Рішення

від 18.06.2019 по справі 810/5057/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2019 року № 810/5057/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Кагарлицького РВ ГУМВС України в Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом до Кагарлицького РВ ГУМВС України в Київській області , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Кагарлицького районного відділу ГУ МВС України в Київській області щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою її виплати за роботу в нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу в дні щотижневого відпочинку, святкові дні за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 10.04.2011 по 06.08.2018

- визнати протиправною бездіяльність Кагарлицького районного відділу ГУ МВС України в Київській області щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку по 06.08.2018;

- стягнути з Кагарлицького районного відділу ГУ МВС України в Київській області компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати за період з 10.04.2011 по 06.08.2018 у розмірі 79308, 48 грн.,

- стягнути з Кагарлицького районного відділу ГУ МВС України в Київській області середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку у розмірі 172588, 32 грн. станом на 06.08.2018.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що при звільненні з ним вчасно не було проведено розрахунок у повному обсязі, а саме: не виплачено додаткове грошове забезпечення за роботу у нічний час та грошове забезпечення (компенсацію) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 10.04.2011 по 02.06.2015.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2018 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2018 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні.

Ухвалою київського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні.

Позивач надав суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності.

На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що позивач з 05.08.1994 по 05.06.ж2015 перебував на службі в органах внутрішніх справ.

З 5 червня 2015 року наказом Головного управління МВС України в Київській області (по особовому складу) від 05.06.2015 №283 о/с на підставі рапорту позивача від 05.05.2015 та свідоцтва про хворобу від 18.04.2015 №74/Зв майора міліції ОСОБА_1 (М-027040), старшого слідчого слідчого відділення Кагарлицького районного відділу (з обслуговування Кагарлицького району та міста Ржищів) звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "б" (через хворобу), встановивши щомісячну премію за травень 2015 року - 115%, за червень 2015 року - 115 %.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача вислуга років складає: календарна - 22 роки 02 місяці 07 днів, пільгова - 22 роки 05 місяців 17 днів; для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби - 22 роки 02 місяці 07 днів. Кількість невикористаних днів щорічної відпустки у році звільнення - не має.

Крім цього, позивачу Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області видано грошовий атестат № 1, який засвідчує, що майор міліції ОСОБА_1 мав посадовий оклад - 850,00 грн. на місяць; оклад за спеціальним званням - 125,00 грн. на місяць; відсоткову надбавку за вислугу років у розмірі 35% - 341,25 грн. на місяць; ОВЗ - у розмірі 50% - 658,13 грн.; премія у розмірі 115% - 2270,54 грн. Вислуга років позивача станом на 05.06.2015 визначена як 22 роки 02 місяці 7 днів.

Зі змісту грошового атестата №1 слідує, що позивача задоволено такими видами грошового забезпечення: посадовий оклад у сумі - 141,67 грн. до 05.06.2015; оклад за спеціальне звання - 20,83 грн. до 05.06.2015; відсоткова надбавка за вислугу років у розмірі 35% у сумі - 56,88 грн. до 05.06.2015; відсоткова надбавка за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% у сумі - 109,69 грн. до 05.06.2015; відсоток премії у розмірі 115% у сумі - 378,43 грн. до 05.06.2015. Усього нараховано у сумі 707,50 грн. до 05.06.2015 та відраховано податків у сумі 29,00 грн.

Зі змісту вищевказаних документів позивач дізнався, що йому не нараховане грошове забезпечення за роботу у нічний час, у вихідні та святкові дні та за службу у понаднормовий час.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2017 у справі № 810/1456/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2018, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Кагарлицького районного відділу Головного управління МВС України в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткового грошового забезпечення за роботу у нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 10.04.2011 по 02.06.2015.

Стягнуто з Кагарлицького районного відділу Головного управління МВС України в Київській області (ідентифікаційний код 08673112, місцезнаходження: 09200, Київська обл., Кагарлицький район, місто Кагарлик, вулиця Ярослава Мудрого (колишня - Комсомольська), будинок 13) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) додаткове грошове забезпечення за службу у нічний час, грошове забезпечення (компенсацію) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 10 квітня 2011 року по 2 червня 2015 року у сумі 64481,60 грн. (шістдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят одна грн. 60 коп.).

В частині позовних вимог до Головного управління МВС України в Київській області у задоволенні позову відмовлено.

На виконання постанови суду від 20.11.2017 у справі 810/1456/17, Київським окружним адміністративним судом 10.04.2018 видано виконавчий лист.

Державною казначейською службою України в Київській області 07.08.2018 виконано постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2017 у справі 810/1456/17 та проведено виплату коштів на картковий рахунок позивача у розмірі 64 481, 60 грн.

Позивач вважає, що бездіяльність відповідача, яка виразилася у затримці виплати йому додаткового грошового забезпечення за роботу у нічний час та грошове забезпечення (компенсацію) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 10.04.2011 по 02.06.2015, є протиправною, а тому просить суд стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати за період з 10.04.2011 по 06.08.2018 у розмірі 79308, 48 грн. та середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку у розмірі 172588, 32 грн. станом на 06.08.2018.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 №565-XII (далі - Закон України №565-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Частиною першою статті 16 Закону України №565-XII передбачено, що особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України №565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з пунктом 12 Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України №565-XII форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №1294, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Постанови №1294 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

На виконання вказаної Постанови №1294 Міністерством внутрішніх справ України видано наказ від 31.12.2007 №499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція №499, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №499 ця Інструкція визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Суд зазначає, що частинами 12 та 13 статті 22 Закону України №565-XII передбачено, що для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова норма також міститься у Положенні №114, а саме в абзаці 1 пункту 21 цього Положення, згідно з яким для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до законодавства.

Вказані норми права встановлюють певні умови, за яких виникає право на зазначені виплати.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 05.08.1994 по 05.06.2015.

З матеріалів справи судом встановлено, що на час звільнення позивачу не було виплачено грошове забезпечення за роботу в нічний час, у вихідні та святкові дні та за службу у понаднормовий час, зазначене грошове забезпечення виплачено лише 07.08.2018.

Виходячи із встановлених обставин, суд зазначає, що спір у цій справі стосується лише виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати за період з 10.04.2011 по 06.08.2018 та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на 06.08.2018.

З приводу правовідносин щодо стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати за період з 10.04.2011 по 06.08.2018 у розмірі 79 308, 48 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 34 ЗУ Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з ч. 5 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки виплати доходів на один і більше календарних місяців відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати , затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (далі - ІСЦ) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 за період невиплати доходу.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (п. 4 Порядку № 159).

Компенсації підлягають грошові доходи населення разом із сумою індексації, що отримані у гривнях на території України та не мають разового характеру. Перелік таких доходів наведено в п. 3 Порядку № 159, до них належить, зокрема, і заробітна плата.

Згідно п. 7 Порядку № 159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, зокрема, коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

Відповідно правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 18.11.2014 у справі №21-518а14 основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Як слідує з матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем за затримку у виплаті частини заробітної плати за період з 10.04.2011 по 02.06.2015 проведено 07.08.2018.

У свою чергу, відповідачем у добровільному порядку не було проведено виплату компенсації за порушення строків виплати заробітної плати, а отже, зазначена бездіяльність є протиправною.

Відповідно до розрахунку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою термінів її виплати (а.с. 23-47) сума компенсації станом на 06.08.2018 включно становить 79 308, 48 грн., зазначений розрахунок відповідачем не заперечувався.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у в частині стягнення з Кагарлицького районного відділу ГУ МВС України в Київській області компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати у розмірі 79308, 48 грн.

З приводу правовідносин щодо стягнення з відповідача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку у розмірі 172588, 32 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

У зв`язку з відсутністю законодавчо визначеної методики розрахунку належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, суд застосовує за аналогією постанову Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Згідно правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 21.03.2017 у справі № 826/5111/15/21-2373а16, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, якщо ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 29.01.2014 у справі № 6-144цс13 (№ в ЄДРСРУ 37007895), згідно якої, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується позивачем, відповідач перерахував на ім`я позивача кошти у розмірі 64 481, 60 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с.52).

Оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу, суд дійшов висновку, що позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Так, при розмірі невиплаченого грошового забезпечення - 64481, 60 грн. позивач просить стягнути компенсацію за затримку розрахунку 172588, 32 грн., що значно перевищує розмір невиплаченої суми.

Враховуючи викладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд доходить висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 20000, 00 грн., яка буде співмірною з урахуванням розміру спірної суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі № 825/325/16 (провадження № К/9901/12281/18).

Застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, внаслідок чого суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2011 по 06.08.2018 у розмірі 20000, 00 грн.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати до суду звіт про його виконання, суд відмовляє у задоволенні даного клопотання позивача, оскільки вважає, що відсутня загроза для невиконання відповідачем рішення у даній справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Кагарлицького районного відділу ГУ МВС України в Київській області щодо ненарахування та невиплати гр. ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою її виплати за роботу в нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу в дні щотижневого відпочинку, святкові дні за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 10.04.2011 по 06.08.2018.

Визнати протиправною бездіяльність Кагарлицького районного відділу ГУ МВС України в Київській області щодо ненарахування та невиплати гр. ОСОБА_1 середнього заробітку (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку по 06.08.2018.

Стягнути з Кагарлицького районного відділу ГУ МВС України в Київській області на користь гр. ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати за період з 10.04.2011 по 06.08.2018 у розмірі 79308 (сімдесят дев`ять тисяч триста вісім) грн. 48 коп.

Стягнути з Кагарлицького районного відділу ГУ МВС України в Київській області на користь гр. ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) 00 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.