Ухвала

від 27.06.2019 по справі 810/556/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 червня 2019 року

Київ

справа №810/556/18

адміністративне провадження №К/9901/17468/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Шипуліної Т. М., Юрченко В. П.,

розглянувши касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019 у справі №810/556/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр Енергосистеми до Державної фіскальної служби України про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр Енергосистеми звернулося з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просило: скасувати рішення комісії ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову у такій реєстрації, щодо відмови у реєстрації податкової накладної від 22.11.2017 №25 на суму 243932 гривень з ПДВ у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2018 позов задоволено.

Вказане судове рішення відповідач оскаржив до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі відповідно до приписів пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, Шостий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що відповідач пропустив строк апеляційного оскарження і не надав доказів, які б свідчили про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, Державна фіскальна служба України звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою (зареєстрована в автоматизованій системі документообігу Суду 21.06.2019), в якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та направити справу до суду апеляційної інстанції для її розгляду по суті.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі, позаяк вважає поважними вказані ним причини пропуску строку апеляційного оскарження, оскільки останні були обумовлені існуванням об`єктивних обставин, пов`язаних з відсутністю можливості своєчасного виконання вимог процесуального закону і суду стосовно форми та змісту апеляційної скарги в частині надання документа про сплату судового збору з огляду на відсутність фінансування видатків бюджету, призначених для цієї мети, що, в свою чергу призвело до повернення первісно поданої апеляційної скарги й зумовило повторне звернення до апеляційного суду поза межами строку, визначеного статтею 295 КАС України. При цьому заявник звертає увагу на рішення Вищого адміністративного суду України, якими вирішувались питання поновлення процесуальних строків, а також зазначає, що вчиняв дії, спрямовані на реалізацію права на апеляційний перегляд справи і приведення поданої ним апеляційної скарги у відповідність вимогам процесуального закону.

Водночас за приписами пункту п`ятого частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Пунктом другим частини другої статті 333 КАС України встановлено, що у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту матеріалів касаційної скарги, а також судових рішень, ухвалених у даній справі судами попередніх інстанцій, та наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається наступне.

Рішення суду першої інстанції складене у повному обсязі 20.04.2018.

Первісна ж апеляційна скарга відповідача ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2018 була повернута особі, яка її подала, у зв`язку з невідповідністю вимогам пункту 1 частини п`ятої статті 296 КАС України стосовно надання документа про сплату судового збору й неусуненням цього недоліку в межах встановленого судом строку, який, до того ж продовжувався за клопотанням податкового органу.

28.11.2018, тобто після закінчення строку апеляційного оскарження, Державна фіскальна служба України повторно звернулася до суду апеляційної інстанції й, водночас порушувала питання поновлення вказаного строку.

Однак апеляційний суд, виходячи з обсягу наявних у матеріалах апеляційної скарги доказів, прийшов до висновку про відсутність поважних підстав для поновлення строку апеляційного оскарження, а відтак відповідно до приписів частини третьої статті 298 КАС України ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 апеляційну скаргу залишив без руху.

Залишаючи апеляційну скаргу без руху, апеляційний суд звертав увагу і на те, що відповідно до поданого відповідачем платіжного доручення судовий збір сплачено 01.08.2018, однак апеляційна скарга подана лише 26.11.2018, при цьому податковий орган не навів жодних обґрунтувань щодо обставин, які у вказаний період часу перешкоджали реалізації права на апеляційний перегляд справи або ж унеможливлювали подання апеляційної скарги.

Відповідачу було встановлено десятиденний з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху строк, упродовж якого податковий орган мав право навести обґрунтування поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження у спосіб, визначений частиною третьою статті 298 КАС України.

У межах встановленого строку податковий орган вимоги ухвали не виконав, у зв`язку з чим Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку апеляційного оскарження з огляду на неповажність причин пропуску цього строку й відповідно до приписів пункту четвертого частини першої статті 299 КАС України ухвалою від 23.05.2019 відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі.

Так, статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт шостий частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право учасників справи на апеляційний перегляд справи.

Механізм же реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою першою Розділу ІІІ КАС України.

Зокрема відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Своєю чергою пунктом першим частини п`ятої статті 296 КАС України закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

Невиконання цих вимог процесуального закону є підставою для залишення апеляційної скарги без руху й, у разі неусунення цього недоліку упродовж встановленого судом строку зумовлює повернення скарги особі, яка її подала (пункт перший частини четвертої статті169, частина друга статті 298 КАС України).

Процесуальний закон не позбавляє права на повторне подання апеляційної скарги, що виплаває з приписів частини восьмої статті 169 КАС України.

У відповідності ж з положеннями частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 КАС України).

Також статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеною правовою нормою КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги.

Для цього особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, діють як суб`єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а відтак кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період, що кореспондується з пунктами 44, 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, якими, крім іншого, визначено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

З огляду на наведене відповідач не був позбавлений можливості протягом усього бюджетного року здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору, на підставі кошторису, а у разі його відсутності - проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому мав право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення своєчасної сплати судового збору з урахуванням усіх обставин, які впливають на тривалість процедури виділення і узгодження, видатків, проведення відповідних платежів.

Окрім цього пунктом другим частини третьої статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 КАС України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Відтак держава в особі органів влади (податкових органів зокрема), що діють як суб`єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених, в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

При цьому законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Тобто встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання апеляційної скарги здійснюється судом апеляційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на апеляційне оскарження судового рішення.

Разом з тим відповідач, як при поданні апеляційної скарги, так і в межах встановленого судом строку, не вказав підстав для поновлення строку апеляційного оскарження, які б ґрунтувались на наявності обставин, що відповідають наведеним вище критеріям.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у даній справі, не допустив порушення норм процесуального права, оскільки апеляційна скарга подана поза межами строку апеляційного оскарження, а наведені податковим органом підстави для поновлення цього строку обґрунтовано визнані неповажними.

Не спростовують наведених висновків суду апеляційної інстанції й посилання відповідача, як на поважну підставу для поновлення строку апеляційного оскарження, на вчинення ним певних дій з метою реалізації належного йому права на апеляційний перегляд справи, оскільки такі не призвели до виконання останнім своїх процесуальних обов`язків стосовно подання належним чином оформленої апеляційної скарги, яка з цих підстав була визнана апеляційним судом неприйнятною і повернута податковому органу. При цьому саме існування обставин, які, на думку заявника, значно утруднили можливість своєчасної сплати судового збору (відсутність коштів, призначених для цієї мети), позбавлені критеріїв об`єктивності, непереборності, оскільки їм на противагу ставиться обов`язок держави вчасного і у повному обсязі забезпечення фінансування цих видатків, а отже ці фактори не становили явної перешкоди для реалізації відповідачем права на апеляційний перегляд справи, належного і добросовісного виконання останнім вимог КАС України, визначених ним обов`язків.

Що ж до посилання відповідача на ухвалені Вищим адміністративним судом України рішення у справах, де також вирішувалось питання поновлення строків, то такі не нівелюють обов`язкові для учасників справи вимоги правових норм КАС України і не стосуються конкретних обставин, які у даному випадку зумовили пропуск встановленого процесуальним законом строку для подання апеляційної скарги.

За таких обставин касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки, у даному випадку, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту п`ятого частини першої та частини другої статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019 у справі №810/556/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр Енергосистеми до Державної фіскальної служби України про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С. С. Пасічник

Судді: Т. М. Шипуліна

В. П. Юрченко