Постанова

від 18.06.2019 по справі 332/4307/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 18.06.2019 Справа № 332/4307/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 332/4307/16 Головуючий у 1 інстанції Мєркулова Л.О.

Провадження №22ц/807/1723/19 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.

суддів: Онищенка Е.А.

Бєлки В.Ю.

при секретарі: Волчановій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Запорізької міської ради на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Комунальне підприємство Паркування про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ КП Паркування , про визнання права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позову зазначав, що 11 квітня 2006 року він, ОСОБА_1 придбав у ТОВ КП Паркування згідно договору купівлі-продажу наступне майно, що розташоване у м. Запоріжжі за адресою:

АДРЕСА_1 :

магазин, літ. А, інв. №10306, заг. пл. 19,2кв.м.; автозаправний блок-пункт, №1, інв. №10401; автозаправний блок-пункт, №2, інв. №10402; автозаправний блок-пункт, №3, інв. №10403; ворота №46, інв. №10301, паркан №5; заг. пл. 351,8 кв.м.; замощення І. інв. №10304. заг. пл. 1940,0 кв.м. (загальна вартість 59 984, 65 грн. з ПДВ)

2. майдан Профспілок:

будка сторожу, інв. № 10310; дробина, інв. № 10303; система електропостачання, інв. № 10308. (загальна вартість 46 998,00 грн. з ПДВ)

3. вул. Зелінського, 3:

шлагбаум, інв. № 10604; ворота залізні, інв. № 10303; замощення дорожнє, інв. № 10305; ящик с піском, інв. № 10605; паркан (10 секцій), інв. № 10307; прожектор, інв. № 10602; сторожка цегляна, інв. № 10309; прожектор, інв. № 10601. (загальна вартість 36536,47 грн. з ПДВ) Пунктом 2.2 даного договору визначено, що продаж зазначеного майна здійснюється за ціною 143519,12 грн. з урахуванням ПДВ.

Зазначав, що сторони досягли згоди щодо відчуження майна, здійснення розрахунків за договором, а також порядку його відчуження, виконали зобов`язання за договором у повному обсязі.

Проте, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу не відбулося з вини відповідача у зв`язку з його ухиленням від нотаріального посвідчення. Так, у відповіді ТОВ КП Паркування на лист про вимогу здійснити нотаріальне посвідчення міститься посилання на той факт, що ТОВ КП Паркування було відмовлено у нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують право власності на спірні об`єкті нерухомості.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням того, що ОСОБА_1 починаючи з 11 квітня 2006 року позивач добросовісно, відкрито, та безперервно володів спірним нерухомим майном, користувався ним, зокрема, передавав в оренду, підтримував в належному стані, позивач просив суд визнати за ним право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , за набувальною давністю.

Рішенням Заводського районного суду Запорізької області від 17 січня 2017 року позов задоволено. Визнано право власності за ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а саме:

- магазин, літ. А, інв. №10306, заг. пл. 19,2 кв.м.;

- автозаправний блок-пункт, №1, інв. №10401;

- автозаправний блок-пункт, №2, інв. №10402;

- автозаправний блок-пункт, №3, інв. №10403;

- ворота №46, інв. №10301,

- паркан №5; заг. пл. 351,8 кв.м.;

- замощення І. інв. №10304. заг. пл. 1940,0 кв.м.

На вказане рішення суду Керівник Запорізької місцевої прокуратури №1, особа, яка не приймала участь у справі, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову. Доводами апеляційної скарги є те, що поза увагою суду залишився той факт, що ТОВ КП Паркування ні на час укладення договору купівлі-продажу у 2006 році, ні на момент постановлення судового рішення не було власником об`єктів по АДРЕСА_2 , а тому позивач не міг законно набути на них право власності. Наведені обставини виключають можливість застосування до спірних правовідносин положення ст. 344 ЦК України. Окрім цього, первинна реєстрація на спірне нерухоме майно здійснена лише на підставі оскаржуваного рішення суду, а отже не може бути визнано право власності за набувальною давністю на об`єкти самочинного будівництва.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року апеляційну скаргу Керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 задоволено. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.01.2017 року скасовано, та прийнято нову постанову про відмову у задоволені позову ОСОБА_1

Додатковою постановою Апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року задоволено заяву прокуратури Запорізької області, стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області кошти, витрачені у 2018 році за сплату судового збору в розмірі 899,77 грн.

Не погоджуючись із постановою Апеляційного суду Запорізької області від 26.06.2018 року, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Зазначено, що Заводським районним судом м. Запоріжжя рішення було ухвалено від 17 січня 2017 року, з апеляційною скаргою Запорізька місцева прокуратура №1 звернулася 16 січня 2018 року (дата вихідного номера апеляційної скарги), тобто майже через рік, з пропуском встановленого частиною першою статті 294 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення місцевим судом рішення. В апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, проте суддею-доповідачем не вирішено питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, а вчинено процесуальні дії поза межами процесуальних строків. Скасовано ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року. Справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Так, в апеляційній скарзі Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Запорізької міської ради зазначено, на підтвердження порушення інтересів держави, а саме інтересів територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, зазначено, що відповідно до оскаржуваного судового рішення суду Запорізькою міською радою в оренду TOB КП Паркування дві земельні ділянки загальною 0,2154 га, у тому числі, для обслуговування об`єктів торгівлі. У подальшому рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.01.2017 року визнано право власності не лише на будівлю магазину та 3 автозаправні блок-пункти, а також на ворота, паркан та замощення площею 1940 кв.м. Частиною 1 ст. 120 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну у або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Таким чином, суд визнавши право власності на замощення як об`єкт нерухомості фактично визнав за позивачем право власності на земельну ділянку під цим замощенням, огороджену спірним парканом, що призвело до незаконного вибуття із комунальної власності міста 0,194 га землі, придатної у тому числі для житлової та громадської забудови.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 березня 2019 року суд дійшов висновку про вирішення оскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Запорізької місцевої прокуратури. З метою дотримання конституційного права оскарження судових рішень, задоволено клопотання Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Запорізької міської ради про поновлення строку та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ КП Паркування про визнання права власності.

24 квітня 2019 року від ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшла заява про залучення у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. В обґрунтування свого клопотання, ОСОБА_1 зазначає, що 13.07.2017 року між ним та ТОВ Трейднефтехім було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого у власність ТОВ Трейднефтехім перейшли 17/25 частин спірного нерухомого майна. Посилаючись на ч. 1 ст. 53 ЦПК України, враховуючи, що рішення у цій справі може вплинути на права та обов`язки ТОВ Трейднефтехім просив залучити їх до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

На зазначене клопотання колегія вважає необхідним зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Отже, питання щодо залучення у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, вирішується судом першої інстанції.

24 квітня 2019 року на апеляційну скаргу Запорізької місцевої прокуратури №1 надійшов відзив ОСОБА_1 Посилаючись на роз`яснення, що містять в пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року за № 12 Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку відповідно до яких, при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбачених статтею 292 ЦПК України права на апеляційне оскарження, у томі числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов`язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України постановляє ухвалу про відмову в прийняття апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою. З огляду на те, що на думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції не приймав рішення про права та обов`язки Запорізької міської ради, просив закрити апеляційне провадження по цій справі.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України встановлено обов`язок суду враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.

Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції дійшовши висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на вищевказане майно за набувальною давністю, виходив з того, що позивач набув право власності на законних підставах - на підставі правочину. Відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу не відбулося з вини відповідача у зв`язку з його ухиленням від нотаріального посвідчення. Позивач, починаючи з 11 квітня 2006 року добросовісно, відкрито та безперервно володів спірним нерухомим майном, користувався ним, зокрема, передавав в оренду, підтримував в належному стані. Земельна ділянка під зазначеними об`єктами нерухомості знаходиться в користуванні відповідача на підставі рішення Запорізької міської ради від 20 квітня 2005 року, а спірне нерухоме майно не перебуває під арештом. Нотаріусом відмовлено у нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу від 11 квітня 2006 року у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності на спірні об`єкти нерухомості.

Колегія суддів з зазначеним висновком не погоджується з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, зокрема зі світлокопії договору купівлі-продажу від 11 вересня 2006 року, що ТОВ КП Паркування зобов`язалось передати нерухоме майно, а ОСОБА_1 зобов`язався прийняти нерухоме майно, що розташоване у м. Запоріжжя за адресою:

1 АДРЕСА_2 16:

магазин, літ. А, інв. №10306, заг. пл. 19,2 кв.м.; автозаправний блок-пункт, №1, інв. №10401; автозаправний блок-пункт, №2, інв. №10402; автозаправний блок-пункт, №3, інв. №10403; ворота №46, інв. №10301, паркан №5; заг. пл. 351,8 кв.м.; замощення І. інв. №10304. заг. пл. 1940,0 кв.м. (загальна вартість 59 984, 65 грн. з ПДВ)

2.майдан Профспілок:

будка сторожу , інв. № 10310; дробина, інв. № 10303; система електропостачання, інв. № 10308. (загальна вартість 46 998, 00 грн. з ПДВ)

3.вул. Зелінського, 3:

шлагбаум, інв. № 10604; ворота залізні, інв. № 10303; замощення дорожнє , інв. № 10305; ящик с піском, інв. № 10605; паркан (10 секцій), інв. № 10307; прожектор, інв. № 10602; сторожка цегляна, інв. № 10309; прожектор, інв. № 10601. (загальна вартість 36536, 47 грн. з ПДВ) (т. 1 а.с. 11).

Згідно п. 1.3 Продавець підтверджує, що відчужуване майно належить йому на праві власності та перебуває на балансі ТОВ КП Паркування , що підтверджується балансовою довідкою, договором купівлі-продажу автозаправочних блок пунктів від 15.09.1999 року та актом державної технічної комісії від 2005 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту.

Пунктом 2.1 вказаного договору визначено, що продаж зазначеного майна здійснюється за ціною 143519,12 грн. з урахуванням ПДВ.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що передача з боку Продавця та прийняття з боку Покупця майна здійснюється Сторонами в день підписання цього Договору. Факт передачі майна буде підтверджений складанням актів приймання-передачі, з моменту підписання Сторонами якого до Покупця переходить право власності на майно.

Пунктом 4.1.4 встановлено, що протягом 6 (шести) місяців з моменту укладення даного Договору Покупець бере на себе зобов`язання за власні кошти підготувати усі необхідні документи та нотаріально посвідчити даний Договір в частині продажу нерухомого майна, здійснити реєстрацію в ОП ЗМБТІ права власності на нерухоме майно за Покупцем, а також здійснити переоформлення договору оренди (права користування) земельної ділянки під нерухомим майном за Покупцем.

Як вбачається з актів приймання передачі №1, №2, №3 до Договору купівлі-продажу від 11.04.2006 року ТОВ КП Паркування передало, а ОСОБА_1 прийняв перелічене у договорі рухоме та нерухоме майно передано (т. 1 а.с. 12, 13, 14).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ч. 1 ст. 657 ЦК України).

Як вбачається з листа вих. № б/н від 28.11.2006 року, ОСОБА_1 повідомлено, що ТОВ КП Паркування було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з огляду на відсутність всіх необхідних для вчинення правочину документів, зокрема: правовстановлюючих документів на нерухоме майно та Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 33).

Отже встановлено, що нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу від 11.04.2006 року не відбулось.

Відповідно до ч. та ч. 2 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснено, що при вирішенні спору про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню дійсним, необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів відповідно до ст.ст. 210,640 ЦК України пов`язується із державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації

За таких обставин, норми ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовуються до правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Таким чином, відповідально до вказаних норм закону вказаний договір підписаний між сторонами щодо нерухомого майна, оскільки він не пройшов ні нотаріального посвідчення ні державної реєстрації, є нікчемним і не породжує за собою жодних правових наслідків.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року по справі № 910/17274/17 (провадження 12-291гс18).

Таким чином, колегія дійшла висновку, що ОСОБА_1 не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності у нього добросовісності такого володіння. Оскільки договір купівлі-продажу від 11.04.2006 року укладений з порушенням чинного на дату його укладення законодавства, з урахуванням необхідності його нотаріального посвідчення, з відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно, то відповідно ТОВ КП Паркування не мало правових підстав для передачі спірного майна позивачу за договором купівлі-продажу, який в силу закону був неможливим, позивач це повинен знати (повинен був знати), і в цьому випадку про добросовісність не йдеться, оскільки помилка в розумінні закону не веде до добросовісності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.

Окрім цього слід зазначити,що оскільки позивачу, з його ж позову, як він вважав, було відомо про власника нерухомості, знав і знає про власника, в якого він вважав його і придбав, тому підстав визнавати за ним право власності з набувальною давністю у суду не було і не має.

Вказані висновки відповідають висновкам викладеним у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.03.2018 року у аналогічній справі № 175/4741/16, провадження № 61-6971св18.

За зазначених обставин, враховуючи зазначені норми законодавства, враховуючи також те, що оскільки майно не пройшло на час ухвалення рішення судом попередньої інстанції державної реєстрації, немає даних про те, що воно введено в експлуатацію, тому воно і не набуло статусу нерухомого майна як об`єкту цивільного права, таким чином відсутні підстави і в судовому порядку визнавати право власності в тому числі і за набувальною давністю. Вимог про визнання права власності на будівельні матеріали позивач не заявляв.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Запорізької міської ради підлягає задоволенню, а рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2017 року необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ КП Паркування про визнання права власності.

Окрім цього, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Враховуючи зазначене, додаткова постанова Апеляційного суду Запорізької області від 29.08.2018 року, яка сторонами не оскаржувалась, також втратила силу, а отже, в силу вимог ч.1,13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат отже, необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області судові витрати в розмірі 899,77 грн. (т. 1 а.с. 79).

Керуючись ст. ст.141, 376,381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Запорізької міської ради - задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2017 року у цій справі - скасувати, прийняти нову постанову, за якою:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Комунальне підприємство Паркування про визнання права власності - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької областісудові витрати у сумі 899 (вісімсот дев`яносто дев`ять) гривень. 77 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 24 червня 2019 року.

Головуючий:

Судді: