Справа №557/1107/16-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2019 року смт. Гоща
Гощанський районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Пацка Д.В.
секретар судового засідання Довгалець Н.М.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Твердого М.К.
представника відповідача Пивоварчук О.П.
представника третьої особи на стороні відповідача - адвоката Мороз Л.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Гоща в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Малинівської сільської ради Гощанського району Рівненської області, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувсь до суду із позовом до Малинівської сільської ради Гощанського району Рівненської області, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради.
Позивач вказує, що рішення сільської ради є неправомірним, тому що дорога, яка є вулицею і передбачена генеральним планом села є землею загального користування та не підлягає приватизації без зміни її цільового призначення, а тому не може бути частиною земельної ділянки Відповідача.
Окрім, того Рішенням Малинівської сільської ради Гощанського району №86 від 23.08.2016 року, наданно дозвіл ОСОБА_2 на встановлення брами, через дорогу, що проходить через подвір`я Позивача.
У зв`язку з цим позивач вважає, що рішення сільської ради дозволити відповідачу встановлювати браму через дорогу, цільове призначення якої: землі загального користування є протиправним, так як спочатку сільська рада повинна була спочатку прийняти рішення, яким змінити цільове призначення земельної ділянки та змінити генеральний план села.
Тому позивач, просить визнати неправомірним та скасувати рішення Малинівської сільської ради Гощанського району №86 від 23.08.2016 року про надання дозволу жителю с.Малинівка ОСОБА_2 , встановити перед його будинком браму через дорогу, як таке, що створює порушення прав користування позивачем вулицею, як землею загального користування.
У відкритому судовому засіданні позивач і його представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Представника відповідача ОСОБА_4 в судовому зсіданні просить в задоволенні позову відмовити, оскільки сільська рада не бачить жодного нормативного документа, представленого ОСОБА_1 , якому б не відповідало рішення сільської ради.
Зокрема вказує, що для того щоб позивач мав право пред`явити вимогу про визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним (незаконним), внаслідок порушення, на його думку, прав на земельну ділянку, останній повинен мати необхідний обсяг прав та обов`язків щодо володіння та користування нею, тобто позивач повинен мати законне право на володіння та користування земельною ділянкою, яка знаходиться під його житловим будинком, щоб мати право звертатись з вище зазначеним позовом. Однак, позивач не долучив до позовної заяви документ, який посвідчує його право власності, оренди чи користування земельною ділянкою під будинком, який успадкував від своїх батьків.
Необхідності будувати нову дорогу в с.Малинівка немає, так як є стара ґрунтова дорога, не така пряма, довжиною приблизно 650 метрів, якою користуються всі жителі с.Малинівка, і яка дає можливість позивачу вільно користуватися спадщиною своїх батьків (тому, що через подвір`я громадянина ОСОБА_2 швидше дістатися до батьківської спадщини позивача, по старій дорозі, а приблизно на 150 метрів.
А тому, просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Представник третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2 - адвокат Мороз Л.С., в судовому засіданні, просить в задоволенні позову відмовити. Вказує, що в даному випадку, пред`явивши позов до суду про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, позивач не навів правових підстав, яким не відповідало вказане рішення сільської ради. Таким чином, для того, щоб визнати недійсним правовий акт індивідуальної дії органу місцевого самоврядування, необхідно щоб він одночасно суперечив вимогам закону та порушував права інших осіб. В даному випадку, пред`явивши позов до суду про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, позивач не навів жодного нормативного документу, якому б не відповідало вказане рішення.
Окрім того, згідно ч.2 ст.152 Земельного Кодексу України, лише власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Тобто, щоб позивач мав право пред`явити вимогу про визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним (незаконним), внаслідок порушення, на його думку, прав на земельну ділянку, останній повинен мати необхідний обсяг прав та обов`язків щодо володіння та користування нею, тобто позивач повинен мати законне право на володіння та користування земельною ділянкою, яка знаходиться піл його житловим будинком.
Тому, просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю позовних вимог.
Свідок ОСОБА_5 показала суду, що є односельчанкою сторін по справі. Зокрема вказує, що виділена відповідачу земельна ділянка не загороджує проїзд позивачу та іншим особам, і жодним чином не заважає йому користуватись належним йому майном.
Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Малинівської сільської ради Гощанського району Рівненської області, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради не підлягають задоволенню за наступних підстав.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України , відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу , справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4 , ч. 2 ст. 5 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118 , 122 , 123 Земельного кодексу України .
Водночас, суд звертає увагу на тому, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України ; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.
Судом встановлено, рішенням сесії Малинівської сільської ради 22.09.1993 року №46 Про передачу земельних ділянок безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 було надано право приватизувати земельні ділянки, які знаходяться в його користування: 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,63 га для ведення особистого селянського господарства.
Встановлено, що рішенням Малинівської сільської ради Гощанського району №86 від 23.08.2016 року була розглянута заява жителя с.Малинівка ОСОБА_2 , що мешкає по АДРЕСА_1 , яким вирішено надати дозвіл ОСОБА_6 на надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства.
Як вбачається з повідомлення Малинівської сільської ради 26.02.2019 р. за позивачем ОСОБА_1 , земельні ділянки не обліковані, ОСОБА_1 є фактичним користувачем іншої крім спірної земельної ділянки для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_2 .
Згідно ч.2 ст.152 Земельного Кодексу України, лише власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Тобто, для того щоб позивач мав право пред`явити вимогу про визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним (незаконним), внаслідок порушення, на його думку, прав на земельну ділянку, останній повинен мати необхідний обсяг прав та обов`язків щодо володіння та користування нею, тобто позивач повинен мати законне право на володіння та користування земельною ділянкою, яка знаходиться під його житловим будинком.
У відповідності до ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .
Однак, позивач не долучив до позовної заяви документ, який посвідчує його право власності, оренди чи користування земельною ділянкою під будинком, який успадкував від своїх батьків. Так, з матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка в установленому законом порядку в користування позивачу ОСОБА_1 не надавалась.
Отже посилання позивача про те, що він є належним користувачем, спростовується, так як встановлено, що в користування земельна ділянка, яка є предметом спору, позивачу ОСОБА_1 не надавалась.
Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України , частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі Буланов та Купчик проти України , яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд , яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (рішення у справі Кутій проти Хорватії (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).
Крім того, Європейський суд з прав людини визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Вирішуючи питання обґрунтованості звернення ОСОБА_1 з відповідним позовом, суд дійшов висновку про відсутність порушених, оспорюваних чи невизнаних прав позивача.
Так, з матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка в установленому законом порядку в користування позивачу ОСОБА_1 не надавалась.
Отже, належних доказів на підтвердження правомірного володіння чи користування даною земельною ділянкою позивач не надав та суду пояснив лише те, що вкопавши по обидва боки вулиці металеві опори для навішування брами, а також в подальшому сама брама заважатиме заїзду в подвір`я будинку позивача.
Також позивачем не надано належних доказів, що до 23.08.2016 року він звертавсь до Малинівської сільської ради з проханням оформити права на користування спірною земельною ділянкою, а також не надано доказів щодо оскарження неправомірних дій Малинівської сільської ради щодо не розгляду його заяви.
Твердження сторони позивача про те, що Малинівська сілька рада надала дозвіл на приватизацію земельної ділянки, яка за генеральним планом села, є землею загального користування та не підлягає приватизації без зміни її цільового призначення, і тому не може бути частиною земельної ділянки відповідача спростовано відповідачем з огляду на наступне.
На плані землекористувань Малинівської сільської ради Гощанського району Рівненської області від 1995 р. позначено наявність 100 метрів АДРЕСА_3 . Дорога (при наявності старої) була передбачена генеральним планом (1981 року), але рішення щодо виділення земельної ділянки під дорогу так і не приймалось.
Крім того, працівниками сільської ради був розглянутий план землекористувань Малинівської сільської ради Гощанського району від 1995 року. На даному плані показана наявність частини дороги.
3а результатами поданої гр. ОСОБА_5 заяви щодо проведення вимірів дороги, яка веде до їх будинку згідно плану землекористувань, розпорядженням сільського голови була створена комісія по інвентаризації частини вулиці Миру с.Малинівка Гощанського району Рівненської області. Були проведені обміри та складений відповідний акт.
В акті зазначається, що на плані показана дорога довжиною 100 метрів і дана дорога не доходить до господарства ОСОБА_2 Фактична довжина дороги від будинку, в якому проживала ОСОБА_7 , до будинку відповідача становить 200 метрів. Як зазначено в протоколі, згідно генерального плану по АДРЕСА_2 с АДРЕСА_2 є частина дороги, однак вона потім повертає вліво (від будинку ОСОБА_8 до рівчака), а далі йде вздовж рівчака і виходить навпроти господарства ОСОБА_9 , тобто дорога є, але представляє собою не пряму, а ламану пінію.
Таким чином, судом обґрунтовано встановлено, що передача спірної ділянки третій особі на стороні відповідача ОСОБА_2 за рахунок земель, які були або є у користуванні позивача не означає порушення прав позивача, оскільки підстав для висновку, що вказана земельна ділянка будь коли була у законному користуванні позивача ОСОБА_1 немає.
Позивачем не надано суду будь яких правовстановлюючих документів та доказів того, що йому належить спірна земельні ділянки на праві власності чи на праві користування, так як у них відсутній державний акт на право власності на земельну ділянку, немає рішення про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, земельна ділянка в натурі не виділялась, акт встановлення та узгодження зовнішніх меж в натурі позивачу не видавалися, рішення про передачу безоплатно у приватну власність спірної земельної ділянки, відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" не приймалось.
У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз`яснено, що вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що: в) з 1 січня 2002 р. відповідно до статті 125 ЗК право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 р. у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 р. № 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши всі зібрані по справі докази, суд прийшов до переконання, що Малинівська сільська рада сама розпоряджається своїми землями відповідно до п.1 п. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , її рішення не суперечить вимогам чинного законодавства, а ОСОБА_1 не являється суб`єктом права власності на спірну земельну ділянку.
Таким чином суд дійшов висновку, що позивачем не доведено перед судом, що його права були порушені відповідачем, та що такі згідно ст. 15ЦК України підлягаю захисту чи відновленню у способи визначені ст. 16 ЦК України . Із наведеного слідує, що заявлені позивачем позовні вимоги не обґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.
Таким чином враховуючи вищенаведені обставини суд прийшов до висновку, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм діючого законодавства, та не підлягє скасуванню, свідоцтво не може бути визнане недійсним, тому вимоги позивача є безпідставними і задоволенню не підлягають.
На підставі ст. 19 Конституції України , ст.ст. 12 , 19 , 20 , 116 , 118 ЗК України , ЗУ Про місцеве самоврядування, керуючись ст.ст. 4 , 19 , 141 , 258 , 263 , 264 , 265 , 268 , 273 ЦПК України , суд
УХВАЛИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Малинівської сільської ради Гощанського району Рівненської області, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, - відмовити повністю.
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку, визначеному п.15.5 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення виготовлено 26.06.2019 року.
Суддя Д.В. Пацко
Суд | Гощанський районний суд Рівненської області |
Дата ухвалення рішення | 25.06.2019 |
Оприлюднено | 28.06.2019 |
Номер документу | 82693296 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Гощанський районний суд Рівненської області
Пацко Д. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні