Постанова

від 26.06.2019 по справі 234/7614/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 234/7614/18 Номер провадження 22-ц/804/1463/19

Номер провадження 22-ц/804/1463/19

Єдиний унікальний номер 234/7614/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Халаджи О. В.

суддів: Азевича В.Б., Кішкіної І.,В.,

секретар Кіпрік Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Бахмут цивільну справу за апеляційною скаргою Благодійної організації «Благодійний Фонд «ХАЛО ТРАСТ України» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 01 березня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Благодійного фонду «ХАЛО ТРАСТ України» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу (суддя Літовка В.В., повний текст рішення виготовлено 07 березня 2019 року),

В С Т А Н О В И В:

До Краматорського міського суду Донецької області звернувся позивач ОСОБА_1 із позовом до Благодійної організації «Благодійний фонд «ХАЛО ТРАСТ» Україна» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Просив скасувати наказ №228-К від 04.04.2018 року виданий БО «БФ ХАЛО ТРАСТ Україна» про скасування наказу про прийняття на роботу №149К від 11.01.2018 року ОСОБА_1 та поновити його на посаді сапера (розмінування) в підрозділі розмінування у м. Краматорську БО «БФ ХАЛО ТРАСТ Україна».

Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 04.04.2018 року.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 01 березня 2019 року позов ОСОБА_1 до Благодійного фонду «ХАЛО ТРАСТ України» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено.

Скасовано наказ №228-к від 04.04.2018 року, яким скасовано наказ №149 к від 11 січня 2018 року про прийняття на роботу ОСОБА_1 на посаду сапера (розмінування) підрозділу розмінування у м. Краматорську благодійної організації «Благодійний фонд «ХАЛО ТРАСТ Україна».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді сапера розмінування) підрозділу розмінування у м. Краматорську благодійної організації «Благодійний фонд «ХАЛО ТРАСТ Україна», відповідно до наказу про прийняття на роботу №149 к від 11 січня 2018 року.

Стягнуто з благодійної організації «Благодійний фонд «ХАЛО ТРАСТ Україна», на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 157 402 гривень 50 коп. з наступним утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Благодійної організації «Благодійний фонд «ХАЛО ТРАСТ Україна», на користь держави судовий збір в сумі 1574,02 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодилась представник відповідача ОСОБА_2 , та подала апеляційну скаргу, вважає, що рішення Краматорського міського суду Донецької області від 01.03.2019 року прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

В обґрунтування скарги зазначила, що позивач був прийнятий на роботу в БО «БФ ХАЛО ТРАСТ Україна» на посаду сапера (розмінування) з 11.01.2018 року за контрактом укладеним строком до 30.06.2018 року із можливістю пролонгації до 30.12.2018 року, укладаючи трудовий договір із відповідачем позивач не збирався працювати, а відповідно виконувати умови строкового трудового договору №149/84 від 12.01.2018 року, оскільки 27.12.2017 року добровільно вступив на військову службу за контрактом до ЗСУ, про що не повідомив роботодавця, отже відповідачем було прямо порушено ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Також судом проігноровано, припис абз.1 ч.2 ст. 2 Закону України 2232-ХІІ від 25.03.1992 року «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до яких проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку або за призивом і позивач, як вбачається з матеріалів справи, не був призваний на службу, а пішов служити добровільно.

Вказує на те, що Законом наразі не визначено поняття кризової ситуації, що загрожує національній безпеці. Разом з тим, відповідно до п. 3 ст. 3 Закону України № 183/98-Вр від 05.03.1998 року «про Раду національної безпеки і оборони України» у чинній редакції до функції РНБО України віднесена координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України, проте, жодних рішень, щодо виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці РНБО України не приймалось. Застосування передбачені ст. 119 КЗпП України гарантії щодо працівника прийнятого на військову службу за контрактом залежиться від того, чи припадає дата звільнення на час дії особливого періоду.

Зазначає, що станом на 04.04.2018 року в Україні був відсутній особливий період, мобілізація не проводилась, а військовий стан так і не було запроваджено, отже гарантії передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України на думку відповідача не розповсюджуються на позивача.

Представник відповідача просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інтенції скасувати в задоволені позову відмовити.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він зазначає, що відповідно до діючого законодавства у зв`язку з прийняттям його на військову службу за контрактом за ним зберігається місце роботи, посада і середній заробіток у БО «БФ ХАЛО ТРАСТ Україна», в якій він працював на час прийняття на військову службу і відповідач не мав законних підстав скасовувати наказ про прийняття позивач на роботу. Вважає, рішення суду першої інтенції таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 01 березня 2019 року без змін.

Представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити судове рішення першої інстанції без змін.

Представник відповідача до судового засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с.143).

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 15 постанови Пленум Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

З апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині скасування наказу та поновлення на роботі, стосовно оскарження рішення в частині середнього заробітку відповідач питання не порушує, тому апеляційний суд переглядає цивільну справу в межах доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом №149к від 11.01.2018 року Благодійною організацією «БФ «ХАЛО ТРАСТ Україна», ОСОБА_1 прийнятий на роботу в підрозділ розмінування у м. Краматорськ на посаду сапера (розмінування) з 12.01.2018 року до 30.06.2018 року відповідно до його письмової заяви від 11.01.2018 року (а.с.14,112,113)

12.01.2018 року між Благодійною організацією «Благодійний фонд «ХАЛО ТРАСТ Україна» та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір №149/84 від 12.01.2018 року строком дії до 30.06.2018 року, з можливістю пролонгації до 30.12.2018 року. (а.с.54-58)

Відповідно до копії наказу №228-к від 04.04.2018 року БО «БФ «ХАЛО ТРАСТ Україна», скасовано наказ про прийняття на роботу №149К від 11.01.2018 року ОСОБА_1 у зв`язку із порушенням встановлених правил прийняття на роботу на підставі ст.7 КЗпП України (а.с.9)

Відповідно до довідки від 09.01.2018 року форми №5 до пункту 4 Правил (видається військовослужбовцям), солдат ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 27.12.2017 року; відповідно до довідки від 15.03.2018 року, солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в в/ч НОМЕР_2 м. Краматорськ Донецької області (а.с.15).

В підтвердження пояснень позивача про відправку відповідних форм про прийняття на військову службу, надані копії фіскальних чеків про поштове відправлення на ім`я БО «БФ «ХАЛО ТРАСТ Україна» у м. Краматорську від 03.03.2018 року та від 29.03.2018 року у м. Київ (а.с.16).

27.12.2017 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 3 роки (а.с.1821) та отримав військовий квиток від 26.12.2017 року (а.с.18-28).

Як вбачається з копії трудової книжки, вперше ОСОБА_1 прийнятий на посаду фахівця до Благодійної організації «Благодійний фонд «ХАЛО ТРАСТ Україна» 06.05.2016 року, відповідно до Наказу №80к від 05.05.2016 року та звільнений 30.12.2016 року у зв`язку із закінченням терміну дії контракту на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, відповідно до Наказу №275к від 19.12.2016 року (а.с.13).

На підтвердження цього мається копія трудового договору №84 від 05.05.2016 року, укладеного між сторонами (а.с.33-46).

23.01.2017 року між сторонами знову укладено строковий трудовий договір №75/84, строком дії до 31.12.2017 року (а.с.47-53).

В трудовій книжці також мається відповідна запис про прийняття на посаду сапера (розмінування) з 23.01.2017 року та звільнення 29.12.2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, відповідно до Наказу №219к/у від 22.12.2017 року (а.с.12).

12.01.2018 року між сторонами знову укладено строковий трудовий договір.

В трудові книжці зроблена запис: 12.01.2018 року прийнятий сапером (розмінування) в підрозділ розмінування у м. Краматорськ, відповідно до Наказу №148к від 11.01.2018 року; 04.04.2018 року порушення встановлених правил прийняття на роботу, ст.7 КЗпП України, наказ №228к від 04.04.2018 року (а.с.11)

Відповідно до довідки Благодійної організації «БФ «ХАЛО ТРАСТ Україна» про доходи ОСОБА_1 за листопад, грудень 2017 року (2 останні місяці), нарахований дохід склав 27675,28 грн., до виплати 22278,60 грн. (а.с.85)

Як вбачається з копії банківських виписок по картковому рахунку ОСОБА_1 , останній у січні та лютому 2018 року отримав заробітну плату від Благодійної організації «БФ «ХАЛО ТРАСТ Україна» в сумі 3844,68 грн. та 5767,02 грн. відповідно (а.с.91).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вірно дійшов до висновку, що звільнення позивача є незаконним, оскільки початок проходження військової служби у ЗСУ було під час кризової ситуації, що загрожувало національної безпеки України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 3 статті 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Крім того, згідно з частиною 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

З матеріалів справи вбачається, що з 2016 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем. 23.01.2017 року укладено трудовий договір №75/84 термін дії до 31.12.2017 року, 29.12.2018 року був звільнений у зв`яжу із закінченням строку трудового договору. (т.1 а.с.11-13).

27 грудня 2017 року ОСОБА_1 добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних силах України (т.1 а.с.18-20).

11 січня 2018 року позивач уклав трудовий договір №149/84, терміном лії до 30 червня.

04 квітня 2018 року згідно наказу №228-К ОСОБА_1 було звільненно з посади сапера на підставі ст. 7 КЗпП україни (т.1 а.с.9).

Доводи представника відповідача, що контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України позивачем укладено не в межах дії особливого періоду, а тому гарантії, встановлені статті 119 КЗпП, на позивача не поширюються, а тому прийняття наказу про звільнення з роботи позивача є правомірним не знайшли свого підтвердження.

Згідно з частиною третього статті 119 КЗпП України (у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У постановах Верховного Суду, від 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц (касаційне провадження № 61-4157св18); від 14 лютого 2018 у справі № 727/2187/16-ц (касаційне провадження № 61-3951св18); від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (касаційне провадження № 61-4304св18); від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження N 61-4255св18); від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17) зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.

Враховуючи наведене та те, що позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, рішення про демобілізацію не прийнято, на нього розповсюджуються гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, передбачені статтею 119 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Аналізуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного суду дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надано належну правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Благодійної організації «Благодійний Фонд «ХАЛО ТРАСТ України» залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 01 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: О. В. Халаджи

Судді: В.Б. Азевич

І.В. Кішкіна

Повний текст постанови складено 27 червня 2019 року.

Суддя: О.В.Халаджи