Постанова

від 24.06.2019 по справі 826/11001/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 червня 2019 року

Київ

справа №826/11001/15

адміністративне провадження №К/9901/12121/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної фіскальної служби України

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року (Судді: Іщук І.О., Погрібніченко І.М., Шулежко В.П.),

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року (Судді: Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С., Шостак О.О.),

у справі № 826/11001/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий будинок Престиж

до Державної фіскальної служби України,

Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві,

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві,

про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий будинок Престиж (далі - позивач, ТОВ Престиж ) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, 1, ДПІ у Дніпровському районі), Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, 2 ГУ ДФС у м. Києві), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач, 3, ДФС України), в якому просило суд скасувати рішення: ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 24.02.2015 року № 0011101706 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату єдиного внеску; рішення ГУ ДФС у м. Києві від 09.04.2015 року № 6088/10/26-15-10-08-32 про результати розгляду первинної скарги; рішення ДФС України від 21.05.2015 року №10730/6/99-99-10-01-07-15 про результати розгляду повторної скарги.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Державна фіскальна служба України звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, просила скасувати судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів касаційної скарги Державна фіскальна служба зазначила, що наявність недоїмки зі сплати єдиного внеску виникла станом на 20.03.2014 року, а ні за першу половину лютого 2014 року, що безпідставно не враховано судами при вирішенні справи. До того ж, рішення, прийняте за результатами розгляду скарги є виключно носієм інформації про правомірність чи неправомірність будь-якого нарахування, здійсненого контролюючим органом. Отже в даному випадку рішення про результати розгляду скарги не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України (в ред. до 15.12.2017 року), яке встановлює будь-які права та обов`язки для позивача.

Головне управління Державної фіскальної служби у м.Києві та Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог до суду не звертались.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами, рішенням ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 24.02.2015 року № 0011101706 на підставі ч. 10 та п. 2 ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до філії ТОВ Торговий будинок Престиж за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування застосовано штраф у розмірі 3 186,18 грн. та нараховано пеню у розмірі 32,93 грн (0,1 від суми недоїмки) за період з 21.03.2014 р. по 28.03.2014 р.

Не погоджуючись з вищенаведеним рішенням філією ТОВ Торговий будинок Престиж в порядку адміністративного оскарження подані скарги до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві та Державної фіскальної служби України, в яких скаржник посилався на те, що в платіжному дорученні від 21.02.2014 року № 29466 призначення платежу містить інформацію про сплату ЄСВ за філію ТОВ ТБ Престиж в м. Києві за 1 пол. лютого 2014 року .

За результатами розгляду первинної скарги рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 09.04.2015 року № 6088/10/26-15-10-08-32 скаргу залишено без задоволення, а рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 24.02.2015 року № 0011101706 без змін. В обґрунтування прийнятого рішення ГУ ДФС посилалось на те, що підставою для застосування штрафних санкцій та нарахування пені була несвоєчасна сплата єдиного внеску по звіту від 19.03.2014 року. Згідно з даними картки особового рахунку станом на 20.03.2014 року обліковувалась недоїмка на суму 31 861,69 грн, яка погашена платіжними дорученнями від 21.03.2014 року № 48, від 21.03.2014 року № 46, від 28.03.2014 року № 71. Філією ТОВ Торговий будинок Престиж при сплаті єдиного внеску платіжним дорученням від 21.04.2014 року № 29466 вказано реквізити ТОВ ТБ Престиж (код за ЄДРПОУ 31690708), яке не обліковується у ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з повторною скаргою до ДФС України на рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 24.02.2015 року № 0011101706.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 21.05.2015 року №10730/6/99-99-10-01-07-15 скарга залишена без задоволення, а рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 24.02.2015 року № 0011101706 без змін.

Незгода позивача з вищенаведеними рішеннями стала підставою для звернення до суду з цим позовом.

З приводу правомірності прийняття рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 24.02.2015 року № 0011101706 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату єдиного внеску суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 частини другої статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції посилався на підтвердження сплати ЄСВ за спірний період та відсутності доказів несвоєчасної сплати єдиного соціального внеску за І половину лютого 2014 р, оскільки платіжним дорученням № 29466 від 21.02.2014 р. позивачем було перераховано грошові кошти у сумі 31 373,26 грн. на сплату єдиного внеску за Філію ТОВ Торговий будинок Престиж . При цьому, у графі призначення платежу зазначено: сплата єдиного внеску за Філію ТОВ Торговий будинок Престиж код ЄДРПОУ 3800513.

Роблячи вказаний висновок суд першої інстанції дослідив надані позивачем копії платіжних доручень № 29296 від 09.01.2014 р., № 29351 від 22.01.2014 р., № 29412 від 07.02.2014 р., № 29466 від 21.02.2014р., № 29505 від 07.03.2014 р., № 46 від 21.03.2014 р., № 29296 від 09.01.2014 р., № 93 від 07.04.2014 р., № 149 від 22.04.2014 р, проте не надав їм оцінки в розрізі виникнення боргу.

Суд касаційної інстанції вважає передчасними такі висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції без надання належної оцінки підставам нарахування штрафних санкцій, оскільки як у запереченнях на позов, так і в рішенні про результати розгляду первинної скарги, а також розрахунку штрафних санкцій, відповідачі зазначали, що підставою для застосування штрафних санкцій та нарахування пені була несвоєчасна сплата єдиного внеску по звіту від 19.03.2014 року, яка виникла станом на 20.03.2014 року, а ні за першу половину лютого 2014 року.

Оцінка вказаним доводам в розрізі правомірності визначення позивачу до сплати суми штрафних санкцій та пені, та як наслідок перевірка наявності, або відсутності заборгованості судами не надана.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

1) Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, зокрема не дослідили зібрані у справі докази в частині правильності визначення позивачу до сплати грошового зобов`язання, визначеного рішенням ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 24.02.2015 року № 0011101706, що є підставою для скасування в цій частині судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З приводу правомірності прийняття рішення ГУ ДФС у м. Києві від 09.04.2015 року № 6088/10/26-15-10-08-32 про результати розгляду первинної скарги; рішення ДФС України від 21.05.2015 року №10730/6/99-99-10-01-07-15 про результати розгляду повторної скарги суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів п.п.56.1, 56.2 та 56.10 ст.56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що законодавцем чітко закріплено право платника податків на оскарження рішення податкового органу, прийнятого за результатами розгляду його скарги до суду. Аналогічний припис про можливість оскарження в судовому порядку міститься і в тексті рішення про результат розгляду скарги.

Проте суд звертає увагу, що конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості.

Вказаний принцип також був закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення судами попередніх інстанцій), який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Водночас згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє на час розгляду справи) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Оскаржувані рішення ГУ ДФС у м. Києві від 09.04.2015 року № 6088/10/26-15-10-08-32 про результати розгляду первинної скарги та ДФС України від 21.05.2015 року №10730/6/99-99-10-01-07-15 про результати розгляду повторної скарги самі по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а відтак безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі від 11 червня 2019 року №826/45/18 (№К/9901/8555/19).

З врахуванням викладеного суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішень ГУ ДФС у м. Києві від 09.04.2015 року № 6088/10/26-15-10-08-32 про результати розгляду первинної скарги та рішення ДФС України від 21.05.2015 року №10730/6/99-99-10-01-07-15 (про результати розгляду повторної скарги), оскільки останні не створюють жодних правових наслідків для позивача, на відміну від рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 24.02.2015 року № 0011101706, яким до позивача за несвоєчасну сплату єдиного внеску застосовані штрафні санкції та пеня.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

2) З врахуванням викладеного, оскільки рішення ГУ ДФС у м. Києві від 09.04.2015 року № 6088/10/26-15-10-08-32 про результати розгляду первинної скарги та рішення ДФС України від 21.05.2015 року №10730/6/99-99-10-01-07-15 (про результати розгляду повторної скарги) не створюють правових наслідків для позивача, та не порушують його права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати в цій частині судові рішення, та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 353, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року у справі № 826/11001/15 скасувати в частині задоволених позовних вимог про скасування рішень ГУ ДФС у м. Києві від 09.04.2015 року № 6088/10/26-15-10-08-32 про результати розгляду первинної скарги та рішення ДФС України від 21.05.2015 року №10730/6/99-99-10-01-07-15 (про результати розгляду повторної скарги), та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко З оригіналом згідно