Рішення

від 20.06.2019 по справі 466/8171/18

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/8171/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2019 року м.Львів

Шевченківський районний суд м.Львова

у складі головуючого - судді Невойта П.С.,

секретаря с/з Лань М.О.,

справа № 466/8171/18

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ Амбрелла+ про визнання незаконними дій роботодавця,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Кордюк М.М.,

у с т а н о в и в:

11.10.2018 року ОСОБА_1 звернулося до суду з позовною заявою до ТзОВ Амбрелла+ та просить суд ухвалити рішення яким визнати незаконним звільнення з роботи за ст.36 п.2 КЗпП України та скасувати наказ № 101-ОС від 31.08.2018, а також стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 22.06.2015 прийнята на роботу у ТзОВ Амбрелла+ на посаду прибиральниці, при цьому їй був встановлений розмір оплати, виходячи із мінімального розміру заробітної плати на той час. Однак директор ТзОВ Амбрелла+ ОСОБА_3 без попередження за 2 місяці про зміну істотних умов праці перевела позивача на 0,5 ставки посадового окладу без зміни режиму роботи.

Директор ТзОВ Амбрелла+ ОСОБА_3 щодо оплати праці запевняла, що частина заробітної плати, яка виплачувалась позивачці на руки - це залишок із встановленої законом розміру мінімальної заробітної плати за мінусом усіх необхідних відрахувань на працівника. Однак, після отримання позивачкою індивідуальних відомостей про застраховану особу з Пенсійного фонду (Форми ОК-5) 05.03.2018 року їй стало відомо, що відповідач без будь - яких попереджень про зміну істотних умов праці перевів її на оплату праці у розмірі на 0,5 ставки від посадового окладу, чим грубо порушив трудові права. Крім цього, позивачкою подана заява про звільнення її на підставі ст.38 КЗпП, тобто за власним бажанням, однак, директор ТзОВ відмовилась її звільняти за цією статтею, посилаючись на те, що договір у неї строковий, що не відповідає дійсності, та відповідно, відмовилась виплатити вихідну допомогу. Натомість, відповідач видала наказ №101-ОС від 31.08.2018 про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.2 ст.36 КЗпП. Вважає тривале порушення відповідачем законодавства про працю, в т.ч. і одностороння зміна підстави звільнення незаконними, тому змушена звернутися до суду за захистом порушеного права.

06.11.2018 відповідачем подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначає, що 22.06.2015 на підставі Наказу №52-ОС прийнято ОСОБА_1 на посаду прибиральниці в ТзОВ Амбрелла+ та відповідно укладено трудовий договір, який пунктом 1.1. трудового договору від 22.06.2015 визначено, що цей договір є строковим трудовим договором, а пунктом 7.1. визначено строк його дії, а саме по 21 вересня 2015р. В подальшому, строк дії вказаного трудового договору неодноразово продовжувався до 01.09.2016 (Додаток №1 від 21.09.2015), до 01.09.2017 (Додаток №5 від 01.09.2016), до 01.09.2018 (Додаток №9 від 01.09.2017). 09.03.2018 ОСОБА_1 подано заяву на звільнення її з роботи з формулюванням: Прошу звільнити мене 09.03.2018 року по причині обману керівництва Амбрелла+ з НОМЕР_1 по 10.2017 , однак не зазначено на підставі якої статті КЗпП, що позбавляло можливості ТзОВ Амбрелла+ належним чином оформити звільнення та внести відповідний запис до трудової книжки з посиланням на відповідну статтю та пункт КЗпП України. А тому, ТзОВ Амбрелла+ не могло задовольнити дану заяву, оскільки роботодавець не вправі самостійно, замість працівника, визначати законодавчу підставу звільнення, якщо така не вказана працівником у його заяві.

12.03.2018 ОСОБА_1 подано заяву на звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП, оскільки адміністрація ТзОВ Амбрелла+ не виконує законодавство про працю, умови колективного договору, трудового договору, однак не зазначено конкретних фактів невиконання ТзОВ Амбрелла+ законодавства про працю (яких саме норм законодавства), умов трудового договору (яких саме положень договору), невірно зазначено про порушення ТзОВ Амбрелла+ умов колективного договору, так як такий у товаристві не укладався, а також не зазначено бажаної дати її звільнення.

Відтак, вважає, що незадоволення заяв ОСОБА_1 про звільнення з роботи від 09.03.2018 та від 12.03.2018 зумовлене виключно помилковими діями самої позивачки, які полягали спершу у не зазначенні законодавчої підстави звільнення у точному формулюванні з якою повинен вноситись відповідний запис до трудової книжки, а згодом у зазначенні підстави звільнення, яка стосується виключно розірвання з ініціативи працівника трудового договору, укладеного на невизначений строк, тобто такої, яка не могла бути застосована до строкового трудового договору ОСОБА_1 від 22.06.2015 року, а ТОВ АМБРЕЛЛА+ не могло самостійно змінити підставу звільнення, так як таке право для роботодавця не передбачене чинним законодавством України.

Оскільки датою припинення укладеного 22 червня 2015 року між ТзОВ Амбрелла+ та ОСОБА_1 трудового договору 01 вересня 2018 року, то ТзОВ Амбрелла+ 31 серпня 2018 року видало Наказ №Ю1-ОС Про звільнення з роботи , відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з посади прибиральниці за основним місцем праці 31 серпня 2018 року за п.2 ст.36 КЗпП України - у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Вважає звільнення законним, а позов необґрунтований та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 16.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 07.12.2018 за клопотанням представника відповідача ОСОБА_4 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судового рішення у справі №466/4082/18 за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ Амбрелла+ про визнання незаконними дій роботодавця, про зобов`язання вчинити певні дії, про стягнення забор- гованості з заробітної плати та вихідної допомоги, про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою від 01.04.2019 провадження у справі поновлено та призначено судове засідання 02.05.2019 на 15:30год.

Ухвалою від 11.06.2019 відмовлено у прийнятті заяви, поданої 24.05.2019 року ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.

В судовому засіданні позивач та представник позивача Держицький І.Р., який діє на підставі договору №04/05 про надання правової допомоги від 02.05.2019 /арк.спр.202-203/ позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 , яка діє на підставі довіреності від 26.04.2019 /арк.спр.198/ в судовому засіданні просила у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи /арк.спр.48-56/.

Заслухавши думку позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд приходить до такого.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припу- щеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України).

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Наказом від 22.06.2015 №52-ОС ТзОВ Амбрелла+ на підставі заяви ОСОБА_1 від 19.06.2015 ОСОБА_1 прийнято на посаду прибиральниці за основним місцем праці з оплатою праці згідно штатного розпису на термін дії укладеного строкового трудового договору, копія наказу міститься в матеріалах справи /арк.спр.63/.

Пунктом 1.1. укладеного між ТзОВ Амбрелла+ та ОСОБА_1 трудового договору від 22 червня 2015 року визначено, що цей договір є строковим трудовим договором, а пунктом 7.1. визначено строк його дії, а саме по 21 вересня 2015 року, копія трудового договору міститься в матеріалах справи /арк.спр.64-67/.

В подальшому, строк дії вказаного трудового договору сторонами неодноразово продовжувався до 01.09.2016 року (Додаток №1 від 21.09.2015), до 01.09.2017 року (Додаток №5 від 01.09.2016), до 01.09.2018 року (Додаток №9 від 01.09.2017), копія додатків містяться в матеріалах справи /арк.спр.67-69/.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04.12.2018 встановлено, що трудовий договір від 22.06.2015 року, підписаний роботодавцем та працівником, свідчить про взаємну згоду сторін договору на його умови, а саме на те, що цей договір буде строковим в інтересах працівника, а також на подальше продовження його дії. Отже, вимога ОСОБА_1 про визнання незаконними дій ТзОВ Амбрелла+ щодо укладення трудового договору на визначений строк замість безстрокового є безпідставною, оскільки укладення строкового трудового договору відбувалось у відповідності до чинного законодавства України з урахування інтересів ОСОБА_1 , на що остання свідомо надала своє волевиявлення шляхом підписання трудового договору та додатків до нього, якими продовжено строк його дії. Рішення сторонами не оскаржувалося та набрало законної сили.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У даній справі суд встановив, що 09.03.2018 ОСОБА_1 подала заяву на звільнення її з роботи з формулюванням: Прошу звільнити мене 09.03.2018 року по причині обману керівництва ТзОВ Амбрелла+ з 01.2017 по 10.2017 , копія заяви міститься в матеріалах справи /арк.спр. 70/.

12.03.2018 ОСОБА_1 подала заяву на звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, оскільки адміністрація ТзОВ Амбрелла+ не виконує законодавство про працю, умови колективного договору, трудового договору з проханням виплатити кошти, передбачені ст.44 КЗпП України, копія заяви долучена до матеріалів справи /арк.спр.18/.

Наказом №101- ОС від 31.08.2018 звільнено ОСОБА_1 з посади прибиральниці за ст.36 п.2 КЗпП України (у зв`язку з закінченням строкового трудового договору) 31.08.2018, копія наказу долучена до матеріалів справи /арк.спр.13/.

Отже, укладений трудовий договір 22.06.2015 між ТзОВ Амбрелла+ та ОСОБА_1 відбувся у відповідності до чинного законодавства України з урахування інтересів ОСОБА_1 , а тому звільнення ОСОБА_1 не є ініціативою роботодавця, а є лише наслідком спливу строку дії строкового трудового договору (31.08.2018).

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України, що не суперечить вимогам ч.3 ст.184 КЗпП України, тому у задоволенні вимог щодо визнання незаконним звільнення слід відмовити.

Враховуючи зазначене, звільнення позивача проведено відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства України, а наказ про звільнення позивача з роботи є законним і обґрунтованим та таким, що відповідає характеру трудових правовідносин між сторонами у справі.

Доводи позивача про те, що роботодавець - ТзОВ Амбрелла+ зобовязане було провести її звільнення за заявами від 09.03. та 12.03.18 суд оцінює критично.

У відповідності до ч.1 ст.39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу. Роботодавцю було відомо, що позивач є особою з інвалідністю 2-ої групи.

Як зазначено вище 09.03.2018 ОСОБА_1 звернулася з заявою про звільнення з роботи з формулюванням: Прошу звільнити мене 09.03.2018 року по причині обману керівництва Амбрелла+ з 01.2017 по 10.2017 , а 12.03.2018 нею подано заяву на звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП, оскільки адміністрація ТзОВ Амбрелла+ не виконує законодавство про працю, умови колективного договору, трудового договору.

Подавши заяви, ОСОБА_1 на роботу не виходила, що частково підтверджується актами (арк.спр. 83-173). При цьому слід зазначити, що у відповідності до п.п.2.26, 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з ормулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов`язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

З тексту заяв вбачається, що позивачем не зазначено підстави звільнення, яка у відповідності до законодавства має бути зазначена у трудовій книжці, конкретних фактів невиконання ТзОВ Амбрелла+ законодавства про працю (яких саме норм законодавства), умов трудового договору, умов колективного договору, а також не зазначено бажаної дати звільнення.

Відтак, ТзОВ Амбрелла+ було позбавлено можливості належним чином оформити звільнення та внести відповідний запис до трудової книжки з посиланням на статтю та пункт КЗпП України, оскільки роботодавець не вправі самостійно, замість працівника, визначати законодавчу підставу звільнення, якщо така не вказана працівником у його заяві.

До того ж, як убачається з відзиву представника відповідача, колективний договір у товаристві не укладався.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Крім того, звільнення позивача відбулося не за ініціативою роботодавця, оскільки строк дії трудового договору був встановлений за погодженням сторін, а отже звільнення відбувалося у погоджений сторонами строк.

Частинами 1, 2, 3 та 4 ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В тому числі, суд враховує вимоги ст.80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

21.11.18 представник відповідача звернулася до суду з клопотанням про застосування строку позовної давності у справі, мотивувавши його тим, що наказ про звільнення ОСОБА_1 отримала 04.09.18 (арк.спр.80,81), а звернулася до суду 11.10.18 (день реєстрації позовної заяви у суді), з пропуском строку звернення до суду, який встановлено 1 місяць з часу отримання наказу.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача щодо застосування строку позовної давності, оскільки його доводи спростовуються матеріалами справи. Так, з заяви про збільшення розміру позовних вимог ОСОБА_1 (у справі № 466/4082/18) вбачається, що позивач звернулася до суду з вимогою про скасування наказу №101-ОС від 31.08.2018 ТзОВ Амбрелла+ 27.09.18, у строк, передбачений законом (арк.спр.33,34). Оскільки заява не була прийнята, ОСОБА_1 11.10.18 подала окремий позов до суду з вимогою про скасування наказу.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог позову ОСОБА_1 до ТзОВ Амбрелла+ про визнання незаконним звільнення з роботи за ст.36 п.2 КЗпП України та скасувати наказ №101-ОС від 31.08.2018 - відмовити за безпідставністю.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України у зв`язку із тим, що позивача звільнено від сплати судових витрат за даною категорією позовних вимог, судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 77, 81, 141, 259, 263-266, 268, ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ Амбрелла+ про визнання незаконним звільнення з роботи за ст.36 п.2 КЗпП України та скасувати наказ №101-ОС від 31.08.2018 - відмовити за безпідставністю.

Позивач: ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ТзОВ Амбрелла+ , ЄДРПОУ 37278186 місцезнаходження 79066 вул.Соняшникова, 20-а м.Львів.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлений 20.06.2019.

Суддя П. С. Невойт