Ухвала

від 24.06.2019 по справі 317/2910/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

24 червня 2019 року

м. Київ

справа № 317/2910/18

провадження № 51- 2659 ск19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 09 листопада 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року щодо засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нельгівка Приморського району, Запорізької області, непрацевлаштованого, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз 23 лютого 2009 року вироком Приморського районного суду Запорізької області за ч.3 ст.187, ч.2 ст.185, ч.3 ст. 70Кримінального кодексу України (далі КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна. На підставі ст. 71 КК шляхом часткового складання покарання за сукупністю вироків призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна. Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року звільнений умовно-достроково, невідбутий строк покарання - 4 місяці 14 днів.

встановив:

Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 09 листопада 2018 року ОСОБА_5 засуджено за ч.3 ст.185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року зазначений вирок залишено без зміни.

ОСОБА_5 визнано винуватим за вчинення таємного викрадення чужого майна, повторно з проникненням в приміщення за таких обставин.

31 травня 2018 року приблизно о 2 год 10 хв, ОСОБА_5 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, повторно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, з розподілом ролей між собою, домовився з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , матеріали стосовно яких виділені в окремі провадження, вчинити крадіжку майна з продуктового магазину СТ «Світанок», який розташовано за адресою: вул. Центральна, 63, с. Веселе, Запорізький район, Запорізька область. Діючи без розриву у часі, на автомобілі ІЖ-21251 д/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 , прибули до зазначеного магазину, та діючи згідно розробленого плану, за допомогою металевого лому пошкодили його двері, після чого ОСОБА_7 і ОСОБА_5 проникли в приміщення, в той час як ОСОБА_6 стежив за тим, щоб їх дії ніким не були помічені. Діючи умисно, таємно, за попередньою змовою групою осіб, викрали з зазначеного магазину майно на загальну суму 4835,39 грн, після чого зникли з місця вчинення злочину разом з викраденим майном, у звязку з чим, отримали можливість розпорядитись викраденим на власний розсуд.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить змінити судові рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, яке за своїм розміром є явно несправедливим через суворість. Просить звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 3 рокипризначеного за ч.3 ст.185 КК з випробуванням з іспитовим строком та покласти на нього виконання відповідних обов`язків, передбачених положеннями ст. 76 КК.

На обґрунтування своїх доводів захисник у касаційній скарзі посилається на те, що під час досудового розслідування ОСОБА_5 визнав вину і сприяв органам досудового розслідування, щиро покаявся у вчиненому правопорушенні, повністю відшкодував матеріальну шкоду потерпілому, представник якого, до того ж, просив суд призначити ОСОБА_5 покарання, не пов`язане з позбавленням волі. Зазначає, що його підзахисний раніше судимий, за місцем реєстрації характеризується задовільно, має стійкі соціальні зв`язки, оскільки проживає разом з матірю та сестрою і її двома малолітніми дітьми, не має освіти, не володіє державною мовою, не може читати і писати. Зауважує, що доповідь органу з питань пробації, який вважає, що виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства неможливе - не відповідає конвенційним зобов`язанням держави, однак, як вважає захисник, суд поклав його у основу вироку. Також захисник у своїй скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не застосував визначений Європейським судом з прав людини принцип пропорційної відповідальності за скоєне правопорушення та його наслідки, особи обвинуваченого з однієї сторони та уряду держави з іншої. Вважає, що уряд держави не забезпечив ОСОБА_5 гарантованим рівнем освіти та можливістю отримати спеціальність, що призвело до відсутності засобів до існування та поставило його в нерівні умови з іншими членами суспільства.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Доводи у скарзі щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, на думку Суду, єнеобґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно зі ст.75КК якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається із вироку, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_5 покарання врахував пом`якшуючі обставини, якими визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне відшкодування шкоди, завданої злочином, а також те, що останній на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Разом з цим, судом враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу ОСОБА_5 , який раніше неодноразово судимий, за місцем реєстрації характеризується посередньо,не працевлаштований, певний час знаходився в розшуку, а також думку представника потерпілого, яка просила призначити ОСОБА_5 покарання не пов`язане з позбавленням волі у зв`язку з повним відшкодуванням завданої шкоди. Крім того, суд врахував відомості досудової доповіді відносно особи обвинуваченого, згідно якої, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як високий.

Врахувавши зазначені обставини, суд дійшов висновку, що ймовірність виправлення ОСОБА_5 без позбавлення волі може становити небезпеку для суспільства, тому з урахуванням положень статті 65 КК призначив йому мінімальне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції передбаченої ч.3 ст.185 КК, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчиненню нових злочинів.

З урахуванням вказаного, вищезазначені доводи касаційної скаргинеспростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо призначеного ОСОБА_5 покарання у виді реального позбавлення волі.

У суді апеляційної інстанції кримінальне провадження переглядалось за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_4 , під час розгляду якого, суд апеляційної інстанції, доводи апеляційних скарг, які аналогічні доводам касаційної скарги, належним чином перевірив й спростував.

Як вбачається з ухвали, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_5 покарання.

При цьому, апеляційний суд визнав безпідставними доводи апеляційної скарги захисника про те, щосудом першої інстанції неналежно враховано обставини, що пом`якшують покарання, а саме визнання вини, щире каяття, повне відшкодування матеріальної шкоди, та що призначене йому покарання не відповідає його особі і є явно несправедливим через його суворість, оскільки як вбачається з оскарженого вироку суду, районним судом при призначенні покарання ОСОБА_5 в повній мірі враховані вищенаведені обставини,його особу та тяжкість вчиненого ним злочину, а також правильно визначено вид та розмір покарання, а тому відсутні підстави для застосування до нього вимогстатей 75, 76 КК тапризначення йомубільш м`якого покарання.

З урахуванням установлених судами першої й апеляційної інстанцій обставин вчинення кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, даних про особу ОСОБА_5 та доводів касаційної скарги захисника, Суд не вбачає підстав для призначення йому покарання більш м`якого, ніж призначеного судом, із застосуванням положень статей 75, 76 КК, та погоджується з висновком суду першої інстанції про призначення обвинуваченому покарання з реальним його відбуттям в місцях позбавлення волі.

Доводи захисника у касаційній скарзі стосовно того, що уряд держави не забезпечив ОСОБА_5 гарантованим рівнем освіти та можливістю отримати спеціальність, що призвело до відсутності засобів до існування та поставило його в нерівні умови з іншими членами суспільства, безпідставні.

Відповідно до статті 53 Конституції України, кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 09 листопада 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року щодо засудженого ОСОБА_5 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3