Постанова

від 20.06.2019 по справі 479/477/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

20.06.19

22-ц/812/1044/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2019 року місто Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах Прокопчук Л.М. (суддя-доповідач), Самчишиної Н.В., Царюк Л.М. із секретарем судового засідання Лівшенком О.С., за участю представника відповідача Осипенка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського виробничого підприємства Рутенія-М на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 04 квітня 2019 року, повний текст рішення виготовлено 12 квітня 2019 року, ухвалене в приміщенні того ж суду у складі судді Репушевської О.В., по справі № 479/477/17-ц, провадження № 22-ц/812/1044/19, за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського виробничого підприємства "Рутенія - М" про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПСВП "Рутенія - М" про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, зареєстрованих у відділі Держкомзему регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 19 квітня 2012 року за №482390004001173 та за №482390004001168.

Свої вимоги обґрунтовувала наступним. Позивачка є власником двох земельних ділянок, розташованих в межах території Тридубівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кожна площею 2,66 га з кадастровими номерами: НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , належних їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 23 вересня 2004 року та на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 від 23 вересня 2004 року відповідно.

У 2017 році ОСОБА_1 прийняла рішення про необхідність самостійного ведення обробки земельних ділянок та отримання врожаю, однак їй стало відомо, що відповідач користується її земельними ділянками на підставі договорів оренди землі від 27 жовтня 2011 року, які вона не укладала та не підписувала. Тому просила визнати недійсними вказані договори оренди земельних ділянок (а.с. 3).

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 04 квітня 2019 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського виробничого підприємства "Рутенія - М" про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_5 1033 від 27 жовтня 2011 року, зареєстрований у відділі Держкомзему регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 19 квітня 2012 року за №482390004001168, укладений 27 жовтня 2011 року між Приватним сільськогосподарським виробничим підприємством "Рутенія-М" та ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 від 27 жовтня 2011 року, зареєстрований у відділі Держкомзему регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 19 квітня 2012 року за №482390004001173, укладений 27 жовтня 2011 року між Приватним сільськогосподарським виробничим підприємством "Рутенія-М" та ОСОБА_1 .

Стягнуто з Приватного сільськогосподарського виробничого підприємства "Рутенія-М" на користь ОСОБА_1 , сплачені судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді: у загальному розмірі - 6 780, 48 грн., з яких: 1 280,00 грн. - витрати по сплаті судового збору, 2 250,24 грн. - витрати по оплаті вартості судово-почеркознавчої експертизи від 31 липня 2018 року, 2,250,24 грн. - витрати по оплаті вартості судово-почеркознавчої експертизи від 22 лютого 2019 року, 1000,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу (а.с. 103-104).

В апеляційній скарзі ПСВП Рутенія-М вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що винесене з неповним з`ясуванням всіх обставин по справі, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Наполягає на тому, що у 2011 році позивачка надала копії необхідних документів для укладання договорів оренди - копію паспорту, копії державних актів на право власності, копію картки платника податків та особисто підписала договори оренди. Зазначені обставини позивач підтвердила в судовому засіданні 22.09.2017 року. В цьому ж засіданні вона визнала, що підписала договори оренди земельних ділянок тільки не на 15, а на 5 років. На протязі 2012-2016 років вона приймала виконання умов договору, тобто отримувала орендну плату, що визнала в судовому засіданні 22.09.2017 року. Також зазначає, що суд не дав оцінки усім доказам по справі та зробив хибний висновок про те, що позивач дізналась про існування укладених договорів оренди лише у 2017 році та у порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 264 ЦПК України та ч. 4 ст. 267 ЦК України не застосував наслідки спливу позовної давності (а.с. 108 -111).

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу.

Позивачка в судове засідання не з`явилась, про розгляд справи апеляційним судом їй відомо, оскілки про час та місце розгляду справи повідомлений її представник (а.с. 129 т.1).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до такого.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок, розташованих в межах території Тридубівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2.66 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 23 вересня 2004 року (а.с.16); площею 2.66 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 від 23 вересня 2004 року (а.с.12).

Згідно договору оренди земельної ділянки без номера від 27 жовтня 2011 року, зареєстрованого у відділі Держкомзему регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 19 квітня 2012 року за №482390004001173, ОСОБА_1 надала земельну ділянку площею 2.66 га, кадастровий номер НОМЕР_1 у строкове платне користування Приватному сільськогосподарському виробничому підприємству "Рутенія-М" на строк 15 років (а.с.13-15).

Згідно договору оренди земельної ділянки без номера від 27 жовтня 2011 року, зареєстрованого у відділі Держкомзему регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 19 квітня 2012 року за №482390004001168, ОСОБА_1 надала земельну ділянку площею 2.66 га, кадастровий номер НОМЕР_2 у строкове платне користування Приватному сільськогосподарському виробничому підприємству "Рутенія-М" на строк 15 років (а.с.9-11).

Представник позивача в судовому засіданні наполягав, що позивач згоду на передачу своєї земельної ділянки відповідачу не надавала, відповідно вказані договори з ПСВП "Рутенія-М" 27 жовтня 2011 року не укладала.

Висновком №204 судової почеркознавчої експертизи від 31 липня 2018 року підтверджується, що підписи від імені ОСОБА_1 в графах: "Орендодавець" договору оренди земельної ділянки без номера від 27 жовтня 2011 року, зареєстрованого у відділі Держкомзему регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 19 квітня 2012 року за №482390004001173, виконано не позивачем ОСОБА_1 особисто, а іншою особою (а.с.57-61).

Висновком №21 судової почеркознавчої експертизи від 22 лютого 2019 року підтверджується, що підписи від імені ОСОБА_1 в графах: "Орендодавець" договору оренди земельної ділянки без номера від 27 жовтня 2011 року, зареєстрованого у відділі Держкомзему регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 19 квітня 2012 року за №482390004001168, виконано не позивачем ОСОБА_1 особисто, а іншою особою (а.с.89-92).

Отже судом першої інстанції на підставі наданих доказів зроблено висновок, що підпис від імені позивача ОСОБА_1 на спірних договорах вчинено іншою особою без дотримання положень ст. 207 ЦК України, а також за відсутності належної довіреності, наданої з дотриманням вимог ст. ст. 244, 245 ЦК України. Доказів того, що позивачка отримувала від відповідача орендну плату, останнім не надано. Щодо застосування строку позовної давності, про що просив відповідач, суд зазначив, що пояснення позивачки про те, що вона дізналась про існування спірних договорів у 2017 році, коли отримала від відповідача копії договорів оренди, не спростовані, тому підстав для задоволення заяви про застосування положень ст. 267 ЦК України немає.

Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального та процесуального права.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки та орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України "Про оренду землі".

Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 6 вказаного Закону визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 названого Закону вказано, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 14 Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Аналізуючи наведене, слід зробити висновки, що договір оренди землі - це правочин, який укладається між власником земельної ділянки - орендодавцем та особою фізичною або юридичною - орендарем у письмовій формі, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.

Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що спірні договори, укладені від імені позивачки, підписані не нею, а іншою особою. Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_1 , а тому суд дійшов правильного висновку про недійсність спірних договорів на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Апеляційна скарга не містить посилань на докази, які б спростовували вказані висновки суду.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що в судовому засіданні 22.09.2017 року позивач підтвердила факт підписання нею особисто договорів оренди належних їй земельних ділянок строком на 5 років, матеріалами справи не підтверджуються, оскільки журнал судового засіданні від 22.09.2017 року не містить даних про те, що в судовому засіданні приймали участь позивач або її представник (а.с. 21). Зауважень на журнал судового засідання не подано.

Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом наслідків спливу позовної давності.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Встановивши, що позовну давність пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цієї підстави, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

У даному випадку суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачка дізналась про порушення її прав у 2017 році, коли отримала копії договорів оренди. До цього часу про існування договорів їй не було відомо, оскільки договори оренди не підписувала. Даної обставини відповідач не спростував, навпаки, в апеляційній скарзі він підтвердив, що позивачка звернулась із заявами про надання їй примірників договорів оренди у 2017 році. Як зазначалось вище 19 червня 2017 року позивачка звернулась до суду з позовом, тобто строк позовної давності нею не пропущений.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 року по справі № 6-48цс15.

За наведених обставин, колегія суддів прийшла до висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

За такого відповідно до вимог частини першої статті 375 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. 367, 375, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського виробничого підприємства Рутенія-М залишити без задоволення.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 04 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Суддя Н.В. Самчишина

Суддя Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 21 червня 2019 року