Постанова

від 18.06.2019 по справі 911/4000/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/4000/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква

на постанову Північного апеляційного господарського суду у складі Михальської Ю.Б. головуючого, Іоннікової І.А., Тищенко А.І. від 19 березня 2019 року та рішення Господарського суду Київської області у складі Бабкіної В.М. від 02 лютого 2017 року

за позовом заступника Військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України та 2. Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква

до: 1. Білоцерківської міської ради Київської області, 2. Відділу Держгеокадастру у місті Біла Церква Київської області, 3. Фізичної особи-підприємця Шевченко Тетяни Іванівни

про визнання недійсним рішення Білоцерківської міської ради, визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації договору,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор Генеральної прокуратури України Яговдік С.М., представник позивачів Ковальчук Д.В., представник відповідача 3 Мохонько К.М.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

1. Рішенням 27 сесії V скликання Білоцерківської міської ради № 576 від 20 грудня 2007 року було затверджено матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення ФОП Шевченко Т.І. земельної ділянки в оренду під будівництво магазину по вул. Куценко, в районі гуртожитку № 12-а по вул. Павліченко, орієнтованою площею 0,0500 га, за рахунок земель Білоцерківської міської ради.

2. ПП "Горизонт" було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФОП Шевченко Т.І. для будівництва магазину по вул. Куценко у м. Біла Церква.

2.1. До складу вказаного проекту землеустрою входять висновки про погодження відведення земельної ділянки в оренду: Управління земельних ресурсів у м. Біла Церква, Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Білоцерківської міської санепідемстанції, Управління культури і туризму.

3. Відповідно до листа Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква № 2/326 від 26 липня 2006 року земельна ділянка, яка знаходиться під будівлею гуртожитку, належить Міністерству оборони України, решта землі відноситься до міського земельного відділу.

4. Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України, розглянувши звернення ФОП Шевченко Т.І., щодо надання згоди на прибудову будівлі до гуртожитку по вул. Павліченко, 12-а у м. Біла Церква, проти вказаної прибудови не заперечувало, що підтверджується листом № 303/19/18 від 09 лютого 2007 року.

5. Відповідно до висновку державної експертизи землевпорядної документації № 2а-15е від 24 липня 2008 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФОП Шевченко Т.І. для будівництва магазину по вул. Куценко в районі гуртожитку № 12а по вул. Павліченко в адміністративних межах м. Біла Церква Київської області відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінено позитивно. Зауваження та пропозиції до даної документації відсутні.

6. Рішенням 37 сесії V скликання Білоцерківської міської ради № 867 від 23 жовтня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФОП Шевченко Т.І. для будівництва магазину по вул. Куценко, в районі гуртожитку № 12-а по вул. Павліченко, загальною площею 0,0426 га, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

7. На підставі зазначеного рішення між ФОП Шевченко Т.І. та Білоцерківською міською радою було укладено договір оренди № 104 від 04 серпня 2009 року строком на п`ять років.

8. Зазначені рішення № 867 від 23 жовтня 2008 року та договір оренди № 104 від 04 серпня 2009 року не оспорювалися, у судовому порядку недійсними не визнавалися.

9. У подальшому, на пленарному засіданні Білоцерківської міської ради 29 серпня 2014 року було прийняте рішення "Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним та фізичним особам підприємцям" № 1278-62-VI, пп. 6.3 пункту 6 якого було поновлено договір оренди земельної ділянки ФОП Шевченко Т.І. під будівництво магазину в АДРЕСА_1 ), загальною площею 0,0426 га, строком на п`ять років, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква (кадастровий номер земельної ділянки 3210300000:04:016:0074).

10. На підставі вказаного рішення між ФОП Шевченко Т.І. та Білоцерківською міською радою було укладено договір оренди № 150 від 12 грудня 2014 року строком на п`ять років, який зареєстровано у Реєстраційній службі Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області за № 8646739 від 02 лютого 2015 року.

11. Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква з метою поновлення правовстановлюючих документів старого зразка на виконання розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 420 від 05 грудня 2014 року "Про надання дозволу квартирно-експлуатаційному відділу м. Біла Церква Міністерства оборони України на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування" було виготовлено проект землеустрою на земельну ділянку існуючого військового містечка № НОМЕР_1 м. Біла Церква (вул. Ш. Алейхема), однак під час здійснення державної реєстрації 21 квітня 2015 року ним було отримано рішення № РВ-3200128842015 від 20 квітня 2015 року про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у зв`язку із знаходженням в межах земельної ділянки, яку передбачалося зареєструвати, іншої земельної ділянки.

11.1. Зокрема, виявлено, що до належної Квартирно-експлуатаційному відділу м. Біла Церква земельної ділянки, щодо якої поновлювались правовстановлюючі документи, входить (накладається) земельна ділянка площею 0,0426 га, кадастровий № 3210300000:04:016:0074, яка надана Білоцерківською міською радою в оренду Фізичній особі-підприємцю Шевченко Т.І. для будівництва магазину по вул. Куценко впритул до будівлі офіцерського гуртожитку по вул. Павліченко, 12а (інв. № 2/146) і на яку підприємцем здійснена державна реєстрація права оренди земельної ділянки.

12. Прокурор та позивач 2 наголошують, що відповідна частина ділянки площею 0,0426 га входить до складу Державного акту на постійне користування земельною ділянкою військового містечка № 2 м. Біла Церква від 30 грудня 1975 року, який є чинним на даний час (до затвердження нової землевпорядної документації та державної реєстрації згідно відновлення меж земельної ділянки).

13. Вказаний Державний акт старого зразка, як зазначає прокурор, було розсекречено у 2007 році, копія Акту була надана до місцевого земельного відділу, тому інформація про межі земельної ділянки Міноборони (державної форми власності) у відділі Держземагентства станом як на 2008 рік, так і на 2014 рік, була наявна. Однак, як зазначалося вище, у 2008 році земельним відділом було погоджено, а сесією Білоцерківської міської ради було затверджено проект землеустрою щодо відведення ділянки в оренду відповідачу 3, а в 2014 році рішенням міської ради № 1278-62-УІ від 29 серпня 2014 було поновлено договір оренди землі ФОП Шевченко Т.І.

14. Поряд з цим, судами також встановлено, що відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 563-XII «Про земельну реформу», наказу Державного комітету України по земельних ресурсах та Міністерства оборони України від 03 грудня 1992 року № 34/203, розпорядження міськвиконкому від 09 лютого 1993 року № 1-3-23 «Про інвентаризацію земель, що знаходяться в користуванні Міністерства оборони України», було проведено інвентаризацію земельної ділянки під військовим містечком № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ).

14.1. За результатами інвентаризації земель Міністерства оборони України на території міста Біла Церква, військове містечко № 2, складено Акт інвентаризації з планом, який підписаний членами комісії, в тому числі начальником Білоцерківської КЕЧ району Мелешом В.М. та командиром військового містечка № 2 Соловеєм О.Ф.

14.2. Так, відповідно до пункту 1 Акту для інвентаризації земель використано: а) юридичні матеріали, що надають право на землю - Акт на право користування землею, затверджений рішення Білоцерківського міської Ради № 687 від 30 грудня 1975 року; б) характеристика планово - картографічного матеріалу, рік виготовлення, масштаб план землекористування Білоцерківської КЕЧ району затв. Білоцерківським виконкомом 30 грудня 1975 року № 687.М 1:2000.

14.3. Згідно з пунктом 2.1. Акту на час проведення інвентаризації в користуванні військового містечка № НОМЕР_1 знаходилось всього 21,6 га землі, в тому числі в постійному користуванні 21,6 га. Експлікація згідно з додатку № 3.

14.4. Згідно пункту 4 Акту «До кожного екземпляра Акту додаються плани /креслення/на земельні ділянки, що знаходяться у користуванні військової частини...».

14.5. На плані земельної ділянки визначені межі військової частини № 2, містяться підписи членів комісії по інвентаризації, в тому числі начальника Білоцерківської КЕЧ району Мелеша В.М. та командира військового містечка № 2 Соловея О.Ф.

14.6. У вказаному акті інвентаризації встановлено, що військовою частиною № 2 використовується за цільовим призначенням 21,00 га земельної ділянки, не використовується для потреб оборони 0,60 га.

14.7. Зазначений Акт інвентаризації був затверджений рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів від 20 квітня 1993 року за № 157, яке є чинним, у судовому порядку недійсним не визнавалося.

14.8. Крім цього, рішенням виконкому Білоцерківської міської ради від 26 вересня 1995 року № 236 із земель військової частини НОМЕР_2 (військове містечко № 2) було вилучено з користування Міністерства оборони України дві земельні ділянки площею 0,6 га по вул. Ш.Алейхема та 4,2 га по вул. Павліченко, та приєднано їх до земель міськземфонду, на що була згода землекористувача.

Короткий зміст позовних вимог

15. Звертаючись до суду із позовом, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка є землею оборони, яка перебуває в постійному користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на підставі Державного акту землекористування від 30 грудня 1975 року, і згода на припинення права постійного користування Міністерством оборони України, як цього вимагає законодавство, не надавалась, у зв`язку з чим рішення Білоцерківської міської ради № 1278-62-VI від 29 серпня 2014 року про надання земельної ділянки в оренду та укладення договору № 150 від 12 грудня 2014 року є незаконними.

15.1. Прийняття спірного рішення та укладення на його підставі договору № 150 здійснювалися в порушення норм статті 77 Земельного кодексу України, згідно з якою землі оборони можуть перебувати лише в державній власності, а відповідно до статті 122 Земельного кодексу України до повноважень міської ради не належить розпорядження землями державної власності.

15.2. При цьому, як зазначали прокурор та позивач - 2, КЕВ м. Біла Церква розпочав поновлення правовстановлюючих документів ще у 2013 році за дозволом, наданим рішенням міської ради № 1022-45-УІ від 22 серпня 2013 року. З моменту розроблення у 2013 - 2014 роках, кадастровий план, виготовлений на всю площу земельної ділянки військового містечка № 2 (включаючи ділянку площею 0,426 га), погоджувався без будь-яких зауважень, інформація про наявність у складі кадастрового плану військового містечка частини ділянки, зареєстрованої на іншого землекористувача, до моменту внесення даних до державного земельного кадастру була відсутня. При цьому, при розробці землевпорядної документації та оформленні права оренди жодного разу не погоджувалися межі суміжного землекористування, земельна ділянка перед наданням в оренду відповідачу - 3 не вилучалась із земель Міноборони, що, на переконання прокурора та позивача - 2, суперечить положенням статті 116 Земельного кодексу України, частина 5 якої визначає, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій

16. Дана справа розглядалася судами неодноразово.

17. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Київської області від 02 лютого 2017 року, залишеним без мін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог повністю відмовлено.

18. Рішення судів мотивовані тим, що прокурором та позивачами не доведено належними та допустимими доказами порушення оскаржуваним рішенням Білоцерківської міської ради прав або охоронюваних законом інтересів позивачів, оскільки відсутні підстави для висновку про те, що спірна земельна ділянка, яка надана у користування ФОП Шевченко Т.І. входить до земельної ділянки, що перебуває у користуванні Білоцерківського КЕВ за актом на право постійного користування.

18.1. Білоцерківська міська рада при прийнятті рішення не порушила вимог законодавства та діяла у спосіб та порядок, що передбачені законодавством.

18.1.1. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 150 від 12 листопада 2014 року (кадастровий номер 3210300000:04:016:0074) та скасування державної реєстрації вказаного договору також відмовлено, оскільки дані вимоги фактично є похідними від вимоги про скасування пп. 6.3 пункту 6 рішення.

18.2. Крім цього, під час перегляду справи в апеляційному порядку судом було призначено судову експертизу, однак наданий в результаті висновок експерта апеляційним господарським судом не прийнято в якості належного, допустимого та достовірного доказу, адже, на думку суду, він містив суперечності та по суті ґрунтувався на припущеннях експерта.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. Не погодившись з прийнятими у даній справі рішеннями позивачами до Верховного Суду було подано касаційну скаргу, у якій вони просять постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 березня 2019 року та рішення Господарського суду Київської області від 02 лютого 2017 року у даній справі скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи позивачів, які подали касаційну скаргу (узагальнено)

19. Спірна земельна ділянка є землею оборони, яка перебуває в постійному користуванні КЕВ м. Біла Церква на підставі Державного акту землекористування від 30 грудня 1975 року, а згода на припинення права постійного користування Міністерством оборони України, як цього вимагає законодавство, не надавалась, у зв`язку з чим рішення Білоцерківської міської ради № 1278-62-VI від 29 серпня 2014 року про надання земельної ділянки в оренду та укладення договору № 150 на його підставі здійснювалися з порушенням норм статей 77, 122 Земельного кодексу України.

20. В якості доказу у справі суди прийняли Акт інвентаризації, який затверджено Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 20 квітня 1993 року за № 157, однак при цьому не взяли до уваги того, що вказаним Рішенням Міністерству оборони України не припинялося право постійного користування земельними ділянками.

21. Апеляційним судом неправомірно не прийнято висновок експерта, оскільки такий висновок є обґрунтованим та об`єктивним, містить відповіді на всі поставлені судом запитання з деталізацією усіх обставин та відповідає вимогам статей 98, 103 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи відповідача 3, викладені ним у відзиві (узагальнено)

22. Відповідно до Акту інвентаризації, який затверджено Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 20 квітня 1993 року за № 157 земельна ділянка, що надана ФОП Шевченко Т.І. не входить до складу земельної ділянки, яка перебуває у користуванні Білоцерківської КЕЧ за актом на право користування землею площею 21, 6 га.

23. Висновок експерта не є належним доказом у справі, оскільки ґрунтується на припущеннях. Крім цього, експерт визначив можливі червоні лінії вулиць, в районі гуртожитку, та здійснив орієнтовну, часткову (1 точка) прив`язку конфігурації Акту (на право постійного користування) на місцевості.

23.1. При цьому, Акт датований 1975 роком, а експертом застосовувалися ДБН 1992 та 2001 років.

24. Рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а тому і підстав для їх зміни чи скасування не має.

Доводи прокурора, наведені ним у відзиві на касаційну скаргу (узагальнено)

25. Подана касаційна скарга є обґрунтованою та має бути задоволена з мотивів, що у ній викладені.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

26. З встановлених судами обставин та наданих ними висновків Суд вбачає, що вирішення даного спору фактично звелося до вирішення питання чи входить спірна земельна ділянка до тієї ділянки, що перебуває у постійному користування КЕВ м. Біла Церква на підставі Державного акту землекористування від 30 грудня 1975 року або ж чи накладаються такі ділянки між собою, оскільки, як вважали суди, саме від правильної відповіді на це питання залежить прийняття рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позовних вимог.

27. За наслідками вирішення вказаного питання суди дійшли висновку про те, що спірна земельна ділянка, яка надана у користування ФОП Шевченко Т.І. не входить до земельної ділянки, що перебуває у користуванні Білоцерківського КЕВ за актом на право постійного користування.

27.1. Такий висновок судами зроблено за результатами дослідження поданих учасниками доказів і Верховний Суд в силу своїх повноважень не має правових підстав для їх переоцінки, як того просять скаржники.

27.2. Усі доводи касаційної скарги по суті є намаганням переконати Верховний Суд втрутитися у фактичну складову судових рішень, ухвалених щодо скаржників судами попередніх інстанцій, однак такі доводи не стосуються питань права і правозастосування, а є лише видозміненими аргументами апеляційної скарги.

27.3. Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнаються джерелом права в України, неодноразово вказував, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (справа "Трофимчук проти України" від 28 жовтня 2010 року).

27.4. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

27.4.1. Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.

27.5. Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, а тому підстав для зміни чи відміни оскаржуваних судових рішень, за мотивів наведених у касаційній скарзі, судова колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не вбачає

28. Проте, поряд із цим, вирішуючи даний спір, суди занадто формалізовано зосередились на обставинах, що входять до предмету доказування і, як наслідок, не приділили достатньої уваги самій правовій природі цього спору, про що Верховний Суд вважає за необхідне зазначити нижче.

28.1. Так, відповідно до частин 1, 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

29. Суть даного спору полягає у тому, що позов у ній заявлено не тільки до органів місцевого самоврядування, які розпорядилися спірною земельною ділянкою, а й до підприємця, який одержав право такою ділянкою користуватися.

30. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54).

30.1. Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов`язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і оренда майна.

31. Таким чином, право оренди ФОП Шевченко Т.І. підпадає під захист не тільки національного, а і міжнародного законодавства, зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу до неї.

32. Даний спір за своєю правовою природою є спором між органами влади (позивача в особі державних органів та відповідача в особі органу місцевого самоврядування) щодо того, хто з них має право розпоряджатися спірною земельною ділянкою та/або кому така ділянка належить, однак, при цьому, подання цього позову фактично спрямоване не тільки на врегулювання спору між вказаними органами, а й на позбавлення підприємця власності, якою він мирно володіє.

33. У силу вимог статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

34. У справі, що розглядається, ФОП Шевченко Т.І. отримала право користуватися спірною земельною ділянкою, внаслідок укладення договору оренди на підставі оскаржуваного рішення Білоцерківської міської ради.

35. Однак, оскаржуваному рішенню Білоцерківської міської ради (і відповідно укладенню договору № 150) передувало:

- рішення Білоцерківської міської ради № 576 від 20 грудня 2007 року, яким було затверджено матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під будівництво магазину;

- розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду до складу якого входять висновки про погодження відведення земельної ділянки в оренду: Управління земельних ресурсів у м. Біла Церква, Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Білоцерківської міської санепідемстанції, Управління культури і туризму;

- лист Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква № 2/326 від 26 липня 2006 року яким повідомлено, що земельна ділянка, яка знаходиться під будівлею гуртожитку, належить Міністерству оборони України, решта землі відноситься до міського земельного відділу;

- лист Головного квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України від 09 лютого 2007 року № 303/19/18 щодо надання згоди на прибудову будівлі до гуртожитку по вул. Павліченко, 12-а у м. Біла Церква;

- висновок державної експертизи землевпорядної документації № 2а-15е від 24 липня 2008 року яким проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФОП Шевченко Т.І. для будівництва магазину по вул. Куценко в районі гуртожитку № 12а по вул. Павліченко в адміністративних межах м. Біла Церква Київської області визнано таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам.

36. Використовуючи своє право на отримання в оренду земельної ділянки, особа обґрунтовано передбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування діють правомірно, оскільки така поведінка є їхнім прямим обов`язком.

36.1. Чинним законодавством не передбачено обов`язку особи перевіряти правомірність дій органу щодо надання останнім земельної ділянки чи дотримання порядку розпорядження нею.

36.2. Тобто фактично у разі задоволення позову обов`язки органу влади чи місцевого самоврядування з дотримання законодавства при вирішенні земельних питань перекладаються на фізичну особу.

36.3. Крім цього, на підприємця покладається за будь-яких обставин тягар перевірки та ревізування рішень органу влади чи місцевого самоврядування, чим скасовується презумпція правомірності таких рішень, що суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

37. У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Конституції України).

37.1. Споживач послуг органу місцевого самоврядування законно презюмує, що рішення цього органу є законними і такими, що прийняті у межах компетенції.

38. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

38.1. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

38.2. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки")

38.3. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

38.4. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

38.5. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

39. У цій частині судам слід було врахувати, що виникненню права оренди у ФОП Шевченко Т.І., виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь в такому процесі органів влади, зокрема, і одного з позивачів (пункт 35 цієї постанови).

39.1. У зв`язку з цим, враховуючи, що право оренди набуте ФОП Шевченко Т.І. в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за вказані процедури не може покладатися на підприємця, який розраховував на їх належність та легітимність.

40. Частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

41. Як вже зазначалося, право оренди ФОП Шевченко Т.І. на спірну земельну ділянку становить "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

42. У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

42.1. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

42.2. Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

42.3. Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

43. Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

44. Так, Верховний Суд під час перегляду справи в касаційному порядку обмежений вказаними вище положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України, однак, незважаючи на це, із встановлених судами попередніх інстанцій обставин, Суд може зробити висновок, що задоволення позовних вимог у даній справі у будь-якому випадку не відповідатиме наведеному «принципу пропорційності», оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на підприємця, який за сприяння органів влади добросовісно набув права оренди спірної земельної ділянки, а тепер, через те, що відповідні органи не можуть вирішити між собою спір щодо дійсного розпорядника такої ділянки, буде свого права позбавлений, крім того, без жодної компенсації.

45. Відповідно до частин 1, 4 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

46. За наслідками розгляду даної справи суди відмовили у задоволенні позовних вимог, тобто по суті прийняли правильні рішення і застосований судами підхід у подібних категоріях справ є законним та виправданим.

46.1. Однак, враховуючи правову природу конкретно цього спору, такий підхід не може охопити усіх його аспектів, а тому Верховний Суд вважає, що задля знівелювання будь-яких сумнів у сторін судового процесу щодо балансу прийняття чи оцінки доводів/доказів, мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень слід змінити і викласти в редакції цієї постанови, оскільки при розгляді даної справи судам, крім формальних процесуальних процедур, слід було керуватися прямими положеннями Конституції України, основними принципами господарського судочинства та релевантною практикою Європейського суду з прав людини, а в цьому випадку справедливість та законність судових рішень є очевидними.

47. Судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 311, 314 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 березня 2019 року та рішення Господарського суду Київської області від 02 лютого 2017 року у справі № 911/4000/15 змінити, виклавши мотивувальні частини вказаних рішень в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.