Рішення

від 12.06.2019 по справі 914/106/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2019 Справа № 914/106/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Лащ Х.Л., розглянувши справу

за позовом:Державного підприємства Дрогобицьке лісове господарство до відповідача:Дочірнього підприємства СОФІЯ Приватного підприємства АТМ ПЛЮС НЕФТЕ-СЕРВИС про:розірвання договору; стягнення 32057,80грн.,

Представники

позивача: Чеботар Є. О. (ордер серії ЛВ №119360 від 28.03.2019р.);

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

16.01.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Державного підприємства Дрогобицьке лісове господарство до Дочірнього підприємства СОФІЯ Приватного підприємства АТМ ПЛЮС НЕФТЕ-СЕРВИС про розірвання договору; стягнення 32057,80грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.01.2019 року позовну заяву Державного підприємства Дрогобицьке лісове господарство до Дочірнього підприємства СОФІЯ Приватного підприємства АТМ ПЛЮС НЕФТЕ-СЕРВИС про розірвання договору; стягнення 32057,80грн. залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви.

12.02.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою ухвалив, зокрема, прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 13.03.2019 р.

Враховуючи неявку представників сторін у підготовче засідання 13.03.2019р., протокольною ухвалою від 13.03.2019р. розгляд справи відкладено на 01.04.2019р.

Крім того, ухвалами від 13.03.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

Представник позивача в підготовче засідання 01.04.2019р. з`явився, подав заяву про уточнення розміру позовних вимог №311 від 27.03.2019р., яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. №890/19.

Відповідач участь повноважного представника в підготовчому засіданні 01.04.2019р. не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.04.2019 року прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 16.04.2019р.

Представник позивача в підготовче засідання 16.04.2019р. з`явився. Відповідач участь повноважного представника в підготовчому засіданні 16.04.2019р. не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 16.04.2019р. розгляд справи відкладено на 17.05.2019р.

Крім того, ухвалою від 16.04.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

Представник позивача в підготовче засідання 17.05.2019р. з`явився. При цьому, представник позивача не заперечив щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідач участь повноважного представника в підготовчому засіданні 17.05.2019р. не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

17.05.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті, призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 03.06.2019р., явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою.

Представник позивача в судове засідання 03.06.2019р. з`явився. При цьому, відповідач участь повноважного представника в судовому засіданні 03.06.2019р. не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 03.06.2019р. розгляд справи відкладено на 12.06.2019р.

Крім того, ухвалою від 03.06.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.

Представник позивача в судове засідання 12.06.2019р. з`явився, надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог.

Відповідач участь повноважного представника в підготовчому засіданні 12.06.2019р. не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

При цьому, з метою належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи на адресу місцезнаходження відповідача судом надіслано вищевказані ухвали. Проте, станом на момент прийняття рішення у цій справі:

- ухвалу про відкриття провадження у справі від 12.02.2019р. повернуто поштою за закінченням встановленого строку зберігання;

- ухвалу про виклик в судове засідання від 13.03.2019р., ухвалу про продовження строку проведення та відкладення підготовчого засідання від 01.04.2019р. повернуто поштою з причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення;

При цьому, судом враховано позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 21.03.2019р. у справі №916/2349/17 та від 11.12.2018р. у справі №921/6/18, відповідно до якої, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії; водночас, за змістом ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом; усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі, при цьому, в рішенні від 26.04.2007р. у справі Пономарьов проти України Європейський суд з прав людини вказав, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (п.27).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 ГПК України, надання відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Позиція позивача:

Позивач з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати орендної плати, що виникло на підставі укладеного між сторонами договору довгострокового тимчасового користування лісами №04 від 18.01.2012р., просить суд, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, розірвати вищевказаний договір та стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 20431,67грн.

Крім того, позивачем нараховано 1224,00грн. трьох процентів річних, 12376,01грн. пені та 5063,43грн. інфляційних втрат.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, пояснень представника позивача, суд встановив таке:

Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації Про виділення лісових ділянок для довгострокового тимчасового користування №1117/0/5-11 від 26.10.2011р., виділено ДП СОФІЯ ПП АТМ ПЛЮС НЕФТЕ-СЕРВИС для довгострокового тимчасового платного користування, без вилучення земельної ділянки у постійного користувача лісами, лісову ділянку.

На підставі вищевказаного розпорядження, 18.01.2012р. між Державним підприємством Дрогобицьке лісове господарство (надалі по тексту - Постійний землекористувач , позивач ) та Дочірнім підприємством СОФІЯ Приватного підприємства АТМ ПЛЮС НЕФТЕ-СЕРВИС (надалі по тексту - Тимчасовий землекористувач , відповідач ) укладено договір довгострокового тимчасового користування лісами №04 (надалі по тексту - Договір ), згідно з п.1.1. якого, Постійний землекористувач виділяє, а Тимчасовий землекористувач бере в довгострокове тимчасове платне користування лісову ділянку (надалі по тексту - Лісова ділянка ) для рекреаційних та культурно-оздоровчих цілей, загальною площею 0,99га, строком на 49 років, яка знаходиться на території Станильської сільської ради Дрогобицького району Львівської області

Відповідно до п.3.1. Договору, Договір укладено на 49 років, починаючи з дати його реєстрації. При цьому, вищевказаний Договір зареєстрований в Львівському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів на право тимчасового довгострокового користування лісами вчинено запис від 02.02.2012р. за №5.

Згідно з п.6.3. Договору, передача лісової ділянки Тимчасовому лісокористувачу здійснюється у 7-денний строк після реєстрації цього договору за актом приймання-передачі з встановленням меж лісової ділянки, збереження яких покладається на Тимчасового лісокористувача.

Факт передачі в тимчасове довгострокове користування Лісової ділянки підтверджується підписаним сторонами Актом приймання-передачі від 15.11.2012р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до п.9.4. Договору, Тимчасовий лісокористувач зобов`язаний своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів.

Плата за довгострокове тимчасове користування лісами вноситься Тимчасовим лісокористувачем на рахунок Постійного лісокористувача у розмірі 4738,36 грн. Обчислення розміру плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Плата за довгострокове тимчасове користування лісами за перший рік використання лісової ділянки вноситься при укладанні цього Договору, а за наступні роки проводиться на умовах попередньої оплати. (п.п. 4.1., 4.2. Договору).

Відповідач свої зобов`язання щодо внесення плати за користування Лісовою ділянкою виконав частково, зокрема, але не виключно, за користування Лісовою ділянкою за 2016р. відповідачем 02.03.2017р. внесено плату у розмірі 3523,20грн., 03.03.2017р. - у розмірі 5000,00грн., що підтверджується банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи.

Водночас, як зазначає позивач, плату за користування Лісовою ділянкою за 2017рік у розмірі 9560,91грн., та за 2018рік у розмірі 10870,76грн., відповідачем не внесено, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворився борг у розмірі 20431,67грн.

Крім того, враховуючи невиконання відповідачем грошових зобов`язань, позивачем нараховано 12376,01грн. пені, 1224,00грн. трьох процентів річних та 5063,43грн. інфляційних втрат.

Водночас, згідно з п.10.3. Договору, дія Договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором, а також з інших підстав, визначених законом.

Враховуючи невиконання відповідачем передбачених Договором обов`язків щодо внесення плати за користування Лісовою ділянкою, позивач просить суд розірвати Договір.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з такого:

згідно зі статтею 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст.16 ЛК України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. При цьому, відповідно до абз.3 ст.18 ЛК України, довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Як встановлено судом, 18.01.2012р. між сторонами укладено Договір, згідно з п.1.1. якого, Постійний землекористувач виділяє, а Тимчасовий землекористувач бере в довгострокове тимчасове платне користування Лісову ділянку.

Відповідно до п.3.1. Договору, Договір укладено на 49 років, починаючи з дати його реєстрації. При цьому, вищевказаний Договір зареєстрований в Львівському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів на право тимчасового довгострокового користування лісами вчинено запис від 02.02.2012р. за №5.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Факт передачі в тимчасове довгострокове користування Лісової ділянки підтверджується підписаним сторонами Актом приймання-передачі від 15.11.2012р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Приписами п.5 ч.2 ст.20 ЛК України визначено, що тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування зобов`язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів.

Відповідно до п.9.4. Договору, Тимчасовий лісокористувач зобов`язаний своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів.

Плата за довгострокове тимчасове користування лісами вноситься Тимчасовим лісокористувачем на рахунок Постійного лісокористувача у розмірі 4738,36 грн. Обчислення розміру плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції . Плата за довгострокове тимчасове користування лісами за перший рік використання лісової ділянки вноситься при укладанні цього Договору, а за наступні роки проводиться на умовах попередньої оплати . (п.п. 4.1., 4.2. Договору).

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відтак, враховуючи наведене, зокрема п.4.1. та п.4.2. Договору, відповідач був зобов`язаний здійснювати оплату за кожен наступний рік користування Лісовою ділянкою до настання початку відповідного року.

Перевіривши розрахунок плати за користування Лісовою ділянкою з врахуванням її індексації, судом встановлено, що розмір такої у 2017 році становив - 9560,91грн., у 2018 році - 10870,76грн., що відповідає розмірам такої плати, зазначеним у лісових квитках від 02.01.2017р. та 02.01.2018р.

Суд зазначає, що станом на момент прийняття рішення, в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів сплати відповідачем плати за користування у 2017-2018 роках Лісовою ділянкою у сумі 20431,67грн., а тому, позовні вимоги щодо стягнення 20431,67грн. суми основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь 12376,01грн. пені.

Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 ЦК України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України, неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.4.5. Договору, у разі невнесення Тимчасовий лісокористувачем плати до 1 січня наступного року, справляється пеня у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або не день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожен день прострочення у його сплаті.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що такий здійснено позивачем невірно з огляду на наступне.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Проте, всупереч вищевказаним вимогам, позивачем здійснено нарахуванням пені за період, що становить 729 днів, а саме з 01.01.2017р. по 31.12.2018р., при цьому, період нарахування пені в Договорі сторонами не збільшено.

Крім того, за вищевказаний період позивачем здійснено нарахування пені на суму боргу у розмірі 20431,67грн., що утворився внаслідок нездійснення оплати за користування Лісовою ділянкою за 2017-2018 роки, однак, суд звертає увагу, що, відповідно до п.4.2. Договору, плата за користування Лісовою ділянкою, за винятком першого року такого користування, проводиться на умовах попередньої оплати, а тому, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату за користування Лісовою ділянкою за 2017 рік до початку 2017 року, а за 2018 рік до початку 2018 року, отже борг за невиконання вищевказаних зобов`язань виник у відповідача лише 01.01.2017р. та 01.01.2018р. відповідно.

Отже, період часу, за який позивач вправі здійснити нараховування пені у зв`язку із невиконанням відповідачем грошового зобов`язання щодо внесення плати за користування Лісовою ділянкою за 2017 рік починається з 01.01.2017р., за 2018рік - з 01.01.2018р. При цьому, враховуючи положення ч.6 ст.232 ГК України, через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано нарахування пені припиняється.

Враховуючи наведене, судом здійснено перерахунок пені.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 9560,91 01.01.2017 - 26.01.2017 26 14,0000 % 0,077 % 190,69 9560,91 27.01.2017 - 02.03.2017 35 14,0000 % 0,077 % 256,70 9560,91 03.03.2017 - 13.04.2017 42 14,0000 % 0,077 % 308,04 9560,91 14.04.2017 - 25.05.2017 42 13,0000 % 0,071 % 286,04 9560,91 26.05.2017 - 01.07.2017 37 12,5000 % 0,068 % 235,75 10870,76 01.01.2018 - 25.01.2018 25 14,5000 % 0,079 % 215,93 10870,76 26.01.2018 - 01.03.2018 35 16,0000 % 0,088 % 333,57 10870,76 02.03.2018 - 12.04.2018 42 17,0000 % 0,093 % 425,30 10870,76 13.04.2018 - 24.05.2018 42 17,0000 % 0,093 % 425,30 10870,76 25.05.2018 - 01.07.2018 38 17,0000 % 0,093 % 384,80 Таким чином, загальна сума пені за Договором складає 3062,12грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 12376,01грн. пені підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3062,12грн.

Також, позивач, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь 1224,00грн. трьох процентів річних та 5063,43грн. інфляційних втрат.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних за заявлені періоди суд встановив, що такий здійснено невірно, оскільки позивач, як зазначено вище, визначив невірно початки періодів, за які вправі здійснювати відповідні нарахування.

Згідно з ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи наведене, в межах заявленого позивачем періоду, судом здійснено перерахунок трьох процентів річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 9560,91 01.01.2017 - 31.12.2018 730 3 % 573,65 10870,76 01.01.2018 - 31.12.2018 365 3 % 326,12 Таким чином, загальна сума трьох процентів річних становить 899,77грн.

Крім того, з врахуванням наведеного, в межах заявленого позивачем періоду, судом здійснено перерахунок інфляційних втрат:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 01.01.2017 - 31.12.2018 9560,91 1,248 2369,41 01.01.2018 - 31.12.2018 10870,76 1,098 1062,85 Відтак, загальна сума інфляційних втрат становить 3432,26грн.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1224,00грн. трьох процентів річних підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 899,77грн., при цьому, позовні вимоги про стягнення 5063,43грн. інфляційних втрат - шляхом стягнення 3432,26грн.

Також, позивач просив розірвати укладений між сторонами Договір.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з п.10.3. Договору, дія Договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором, а також з інших підстав, визначених законом.

З огляду на викладені положення законодавства, умови Договору, враховуючи факт порушення відповідачем передбачених Договором зобов`язань щодо внесення плати за користування Лісовою ділянкою, позовні вимоги про розірвання Договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі факт укладення між сторонами Договору, яким, зокрема, передбачено обов`язок відповідач своєчасно вносити плату за користування Лісовою ділянкою, відсутність заперечень відповідача, як проти самого факту користування Лісовою ділянкою у відповідності до умов Договору, так і щодо факту порушення відповідачем встановлених Договором порядку і строку здійснення оплати за користування Лісовою ділянкою, перевіривши правильність проведених розрахунків, заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково, шляхом розірвання Договору та стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 20431,67грн., трьох проценти річних у розмірі 899,77грн., пені за період прострочення у розмірі 3062,12грн., втрати від інфляції у розмірі 3432,26грн.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №20 від 17.12.2018р. про сплату судового збору в розмірі 1762,00грн. та платіжне доручення №27 від 04.02.2019р. про сплату судового збору в розмірі 2080,00грн.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору станом на момент прийняття рішення позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Окрім того, суд зазначає що відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, судові витрати у справі, а саме сплачений позивачем судовий збір за подання позову в частині немайнових вимог слід покласти на відповідача повністю, судовий збір за подання позову в частині майнових вимог слід покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з відповідача на користь позивача 3287,77грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати, укладений між Державним підприємством Дрогобицьке лісове господарство (місцезнаходження: 82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вулиця Стрийська, будинок 29; ідентифікаційний код: 00992390) та Дочірнім підприємством СОФІЯ Приватного підприємства АТМ ПЛЮС НЕФТЕ-СЕРВИС (місцезнаходження: 82172, Львівська обл., Дрогобицький район, село Станиля, вул. Помірецька, будинок 55; ідентифікаційний код: 34341794), Договір довгострокового тимчасового користування лісами №04 від 18.01.2012 року.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства СОФІЯ Приватного підприємства АТМ ПЛЮС НЕФТЕ-СЕРВИС (місцезнаходження: 82172, Львівська обл., Дрогобицький район, село Станиля, вул. Помірецька, будинок 55; ідентифікаційний код: 34341794) на користь Державного підприємства Дрогобицьке лісове господарство (місцезнаходження: 82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вулиця Стрийська, будинок 29; ідентифікаційний код: 00992390) суму основного боргу розмірі 20431,67грн.; три проценти річних у розмірі 899,77грн., пеню за період прострочення у розмірі 3062,12грн., втрати від інфляції у розмірі 3432,26грн. та судовий збір у розмірі 3287,77грн.

4. В решті позову відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 21.06.2019р.

Суддя Король М.Р.