Постанова

від 21.06.2019 по справі 814/4841/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 червня 2019 року

Київ

справа №814/4841/13-а

адміністративне провадження №К/9901/3833/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.12.2013 (головуючий суддя - Ентіна А.П.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 (колегія суддів: головуючий суддя - Лук`янчук О.В., судді - Зуєва Л.В., Шевчук О.А.)

у справі №814/4841/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Укрцветмет

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області

про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.11.2013 №0002142202 та №0002152202,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Укрцветмет (далі - Товариство) звернулось в Миколаївський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.11.2013 №0002142202 та №0002152202.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, що спростовує висновки ДПІ про фіктивність правочинів, укладених з позивачем.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.12.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014, позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 15.11.2013 №0002142202 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 187 923,50 грн, з яких: основний платіж - 140 238 грн, штрафні санкції - 47 685,50 грн;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 15.11.2013 №0002152202 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 133 547 грн, з яких: основний платіж - 117 604 грн, штрафні санкції - 15 943 грн;

- відшкодовано судові витрати в сумі 458,81 грн з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрцветмет".

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що надані позивачем первинні документи в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами підтверджують фактичне здійснення операцій за укладеними договорами та свідчать про правомірність формування позивачем своїх податкових зобов`язань.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги контролюючий орган посилається на інформацію, викладену в актах перевірок від 01.12.2011 №545/234/01883585, від 30.08.2013 3170/22-08/33514171, від 03.09.2013 №75/14-03-22-08/38169301, від 01.06.2013 №1701/22-20/38405332, від 12.04.2013 №1344/22-3/38290911, від 04.01.2013 №11/22-36896205, від 12.04.2012 №395/22-3/35179825 щодо контрагентів позивача.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача в період з 16.10.2013 по 23.10.2013 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрцветмет" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ "ДІОМЕД ІНВЕСТ" за січень 2013 року, ТОВ "СЛАМЕТ" за період 01.07.2012-31.12.2012 та березень 2013 року, ТОВ "УСПІХ 20 ПЛЮС 12" за лютий 2013 року, ТОВ "ТПК МОНОЛІТ" за січень 2013 року, ТОВ "КПВ ГРАНІТ" за період 01.01.2011-31.03.2011, ТОВ "ВСТК" за період 01.04.2011-30.06.2011, ВАТ "ХАРКІВКОЛЬОРМЕТ" за період 01.04.2011-30.09.2011.

За результатами перевірки складено акт № 1084/14-04-22-02/34707567 від 30.10.2013.

Контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- п.3.1. ст.3, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9, п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств";

- п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся на загальну суму 126 942грн;

- п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 148 358грн.

На підставі акту, відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 15.11.2013 №0002142202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 196 044,50 грн, з яких основний платіж - 148 358 грн, штрафні санкції - 47 686,50 грн та №0002152202, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 142 885 грн, з яких основний платіж - 126 942 грн, штрафні санкції - 15 943 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ "ДІОМЕД ІНВЕСТ", ТОВ "СЛАМЕТ", ТОВ "УСПІХ 20 ПЛЮС 12", ТОВ "ТПК МОНОЛІТ", ТОВ "КПВ ГРАНІТ", ТОВ "ВСТК", ВАТ "ХАРКІВКОЛЬОРМЕТ" не спричинили настання реальних правових наслідків. Як на підставу таких висновків відповідач посилається на те, що вказані контрагенти не мають матеріальних ресурсів та основних засобів, необхідних для здійснення діяльності, у останніх відсутні управлінський та технічний персонал.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань за результатами господарських відносин з ТОВ "ДІОМЕД ІНВЕСТ", ТОВ "СЛАМЕТ", ТОВ "УСПІХ 20 ПЛЮС 12", ТОВ "ТПК МОНОЛІТ", ТОВ "КПВ ГРАНІТ", ТОВ "ВСТК", ВАТ "ХАРКІВКОЛЬОРМЕТ".

Так, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема такі як податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, тощо.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з контрагентами - ТОВ "ДІОМЕД ІНВЕСТ", ТОВ "СЛАМЕТ", ТОВ "УСПІХ 20 ПЛЮС 12", ТОВ "ТПК МОНОЛІТ", ТОВ "КПВ ГРАНІТ", ТОВ "ВСТК", ВАТ "ХАРКІВКОЛЬОРМЕТ", натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Крім того, касаційна скарга повністю дублює зміст апеляційної скарги та не містить жодних конкретних доводів незаконності рішень судів попередніх інстанцій.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.12.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова