Ухвала

від 28.05.2019 по справі 320/1525/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

28 травня 2019 року 320/1525/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Фонд регіональних ресурсів" до Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" в особі державного реєстратора Прошкіна Олександра Васильовича про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Фонд регіональних ресурсів" з позовом до Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" в особі державного реєстратора Прошкіна Олександра Васильовича про визнання протиправними дій.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 07.05.2019.

У зв`язку з неявкою відповідача судове засідання призначене на 07.05.2019 відкладено на 28.05.2019.

В судове засідання 28.05.2019 учасники справи не прибули. Представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, відповідач жодних заяв чи клопотань до суду не надав.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

На підставі зазначених процесуальних норм, враховуючи заяви представника позивача, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи суд вважає, що зазначений спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини пов`язані з захистом прав позивача щодо права власності, яке полягає в отриманні стягнутих коштів, а тому цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Як вбачається з матеріалів справи відповідач не перебував із позивачем у відносинах, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності щодо спірного права власності, а відтак, не міг визнавати чи оспорювати майнові права позивача у розумінні статті 15 Цивільного кодексу України.

Позивач просить суд захистити свої речові права у зв`язку із тим, що відповідач порушив права та інтереси позивача на стягнення коштів на підставі чинного та не скасованого рішення суду.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні цього Суду у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» .

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Однак, це не означає, що правопорядок в Україні допускає можливість звертатися з будь-якими позовами (позовними вимогами) до будь-якого суду, адже порядок здійснення судочинства в силу вимог статті 92 Конституції України визначається виключно Законами України, тому право на звернення до суду фізичні та юридичні особи мають здійснювати у порядку та спосіб, визначений законами з питань судочинства.

За приписами статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів.

Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих відносинах, у яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, відомості про відкриття ліквідаційної процедури були внесені до ЄДР 24.12.2013 року, запис 10701100022030905 державний реєстратор Хаустова Марія Євгенівна; Печерська районна в місті Києві державна адміністрація. В подальшому до ПАТ СУППР було пред`явлено кредиторські вимоги відповідно до вимог статті 110 ЦК України.

У зв`язку із незадоволенням вимог з боку ліквідаційної комісії, кредиторами було пред`явлено позовні заяви до Господарського суду м. Києва та інших повноважених судів.

Так, за позовними заявами позивача по даній справі було постановлено судові рішення та відкрито виконавчі провадження: 1) рішенням Господарського суду м. Києва від 30.05.2016 року було задоволено позовні вимоги Позивача до ПАТ СУППР по справі № 910/5449/16 (Суддя Плотницька Н.Б.) на суму 509 778,19 грн. Подільським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ ГТУЮ у м. Києві було відкрито виконавче провадження № ВП № 52395010; 2) рішенням Господарського суду м. Києва від 27.04.2016 року було задоволено позовні вимоги Позивача до ПАТ СУППР по справі № 910/5447/16 (Суддя Прокопенко Л.В.) на суму 10 835,98 грн. Подільським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ ГТУЮ у м. Києві було відкрито виконавче провадження № ВП № 52398599; 3) рішенням Господарського суду м. Києва від 16.05.2016 року було задоволено позовні вимоги Позивача до ПАТ СУППР по справі № 910/5451/16 (Суддя Усатенко І.В.) на суму 209 384,69 грн. Подільським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ ГТУЮ у м. Києві було відкрито виконавче провадження № ВП № 52397724; 4) рішенням Господарського суду м. Києва від 16.05.2016 року було задоволено позовні вимоги Позивача до ПАТ СУППР по справі № 910/5453/16 (Суддя Чебикіна С.О.) на суму 193 328,45 грн. Подільським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ ГТУЮ у м. Києві було відкрито виконавче провадження № ВП № 52395898.

Таким чином на сьогоднішній день відносно ПАТ СУППР наявні відкриті виконавчі провадження, в яких позивач виступає стягувачем.

Як вбачається з матеріалів справи позивач є стягувачем, який з ПАТ "СУППР" стягує кошти в сумі 405770,84 грн..

Таким чином предметом та підставами позову є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про відміну державної реєстрації юридичної особи яка має заборгованість, що пов`язане з порушенням прав позивача як стягувача.

Відповідно до частини 3 статті 110 ЦК України, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Відповідно до частини 4 статті 205 ГК України, у разі неспроможності суб`єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб`єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб`єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов`язань за його участі.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , боржник зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин: під час ліквідації боржника не у зв`язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 95 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи. Обов`язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.

Суд зазначає, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17.

Спір, на розгляд суду якого подано позов, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення (запис) про припинення юридичної особи (боржника), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права на отримання заборгованості в порядку виконавчого провадження від боржника і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації права власності.

З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо припинення юридичної особи ПАТ "СУППР" має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на майно іншою особою. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Отже даний спір не є публічно-правовим, а є спором про цивільне право на нерухоме (рухоме) майно.

З огляду на суб`єктний склад учасників спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 у справі № 804/1001/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у висновках Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, яка у силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, врахована судом у спірних правовідносинах.

Водночас суд зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, відрізняються від її висновків, викладених у постановах від 04.04.2018 у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10.04.2018 у справі № 808/8972/15, від 16.05.2018 у справі № 826/4460/17, від 23.05.2018 у справі № 815/4618/16, від 05.06.2018 у справі № 804/20728/14, від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, від 13.06.2018 у справах № 820/2675/17 та № 803/1125/17, відповідно до яких Верховний Суд зазначив, що такі спірні відносини мають публічно-правовий характер.

З метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 відступила від висновків, викладених у постановах від 04.04.2018 у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10.04.2018 у справі № 808/8972/15, від 16.05.2018 у справі № 826/4460/17, від 23.05.2018 у справі № 815/4618/16, від 05.06.2018 у справі № 804/20728/14, від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, від 13.06.2018 у справах № 820/2675/17 та № 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Суд зазначив, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, а тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

В силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у спірних правовідносинах в межах даної справи, які знайшли свої відображення у постановах від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та від 20.03.2019 у справі №810/1163/17 з подібних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на те, що вирішуваний спір не є публічно-правовим, натомість його належить розглядати у порядку цивільного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

За приписами частини 1 статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Беручи до уваги наведену норму, суд роз`яснює позивачу, що він вправі звернутися з позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства із заявою в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Керуючись статтями 238, 243, 248 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Закрити провадження в адміністративній справі №320/1525/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Фонд регіональних ресурсів" до Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" в особі державного реєстратора Прошкіна О.В. про визнання протиправними дій.

2. Роз`яснити, що позивач має право звернутися до місцевого суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства із заявою в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

3. Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст ухвали виготовлений 24.06.2019.

Суддя Лиска І.Г.