї, на яку сподівався Відповідач, а у листі від 27.12.2018р. - про визнання Відповідачем скоригованої станом на 13.12.2018р. суми оплати за Договором і прохання її відтермінувати.

Інших доказів звернення Відповідача до Позивача із повідомленням про некомплектність Товару за Договору в порядку статті 688 ЦК України станом на час розгляду спору по суті Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Зустрічний позов з вимогами, які б випливали з некомплектності чи інших підстав Відповідачем не заявлявся.

В судовому засіданні 18.06.2019р. представник Позивача зазначив, що, як вбачається із листів Відповідача від 28.11.2018р. та від 27.12.2018р., автобуси у Позивача ним куплені з метою проведення ремонту і наступного продажу покупцям, тобто Відповідач усвідомлював те, що їх потрібно ремонтувати, окрім того, у вказаних заявах Відповідач зазначає, що не відмовляється від зобов`язань за Договором, навпаки, пропонує графік погашення суми боргу за Договором. Вказане, на думку Позивача підтверджує факт усвідомлення Відповідачем того, що автобуси, які він купував, не є новими, а відтак, виключає обставини, на які Відповідач покликається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Вказаним спростовуються доводи про передання Позивачем Відповідачу некомплектного Товару за Договором, оскільки, з врахуванням викладених доводів, суд дійшов висновків про те, що Відповідач був обізнаний із станом на комплектністю автобусів ще до моменту укладення Договору, та, незважаючи на це, уклав Договір, погодивши всі істотні його умови та прийняв Товар за ним.

В доповнення до викладеного представник Позивача зазначив, що Відповідач не звертався до Позивача із повідомленням про недоліки Товару за Договором, а відтак, ним пропущено строк такого звернення. Останній рахунок на оплату Товару за Договором виставлявся Позивачем Відповідачу в порядку пунктів 3.1. та 3.3. Договору станом на 13.12.2018р.

Також в судовому засіданні 18.06.2019р. представник Відповідача зазначив, що підприємство Відповідача, маючи значну технічну та матеріальну базу, здійснює свою господарську діяльність з капітального та поточного ремонту автобусів різних марок як на замовлення інших осіб, так і шляхом придбання автобусів, їх ремонту та подальшого перепродажу, автобуси за Договором придбавались саме з метою здійснення їх капітального ремонту та продажу кінцевому споживачу, з врахуванням стану автобусів Відповідач мав намір відремонтувати певну кількість з куплених за Договором автобусів за рахунок заміни наявних у всіх автобусах, купівля-продаж яких була предметом Договору, запчастин, вузлів та агрегатів. Проте, оплата вартості автобусів здійснюється лише після ремонту та перепродажу Відповідачем автобусів.

Окрім того, в судовому засіданні 18.06.2019р. представник Відповідача зазначив, що визнання в листуванні Відповідачем суми боргу відповідає дійсності лише з огляду на досягнуті між Сторонами домовленості щодо продажу Відповідачем Позивачу купленого за Договором автобуса після здійснення його капітального ремонту.

Щодо викладеного у відповіді на претензію графіку оплати Товару за Договором в розмірі 120000грн. до 30.03.2019р.; 112903,55грн. до 30.05.2019р.; 162903,55грн. в строк до 30.07.2019р. Відповідач зазначив, що такий є пропозицією укладення Відповідачем додаткової угоди до Договору, за яким сума була б погашена. З підстав подання Позивачем позову до господарського суду така додаткова угода не була підписана.

Щодо показань свідка ОСОБА_1 щодо місця перебування автобусів, їх технічного стану способу їх транспортування шляхом буксирування за допомогою іншого транспортного засобу до Відповідача представник Відповідача зазначив, що автобус згідно Правил дорожнього руху є різновидом автомобіля, який, не відповідав визначеним Законом України Про автомобільний транспорт ознакам транспортного засобу, оскільки не міг самостійно рухатись за допомогою джерела енергії.

З підстав наведеного Відповідач робить висновки про невідповідність Товару за Договором вимогам щодо якості даного виду Товару, що, в силу приписів статті 675 ЦК України, позбавляє Позивача права вимагати його оплати.

Представник Позивача зазначив, що з моменту отримання Товару за Договором Відповідач був зобов`язаний висловити претензії щодо якості чи комплектності Товару, натомість Відповідач прийняв Товар і користувався ним без висловлення претензій щодо повернення Товару, зменшення його ціни чи доукомплектування. Відповідач фактично користується автобусами за Договором протягом майже трьох років, не висловлюючи при цьому жодних зауважень, що зумовило звернення Позивача із позовом до суду.

Окрім того, Позивач зазначає, що в судовому засіданні 17.04.2019р. представник Відповідача зазначав, що капітальний ремонт автобусів не проводився, проте у поданих до суду документах вказує на проведення такого ремонту.

Щодо вимоги Позивача про стягнення з Відповідача на користь Позивача 12544,95 Євро, в національній валюті України гривні за офіційним курсом Національного Банку України станом на день прийняття рішення, що на день подання позову становить 393741грн. та 16893,11грн. 3% річних Відповідач зазначає, що вартість автобусів за Договором визначена в розмірі 12544,95 євро і визначається станом на день проведення розрахунку, відповідно, рішення суду має постановлятись з врахуванням вказаних положень договору щодо курсу євро на час постановлення рішення. Відтак, на думку Відповідача, з врахуванням офіційного курсу НБУ євро до гривні в розмірі 29,76грн. за 1 євро, сума позовних вимог станом на час прийняття рішення має становити 373337,71 грн., а не 393741грн. як визначено Позивачем. Аналогічні доводи зазначено Відповідачем і щодо перерахунку суми трьох відсотків річних, нарахованих за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором Товару.

При цьому представник Відповідача акцентував, що дані пояснення не є визнанням позову, а лише містять інформацію щодо правильних розрахунків суми позову.

Вказані доводи Позивач доповнив недоцільністю виставлення рахунків Відповідачу під час розгляду справи, що зумовило коригування суми позовних вимог до офіційного курсу НБУ саме станом на час прийняття рішення у справі. В обґрунтування вказаної позиції Позивач зазначив друге речення пункту 3.1. Договору, згідно якого у випадку зміни курсу євро до гривні встановленого НБУ сума оплати, що підлягає оплаті Покупцем підлягає пропорційному перерахунку.

Щодо технічних умов заводу-виробника, про які йдеться в пункті 4.1. Договору Позивач зазначив, що такі визначають загальні ознаки нового автобуса, такі як розміри кузова, його конструкцію, риси, елементи, об`єм двигуна, тип шин. Представник Відповідача з даного приводу зазначив, що такі технічні умови є нормативним документом, який розробляється виробником і видається на продукцію.

При цьому Позивач зазначає, що автобуси відповідали технічним умовам заводу-виробника, на думку Відповідача не відповідали. Сторонами не наведено яким саме пунктам і яких саме технічних умов заводу-виробника відповідає чи не відповідають автобуси.

З підстав наведеного щодо викладеної у позовній заяві вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 12544,95 Євро в національній валюті України - гривні станом на момент прийняття рішення суд зазначає, що така є безпідставною та необґрунтованою, оскільки Сторонами у пункті 3.1. Договору визначено суму Договору саме у національній валюті України - гривні з прив`язкою до її еквіваленту євро станом на дату виставлення рахунку, а також передбачено порядок і можливість здійснення перерахування суми Договору відповідно до визначеного еквіваленту в євро саме станом на дату виставлення рахунку. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, таке перерахування суми боргу з оплати поставленого за Договором Товару здійснено Позивачем в порядку пунктів 3.1. та 3.3. Договору станом на 13.12.2018р. (дата виставлення рахунку) на суму 395807,10грн. Доказів виставлення Позивачем Відповідачу рахунків на оплату, а відтак і виникнення обов`язку Відповідача оплатити суму Договору з врахування коригування суми Договору до еквівалентної в євро станом на іншу дату станом на час розгляду спору по суті Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Таким чином, сума боргу Відповідача перед Позивачем з оплати поставленого за Договором Товару з врахуванням визначеного Сторонами еквіваленту в євро встановлена Позивачем в рахунку №1 станом на 13.12.2018р. і становить 395807,10грн.

В той же час, Позивачем при поданні позову до суду визначено ціну позову 410634,11грн., з яких 393741грн. сума основного боргу, 16893,11грн. - трьох відсотків річних.

Відтак, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 393741грн. суми основного боргу є документально та нормативно підтвердженими, підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу за Договором Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, а відтак позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 16893,11грн. 3% річних за період з 02.09.2017р. по 05.02.2019р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2019 ,

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України , де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов`язання, щодо оплати Товару за Договором, перевіривши розрахунок нарахованих сум основного боргу та 3% річних за заявлений Позивачем період, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити повністю, стягнути з Відповідача на користь Позивача 393741грн.. суми основного боргу та 16893,11грн. 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 6159,52грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу, пов`язану із розглядом справи, що включає в себе вивчення документів, складення вимоги про погашення заборгованості, складення претензії про погашення заборгованості, складення позовної заяви та, у разі необхідності, складення та подання до суду інших процесуальних документів та участь адвоката в судових засіданнях по даній справі орієнтовною вартістю 18000грн.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 05.02.2019р. №6021657991 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 6159,52грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно ч.2 ст.128 ГПК України розмір витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Позивачем до заяви про усунення недоліків від 22.02.2019р. б/н (вх. №7651/19 від 22.02.2019р.) додано копію укладеного 25.01.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Леоні Ваерінг системс УА ГМБХ (за Договором - Замовник) та Адвокатським об`єднанням Спаєрлекс (за Договором - Виконавець) Договору про надання правової допомоги б/н, за умовами якого (п.1.1.) Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе доручення Замовника про надання йому правової допомоги, обумовленого Замовником виду та в його інтересах, на умовах, визначених цим договором, а Замовник зобов`язується оплатити послуги Виконавця та у випадку необхідності відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору.

Доручення Замовника полягає у наданні йому правової допомоги та у представництві інтересів Замовника у судах, всіх державних органах, органах внутрішніх справ, прокуратурі, а також в інших органах, установах, організаціях, підприємствах всіх форм власності (п.1.2. Договору).

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що Виконавець бере на себе виконання наступної правової роботи: представляє у встановленому порядку інтереси Замовника в судах усіх інстанцій, прокуратурі, органах внутрішніх справ, а також в інших органах, установах, організаціях, підприємствах всіх форм власності з усіма правами, якими наділений позивач, відповідач, апелянт, заявник, скаржник і третя особа згідно чинного законодавства України; дає консультації, висновки, довідки з правових питань, що виникають у діяльності Замовника; знайомитися з матеріалами справ у судах усіх інстанцій, прокуратурі, органах внутрішніх справ, а також в інших органах, установах, організаціях, підприємствах всіх форм власності, пов`язаних із виконанням доручення Замовника; одержувати будь - які довідки, дублікати документів, 'їх копії, відповіді на запити, скарги, заяви та інші документи отримання яких дозволяється законом, та/чи інші документи, пов`язані з виконанням доручення Замовника; розписуватися на будь-яких документах, що випливають із доручення Замовника та цього договору чи з ним пов`язані і стосуються виконання доручення Замовника; вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством України, які на думку представника, будуть доцільними для захисту прав та інтересів Замовника.

Поронюк ОСОБА_6 є адвокатом та представником Позивача у справі, що підтверджується Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 22.01.2018р. серії ЛВ №000850, Ордером від 04.02.2019р. серія ЛВ №156963 та Довіреністю Позивача від 10.01.2019р. б/н.

21.05.2019р. Позивачем за вх. №20699/19 подано до суду клопотання від 21.05.2019р. б/н, у якому зазначає, що станом на час подання клопотання до суду сума судових витрат Позивача на надання професійної правничої допомоги у справі складає 24000грн. та просить суд долучити докази понесення вказаних витрат.

Так, згідно Акту приймання послуг від 18.02.2019р. №4 до Договору про надання правової допомоги від 25.01.2018р. б/н, Виконавець надав, а Замовник прийняв послуги з правової допомоги щодо вивчення умов договору купівлі продажу № ТВ28102016 від 28.10.2016р., специфікації яка є додатком 1 до договору № Т028102016 від 28.10.2016 р., видаткової накладної № 1 від 28.10.2016 р. та іншої документації укладеної між Замовником та ПП Ханн (1 год.); підготовка вимоги про погашення заборгованості Замовника до ПП Ханн (0,5 год.); підготовка претензії про погашення заборгованості Замовника до ПП Ханн (0,5 год.); підготовка позовної заяви Замовника до ПП Ханн про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № Т028102016 від 28.10.2016 р. (2 год.). Вартість послуг згідно вказаного акту становить 8000грн. без податку на додану вартість.

18.02.2019р. Виконавцем виставлено Замовнику рахунок на оплату послуг №4 на суму 8000грн. Згідно Платіжного доручення від 27.02.2019р. №1595 Замовник перерахував на користь Виконавця 8000грн. Призначення платежу: оплата згідно рахунку №4 від 18.02.2019 за надання правової допомоги без пдв .

Окрім того, Актом приймання послуг від 17.04.2019р. №7 до Договору про надання правової допомоги від 25.01.2018р. б/н, Виконавець надав, а Замовник прийняв послуги з правової допомоги щодо - участь у господарській справі № 914/232/19 за позовом Замовника до ПП Ханн про стягнення заборгованості в Господарському суді Львівської області 26.03.2019 року (2 год.); складення та подання до Господарського суду Львівської області відповіді на відзив у справі № 914/232/19 за позовом Замовника до ПП Ханн про стягнення заборгованості в Господарському суді Львівської області, складення проекту інших процесуальних документів по суті даної справи (4 год.); участь у господарській справі № 914/232/19 за позовом Замовника до ПП Ханн про стягнення заборгованості в Господарському суді Львівської області 17.04.2019 року (2 год.);. Вартість послуг згідно вказаного акту становить 16000грн. без податку на додану вартість.

17.04.2019р. Виконавцем виставлено Замовнику рахунок на оплату послуг №7 на суму 16000грн. Згідно Платіжного доручення від 26.04.2019р. №3083 Замовник перерахував на користь Виконавця 16000грн. Призначення платежу: оплата згідно рахунку №7 від 17.04.2019 за надання правової допомоги без пдв .

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.2 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Нормою ч.4 ст.126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.5 ст.126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.6 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

18.06.2019р. Відповідачем подано клопотання (вх. №25043/19), у якому просить суд зменшити розмір судових витрат Позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між Сторонами з підстав не наведення Позивачем у позовній заяві орієнтовного розміру судових витрат на надання професійної правової допомоги у справі, а також надмірності та не співмірності таких витрат.

Так, Відповідач зазначає, що із двох актів надання адвокатом послуг Позивачу, вартість роботи адвоката складає 2000грн. за одну годину, що на думку Відповідача, є надмірною сумою, яка не відповідає складності справи.

Окрім того, в обґрунтування підстав до зменшення витрат на надання професійної правової допомоги Відповідач покликається на те, що час, витрачений адвокатом на складання відповіді на відзив перевищує час, витрачений адвокатом на складання позовної заяви. Вказівка адвокатом на складання інших процесуальних документів у справі з метою надання Позивачу правової допомоги на думку Відповідача не відповідає дійсності, оскільки такі документи не подавалися до суду.

В доповнення до викладеного Відповідач акцентує увагу на загальні формулювання переліку наданих послуг, невідповідність фактичного часу проведення судових засідань відображеному в актах та недоліки платіжних доручень про перерахування коштів на виконання умов Договору про надання правової допомоги від 25.01.2018р. б/н.

В судовому засіданні 18.06.2019р. представник Відповідача надав аналогічні пояснення щодо зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між Сторонами.

В спростування доводів Відповідача щодо тривалості судового засідання Позивач зазначив, що до вказаного часу зараховується весь час, витрачений представником на добирання та перебування в суді з метою захисту інтересів Позивача. Щодо інших документів, які готувались адвокатом Позивача, зазначає, що готував вступну частину заяви свідка, а також заяви про поновлення строку на її подання. Зазначає, що послуги за Договором були надані в повному обсязі відсутні підстави до зменшення судових витрат на надання професійної правничої допомоги.

Суд зазначає, що ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 08.02.2019р. суд постановив Позовну заяву від 05.02.2019р. б/н вх.№239 Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕОНІ ВАЕРІНГ СИСТЕМС УА ГмбХ до Товариства з обмеженою відповідальністю Ханн про стягнення заборгованості; ціна позову 410634,11грн., залишити без руху; надати Товариству з обмеженою відповідальністю ЛЕОНІ ВАЕРІНГ СИСТЕМС УА ГмбХ десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме 2.1) надати письмове пояснення про наявність у Позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 2.2) надати належним чином засвідчені документи, долучені до позовної заяви; 2.3) надати суду розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 2.4) надати підтвердження, що Позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

22.02.2019р. Позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків від 22.02.2019р. б/н (вх. №7651/19), у якій на виконання вимог ухвали від 08.02.2019р. подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

Враховуючи подані Позивачем докази понесення ним судових витрат у справі на надання професійної правничої допомоги, поданих до суду заяв, часу та тривалості судових засідань у справі, а також доводи та заперечення Сторін з приводу розміру таких витрат суд дійшов висновків про наявність правових підстав до задоволення клопотання Відповідача від 18.06.2019р. (вх. №25043/19) про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між Сторонами, зменшення вказаних витрат до розміру 20000грн.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 6159,52грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 24000грн., зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між Сторонами, зменшення вказаних витрат до розміру 20000грн, недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Позивача на користь Відповідача 6159,52грн. судового збору та 20000грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 655, 687, 688, 691, 692 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ХАНН (79066, Львівська область, м.Львів, вул.Зелена, буд.269; ідентифікаційний код 35327566) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕОНІ ВАЕРІНГ СИСТЕМС УА ГмбХ (82431, Львівська область, Стрийський район, с.Нежухів, вул.Леоні, буд.1; ідентифікаційний код 31358171) 393741грн.. суми основного боргу, 16893,11грн. 3% річних, 6159,52грн. судового збору та 20000грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення складено 21.06.2019р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.