Постанова

від 25.11.2019 по справі 810/5057/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/5057/18 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Кагарлицького районного відділу Головного управління МВС України в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького районного відділу Головного управління МВС України в Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и л а:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кагарлицького районного відділу Головного управління МВС України в Київській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою її виплати за роботу в нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу в дні щотижневого відпочинку, святкові дні за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 10.04.2011 по 06.08.2018

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку по 06.08.2018;

- стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати за період з 10.04.2011 по 06.08.2018 у розмірі 79308, 48 грн.,

- стягнути з Кагарлицького районного відділу ГУ МВС України в Київській області середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку у розмірі 172588, 32 грн. станом на 06.08.2018.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою її виплати за роботу в нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу в дні щотижневого відпочинку, святкові дні за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 10.04.2011 по 06.08.2018, визнано протиправною бездіяльність Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку по 06.08.2018, стягнуто з Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати за період з 10.04.2011 по 06.08.2018 у розмірі 79308, 48 грн, та середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку у розмірі 20000,00 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов залишити без задоволення. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відповідач не в змозі встановити факт фактично відпрацьованих позивачем кількості часу, у тому числі роботи у нічний час, у вихідні та святкові дні, у понаднормовий час відповідно до табелів з обов`язковою відміткою в них кількості відпрацьованих годин оскільки Кагарлицьким РВ ГУ МВС взагалі не видавались письмові накази про залучення позивача до служби у понадурочний час, дні щотижневого відпочинку та святкові дні. При цьому, заробітна плата позивача згідно Довідки 4925 від 28.11.2018 (а.с. 124) становила 4011, 19 грн. у квітні та травні 2015 року, відтак середньоденна заробітна плата позивача за вказаний період складала - 131, 51 грн., а не як зазначає позивач - 149, 04 грн.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якій виклав свої заперечення на доводи останньої виходячи з того, що середньоденна заробітна плата вирахована вірно, оскільки в матеріалах справи міститься довідка про грошове забезпечення позивача за період з 10.04.2011 по 02.06.2015, що видана відповідачем 07.12.2016, де зазначено, що заробітна плата позивача в квітні/травні 2015 року становила саме 4545, 77 грн., а не 4011,19 грн.,як зазначено представником відповідача, з чого вираховувався середній заробіток. При цьому, оскільки відповідачем фактично не складались окремі графіки чергувань та табелі обліку понаднормового часу, не видавались окремі письмові накази про залучення особового складу до несення служби у понадурочний час, дні щотижневого відпочинку та святкові дні, жодним іншим чином облік робочого часу особового складу не складався, зазначене свідчить про порушення відповідачем приписів п.п. 3.7.4, 3.7.5 п. 3.7 Наказу МВС Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ № 449 від 31.12.2007.

В силу положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, враховуючи, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку письмового провадження, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З моменту призначення справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження до початку розгляду справи по суті жодних заяв щодо переходу розгляду справи у відкрите судове засідання до суду не надходило.

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справу було розглянуто в порядку письмового провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст. 311 КАС України, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для здійснення розгляду справи за участі сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до запису в трудової книжці НОМЕР_1 (а.с. 14) позивач працював в органах внутрішніх справ в період з 05.08.1994 по 05.06.2015.

Відповідно до витягу з наказу ГУ МВС України в Київській області (по особовому складу) від 05.06.2015 № 283 о/с на підставі рапорту позивача від 05.05.2015 та свідоцтва про хворобу від 18.04.2015 №74/Зв позивача звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 б (через хворобу), встановивши щомісячну премію за травень 2015 року - 115%, за червень 2015 року - 115 %. При цьому, з витягу вбачається, що станом на день звільнення позивача вислуга років складає: календарна - 22 роки 02 місяці 07 днів, пільгова - 22 роки 05 місяців 17 днів; для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби - 22 роки 02 місяці 07 днів. Кількість невикористаних днів щорічної відпустки у році звільнення - не має (а.с. 22).

Після звільнення позивачеві було видано грошовий атестат № 1 (а.с. 16), довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб за період з 01.06.2013 по 31.05.2015 від 18.06.2015 (а.с. 17) та довідку про грошове забезпечення позивача за час роботи в міліції з 10.04.2011 по 02.06.2015 рр. від 07.12.2016 № 8314/109/1009/1/02-2016 (а.с. 18).

Зі змісту вищевказаних документів позивач дізнався, що йому не нараховане грошове забезпечення за роботу у нічний час, у вихідні та святкові дні та за службу у понаднормовий час, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2017 у справі № 810/1456/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2018, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Кагарлицького районного відділу Головного управління МВС України в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткового грошового забезпечення за роботу у нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 10.04.2011 по 02.06.2015 стягнуто на користь позивача додаткове грошове забезпечення за службу у нічний час, грошове забезпечення (компенсацію) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 10.04.2011 по 02.06.2015 на сумі 64481,60 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання постанови суду від 20.11.2017 у справі 810/1456/17, Київським окружним адміністративним судом 10.04.2018 видано виконавчий лист.

Державною казначейською службою України в Київській області 07.08.2018 виконано постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2017 у справі № 810/1456/17 та проведено виплату коштів на картковий рахунок позивача у розмірі 64 481, 60 грн.

Позивач вважає, що бездіяльність відповідача, яка виразилася у втраті позивачем частини заробітної плати у зв`язку із затримкою терміну її виплати у розмірі 79 308, 48 грн. та середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку в сумі 172 588, 32 грн. є протиправною, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскільки остаточний розрахунок з позивачем за затримку у виплаті частини заробітної плати в період з 10.04.2011 по 02.06.2015 проведено 07.08.2018 та не сплачено компенсації за порушення строків виплати заробітної плати, такі дії відповідача є протиправними. Крім того, попри заявленої позивачем компенсації за затримку розрахунку в сумі 172 588, 32 грн., суд, виходячи з конкретних обставин справи, законності та справедливості, встановив, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 20 000, 00 грн., яка буде співмірною з урахуванням розміру спірної суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, Законом України Про міліцію (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 7 ст. 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України в Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07.11.2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

На виконання Постанови № 1294 Міністерством внутрішніх справ України видано наказ від 31.12.2007 № 499 Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ , яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Наказ № 499).

Частинами 12 та 13 ст. 22 Закону України Про міліцію (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.1991 № 197 Про порядок компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які утримуються за рахунок коштів республіканського та місцевих бюджетів, а також коштів, що надходять за договорами від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій і громадян, до несення служби понад установлений законодавством робочий час оплата їхньої праці за цей час провадиться у розмірах, передбачених законодавством України про працю, з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням. Служба осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі.

Підпунктом 3.7.1. п. 3.7 наказу № 499 передбачено, що при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до несення служби понад установлений законодавством робочий час виплата грошового забезпечення проводиться з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач під час несення служби в органах внутрішніх справ був залучений до несення служби в понаднормовий та нічний час, про що свідчить витяг із книг нарядів Кагарлицького РВ ГУ МВС України у Київській області за період часу з 10.04.2011 по 02.06.2015 рр., що оформлено листом Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області від 23.11.2016 № Л-178/109/1009/1/01-2016.

Відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача за час роботи в міліції з 10.04.2011 по 02.06.2015 рр. від 07.12.2016 № 8314/109/1009/1/02-2016 зазначено, що табелі обліку роботи у надурочний час, нічний час, вихідні та святкові дні до фінансової частини відповідача не надходили (а.с. 18).

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що у зв`язку з відсутністю у Кагарлицькому районному відділі ГУ МВС України в Київській області відомостей та документальних підтверджень інформації з обліку роботи позивача у надурочний час, нічний час, вихідні та святкові дні, наявні підстави стверджувати, що такі дні йому не надавались.

З аналізу наказу № 499 вбачається, що питання виплати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, доплати за несення служби у нічний час з 01.01.2008 урегульовано даним нормативним актом та грошове забезпечення за службу в нічний час мало бути нараховано у розмірі 35 % посадового окладу.

Витяг із книги нарядів Кагарлицького РВ ГУ МВС України у Київській області, свідчить про доведеність фактів несення служби позивачем в понаднормовий та нічний час, а отже встановлення доплати до посадового окладу є його беззаперечним правом.

З аналізу положень Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати № 2050-ІІІ від 19.10.2000 вбачається, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни у гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі, й заробітна плата (грошове забезпечення).

За таких обставин, у позивача наявне право на нарахування та виплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою її виплати за роботу в нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу в дні щотижневого відпочинку, святкові дні за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 10.04.2011 по 06.08.2018 рр.

За змістом наданого позивачем розрахунку сума компенсації, розрахована станом на 24.09.2018, відповідно до наведених приписів ст. 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та із врахуванням вимог п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, становить 79 308,48 грн. (а.с.23-47).

Разом із тим, відповідачем з приводу компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою термінів ї виплати станом на 06.08.2018 у розмірі 79 308,48 грн., визначеної позивачем у вищевказаному розрахунку, будь-яких заперечень, письмових пояснень або документальних доказів, які б спростували вказану суму не надано, як і не повідомлено про причини неможливості їх надання, тому суд вважає вказану суму визначеною правомірно.

З приводу стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку колегія суддів встановила наступне.

Частиною 1 ст. 18 Закону України Про міліцію визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, п. 12 якого встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України Про міліцію форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до п. 1 постанови № 1294 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 22 Закону України Про міліцію для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.

Частиною 4 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2017 у справі № 810/1456/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2018, встановлено факт протиправного ненарахування та невиплати позивачу додаткового грошового забезпечення за роботу у нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 10.04.2011 по 02.06.2015 та стягнуто зазначені кошти з Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області в розмірі 64 481,60 грн.

Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлено, що позивачу при звільненні від 02.06.2015 з органів внутрішніх справ, не було виплачено грошове забезпечення за роботу в нічний час, у вихідні та святкові дні та за службу у понаднормовий час, що відбулось лише 07.08.2018 згідно з виписки по картковому рахунку (а.с. 52).

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Оскільки загальною нормою Кодексу законів про працю України прямо передбачено відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, а спеціальним законодавством взагалі це питання не врегульоване, в даному випадку слід застосувати норми Кодексу законів про працю.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач перерахував на картковий рахунок позивача кошти на виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2017 у справі № 810/1456/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2018, ухвалення судового рішення про стягнення компенсації за затримку розрахунку, не звільняє роботодавця від відповідальності згідно зі ст. 117 КЗпП України.

Оскільки, в день звільнення позивача, відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інші обставини справи.

Розглядаючи питання правомірності застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин принципу співмірності під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що частка невиплачених позивачу при звільненні сум складає загалом 172 588, 32 грн. Тобто, заявлена до стягнення сума середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку є значно більшою, ніж несвоєчасно виплачена сума.

Суд першої інстанції вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, який в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 20 000,00 грн, яка буде співмірною з урахуванням розміру спірної суми по компенсації та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В той же час, застосування принципу співмірності та зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з 172 588, 32 грн до 20 000,00 грн сторонами не оспорюється та апеляційна скарга не містить жодним мотивів та обґрунтувань стосовно невідповідності розміру стягнутої суми за час затримки розрахунку при звільненні, скаржником не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається судом апеляційної інстанції.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про судове рішення в адміністративній справі від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

З приводу посилання апелянта на довідку № 4925 від 28.11.2018 (а.с. 124) суд зазначає наступне. Так, відповідно до вказаної довідки, заробітна плата позивача становила 4011, 19 грн. у квітні та травні 2015 року, відтак, як зауважено відповідачем, середньоденна заробітна плата позивача за вказаний період складала - 131, 51 грн., а не як зазначає позивач - 149, 04 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що в матеріалах справи знаходиться довідка про грошове забезпечення позивача за період з 10.04.2011 по 02.06.2015 рр., що видана Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області 07.12.2016 за № 8314/109/1009/1/02-2016 з підписами заступника голови ліквідаційної комісії Кабака А.І. та члена ліквідаційної комісії (головного бухгалтера) ОСОБА_2 (а.с. 18), де зазначено, що заробітна плата в квітні та травні 2015 року позивача становила саме 4545 грн. 77 коп., а не 4011 грн. 19 коп., як зазначено в довідці № 4925 від 28.11.2018, з чого і вираховувався середній заробіток.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивач вірно розрахував середній заробіток за весь час затримки розрахунку опираючись на офіційний документ, підписаний та скріплений печаткою відповідальних осіб.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, враховуючи позицію Верховного Суду в рамках спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою її виплати за роботу в нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу в дні щотижневого відпочинку, святкові дні за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 10.04.2011 по 06.08.2018 та середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку по 06.08.2018 та стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати за період з 10.04.2011 по 06.08.2018 у розмірі 79308, 48 грн та середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови виготовлено 25 листопада 2019 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

А.Ю.Кучма