Постанова

від 26.06.2019 по справі 826/8663/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року Справа № 826/8663/18

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Літвіної Н.М., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправною та скасування податкової вимоги

та рішення про опис майна і зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 22.05.2018 р. № 100612-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 22.05.2018 р. № 100612-17, винесених ГУ ДФС у м. Києві;

- зобов`язання ГУ ДФС у м. Києві включити до інтегрованої картки платника ТОВ Теплоенергосервіс (код ЄДРПОУ 24260444) відомості про сплату позивачем суми 46 337,00 грн. за податковою декларацією з ПДВ за грудень 2014 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року адміністративний позову було задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виконання позивачем податкового обов`язку з перерахуванню до бюджету суми податкового зобов`язання пов`язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов`язань, зокрема, з моментом прийняття банком платника розрахункового документа на виконання, і, в разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини позивача, він звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

При цьому, судом було застосовано відповідні висновки Верховного Суду.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій наполягає на тому, що фактично сплата позивачем його податкових зобов`язань не відбулася, а тому відстав для внесення відомостей до його інтегрованої картки немає.

З цих та інших підстав апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, вважаючи, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2019 р. відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на своїй правовій позиції, зазначаючи, що він не може та не повинен нести відповідальність за дії або бездіяльність банку, та наголошуючи на протиправності спірної вимоги та рішення позивача, на порушенні ним норм податкового законодавства та посилаючись на відповідні правові висновки Верховного Суду з даного питання.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс (далі - ТОВ Теплоенергосервіс ) зареєстрована як юридична особа та платник ПДВ.

17.01.2015 р. з метою сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з ПДВ за грудень 2014 року в розмірі 46 337,00 грн. ТОВ Теплоенергосервіс подало до ПАТ Енергобанк платіжне доручення від 17.01.2015 р. № 1179, що підтверджується відміткою банку на платіжному дорученні прийнято до виконання .

Кошти за вказаним платіжним дорученням не були перераховані до бюджету з вини банку.

22.05.2018 р. ГУ ДФС у м. Києві було сформовано та направлено на адресу ТОВ Теплоенергосервіс податкову вимогу № 100612-17, в якій вказано, що станом на 21.05.2018 р. сума податкового боргу становить 184 812,14 грн., у т.ч. сума основного платежу складає 53 865,66 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) - 130 946,78 грн.

22.05.2018 р. ГУ ДФС у м. Києві на підставі статті 89 розділу ІІ Податкового кодексу України прийнято рішення про опис майна в податкову заставу.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законами України Про банки і банківську діяльність від 07.12.2000 р. № 2121-III (далі - Закон № 2121-ІІІ), Про платіжні системи та переказ грошей в Україні від 05.04.2001 р. № 2346-III (далі - Закон № 2346-III), Про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 23.02.2012 р. № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI), Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 (далі - Порядок № 569), Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 № 174 (далі - Інструкція № 174).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктами 36.1, 36.5 статті 36 ПК України встановлено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно зі ст. 55 Закону № 2121-ІІІ відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 32.3 Закону № 2346-III встановлено, що банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.

У п. 1.24 ст. 1 Закону № 2346-III визначено, що переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Платіжне доручення, за змістом пункту 1.30 статті 1 цього Закону, - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно з п. 8.1 ст. 8 Закону № 2346-III банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

Положеннями п.п. 22.1, 22.4 ст. 22 Закону № 2346-III встановлено, що ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов`язковою функцією, яку виконує платіжна система (пункт 1.29 статті 1 даного Закону).

Відповідно до пункту 1.13 розділу IV Інструкції № 174 у разі здійснення касових операцій протягом операційного часу банк (філія, відділення) на касових документах проставляє поточну дату здійснення касової операції, а в післяопераційний час - поточну дату і час приймання документів або напис чи штами вечірня або післяопераційний час .

Пунктом 8.4 статті 8 Закону № 2346-III встановлено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Внутрішньобанківський переказ виконується в строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.

У п. 129.6 ст. 129 ПК України закрпілено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

У п.п. 109.1, 109.2 ст. 109 ПК України визначено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

У п.п. 111.1, 111.2 ст. 111 ПК України визначено, що за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: 111.1.1. фінансова; 111.1.2. адміністративна; 111.1.3. кримінальна.

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Відповідно до п.п. 89.1.1, 89.1.2 п. 89.1, п. 89.2 ст. 89 ПК України право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що виконання платником податкового обов`язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов`язання та його сплати, пов`язане саме з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов`язань, а ініціювання переказу вважається остаточно завершеним і за подальший переказ сум податкового зобов`язання відповідальність несе банк.

При цьому, обов`язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов`язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30.10.2018 р. по справі № 824/997/16-а та від 03.04.2019 р. по справі № 826/573/18 та відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахуванням апеляційним судом при розгляді даної справи.

Водночас, платник податків має матеріально-правовий інтерес у тому, щоб дані його інтегрованої картки правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов`язань, оскільки у випадку, коли неперерахування податку не є наслідком його винних дій, до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред`явлена вимога про повне перерахування податкових платежів.

Разом з тим, не зарахування до бюджету сплачених платником податку грошових зобов`язань з вини банку не є підставою для органів ДФС не виконувати свого обов`язку щодо забезпечення контролю за достовірністю та повнотою відображення інформації в інтегрованій картці платника податків.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 р. у справі № 816/2042/16.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що 17.01.2015 р. позивачем було належним чином виконано покладене на нього зобов`язання зі сплати ПДВ за грудень 2014 року шляхом подання відповідного платіжного доручення до банку, яким воно прийнято до виконання, але фактично не виконано за відсутності вини позивача.

Зазначені обставини в розумінні п. 129.6 ст. 129 ПК України унеможливлюють застосування до позивача будь-яких штрафних санкції або пені та, відповідно, пред`явлення податкової вимоги та здійснення опису його майна в податкову заставу через невиконання таких зобов`язань та не може бути підставою для порушення законного інтересу позивача щодо відображення сплаченого ним податку в його інтегрованій картці.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваної позивачем податкової вимоги та рішення про опис його майна в податкову заставу і необхідності зобов`язання відповідача включити до його інтегрованої картки відомостей про сплату 46337,00 грн.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження апелянтом не було надано жодних належних і допустимих у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність прийняття ним спірної вимоги та рішення і невнесення відомостей до інтегрованої картки позивача.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковим для колегії суддів при вирішенні даної справи.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі Золотас проти Греції стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі Капітал Банк АД проти Болгарії (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), пункт 74).

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Доводи апелянта про те, що фактично сплата позивачем його податкових зобов`язань не відбулася, а тому відстав для внесення відомостей до його інтегрованої картки немає, є необґрунтованими з огляду на вищевикладене, прямо суперечать нормами п. 129.6 ст. 129 ПК України та правовий висновкам Верховного Суду, тому до уваги колегією суддів не приймаються.

Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши всі доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року - без змін.

Разом з тим, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 26 червня 2019 року.

Головуючий суддя

Судді: