Рішення

від 19.06.2019 по справі 905/39/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.06.2019 Справа № 905/39/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В.

при секретарі судового засідання Барбаш Д.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м.Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача: комунального підприємства Міськтепломережа (86600, Донецька область, м. Чистякове, вулиця Поповича, будинок № 22; код ЄДРПОУ 33394363)

про стягнення заборгованості в сумі 660039,05 грн., з яких: основний борг - 307679,35 грн., пеня - 76405,70 грн., 3% річних - 27798,13 грн., інфляційні втрати - 248155,88 грн., -

за участю представників сторін:

від позивача : Єгоров В.С. - за довіреністю № 14-183 від 13.05.2019

від відповідача : не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до комунального підприємства Міськтепломережа про стягнення заборгованості в сумі 660039,05 грн., з яких: основний борг - 307679,35 грн., пеня - 76405,70 грн., 3% річних - 27798,13грн., інфляційні втрати - 248155,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу №543/14-БО-6 від 27.11.2013 в частині своєчасної оплати за переданий природний газ, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 307679,35 грн., що стало підставою для нарахуванням позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Нормативно позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 1-161, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України та ст. ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/39/19, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 27.02.2019 задоволено клопотання позивача про розгляд справи №905/39/19 в порядку загального позовного провадження, призначено справу № 905/39/19 до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.05.2019 закрито підготовче провадження у справі №905/39/19 та призначено розгляд справи по суті на 19.06.2019.

Представник позивача в судове засідання 19.06.2019 з`явився, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 19.06.2019 не з`явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Оскільки відповідач своїм правом на подання відзиву по справі не скористався, в інший спосіб своєї позиції не довів, суд на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.06.2019 позивачем було здійснено зміну організаційно-правової форми з публічного акціонерного товариства на акціонерне товариство, про що державним реєстратором Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Дубовик Ж.О. були внесені зміни до установчих документів юридичної особи 21.03.2019 за № 10741050069007172. Відтак, на момент прийняття вказаного рішення позивачем у даній справі є акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» .

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомлених представників сторін істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

27.11.2013 між публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - продавець) та комунальним підприємством Міськтепломережа (далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 543/14-БО-6 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 28.01.2014 до договору купівлі-продажу природного газу № 543/14-БО-6 від 27.11.2013) газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (далі - споживачам покупця).

Відповідно до п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 145,6 тис. куб. м. (сто сорок п`ять тисяч шістсот куб.м.), у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м):

місяцьобсягмісяцьобсягмісяцьобсягмісяцьОбсяг січень 28,60квітень 11,70липень -жовтень 11,70 лютий 23,40травень -серпень -листопад 23,40 березень 20,80червень -вересень -грудень 26,00 І кв. 72,80ІІ кв. 11,70ІІІ кв. -ІVкв 61,10

Згідно п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленим печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 5.2. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 28.01.2014 до договору купівлі-продажу природного газу № 543/14-БО-6 від 27.11.2013) ціна за 1000 куб. м. газу становить 2 448,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 287,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 57,40 грн., всього з ПДВ - 344,40 грн. (триста сорок чотири гривні 40 коп.).

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 2783,96 грн., крім того ПДВ - 20% - 556,79 грн., всього з ПДВ - 3340,75 (три тисячі триста сорок гривень, 75 коп.) гривень.

Згідно п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п.7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Згідно п. 11. договору цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Вищезазначений договір та додаткову угоду до нього підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору №543/14-БО-6 від 27.11.2013 позивачем та відповідачем було підписано, в тому числі, наступні акти приймання-передачі природного газу:

- б/н від 31.01.2014 у січні 2014 року на суму 84 060,00 грн. (25,162 тис. куб. м);

- б/н від 28.02.2014 у лютому 2014 року на суму 78 303,89 грн. (23,439 тис. куб. м);

- б/н від 31.03.2014 у березні 2014 року на суму 61 997,68 грн. (18,558 тис. куб. м);

- б/н від 30.04.2014 у квітні 2014 року на суму 25 682,09грн. (4,878 тис. куб. м).

Також позивачем, на виконання п. 1.1. договору купівлі-продажу природного газу №543/14-БО-6 від 27.11.2013, протягом жовтня - грудня 2014 року передано, а відповідачем прийнято від позивача природний газ на суму 307 679,35 грн., що підтверджується витягами з реєстрів реалізації обсягів природного газу з ресурсів Національної акціонерної компанії Нафтогаз України через газорозподільні мережі ПАТ Донецькоблгаз .

Як зазначає позивач, відповідач встановлений договором обов`язок по оплаті отриманого товару у повному обсязі та у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України заявлено вимоги, зокрема, про стягнення основного боргу у розмірі 307 679,35 грн.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом п.6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відтак, зобов`язання з оплати газу, мали бути виконані наступним чином:

- за поставкою січня 2014 року на суму 84 060,00 грн. - 14.02.2014 включно;

- за поставкою лютого 2014 року на суму 78 303,89 грн. - 14.03.2014 включно;

- за поставкою березня 2014 року на суму 61 997,68 грн. - 14.04.2014 включно;

- за поставкою квітня 2014 року на суму 25 682,09 грн. - 14.05.2014 включно,

- за поставкою жовтня 2014 року на суму 32 234,07 грн. - 14.11.2014 включно;

- за поставкою листопада 2014 року на суму 109 946,19 грн. - 15.12.2014 включно (з урахуванням того, що останній день строку (14.12.2014) припадав на вихідний день (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України),

- за поставкою грудня 2014 року на суму 165 499,09 грн. - 14.01.2015 включно.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за договором №543/14-БО-6 від 27.11.2013 (відомості, які містяться у довідках Операції з 01.01.2014 по 30.11.2015 , Сальдо по підприємству КП Міськтепломережа позивача) лише частково та з порушенням встановлених договором строків. Заборгованість відповідача за спірними поставками природного газу на теперішній час становить 307 679,35 грн.

Відповідачем правової позиції по суті спору не висловлено, належних та допустимих доказів у розумінні норм ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б спростовували факт наявності заборгованості перед позивачем, не представлено.

Приймаючи до уваги, що позивач зобов`язання за договором виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за договором обов`язки в частині строку їх виконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у сумі 307 679,35 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Аналогічні положення закріплені і в ст. ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов`язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Згідно ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Статтею 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вже зазначалося, згідно п. 7.2. договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він у безспірному порядку зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 76 405,70 грн. пені за загальний період з 15.03.2014 по 14.07.2015 за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати природного газу, спожитого у лютому - грудні 2014 року.

Суд зауважує, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст. 2 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 ст. 3 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

За висновком суду, частиною 3 ст. 7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії передбачено можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суму заборгованості, так і у спосіб списання цих нарахувань.

Суд зазначає, що ч. 3 ст. 7 Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії є нормою прямої дії, оскільки застосування приписів ч. 3 ст. 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом, зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої ст.ст. 1, 2, 3 Закону.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 15.03.2018 у справі № 904/10736/16, від 22.05.2018 у справі №905/3266/16, від 06.06.2018 по справі №925/770/17.

Оскільки за переданий позивачем відповідачу природний газ у січні-квітні 2014 року заборгованість була погашена повністю у 2014 році, тобто погашення заборгованості було здійснено до набрання чинності Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , то відповідно до положень вказаного Закону на таку заборгованість не підлягали нарахуванню 3% річних, неустойка, а нараховані суми підлягали списанню.

Зважаючи на викладене суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 13,11 грн. та 3% річних в сумі 3,03 грн., нарахованих за порушення строків оплати за отриманий природний газ за лютий 2014.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, нарахованої за період з 15.11.2014 по 14.07.2015 за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати природного газу, спожитого у жовтні - грудні 2014 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1, ч.2 ст.2 Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси метою останнього є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2020 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Встановити мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг , що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 07.02.2015.

Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб`єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 Про визначення гарантованих постачальників природного газу встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У п.п.5, 6 статуту Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998р. №747 встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку. Предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

Згідно з п.2 ст.1 постанови №705 від 25.07.2012 Кабінету Міністрів України Про визначення гарантованих постачальників природного газу гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

Законом України Про енергозбереження визначено, що енергозбереження - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; паливно-енергетичні ресурси - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до п.1.5 ст.1 Закону України Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу енергоносії - це кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства акціонерне товариство Національної акціонерної компанії Нафтогаз України є енергопостачальною компанією в розумінні ст. 2 Закону Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси .

Відповідно до ст.1 Закону України Про житлово-комунальні послуги житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; пункт 1 частини першої ст.13 названого Закону в зазначеній редакції).

Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

При цьому, відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Чистякове (Торез) Донецької області, яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р.

Як вже зазначалося, згідно п.1.2 договору (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 28.01.2014 до договору купівлі-продажу природного газу № 543/14-БО-6 від 27.11.2013) газ, який постачався за вказаним правочином, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Тобто, комунальне підприємство Міськтепломережа споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

Через наявність великої кількості відповідних новин, офіційних заяв і повідомлень (зокрема, Штабу АТО, Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України) в засобах масової інформації і мережі Інтернет та з урахуванням приписів ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнає інформацію про проведення АТО на території м. Чистякове (Торез) Донецької області загальновідомою.

Відповідно до п.6 статуту публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , затвердженого постановою КМУ від 25.05.1998 №747 (в редакції постанови КМУ від 02.10.2013. №724), предметом діяльності компанії є, зокрема: видобування нафти і природного газу; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; постачання природного газу за регульованим тарифом; постачання нафти, скрапленого газу та газового конденсату; організація виробництва та постачання теплової енергії.

Таким чином, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України є постачальником енергоресурсу, положення ч.2 ст.2 Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №543/14-БО-6 від 27.11.2013.

Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 76 392,59 грн. пені за період з 15.11.2014 по 31.12.2017 за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати природного газу, спожитого у жовтні - грудні 2014 року є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано 3 % річних, а саме:

- за поставкою жовтня 2014 року за період з 15.11.2014 по 31.12.2017 в сумі 3028,24 грн.,

- за поставкою листопада 2014 року за період з 16.12.2014 по 31.12.2017 в сумі 10048,78 грн.,

- за поставкою грудня 2014 року за період з 15.01.2015 по 31.12.2017 в сумі 14 718,08 грн.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 254 Цивільного кодексу України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши розрахунок 3% річних за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично невірним, на підставі чого зробив власний розрахунок. Згідно здійсненого судом розрахунку розмір 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складає 27 769,81 грн.

Також позивачем нараховано інфляційні втрати в сумі 248 155,88 грн. за період з грудня 2014 по грудень 2017, а саме:

- за поставкою жовтня 2014 року за період з грудня 2014 по грудень 2017 в сумі 28 536,92грн.;

- за поставкою листопада 2014 року за період з січня 2015 по грудень 2017 в сумі 91 298,36 грн.;

- за поставкою грудня 2014 року за період з лютого 2015 по грудень 2017 в сумі 128 320,59 грн.

Відповідно до п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично невірним, на підставі чого зробив власний розрахунок. Згідно здійсненого судом розрахунку розмір інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складає 248 155,87 грн.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судовий збір відповідно ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України стягується пропорційно заявлених до стягнення вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до комунального підприємства Міськтепломережа про стягнення заборгованості в сумі 660039,05 грн., з яких: основний борг - 307679,35 грн., пеня - 76405,70 грн., 3% річних - 27798,13 грн., інфляційні втрати - 248155,88 грн., задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства Міськтепломережа (86600, Донецька область, м. Чистякове, вулиця Поповича, будинок № 22; код ЄДРПОУ 33394363) на користь акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м.Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ 20077720) основний борг в сумі 307 679,35 грн., 3% річних в сумі 27 769,81 грн., інфляційні втрати в сумі 248 155,87 грн., судовий збір в сумі 8754,08 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 19.06.2019 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.06.2019.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова